Рішення № 5608346, 08.07.2009, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

08 липня 2009 р. Справа 7/112-09

за позовом: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Вінниця.

до: Відкритого акціонерного товариства "Немирівське РП "Агромаш"", м. Немирів, Вінницька область.

про стягнення 12437,87 грн.

Головуючий суддя

Cекретар судового засідання

Представники

позивача : ОСОБА_1 - фізична особа підприємець.

відповідача : Гнасько П.П. - директор, контракт від 20.04.2009 року.

Інші : Бузенюк Г.П. - головний бухгалтер, паспорт серії НОМЕР_2 виданий 13.11.1997 року.

ВСТАНОВИВ :

Надійшла позовна заява про стягнення з ВАТ "Немирівське РП "Агромаш"" на користь ФОП ОСОБА_1 12437,87 грн. боргу, 2979,87 грн. пені та 3195,25 грн. інфляційних втрат в зв'язку з непроведенням відповідачем повного розрахунку за отриманий товар.

Ухвалою від 15.05.2009 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 7/112-09 та призначено до розгляду на 16.06.2009 року.

Відповідач в судове засідання 16.06.2009 року не з'явився та не виконав вимог ухвали про порушення провадження у справі щодо надання доказів, при тому, що про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином оскільки ухвалу про порушення провадження у справі отримав 21.05.2009 року, що вбачається з поштового повідомлення № 223373.

Враховуючи неявку відповідача, ненадання сторонами витребуваних доказів та необхідність у витребуванні нових доказів розгляд справи було відкладено до 08.07.2009 року.

За письмовим клопотанням сторін справа розглядається без здійснення технічної фіксації судового процесу.

В судовому засіданні позивач подав заяву згідно якої він відмовляється від стягнення 2979,00 грн. пені та зменшує розмір позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат до 2000,00 грн..

Розглянувши дану заяву суд приймає її до розгляду як таку, що не суперечить ч.4 ст. 22 ГПК України, відповідно до якої позивач до прийняття рішення у справі має право, крім іншого, відмовитись від позову та зменшити розмір позовних вимог.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

Як зазначає позивач згідно усно укладеного договору від 26.01.2005 року позивач взяв на себе зобов'язання поставити відповідачу товар (запчастини автомобільні, тракторні та інструменти), а відповідач повинен був прийняти та оплатити вартість отриманого товару.

У період з 26.06.2005 року до 05.10.2006 року позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 37357,44 грн.. В підтвердження даних поставок позивачем надано видаткові накладні та довіреності на отримання товару, оригінали яких оглядались в судовому засіданні 16.06.2009 року (а.с. 9-25, т.1).

Відповідач не виконав належним чином взятих на себе зобов'язань по оплаті отриманого товару перерахувавши позивачу за період з 26.06.2005 року до 05.10.2006 року 31094,69 грн., що підтверджується наданими суду банківським виписками (а.с. 28-41 т. 1).

Крім того позивач надав суду довідку Вінницької МДПІ № 9363/7/17 від 10.11.2008 року з якої вбачається, що за результатами проведеної перевірки встановлено наявність цивільно-правових відносин між ФОП ОСОБА_1 та ВАТ "Немирівське РП Агромаш" щодо поставки першим запчастин.

Таким чином сума боргу відповідача станом на час подання позову до суду складала 6262,75 грн. (37357,44-31094,69).

Разом з тим судом встановлено, що після порушення провадження у справі відповідач повністю погасив заборгованість перед позивачем, в підтвердження чого надав суду банківські виписки від 20.06.2009 року, 26.06.2009 року, 17.06.2009 року, 19.06.2009 року, 26.06.2009 року, 30.06.2009 року та 02.07.2009 року, які наявні в матеріалах справи.

Таким чином відповідач повністю погасив заборгованість перед позивачем вже після звернення останнього з позовом до суду.

Як наголошено в п.3 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 23.08.1994 року № 02-5/612 "Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 Господарського процесуального Кодексу України" господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 статті 80 ГПК) зокрема у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що між сторонами відсутній спір щодо стягнення заборгованості в сумі 6262,75 грн., а тому провадження у цій частині підлягає припиненню згідно п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Розглянувши заяву позивача про відмову від позову в частині стягнення пені суд дійшов висновку про її прийняття та необхідність припинення провадження у справі з огляду на наступне.

Відповідно до ч.4 ст.22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення у справі, крім іншого, відмовитись від позову. При цьому частина шоста названої статті вказує, що господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Згідно ч.3 ст.78, п. 4 ч.1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Заява позивача про відмову від позову в частині стягнення пені приймається судом, оскільки відмова позивача від позову в цій частині не суперечить чинному законодавству, не порушує прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб. Відповідно до вимог ст. 78 ГПК України позивачу розяснені процесуальні наслідки його дій стосовно відмови від вимоги про стягнення пені.

Приймаючи заяву про відмову від позову в частині стягнення пені суд враховує те, що вона підписана особисто позивачем ОСОБА_1.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення 2000,00 грн. інфляційних втрат, за результатами суд дійшов наступних висновків.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання і що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення інфляційних втрат є правомірними, оскільки відповідають чинному законодавству.

Перевіривши правильність наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат, які обраховувались за період з 01.01.2007 року по 08.05.2009 року в сумі 3195,25 грн. суд в результаті перерахунку отримав 3281,68 грн. інфляційних втрат, тобто більше значення ніж заявив позивач.

За таких обставин, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог позивача щодо стягнення 2000,00 грн. інфляційних втрат в повному обсязі з врахуванням заяви позивача про зменшення позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат.

Задовольняючи позовні вимоги суд врахував наступне.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Дії позивача по передачі товару відповідачу та дії відповідача по прийняттю вказаного товару, за визначеною ціною свідчать про те, що у боржника (відповідача) виникло зобовязання по оплаті за отриманий товар.

На підставі зібраних у матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку про те, що дії сторін в силу загальних засад і змісту цивільного законодавства слід визнати діями, що породжують цивільні права і обовязки, аналогічні зобовязанням за договором купівлі-продажу. Ці дії згідно ст.ст.11, 655, 692 ЦК України є підставою виникнення у відповідача обовязку сплатити заборгованість за отриманий у позивача товар у повному обсязі.

В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 ЦК України, покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.631 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Крім того, суд звертає увагу на п.17 інформаційного листа ВГСУ від 20.10.2006 року № 01-8/2351 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року" та п.6 інформаційного листа ВГСУ від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року " в яких наголошено зокрема на тому, що під зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну (у бік зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, в тому числі ціни позову. В разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір. Факт зменшення ціни позову обов'язково відображається господарським судом в описовій частині рішення зі справи. При цьому будь-які підстави для припинення провадження у справі в частині зменшення позовних вимог у господарського суду відсутні.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обовязковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвал суду від 15.05.2009 року, від 16.06.2009 року відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення інфляційних втрат, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з врахуванням вищевикладених мотивів щодо припинення провадження в частині стягнення основного боргу та частково інфляційних втрат, а також з урахуванням відмови відповідача від вимоги про стягнення пені.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача пропорційно задоволеним вимогам відповідно до ст. 49 ГПК України виходячи із того, що спір доведено до суду внаслідок неправильних дій відповідача. При цьому суд розподіляючи судові витрати виходив із суми основного боргу (6262,75 грн.) та інфляційних втрат (3195,25 грн.) без врахування суми пені (2979,87 грн.), яка покладається на позивача в зв'язку з його відмовою від вказаної вимоги.

При розподілі державного мита суд враховує припис, який міститься в абз.2 п.4.2 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" згідно якого якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається.

Також судом встановлено, що позивач при зверненні до суду сплатив 127,00 грн. державного мита, що підтверджується квитанцією № 7/1 від 23.04.2009 року та довідкою управління Державного казначейства у м.Вінниці Головного управління державного казначейства у Вінницькій області від 03.07.2009 року № 11-26/338. Як вбачається із позовної заяви ціна позову складає 12437,87 грн. (6262,75 грн. - основний борг, 2979,87 грн. пені та 3195,25 грн. інфляційних втрат).

Враховуючи вимоги встановлені підпунктом а) п.2 ст.3 Декрету КМУ "Про державне мито" розмір державного мита, який підлягав сплаті позивачем відповідно до вказаного підпункту з врахуванням математичного заокруглення мав би становити 124,37 грн..

Внесення державного мита у більшому розмірі ніж передбачено чинним законодавством є підставою для його повернення згідно ст.47 ГПК України та п.1 ч.1 ст.8 Декрету КМУ "Про державне мито".

Також судом встановлено, що позивач при зверненні до суду не сплатив у встановленому розмірі витрати на інформаційно-технічне забезпечення.

Так, до позовної заяви долучено квитанцію від 23.04.2009 року № 6/1 оригінал якої оглядався в судовому засіданні 16.06.2009 року, з якої вбачається, що позивачем сплачено 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення.

Як вбачається із матеріалів справи позовна заява надійшла до суду 13.05.2009 року. При цьому для відправки її було здано 12.05.2009 року, що вбачається із відбитку штемпеля на конверті в якому надійшла до суду позовна заява.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14.04.2009 року № 361 "Про внесення змін до розмірів витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, повязаних з розглядом цивільних та господарських справ" розмір витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу для позивачів з господарських справ встановлений в розмірі 50 % однієї мінімальної заробітної плати, визначеної Верховною Радою України у Законі України про Державний бюджет на відповідний рік.

Відповідно до ст.55 Закону України "Про державний бюджет України на 2009 рік" від 26.12.2008 року № 835-IV встановлено з 1 січня 2009 року розмір мінімальної заробітної плати 605 гривень, з 1 квітня 2009 року - 625 гривень, з 1 липня 2009 року - 630 гривень, з 1 жовтня 2009 року - 650 гривень, з 1 грудня 2009 року - 669 гривень на місяць.

Слід вказати, що в інформаційному листі Вищого господарського суду України № 01-08/271 від 29.04.2009 року зазначається, що сума витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу сплачується станом на день подання позовної заяви.

Виходячи з наведених вище норм та встановлених обставин (дата подання позовної заяви) позивач повинен був сплатити 312,50 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, надавши суду відповідні докази (625/2).

Дійшовши висновку про те, що позивач повинен був сплатити 312,50 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу суд також врахував положення ч.4 ст.51 ГПК України, яка вказує, що процесуальна дія, для якої встановлено строк, може бути вчинена до 24-ї години останнього дня строку. Якщо позовну заяву, відзив на позовну заяву, заяву про перегляд рішення та інші документи здано на пошту чи телеграф до 24-ї години останнього дня строку, строк не вважається пропущеним.

З огляду на викладене, суд вважає необхідним достягнути з позивача в доход Державного бюджету України суму несплачених витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

За письмовим клопотанням сторін 08.07.2009 року оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

На підставі викладеного та керуючись п.1 ч.1 ст.8 Декрету КМУ "Про державне мито", ст.ст.11, 509, 525, 526, 527, ч.1 ст.530, ч.ч. 1, 2 ст. 614, ст. 625, ст.ст. 631, 655, 692 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 193 ГК України, ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, 47, ч.ч.1, 2, 5 ст. 49, ч.3 ст.78, п.п.1-1, 4, ст.80, ст.ст. 82, 84, 85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Немирівське РП Агромаш", вул. Леніна, 208, м. Немирів, Вінницька область, 22800 ( ідентифікаційний номер 03567374) на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 2000 грн. 00 коп. інфляційних нарахувань, 94 грн. 58 коп. витрат по сплаті державного мита та 237 грн. 63 коп. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.

3. Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) в доход Державного бюджету України - 194 грн. 50 коп. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.

4. Видати накази в день набрання рішення законної сили.

5. Припинити провадження щодо стягнення 6262,75 грн. боргу згідно п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

6. Припинити провадження в частині стягнення 2979,87 грн. пені згідно п. 4 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

7. Зобов'язати управління Державного казначейства у м.Вінниці Головного управління державного казначейства у Вінницькій області повернути суму зайво сплаченого державного мита в розмірі 02 грн. 63 коп. фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1, АДРЕСА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) сплаченого за квитанцією від 23.04.2009 року № 7/1.

8. Копію рішення надіслати сторонам рекомендованим листом.

Суддя

Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 13 липня 2009 р.

віддрук.3 прим.:

1 - до справи.

2 - позивачу - АДРЕСА_1.

3 - відповідачу - вул. Леніна, 208, м. Немирів, Вінницька область, 22800.