Ухвала суду № 56084121, 22.02.2016, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 150/806/15-ц Провадження № 22-ц/772/783/2016Головуючий в суді першої інстанції Суперсон С. П.Категорія 19Доповідач Шемета Т. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2016 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі:

головуючої Шемети Т.М.,

суддів: Матківської М.В., Сопруна В.В.

при секретарі Кирилюк Л.М.

за участю: представника позивача адвоката Ткаченко Т.В.,

розглянувши у відкритому засіданні в залі судових засідань № 2 Апеляційного суду Вінницької області цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» про захист прав споживача та стягнення коштів

за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» на рішення Чернівецького районного суду Вінницької області від 14.12.2015 року, -

в с т а н о в и л а :

В жовтні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вказаним позовом та просив визнати недійсним договір фінансового лізингу № 002793 від 31.08.2015 року, укладений ним з ТОВ «Лізингова компанія «Еталон», та стягнути з відповідача на його користь сплачені за цим договором 25 000 гривень.

Позов обґрунтовував тим, що31.08.2015 року він уклав із ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» договір фінансового лізингу № 002793, за умовами якого товариство взяло на себе зобов'язання придбати предмет лізингу: міні-трактор Jinma 264 Е у власність і передати йому у користування. Для цього він мав сплатити аванс за трактор в розмірі 25 000 грн., що ним і було зроблено в день укладення договору двома квитанціями: на 20 00 грн. та на 5 000 грн.. Однак пізніше він дізнався, що ці кошти є не авансовим платежем, а сплачені як комісія за організацію і оформлення договору, про що представник товариства не повідомила його, а в призначенні платежу було зазначено «оплата за товари/послуги за дог. № 2793». Представник компанії не надала йому можливості ознайомитися зі змістом договору, зазначила що слід сплатити аванс, а вона тим часом заповнить бланк договору, пояснила що трактор через два дні доставлять йому додому. Підписавши договір і отримавши один його примірник, він поїхав додому. Далі він, не дочекавшись транспортного засобу, уважно переглянув умови договору та з'ясував, що строк передачі трактора становить не 2, а 50 днів і для цього він повинен сплатити 50 % його вартості, а сплачені ним 25 000 грн. - це не аванс, а комісія за організацію, яка не повертається навіть тоді, коли договір не буде виконаний з вини лізингодавця; остаточна вартість трактора не 25 000 грн., а 250 000 грн.; трактора немає в наявності у лізингової компанії, а вона має його придбати, тобто це є непрямий фінансовий лізинг. При розірванні договору ці сплачені ним кошти не повертаються за будь-яких умов. Отже, обставини укладення договору свідчать про нечесну підприємницьку практику з боку товариства, а сам договір не відповідає вимогам закону, у зв'язку з чим він просив визнати цей договір недійсним і стягнути з товариства на його користь сплачені кошти в сумі 25 000 грн.

Рішенням Чернівецького районного суду Вінницької області від 14.12.2015 року позов задоволено: визнано недійсним договір фінансового лізингу № 002793 від 31.08.2015 року, укладений між ОСОБА_3 та ТОВ «Лізингова компанія «Еталон», стягнуто з відповідача на користь позивача 25 000 грн. коштів, сплачених за недійсним договором та стягнуто з відповідача на користь держави 974 грн. судового збору.

В апеляційній скарзі ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. Апеляційну скаргу мотивує наступним:

- позивач добровільно, без будь-якого примусу підписав договір, проставив підпис на кожній сторінці договору;

- не ґрунтується на обставинах справи висновок суду про те, що укладений договір є договором приєднання;

- суд безпідставно вказав, що в договорі не визначено предмет лізингу, адже предмет Лізингу зазначений в п. 3.1. Договору, додатках № 1,2 та 3 Договору, умова придбання Лізингодавачем предмету лізингу після оплати авансового платежу в повному обсязі передбачена в п. 5.1 Договору та Додатку № 1, тому індивідуальні ознаки предмету лізингу не можуть бути відомі під час укладення Договору, а такі ознаки зазначаються уже в Акті приймання-передачі предмету Договору.

- умову про неповернення 20 % авансового платежу при відмові споживача укласти або виконати умови Договору не можна вважати несправедливою як то зазначив суд, оскільки така умова є відповідною п.4 ч.3 ст. 18 закону України «Про захист прав споживачів».

- при укладенні Договору було дотримано принципу свободи договору, прямої заборони в законі України «Про фінансовий лізинг», зокрема в ч.2 ст. 16, щодо включення до платежів за Договором лізингу комісії за організацію Договору, - немає, адже комісія відносить до «інших витрат, що безпосередньо пов'язані з виконанням Договору лізингу».

В судове засідання апеляційного суду представник відповідача не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджено рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Представник позивача адвокат Ткаченко Т.В. проти апеляційної скарги заперечила, надавши письмові заперечення: суд повно та всебічно встановив обставини справи, виніс рішення у відповідності до вимог закону, а викладене в апеляційній скарзі не спростовує висновків суду першої інстанції.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».

Поняття фінансового лізингу надається у статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг», який є видом цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

По справі встановлено, що ТОВ «Лізингова компанія Еталон» і ОСОБА_3 31.08.2015 року уклали Договір фінансового лізингу № 002793 (надалі Договір), за умовами якого (пункт 1.1) товариство зобов'язалося придбати та передати на умовах лізингу у користування ОСОБА_3 предмет лізингу, визначений у п. 3.1 цього договору: міні-трактор Jinma 264 Е, який в свою чергу зобов'язується прийняти предмет лізингу і сплачувати лізингові платежі та інші платежі згідно з умовами цього договору (а.с.17-22)

На виконання договору ОСОБА_3 на розрахунковий рахунок товариства сплатив 31.08.2015 року суму в розмірі 25 000 грн., зазначивши призначення платежу «оплата за товари/послуги за дог. № 2793» (а.с.1).

Пунктом 2.1 договору термін «авансовий платіж» визначений як сума, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу, в розмірі вказаному у додатку № 1 до договору, сплачена лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця до дати передачі предмета лізингу.

У додатку № 1 до договору вартість предмета лізингу вказана у розмірі 250 000 гр., відсоток платежу (з урахуванням посилання договору у п.2.1 на додаток № 1) 50,00 % авансовий платіж - 125 000гр.; щомісячний платіж 10 416,67 гр., комісія за організацію (10 %) 25 000гр., комісія за передачу (3 %) 7 500гр.. У цьому ж додатку № 1 період лізингу зазначений 12, погашення вартості предмета лізингу по 10 416,67 гр., всього 125 000 гр. (а. с. 23).

Відповідно до умов пункту 1.1 Договору відповідач взяв на себе зобов'язання придбати і передати позивачу майно: міні-трактор, тобто на момент укладення Договору в нього як лізингодавця не було предмету лізингу, а тому висновок суду першої інстанції про те, що оспорюваний Договір є договором непрямого лізингу, - правильний.

У пункті 2 Договору фінансового лізингу, який дає визначення термінів, зазначено, що предметом лізингу є транспортний засіб, зазначений в п. 3.1 договору (автомобіль, сільськогосподарська техніка, навісне обладнання, механізми та інше), що підлягає обов'язковій державній реєстрації, а у пункті 3.1 Договору зазначено, що предметом лізингу є міні-трактор Jinma 264 Е.

Додаток № 3 до Договору містить лише такі відомості: Jinma 264 Е, кількість 1, еквівалент 11,363.63, ціна 250 000 грн. (а. с. 25).

Індивідуальними ознаками транспортного засобу, які дають можливість його ідентифікувати як об'єкт цивільних прав та обов'язків, є: марка, модель, тип, об'єм двигуна, тип пального, колір, дата випуску, вартість тощо.

Зі змісту Договору і додатку № 3 до нього вбачається, що предмет фінансового лізингу у розглядуваному випадку не визначений, оскільки відсутні його технічні й індивідуальні характеристики.

Отже, висновок суду першої інстанції про те, що укладений сторонами договір фінансового лізингу не містить обов'язкових істотних умов договору, оскільки він не містить таких індивідуальних ознак транспортного засобу, які б вирізняли цей транспортний засіб з-поміж іншим, - є вірним .

Статтею 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Висновок суду першої інстанції про те, що умови оспорюваного Договору від 31.08.2015 року таким вимогам закону не відповідають, оскільки містять у собі платежі не передбачені статтею 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», - вірний, виходячи з наступного.

Пунктом 1.3 договору визначено, що замовлення предмета лізингу відбувається з моменту підписання лізингоодержувачем специфікації (додаток № 3 до цього договору) та сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця комісії за організацію і авансового платежу у повному обсязі.

Із квитанції №0.0.428588200.1 від 31.08.2015 року на суму 5 000 грн. та квитанції № 0.0.428586521.1 від 31.08.2015 року на суму 20 000 грн. (а.с.1) вбачається, що платник ОСОБА_3 сплатив суму 25 000 грн., призначення платежу: оплата за товари/послуги згідно Договору № 002793.

Зі змісту Договору та додатків до нього № 1 та № 2 вбачається, що сплачена позивачем сума у розмірі 25 000 гр. є комісією за організацію, яка згідно п. 2.1 Договору є одноразовою платою лізингоодержувачем лізингодавцю за перевірку, розгляд та підготовку документів для оформлення даного договору, моніторинг, систематизацію та аналіз даних, отриманих з різних джерел по всій території України, зустрічі та перемовини з дилерами та дистриб'юторами на предмет дії та відшкодування інших витрат лізингодавця, що пов'язані з його виконанням (у тому числі не зазначені в цьому договорі, але що можуть виникнути у лізингодавця в процесі його виконання).

При укладенні Договору відповідач використав стандартну форму договору, ОСОБА_3 як лізингоотримувач не мав можливості внести в нього зміни, а тому, входячи з положень ч.1 ст. 634 ЦПК України, оспорюваний Договір є договором приєднання, про що вірно зазначив суд у оскаржуваному рішенні.

Визначення умов договору приєднання закон відносить до питань внутрішньої діяльності лізингової компанії. Перевірка, розгляд та підготовка документів для укладення договору не є послугою в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів» ( п. 17 статті 1), також і частина 2 статті 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» не передбачає виду лізингового платежу, пов'язаного з укладенням самого договору фінансового лізингу.

Отже, висновок суду першої інстанції про те, що не відповідає вимогам закону включення лізингодавцем в ціну договору комісії за організацію (п.2.2. Договору) і зобов'язання споживача сплатити її, - є вірним.

У пункті 5.4 договору зазначено, що розмір комісії за організацію та комісії за передачу предмета лізингу встановлюється в додатку № 1. У разі збільшення вартості предмета лізингу до моменту його замовлення лізингодавцем, відповідно до п.1.3 цього договору, лізингоодержувач повинен одноразово сплатити різницю такої вартості до моменту купівлі предмета лізингу лізингодавцем з метою відповідності відсоткового розміру авансового платежу визначеного в додатку № 1 до цього договору фактичній вартості предмета лізингу на момент його купівлі у продавця, а також одноразово сплатити різницю комісії за організацію до моменту купівлі предмета лізингу лізингодавцем. У разі зменшення вартості предмета лізингу на момент його передачі лізингоодержувачу різниця комісії за організацію поверненню не підлягає. В такому випадку остаточна вартість предмета лізингу та поточні лізингові платежі будуть розраховані, визначені та встановлені в додатковій угоді до даного договору.

Такі умови Договору є несправедливими, оскільки відповідно до вимог викладених у пункті 13 частини 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору.

Пунктом 4.3 Договору визначені права лізингодавця, зокрема:

- підпунктом 4.3.5 Договору надано право лізингодавцю на розірвання договору в односторонньому порядку за умови невиконання лізингоодержувачем умов цього договору, при цьому, лізингодавець не зобов'язаний завчасно повідомляти лізингоодержувача про розірвання даного договору.

- підпунктом 4.3.6 надано права лізингодавцеві в односторонньому порядку розірвати даний договір у випадку неможливості продавця здійснити продаж та/або поставку предмета лізингу, який визначив лізингоодержувач, по причинам, які не залежать від лізингодавця. У такому випадку лізингодавець повертає лізингоодержувачу кошти на умовах пункту 12.12 цього Договору, в якому зазначено, що у випадку розірвання даного договору лізингоодержувачем до підписання акта приймання-передачі предмета лізингу, лізингодавець повертає сплачені кошти за вирахуванням штрафу за дострокове розірвання 20 % від сплаченої суми авансових платежів. В такому випадку комісія за організацію даного договору лізингоодержувачу не повертається.

З огляду на викладене суд першої інстанції зробив вірний висновок, що такі умови договору беззаперечно є несправедливими з огляду на те, що наслідком розірвання договору з ініціативи лізингодавця є неотримання транспортного засобу лізингоодержувачем, та ще й при цьому понесення ним неоправданих витрат: утримання штрафу у розмірі 20 % від сплаченого авансового платежу і повне неповернення йому сплаченої суми комісії за організацію, адже це свідчить про існування явного істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду споживача (частина 2 ст. 18 закону України «Про захист прав споживача»).

Частиною 2 статті 19 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що, якщо підприємницька практика спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману, зокрема, стосовно: ціни або способу розрахунку ціни чи наявності знижок або інших цінових переваг (пункт 3).

Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Відповідач, укладаючи із позивачем Договір фінансового лізингу, ввів його в оману, приховавши призначення першого платежу комісії за організацію в сумі 25 000 гр. під платіж за договором, який за умовами договору не повертається за будь-яких умов і не відноситься до лізингових платежів.

Відповідно до статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими (частина 1). Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача (частина 2). Несправедливими є, зокрема, умови договору про установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору (пункт 10 частини 3).

Як вбачається із матеріалів справи, укладений сторонами 31.08. 2015 року Договір є досить об'ємним: на 12 аркушах мілким шрифтом, юридично складним і утрудненим для одноразового сприйняття при читанні, у зв'язку з чим для його прочитання, детального вивчення і зрозуміння його положень потребується досить тривалий проміжок часу.

Позивач по справі не має юридичної освіти, є юридично необізнаним, у тому числі із таким видом договору як фінансовий лізинг, при укладенні договору потребував певного часу для ознайомлення із умовами цього договору, якого представник компанії йому не надала.

Відповідно до правил пункту 2 частини 6 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», у разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача договір може бути визнаним недійсним у цілому.

Суд першої інстанції, встановивши наявність несправедливих умов договору, наявність різкого дисбалансу прав і обов'язків лізингодавця і лізингоодержувача на користь лізингодавця, використання нечесної підприємницької діяльності, з урахуванням вимог позивача, - дійшов вірного висновку про визнання укладеного Договору недійсним в цілому, а викладене в апеляційній скарзі не спростовує висновків суду першої інстанції.

За таких обставин, подану апеляційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін як таке, що постановлене з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» відхилити.

Рішення Чернівецького районного суду Вінницької області від 14.12.2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, на ухвалу може бути подана касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуюча: підпис Т. М. Шемета

Судді: підпис М. В. Матківська

підпис В. В. Сопрун

З оригіналом згідно: Т. М. Шемета