Ухвала суду № 56063913, 24.02.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/11993/15 Головуючий у 1-й інстанції: Іщук І.О. Суддя-доповідач: Бистрик Г.М.

У Х В А Л А

Іменем України

24 лютого 2016 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Бистрик Г.М.,

суддів: Межевича М.В., Сорочка Є.О.,

при секретарі: Гуменюк Т.В.,

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-Проф» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 листопада 2015 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-Проф» до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Альфа-проф» звернулися в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління головного управління Державної фінансової служби у м.Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 30.12.2014 року №000662201.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 листопада 2015 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення про задоволення його вимог.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, учасників судового засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанову суду - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні вимог позивача.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем проведено позапланову документальну виїзну перевірку позивача з питань фінансово-господарських відносин з ТОВ «Аксон Груп», ТОВ «Про Сервіс», ТОВ «Стиль Медіа» їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.07.2014 року по 31.07.2014 року. За результатами перевірки складено акт від 15.12.2014 року №10208/26-51-22-01/37164192.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог: п.198.6 ст.198, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 128 845,00 грн..

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 30 грудня 2014 року № 0006622201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 128845,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження скарги позивача залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення - без змін.

Надаючи оцінку правомірності оскаржуваного рішення суду першої інстанції, Київський апеляційний адміністративний суд виходить із наступного.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», який діяв у весь період діяльності позивача, що підлягав перевірці, встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 27 жовтня 2015 року у справі № 21-1539а15.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, що в перевіряємому періоді позивачем укладено з ТОВ «Аксон груп»: договір №105 від 01.07.2014 року про інформаційно-довідкове обслуговування; договір №106 від 01.07.2014 року про надання консультаційних послуг по організації охорони; договір №107 від 01.07.2014 року про пошук потенційних клієнтів; договір №108 від 01.07.2014 року про надання поліграфічних послуг. Також позивачем з ТОВ «Про Сервіс» укладено: договір №117 від 01.07.2014 року про надання юридичних послуг; договір №118 від 01.07.2014 року про надання послуг контролю за несенням служби охорони.

На підтвердження виконання умов вказаних договорів позивачем надано: акти приймання-передачі робіт, податкові накладні.

В апеляційній скарзі позивач зазначає, що наданими ним первинними документами повністю підтверджується реальність здійснених господарських операцій.

Колегія суддів не погоджується із такими висновками позивача виходячи з наступного.

Факт відсутності здійснення господарської операції може підтверджуватись такими обставинами: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу недостатності фізичних, технічних та технологічних можливостей певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, відсутність управлінського або технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку.

Тобто, формально складені окремі первинні документи не є безумовною підставою для встановлення реальності здійснених операцій та правомірності відображення їх у податковому обліку. Натомість їх оцінка повинна даватись на підставі комплексного, всебічного з'ясування обставин справи та дослідженні первинних документів.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, із наданих позивачем первинних документів неможливо встановити економічну доцільність укладення відповідних правочинів та використання отриманих благ у власній господарській діяльності позивача, що є визначальною умовою для кваліфікації операцій як реальних.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи фактичні обставини справи та доведеність відповідачем правомірності винесення оскарженого податкового повідомлення-рішення, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні вимог позивача.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права.

Оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 158, 160, 167, 195, 196, 198, 199, 200, 205, 206, 212, 254, КАС України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-Проф» - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 листопада 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки передбаченні ст. 212 КАС України.

Повний текст ухвали суду виготовлено 25.02.2016 року.

Головуючий суддя: Бистрик Г.М.

Судді: Межевич М.В.

Сорочко Є.О.

.

Головуючий суддя Бистрик Г.М.

Судді: Межевич М.В.

Сорочко Є.О.