Рішення № 56066581, 18.02.2016, Автозаводський районний суд м. Кременчука

524/10170/15-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.02.2016 року, Автозаводський районний суд міста Кременчука Полтавської області у складі:

головуючого - судді Рибалки Ю.В.,

при секретарі судового засідання - Недяк Д.І.,

за участі: представника позивача - ОСОБА_1, відповідачів - ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кременчуці цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_3 про визнання інформації недостовірною та стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 звернувся до суду з вищевказаним позовом. Зазначив, що у ході розгляду Харківським апеляційним господарським судом його апеляційної скарги у справі за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів відповідач ОСОБА_5 подав письмове пояснення до матеріалів господарської справи де серед іншого зазначив: «После этого я понял, что ОСОБА_4 просто мошенник и обратися с иском о взыскании долга». Відповідач ОСОБА_3 у ході судового засідання з розгляду вказаної справи 17.12.2015 усно оголосив пояснення ОСОБА_5 та зазначив, що: «після цього ОСОБА_5 сказав, що він зрозумів, що це шахрай, тому звернувся в суд, щоб повернути борг в примусовому порядку». Тому вважає, що відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_5 принизили таким чином його честь та гідність, порушили його немайнові права, а тому просив визнати вказану інформацію недостовірною та стягнути з відповідачів моральну шкоду у сумі 45 000,00 грн.

Представник позивача у ході судового засідання позов підтримала, просила задовольнити з підстав, викладених в ньому.

Відповідачі у судовому засіданні заперечили проти позову. Зазначили, що вищевказана інформація була оціночним судженням, вона була доведена тільки до відому учасників судового процесу та складу суду, а тому ураховуючи роз'яснення викладені в п. 17, 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», просили відмовити у задоволенні позову.

Вислухавши пояснення представника позивача, відповідачів, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Судом установлено, що 17.12.2015 у ході судового засідання Харківського апеляційного господарського суду, під час розгляду справи за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів, відповідач ОСОБА_5 подав письмове пояснення до матеріалів господарської справи де серед іншого зазначив: «После этого я понял, что ОСОБА_4 просто мошенник и обратися с иском о взыскании долга». Відповідач ОСОБА_3 у ході судового засідання з розгляду вказаної справи 17.12.2015 усно оголосив пояснення ОСОБА_5 та зазначив, що: «після цього ОСОБА_5 сказав, що він зрозумів, що це шахрай, тому звернувся в суд, щоб повернути борг в примусовому порядку».

Зазначені факти підтверджуються матеріалами справи та не заперечувались сторонами під час її розгляду у судовому засіданні.

Відповідно до ч. 4 ст. 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Згідно з п. 4 ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Статтею 275 ЦК України передбачено, що фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу. Захист особистого немайнового права може здійснюватися також іншим способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення.

Згідно зі ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Відповідно до п. 17, 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» інформація, зазначена у позовній заяві чи іншій заяві, адресованій суду, а також в процесуальних документах (запереченнях на позов, апеляційних чи інших скаргах тощо), може бути підставою для захисту гідності, честі чи ділової репутації, за винятком випадків, коли ця інформація була визначена підставою пред'явленого позову і стосувалася його предмета, була доказом у справі, а так само предметом апеляційного чи іншого перегляду в порядку, встановленому процесуальним законом.

Не підлягають розгляду судами позови про захист гідності, честі чи ділової репутації, приниження яких відбулося внаслідок давання показань свідками, а так само іншими особами, які брали участь у справі, відносно осіб, які брали участь у тій справі,

якщо наведена в них інформація була доказом у справі та оцінювалась судом при ухваленні судового рішення, оскільки нормами процесуальних кодексів встановлено спеціальний порядок дослідження та оцінки таких доказів. Вказана вимога по суті означала б вимогу повторної судової оцінки наданих суду доказів у раніше розглянутій

справі.

Якщо ж недостовірну інформацію було поширено в ході розгляду іншої справи зазначеними вище учасниками процесу відносно інших осіб, які не були учасниками процесу, то ці особи, якщо вони вважають, що така інформація порушує їх особисті немайнові права, вправі звернутися до суду за захистом своїх прав у порядку,

передбаченому процесуальними кодексами.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до частини другої статті 47-1 Закону України "Про інформацію оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на

характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Таким чином, відповідно до статті 277 ЦК не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Згідно ст. 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Проаналізувавши інформацію, яку позивач вважає недостовірною, такою, що принижує його честь, гідність, суд убачає, що вказані в позові фрази є оціночними судженнями.

Таким чином убачається, що відповідач не висловлював фактичних даних, а резюмував результати своїх спостережень.

У відповідності до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Позивач не довів факту, що інформація, яка була поширена відповідачами в суді у ході розгляду господарської справи, порочить його честь та гідність, порушує особисті немайнові права позивача, а тому відсутні підстави для визнання її недостовірною, стягнення моральної шкоди. Також суд зауважує, що позивачем відповідно до вимог ст. 277 ЦК України, не зазначено спосіб відновлення його порушених прав.

Ураховуючи вищевикладене, суд уважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. 34 Конституції України, ст. 94, 275, 277, 297, 299 ЦК України, ст. 30, 47-1 Закону України «Про інформацію»ст. 14, 57-61, 88, 208, 209, 212-215, 218, 294, 296 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Полтавської області шляхом подачі апеляційної скарги через Автозаводський районний суд м. Кременчука протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а особами, які не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Ю.В. Рибалка