Рішення № 56089021, 15.02.2016, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 742/2575/15-ц Провадження № 22-ц/795/53/2016 Головуючий у I інстанції - Бездідько В. М. Доповідач - Губар В. С.Категорія - цивільна

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 лютого 2016 року м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого -судді: Губар В.С.,

суддів: Висоцької Н.В., Мамонової О.Є.

при секретарях: Бивалькевич Т.В., Козлачковій Ю.В.,Халимон Т.Ю.,

за участю: позивача ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2, представника регіонального відделення Фонду державного майна України в Чернігівській області Бутенко Н.В., представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5, третьої особи ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 30 липня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_1 до територіальної громади м.Прилуки в особі Прилуцької міської ради, регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернігівській області, про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю,треті особи ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_6, -

встановив:

В липні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1, а саме на: кімнату № 26, кімнату № 27, кімнату № 28, кімнату № 29, кімнату № 30, кімнату № 31, кімнату № 45, кімнату № 46, кімнату № 47, кімнату № 48, кімнату № 49, кімнату № 50, кімнату № 51, загальною площею 96,7 кв.м. в порядку набувальної давності згідно до ст. 344 ЦК України (а.с.34-37 т.1).

На обгрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилається на те, що з 28.12.1995 р. зареєстрована та проживає у АДРЕСА_4. Зазначену квартиру вона отримала на підставі ордера, виданого згідно рішення адміністрації та профспілкового комітету Прилуцького м'ясокомбінату № 15 від 28.12.1985 року, понад 15 років безперервно користується квартирою, проте регіональне відділення Фонду держмайна відмовляє у визнанні за нею права власності на квартиру, тому, виходячи з положень ст.ст. 15,16,344 ЦК України вона звернулась в суд з цим позовом.

Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 30 липня 2015 року позов задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_2, а саме: кімнату № 26 площею 11.7 кв.м.; кімнату № 27 площею 5.0 кв.м.; кімнату № 28 площею 0,8 кв..м.; кімнату № 29 площею 3.5 кв.м.; кімнату № 30 площею 4.3 кв.м; кімнату № 31 площею 12.7 кв.м.; кімнату № 45 площею З.9 кв.м.; кімнату № 46 площею 5.0 кв.м.; кімнату № 47 площею 17.1 кв.м; кімнату № 48 площею 11.7 кв.м.; кімнату № 49 площею 13.2 кв.м.; кімнату № 50 площею 1.5 кв.м.; кімнату № 51 площею 6.3 кв.м. Всього приміщення загальною площею 96.7 кв.м.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити. ОСОБА_4, як особа, яка не брала участі в розгляді справи, посилається на те, що судовим рішенням за ОСОБА_1 безпідставно визнано право власності на кімнати №50 та №51, якими в дійсності користується і вона, ОСОБА_4 для входу у свою квартиру № 16, оскільки ці приміщення перебувають у загальному її та ОСОБА_1 користуванні і передача цих помешкань у власність позивача позбавляє ОСОБА_4 можливості проходу до свого помешкання, у яке іншого входу окрім як через спільний вхід - нема.

В письмових запереченнях регіональне відділення Фонду державного майна України по Чернігівській області просить відхилити апеляційну скаргу ОСОБА_4 та залишити рішення суду першої інстанції без змін, не заперечуючи проти визнання за ОСОБА_1 права власності на спірні приміщення.

В письмових запереченнях ОСОБА_1 також просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_4 та залишити рішення суду від 30.07.2015 року без змін, стверджуючи, що ОСОБА_4 має можливість облаштувати інший вхід до своєї квартири.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали цієї справи, а також матеріали цивільної справи № 2-1171/07 за позовом ОСОБА_1 до ВАТ «Прилуцький м»ясокомбінат», арбітражного керуючого Стук І.М., Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернігівській області, виконкому Прилуцької міської ради про передачу та прийом гуртожитку у комунальну власність; адміністративну справу № 2а-3058/10/2570 за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернігівській області до виконавчого комітету Прилуцької міської ради про визнання необгрунтованою відмови від зобов»язання вчинити певні дії, та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. ст.10,11,60 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які у справі мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог, і кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Розглядаючи справу та ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 з 1995 року продовжує володіти і користуватися квартирою АДРЕСА_1, проти чого не заперечує Регіональне відділення Фонду державного майна України як орган управління даним майном, а тому на підставі ст.344 ЦК України позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Апеляційний суд не погоджується з рішенням суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Перевіряючи доводи скарги, апеляційним судом встановлено такі обставини справи.

Як встановлено рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 18 вересня 2007 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 17 грудня 2007 р., згідно листа від 09.12.1983 р. Всесоюзним промисловим об»єднанням по виробництву клеєвої та желатинної продукції було надано дозвіл передати тимчасові будівлі та споруди колишньої столової та котельної з балансу заводу «Белкозін» на баланс Прилуцького м»ясокомбінату Чернігівського виробничого об»єднання м»ясної промисловості.

28 грудня 1983 року відбулася прийом-передача тимчасових столової та котельної заводом «Белкозин» Прилуцькому м»ясокомбінату, що підтверджується відповідним актом. Зазначені будівлі перебували на балансі ВАТ „Прилуцький м'ясокомбінат", але не увійшли до його статутного фонду під час приватизації.

Згідно виписки з протоколу № 5 засідання профкому Прилуцького м»ясокомбінату від 27.03.1995 р., останнім було надано згоду на перебудову приміщень колишньої столової під житлові кімнати робітнику забійного цеху ОСОБА_10 та комірнику ОСОБА_1 Як встановлено судом з матеріалів інвентаризаційної справи, будь-які інші документи щодо надання зазначеним тимчасовим будівлям статусу гуртожитку - відсутні (цивільна справа № 2-1171/07). Зазначені судові рішення набрали законної сили і згідно до ст. 61 ЦПК України є преюдиціальними при вирішенні цього спору.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2010 року (а.с.120-123, 140-142 справа № 2а-3058/10/2570) встановлено, що будівля по вул.Дружби народів,42 у м.Прилуки розташована у санітарно-захисній зоні заводу «Білкозин» і у встановленому законом порядку статус гуртожитку не отримувала, відповідний акт прийому в експлуатацію гуртожитку відсутній. Відповідно до ухвали Київського апеляційного суду від 14 жовтня 2010 р. зазначена постанова суду набрала законної сили і відповідно до ст. 61 ЦПК України зазначені судові рішення є преюдиціальними при вирішенні цієї справи.

Перевіряючи аргументи скарги ОСОБА_4, апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1, її чоловік ОСОБА_7, та їх діти ОСОБА_8, 1990 р.н. і ОСОБА_6, 1982 р.н. на підставі рішення адміністрації та профспілкового комітету Прилуцького м»ясокомбінату від 28 грудня 1995 р. № 15 отримали ордер на житлове приміщення у гуртожитку АДРЕСА_6 (а.с.9). Натепер у цьому помешканні ОСОБА_1 зареєстрована одна.

ОСОБА_7 знятий з реєстрації за вказаною адресою та з 21.09.2010 р. зареєстрований у АДРЕСА_5.

ОСОБА_8 з 03.12.2013 р. зареєстрована та мешкає у АДРЕСА_3. у квартирі, належній їй на праві власності.

ОСОБА_6 з 31.07.2009 р. зареєстрований та проживає у АДРЕСА_7. Зазначені обставини документально підтверджені міграційною службою (а.с.26-36 т. 2). Зазначені обставини в апеляційному суді ОСОБА_1 не спростовувала і не заперечувала.

Як встановлено апеляційним судом, будівля АДРЕСА_1 у власності територіальної громади м.Прилуки не перебуває і на балансі КП «Прилукижитлобуд» не значиться. За повідомленням виконавчого комітету Прилуцької міської ради у будинку АДРЕСА_1 наявні чотири квартири (а.с.38 т.2):

-квартира № 13 - ОСОБА_1;

-квартира № 16 - ОСОБА_4;

-квартира № 7 - ОСОБА_11;

-квартира № 11 - ОСОБА_12

Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 для входу у свої квартири використовують один спільний вхід - приміщення № 50 - площею 1,5 кв.м та № 51- площею 6,3 кв.м. Визнавши за ОСОБА_1 право власності за набувальною давністю на квартиру № 13, у тому числі і на приміщення № 50 та № 51, суд першої інстанції не з»ясував, що приміщеннями № 50 та № 51 користується і ОСОБА_4 для входу у її квартиру № 16 і іншого облаштованого входу до квартири № 16 натепер нема. Разом з тим, ОСОБА_1 категорично не згодна з тим, щоб ОСОБА_4 користувалась цим входом до квартири. Проте, при вирішенні справи, ОСОБА_4 стороною у справі не була залучена.

Відповідно до статті 344 Цивільного кодексу України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Обставинами, які мають значення для справи, і які відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України повинен довести саме позивач є: законний об'єкт володіння; добросовісність володіння; відкритість володіння; давність володіння та його безперервність (тобто строк володіння).

Виходячи з аналізу норм матеріального права, умовою володіння з метою набуття права власності на нерухоме майно є безтитульність такого володіння. Вказана умова прямо випливає зі змісту ст. 344 ЦК України. Набуття права власності за набувальною власністю на майно, яке належить володільцю на підставі певного титулу - оренди, найму, зберігання, оперативного управління, застави тощо, є недопустимим.

Відтак, за набувальною давністю може бути набуто право власності лише на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від свого права на належне йому нерухоме майно, та на майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Як встановлено апеляційним судом, будівля по АДРЕСА_1 вцілому у Реєстрі державного майна обліковується як об'єкт державної власності. Управління зазначеним державним майном здійснює Регіональне відділення Фонду державного майна України по Чернігівській області (а.с.137). Право власності держави на зазначене нерухоме майно в апеляційному суді ніхто не спростовував і не заперечував.

Докази відмови власника від нерухомого майна на користь позивача - відсутні. ОСОБА_1 вселялась у квартиру № 13 не самоправно, а на підставі певного титулу - ордеру (а.с.9,235 т.1), виданого 28.12.1995 р. згідно рішення адміністрації та профспілкового комітету Прилуцького м»сокомбінату, що виключає можливість задоволення вимоги про визнання права власності за набувальною давністю.

Підсумовуючи вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку, що матеріали цивільної справи не містять належних та допустимих доказів, які б призвели до безсумнівного переконання, що позивачем доведена така умова набуття права власності на нерухоме майно в порядку набувальної власності як безтитульність володіння., а відтак підстави для задоволення позову - відсутні.

Зазначені обставини справи не були з'ясовані і не досліджувались судом першої інстанції, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення по суті спору,

Керуючись ст.ст. 88, 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319, 324 ЦПК України, апеляційний суд,

вирішив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 30 липня 2015 року скасувати.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до територіальної громади м.Прилуки в особі Прилуцької міської ради, регіонального відделення Фонду державного майна України по Чернігівській області, про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 судові витрати за апеляційний розгляд справи у розмірі 267 грн.96 коп.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:Судді: