Рішення № 56084167, 24.02.2016, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/22677/15-ц Провадження № 22-ц/772/790/2016Головуючий в суді першої інстанції Іщук Т. П.Категорія 27 Доповідач Кучевський П. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2016 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Вінницької області в складі:

Головуючого: Кучевського П.В.

Суддів: Берегового О.Ю., Панасюка О.С.

при секретарі: Топольській В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» на заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 23 листопада 2015 року у справі за позовом ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и л а :

У вересні 2015 року ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позову зазначено, що 17 вересня 2012 року між Банком та відповідачем було укладено договір, за умовами якого останній отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості. Відповідач не виконував належним чином свої зобов'язання за кредитним договором, в зв'язку з чим станом на 31.07.2015р. утворилась заборгованість в розмірі 15 297,22 грн. Враховуючи вищевикладене, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором в розмірі 15 297,22 грн. та судовий збір в розмірі 1718 грн.

Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 23 листопада 2015 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором в розмірі 12088,2 грн. та судовий збір в розмірі 962,49 грн. В стягненні суми пені та комісії в загальному розмірі 2580 грн. і штраф в сумі 500 грн. відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ПАТ «КБ «ПРИВАТБАНК» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення неустойки та ухвалити в цій частині нове рішення, яким ці вимоги задовольнити. В іншій частині рішення суду не оскаржено.

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 09 лютого 2016 року справу призначено до розгляду, про що повідомлено сторони.

Згідно відомостей адресно-довідкового підрозділу ГУДМС УДМС України у Вінницькій області ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 41).

Разом з тим, направлена ОСОБА_2 судова повістка та копія апеляційної скарги повернулися до апеляційного суду із довідкою відділення ДП «Укрпошта» про те, що ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 не значиться.

За правилами ч. 5 статті 74 ЦПК України судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. У разі ненадання особами, які беруть участь у справі, інформації щодо їх адреси, судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

У разі відсутності осіб, які беруть участь у справі, за такою адресою, вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене їм належним чином.

Таким чином, з урахування положень ст. 74 ЦПК України, та встановленої відсутності ОСОБА_2 за адресою реєстрації постійного місця проживання, вважається, що судова повістка вручена йому належним чином.

Колегія суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Згідно із ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає вимогам статті 213 ЦПК України.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до укладеного кредитного договору № б/н від 17.09.2012 року, відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

Зі змісту заяви позичальника від 17.09.2012 року вбачається, що ОСОБА_2 ознайомився і згоден з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку; він згоден з тим, що ця Заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає між ним та Банком договір про надання банківських послуг. Вказані письмові документи містять усі істотні умови договору про надання фінансових послуг, передбачені ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», а тому в силу положень ст. 638 ЦК України даний договір вважається укладеним.

У зв'язку із неналежним виконанням відповідачем умов Договору, станом на 31.07.2015 року виникла заборгованість за кредитом у розмірі 15297,22 грн., з яких: 2499,25 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 9013,34 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 2580 грн. - заборгованість з комісії, штраф (фіксована частина) 500 грн., штраф (процентна складова) 704,63 грн.

Висновок суду першої інстанції в частині стягнення з позичальника заборгованості за кредитом, відсотками за його користування та штрафу (процентна складова) є правильним.

При цьому колегія суддів виходить зі змісту позовних вимог та доводів апеляційної скарги, а саме з того, що ні банк, ні відповідач не оскаржили рішення в цій частині.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення комісії та пені в розмірі 2580 грн. суд першої інстанції виходив з того, що сума 2580 грн. вказана у графі розрахунку заборгованості за кредитним договором «сума комісії та пені (накопичувальним підсумком)», а тому розмежувати та визначити правову природу даної складової заборгованості за кредитним договором неможливо. Щодо стягнення штрафу у фіксованій частині суд мотивував своє рішення тим, що позовна вимога в частині стягнення штрафу згідно п.2.1.1.7.6. Умов та Правил надання банківських послуг у фіксованому розмірі 500 грн. не відповідає вимогам закону, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 549 ЦК України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а тому не може визначатися у твердому вибірковому розмірі.

Такі висновки суду першої інстанції не відповідають вимогам Закону та матеріалам справи.

Згідно ст. 1054 ч. 1 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк, відповідно до умов договору та вимог закону.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Забезпечення виконання зобов'язання у вигляді неустойки (штрафу) регулюється ст.ст. 549-552 ЦК України.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки (штрафу) (ст. 611 ЦК України).

Відповідно до пункту 1.1.5.21 Умов та правил надання банківських послуг, при непогашенні кредиту, процентів та винагороди Банку в строк, встановлений договором, заборгованість в частині своєчасно непогашеної суми вважається простроченою, на яку нараховується пеня.

Судом встановлено, що відповідач має постійну прострочену заборгованість за відсотками та тілом кредиту, тобто перестав здійснювати належне погашення кредиту відразу після отримання коштів.

Відповідно до Довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» пеня за несвоєчасне погашення заборгованості нараховується в наступних розмірах: пеня (1) = (базова процентна ставка за договором)/30 - нараховується за кожен день прострочення кредиту; пеня (2) = 1 % від заборгованості, але не менше 10 грн. в місяць нараховується 1 раз в місяць, при наявності прострочки по кредиту або процентам 5 та більше днів при виникненні прострочки на суму більшу 50 грн. (а.с. 6).

З таблиці розрахунку заборгованості - з графи 13 «Пеня та комісія» вбачається, що за порядком розрахунку та наявності простроченої заборгованості по кредиту та відсоткам, яка міститься у інших графах таблиці, нарахована в графі 13 сума заборгованості є лише пенею. Про вказані обставини, зокрема, зазначає в апеляційній скарзі банк, що відповідає вказаним матеріалам справи.

Таким чином, суд першої інстанції необґрунтовано відмовив в задоволенні позову Банку щодо стягнення суми заборгованості у розмірі 2580 грн. як нарахованої на прострочену основну заборгованість пені.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

У договорі кредиту - заяві про оформлення кредитки сторони домовились про сплату штрафу в розмірі 500 грн. і 5% від суми позову при порушенні позичальником строків платежів по будь - якому із грошових зобов'язань передбачених цим договором більше, ніж на 120 днів. Відповідач порушив строки платежів більше, ніж на 120 днів, а саме з отримання коштів кредит не погашається. Обумовлений у договорі штраф не є подвійною юридичною відповідальністю за одне і те ж правопорушення, це визначений сторонами у письмовому договорі штраф який складається з фіксованої частини та процентної складової, що є узгодженим порядком обчислення, а не подвійною відповідальністю.

Зазначений висновок узгоджується і з положенням статті 204 ЦК України, яка закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.

Однак вказані обставини залишились поза увагою і належною оцінкою суду.

Також колегія суддів враховує, що порядок зменшення розміру неустойки роз'яснено у п. 27 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30 березня 2015 року №5 так положення частини третьої статті 551 ЦК України про зменшення розміру неустойки може бути застосовано судом лише за заявою відповідача до відсотків, які нараховуються як неустойка, і не може бути застосовано до сум, які нараховуються згідно з частиною другою статті 625 ЦК, які мають іншу правову природу. При цьому, проценти, які підлягають сплаті згідно з положеннями статей 1054, 1056-1 ЦК, у такому порядку не підлягають зменшенню через неспівмірність із розміром основного боргу, оскільки вони є платою за користування грошима і підлягають сплаті боржником за правилами основного грошового боргу.

Разом з тим, у матеріалах справи відсутня заява відповідача про зменшення судом розміру неустойки, а відтак відсутні правові підстави для зменшення неустойки (штрафу, пені).

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що вимоги банку про стягнення фіксованої частини штрафу в розмірі 500 гривень та пені і комісії в розмірі 2580 грн. ґрунтуються на умовах договору, в зв'язку з чим висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову в цій частині не відповідає нормам матеріального права, а тому рішення суду в цій частині відповідно до пункту 4 частини 1 статті 309 ЦПК України підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про задоволення позову в цій частині з вищенаведених підстав.

У відповідності до вимог ст. 88 ЦПК України з відповідача слід стягнути на користь Банку витрати по сплаті судового збору за задоволенні позовні вимоги в сумі 255,51 грн., та за подання апеляційної скарги в сумі 1339,8 грн. Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 307, 309, 314, 316, 317, 319 ЦПК України колегія суддів,-

ВИРІШИЛА :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 23 листопада 2015 року в частині відмови у задоволенні позову про стягнення пені та фіксованої частини штрафу скасувати, та постановити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог.

Стягнути з ОСОБА_2, на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» 2580 грн. заборгованості зі сплати пені і комісії та фіксовану частину штрафу в розмірі 500 гривень.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» 1595,31 грн. судового збору.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене безпосередньо до касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий /підпис/ П.В. Кучевський

Судді: /підпис/ О.Ю. Береговий

/підпис/ О.С. Панасюк

Згідно із оригіналом

Головуючий: П.В. Кучевський