Ухвала суду № 56063463, 18.02.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/2953/14 Головуючий у 1-й інстанції: Виноградова О.І. Суддя-доповідач: Літвіна Н. М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого - судді Літвіної Н.М.

Суддів Коротких А.Ю.

Хрімлі О.Г.

при секретарі Рафальській І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної екологічної інспекції України на постанову Київського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Державної Азово-Чорноморської екологічної інспекції, Державної екологічної інспекції України про визнання протиправним наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітку,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом до Державної Азово-Чорноморської екологічної інспекції, Державної екологічної інспекції України про визнання протиправним наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітку.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 31 грудня 2014 року адміністративний позов ОСОБА_3 - задоволено частково.

Змінено дату звільнення ОСОБА_3 в наказі Державної Азово-Чорноморської екологічної інспекції № 310-о від 05 листопада 2012 року «Про звільнення № 310-о» на наступний робочий день, що слідує за останнім робочим днем тимчасової непрацездатності № 310-о - 15 листопада 2012 року. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишено без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 31 грудня 2014 року - залишено без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 30 червня 2015 року постанову Київського окружного адміністративного суду від 31 грудня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2015 року - скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2015 року - адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправними та скасовано накази Державної Азово-Чорноморської екологічної інспекції № 308-о від 31 жовтня 2012 року «Про оголошення догани ОСОБА_3» та № 310-о від 05 листопада 2012 року «Про звільнення ОСОБА_3».

Поновлено ОСОБА_3 на посаді начальника відділу екологічного контролю природних ресурсів Східного регіону Автономної Республіки Крим Державної Азово-Чорноморської екологічної інспекції з 05 листопада 2012 року.

Допущено негайне виконання даної постанови в частині поновлення ОСОБА_3 на посаді начальника відділу екологічного контролю природних ресурсів Східного регіону Автономної Республіки Крим Державної Азово-Чорноморської екологічної інспекції.

Стягнуто з Державної екологічної інспекції України на користь ОСОБА_3 заробітну плату за час вимушеного прогулу з 05 листопада 2012 року по 22 грудня 2015 року у сумі 58 678 (п"ятдесят вісім тисяч шістсот сімдесят вісім) грн 72 коп. Допущено негайне виконання даної постанови в частині стягнення заробітної плати за 1 місяць.

Між тим, на думку апелянта, зазначене рішення винесено з порушенням норм матеріального права в зв»язку з чим підлягає скасуванню.

Згідно до ч. 1 ст. 30 Закону України «Про державну службу» - державна служба припиняється, передусім, із загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю, а також з підстав, визначених даною статтею. Таким чином, при звільненні особи з публічної служби за загальними підставами передбаченими КЗпП України, на цю особу можуть поширюватися гарантії, передбачені цим Кодексом, якщо інше прямо не передбачено спеціальним законом.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 30 Закону - державна служба припиняється в разі відмови державного службовця від прийняття або порушення Присяги, передбаченої статтею 17 цього Закону.

Отже, підстави для припинення державної служби, передбачені ст. 30 Закону, є додатковими підставами для припинення трудових правовідносин, що підлягають до застосування до конкретної категорії працівників - державних службовців.

Таким чином, публічні службовці несуть відповідальність за належне виконання свого обов'язку у всіх його проявах, зокрема: за повну і ефективну реалізацію владних повноважень; за результати виконуваних службових доручень; за досягнення встановленої мети і використання для цього найбільш раціональних шляхів; за дотриманням правил службової етики.

Тобто, звільнення є наслідком недотримання службовцем вимог Закону України «Про державну службу» зловживання службовими правами, які мають цільове призначення і спрямовані на забезпечення виконання службових завдань. Підвищений ступінь юридичної відповідальності публічних службовців зумовлений специфікою їхнього правового статусу.

Персональна відповідальність за виконання службових обов'язків і дотримання дисципліни є одними з принципів публічної служби.

Під службовою дисципліною суд розуміє насамперед елемент службової етики публічних службовців. А тому, дієвим засобом забезпечення службової дисципліни є встановлення відповідальності публічного службовця за доручену справу.

Згідно до ст. 17 Закону України «Про державну службу» - громадяни України, які вперше зараховуються на державну службу, приймають Присягу такого змісту: «Повністю усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю, що буду вірно служити народові України, суворо дотримувати Конституції та законів України, сприяти втіленню їх у життя, зміцнювати їх авторитет, охороняти права, свободи і законні інтереси громадян, з гідністю нести високе звання державного службовця, сумлінно виконувати свої обов'язки". Державний службовець підписує текст Присяги, який зберігається за місцем роботи. Про прийняття Присяги робиться запис у трудовій книжці.

Таким чином, при прийнятті на державну службу та після підписання присяги держслужбовця особа зобов'язана дотримуватись тих основоположних принципів та обов'язків, що визначаються присягою.

Відповідно до ст. 3 Закону - державна служба ґрунтується на принципах: служіння народу України; демократизму і законності; гуманізму і соціальної справедливості; пріоритету прав людини і громадянина; професіоналізму, компетентності, ініціативності, чесності, відданості справі; персональної відповідальності за виконання службових обов'язків і дисципліни; дотримання прав та законних інтересів органів місцевого і регіонального самоврядування; дотримання прав підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян.

Згідно до ст. 5 Закону - державний службовець повинен: сумлінно виконувати свої службові обов'язки; шанобливо ставитися до громадян, керівників і співробітників, дотримуватися високої культури спілкування; не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам державної служби чи негативно вплинути на репутацію державного службовця.

Статтею 10 Закону передбачено, що основними обов'язками державних службовців є: додержання Конституції України та інших актів законодавства України; забезпечення ефективної роботи та виконання завдань державних органів відповідно до їх компетенції; недопущення порушень прав і свобод людини та громадянина; безпосереднє виконання покладених на них службових обов'язків, своєчасне і точне виконання рішень державних органів чи посадових осіб, розпоряджень і вказівок своїх керівників; збереження державної таємниці, інформації про громадян, що стала їм відома під час виконання обов'язків державної служби, а також іншої інформації, яка згідно з законодавством не підлягає розголошенню; постійне вдосконалення організації своєї роботи і підвищення професійної кваліфікації; сумлінне виконання своїх службових обов'язків, ініціатива і творчість в роботі. Державний службовець повинен діяти в межах своїх повноважень. У разі одержання доручення, яке суперечить чинному законодавству, державний службовець зобов'язаний невідкладно в письмовій формі доповісти про це посадовій особі, яка дала доручення, а у разі наполягання на його виконанні - повідомити вищу за посадою особу.

Відтак, неналежне виконання службових обов'язків, недотримання правил службової етики, порушення встановлених для державних службовців обмежень та заборон є свідченням порушення Присяги держслужбовця.

Порушення вимог Закону України «Про державну службу» може виражатися як в активних протиправних діях, так і в бездіяльності публічних службовців - невиконанні службових обов'язків, які визначені у законодавстві, посадових інструкціях чи положеннях.

Відповідно до ст. 40 КЗпП України - не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Згідно до ст. 41 КЗпП України - розірвання договору у випадках, передбачених частинами першою і другою цієї статті, провадиться з додержанням вимог частини третьої статті 40, а у випадках, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої цієї статті, - також вимог статті 43 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, у Державної Азово-Чорноморської екологічної інспекції були законні підстави для звільнення позивача за п. 6 ст. 30 Закону України «Про державну службу», проте, ним не було дотримано встановлений законом порядок звільнення позивача із займаної посади.

Так, з листка непрацездатності серія АВН № 924585 вбачається, що у період з 05 по 14 листопада 2012 року позивач перебував на лікарняному.

Саме у цей період наказом Державної Азово-Чорноморської екологічної інспекції № 310-о від 05 листопада 2012 року позивача було звільнено із займаної посади.

Крім того, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 30 червня 2015 року суд касаційної інстанції зазначив, що зміна дати звільнення не може вважатися належним захистом порушеного права позивача.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21 травня 2015 року.

Підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника передбачені у ст. ст. 40-41 КЗпП України.

Згідно до п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України - трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку одноразового грубого порушення трудових обов'язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також службовими особами митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службовими особами державної контрольно-ревізійної служби та органів державного контролю за цінами.

Вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов"язків грубим, суд виходить з характеру поступку, обставин, за яких його вчинено, та істотності наслідків порушення трудових обов"язків. При цьому суд повинен установити не тільки факт невиконання працівником обов"язку, який входить до кола його трудових обов"язків, а й можливість виконання ним зазначеного обов"язку за встановлених судом фактичних обставин справи, тобто встановити вину працівника та наявність причинного зв"язку між невиконанням працівником трудових обов"язків і негативними наслідками, які настали внаслідок такого порушення.

Відповідно до п. 1.3 Положення про експертизу тимчасової непрацездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров"я України № 189 від 09 квітня 2008 року - непрацездатність (утрата непрацездатності) - це стан здоров"я (функцій організму людини), обумовлений захворюванням, травмою тощо, який унеможливлює виконання роботи визначеного обсягу, професії без шкоди для здоров"я.

Тимчасова непрацездатність - це непрацездатність особи внаслідок захворювання, травми або інших причин, що не залежить від факту втрати працездатності (пологи, карантин, догляд за хворим тощо), яка має тимчасовий зворотний характер під впливом лікування та реабілітаційних заходів, триває до відновлення працездатності або встановлення групи інвалідності, а в разі інших причин - до закінчення причин відсторонення від роботи. Тимчасова непрацездатність застрахованих осіб засвідчується листком непрацездатності.

Отже, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції, що факт безвідповідального ставлення позивача до своїх посадових обов"язків (з яким Державна Азово-Чорноморська екологічна інспекція пов"язувала звільнення позивача з роботи) мав місце, проте, звільнення позивача відбулося під час його тимчасової непрацездатності.

Трудове законодавство не тільки зазначає перелік підстав розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця, а й встановлює юридичні гарантії забезпечення прав працівника від незаконного звільнення, однією з яких є передбачена ч. 3 ст. 40, ч. 2 ст. 41 КЗпП України заборона звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності.

Наведене свідчить, що звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Аналіз зазначених норм свідчить, що за змістом ч. 1 ст. 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким також слід розуміти звільнення з порушенням порядку, встановленого законом.

Зважаючи на те, що звільнення позивача відбулося з порушенням порядку, встановленого КЗпП України, а саме, під час його перебування на лікарняному, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним способом захисту прав позивача його поновлення на займаній посаді з дати звільнення - 05 листопада 2012 року, а отже, позовні вимоги в цій частині є обгрунтованими та такими, що задоволено правомірно.

Згідно до ст. 236 КЗпП України - у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Відповідно до ст. 240-1 КЗпП України - у разі, коли працівника звільнено без законної підстави або з порушенням встановленого порядку, але поновлення його на попередній роботі неможливе внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язує ліквідаційну комісію або власника (орган, уповноважений управляти майном ліквідованого підприємства, установи, організації, а у відповідних випадках - правонаступника), виплатити працівникові заробітну плату за весь час вимушеного прогулу. Одночасно орган, який розглядає трудовий спір, визнає працівника таким, якого було звільнено за пунктом 1 статті 40 цього Кодексу. На такого працівника поширюються пільги і компенсації, передбачені статтею 49-3 цього Кодексу для вивільнюваних працівників, а його зайнятість забезпечується відповідно до Закону України «Про зайнятість населення».

Як вбачається зі Спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Державна Азово-Чорноморська екологічна інспекція зареєстрований як юридична особа, а тому суд першої інстанції правомірно поновив позивача на посаді начальника відділу екологічного контролю природних ресурсів Східного регіону Автономної Республіки Крим - старшого державного інспектора Державної Азово-Чорноморської екологічної інспекції.

З приводу позовних вимог в частині стягнення середньомісячної заробітної плати за час вимушеного прогулу з 05 листопада 2012 року по дату винесення рішення в даній адміністративній справі, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно до п. 1 наказу Державної екологічної інспекції України № 36 від 14 квітня 2014 року «Про затвердження штатної чисельності територіальних органів Держекоінспекції» було затверджено штатну чисельність органів Держекоінспекції.

Як убачається з додатку до названого наказу, штатна чисельність Державної екологічної інспекції України станом на 14 квітня 2014 року складає 0 працівників, у тому числі, 0 держслужбовців.

Відповідно до письмових заперечень Державної екологічної інспекції України з 01 квітня 2014 року фінансування Державної Азово-Чорноморської екологічної інспекції не здійснювалося, а тому фактично з цієї дати Державної Азово-Чорноморської екологічної інспекції не функціонує.

Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції, заробітна плата за час вимушеного прогулу підлягає стягненню на користь позивача з Державної екологічної інспекції України, до компетенції якої віднесено затвердження штатного розпису та бюджету Державної Азово-Чорноморської екологічної інспекції.

Крім того, у пунктах 46, 48, 51, 53, 54 рішення від 15 жовтня 2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Заявникові не можна дорікати за неподання до державної виконавчої служби заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження. Право на суд, захищене ст. 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта з приводу того, що оскільки ОСОБА_3 не перебував у трудових відносинах з Державною екологічною інспекцією України, а тому підстави для стягнення заробітної плата за час вимушеного прогулу з Державної екологічної інспекції України відсутні.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» (зі змінами та доповненнями) - за подання до адміністративного суду апеляційної скарги на рішення суду, заяви про приєднання до апеляційної скарги на рішення суду, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами ставка судового збору становить 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Станом на час звернення позивача з адміністративним позовом до суду ставки судового збору за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру встановлюються у розмірі 0, 03 мінімальної заробітної плати.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» - мінімальну заробітну плату встановлено на 2015 рік у розмірі 1218, 00 грн.

В зв'язку з чим, при подачі апеляційної скарги відповідач мав сплатити судовий збір у розмірі 36, 54 грн.

Виходячи із вимог ст. 71 КАС України - кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної екологічної інспекції України - залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2015 року - без змін.

Стягнути з Державної екологічної інспекції України на користь держави судовий збір за подання апеляційної скарги до Київського апеляційного адміністративного суду у розмірі 36 (тридцять шість гривень) 54 коп.

Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, встановлені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя Літвіна Н.М.

Судді Коротких А.Ю.

Хрімлі О.Г.

Повний текст ухвали виготовлений 23 лютого 2016 року.

Головуючий суддя Літвіна Н. М.

Судді: Хрімлі О.Г.

Коротких А. Ю.