Постанова № 56063342, 17.02.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

17 лютого 2016 року 14:03 № 826/786/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Аблова Є.В.,

при секретарі судового засідання Мар'янченко Д.А.,

за участю сторін:

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - Стеценко О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася фізична особа-підприємець ОСОБА_3 з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 30.04.2015 № 219-17.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на протиправність винесення відповідачем спірного податкового повідомлення-рішення від 30.04.2015 № 219-17, оскільки, на думку позивача, ДПІ не врахувала наступні обставини: починаючи 2012 року ФОП ОСОБА_3 перебував на спрощеній системі оподаткування, сплачував єдиний податок у відповідності до Свідоцтва платника єдиного податку серії НОМЕР_2, яке видане ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС 16.05.2012. Зазначене Свідоцтво платника єдиного податку було видано на здійснення певних видів господарської діяльності. Протягом 2015 року ФОП ОСОБА_3 здійснював підприємницьку діяльність з використанням належного йому на праві приватної власності нерухомого майна (1/2 частина нежилого приміщення АДРЕСА_1. Проте податківцями безпідставно не врахована норма пп. 297.1.4 п. 297.1 ст. 297 Податкового кодексу України, в силу якої платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності із земельного податку за земельні ділянки, що використовуються ними безпосередньо для провадження господарської діяльності.

В судовому засіданні, призначеному на 17.02.2016, представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував, підтримавши доводи, викладені у письмових запереченнях проти позову від 09.02.2016, в яких зазначено про законність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення. Зокрема, в своїх запереченнях відповідач посилався на норму п. 287.7 ст. 287 Податкового кодексу України, у відповідносі до якої фізична особа - власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному будинку є платником земельного податку з дати державної реєстрації права влансоті на нерухоме майно.

Крім того, судом в порядку ст. 55 КАС України здійснено заміну відповідача - Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві її правонаступником - Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві (надалі - ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві).

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши думку представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

З наявних матеріалів справи, а саме: копій нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу нежилого приміщення шляхом викупу від 02.12.2004, номер в реєстрі нотаріальних дій № 1635, Реєстраційного посвідчення Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» від 03.02.2005 № 6631-П та нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу Ѕ частини нежилого приміщення від 23.05.2005, номер в реєстрі нотаріальних дій № 320) вбачається, що ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) являється власником 1/2 частини нежилого приміщення АДРЕСА_1, загальною площею 132,20 кв.м. (тобто, позивач володіє нежилим приміщенням загальною площею 66,1 кв.м.).

При цьому ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) зареєстрований як фізична особа-підприємець 15.04.2003, про що відповідним органом державної реєстрації внесений запис № 2 073 017 0000 006067), та наразі перебуває на податковому обліку в ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві.

Відповідно до Свідоцтва платника єдиного податку серії НОМЕР_2 від 16.05.2012, виданого суб'єкту підприємницької діяльності-фізичній особі ОСОБА_3 ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС (правонаступником якої є ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві), позивач був зареєстрований як платник єдиного податку з періоду 01 січня 2012 року за наступними видами господарської діяльності: 45.20 Технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів, 45.31 Оптова торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів, 45.32 Роздрібна торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів, 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, ставка єдиного податку - 20%, місцем здійснення господарської діяльності вказана адреса: АДРЕСА_1.

Станом на день нарахування спірної суми земельного податку вказане Свідоцтво платника єдиного податку позивача було чинним, що не заперечується представником відповідача.

Відповідно до усних пояснень представника позивача, наданих в судових засіданнях у справі, належне ОСОБА_3 на праві приватної власності нежиле приміщення за адресою: АДРЕСА_1, використовувалося (-ється) ним для здійснення підприємницької діяльності, а саме - для розташування магазину.

При цьому, відповідачем не заперечується як факт здійснення позивачем підприємницької діяльності з використанням власного нежилого приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, так і факт сплати ним відповідних сум єдиного податку до відповідного бюджету протягом 2014 року.

30.04.2015 ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві керуючись нормами пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу Україним та відповідно до норм п. 286.5 ст. 286 цього Кодексу нарахувала позивачу земельний податок на суму 6 140,22 грн., про що винесено податкове повідомлення-рішення від 30.04.2015 за № 219-17.

Документально підтверджений розрахунок грошового зобов'язання, визначеного згідно цього спірного податкового повідомлення-рішення від 30.04.2015 представник відповідача до суду не подав та про причини відсутності останнього суду не повідомив.

Вважаючи зазначене податкове повідомлення-рішення протиправним, а, відтак, таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся із даним позовом до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.

У відповідності до норм ч. 1 і 2 ст. 120 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, надалі - ЗК України) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Положеннями ст. 206 ЗК України визначено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

В розумінні норми пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 ПК України плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу).

Відповідно до ст. 269 ПК України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, а також земельні частки (паї), які перебувають у власності (ст. 270 ПК України).

Згідно ст. 285 ПК України базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік. Базовий податковий (звітний) рік починається 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року (для новостворених підприємств та організацій, а також у зв'язку із набуттям права власності та/або користування на нові земельні ділянки може бути меншим 12 місяців).

Статтею 289 цього Кодексу встановлено, що для визначення розміру податку використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок.

Відповідно до п. 286.1 ст.286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Крім того, у відповідності до п. 286.6 ст. 286 ПК України за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб: 1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; 2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності; 3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.

За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні, з урахуванням прибудинкової території..

Також, в силу норми п. 287.6 ст. 287 ПК України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Пунктом 286.5 вказаної статті ПК України визначено, що нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.

Пунктом 287.5 ст. 287 цього Кодексу передбачено, що податок фізичними особами сплачується протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.

З контексту наведених вище норм слідує, що власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету земельний податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території згідно нарахувань контролюючого органу та на підставі відповідного податкового повідомлення-рішення.

Між тим, суд зважає також на положення норм гл. 1 розд. XIV «Спеціальні податкові режими» ПК України, якими починаючи з 1 січня 2012 року регулюються правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також справляння єдиного податку.

Зокрема, у п. 291.2 ст. 291 ПК України під «спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності» розуміється особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

Згідно п. 291.3 ст. 291 вказаного Кодексу юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.

Пунктом 297.1 ст. 297 ПК України чітко встановлено, що платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з таких податків і зборів: 1) податку на прибуток підприємств; 2) податку на доходи фізичних осіб у частині доходів (об'єкта оподаткування), що отримані в результаті господарської діяльності платника єдиного податку першої - третьої групи (фізичної особи) та оподатковані згідно з цією главою; 3) податку на додану вартість з операцій з постачання товарів, робіт та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, крім податку на додану вартість, що сплачується фізичними особами та юридичними особами, які обрали ставку єдиного податку, визначену підпунктом 1 пункту 293.3 статті 293 цього Кодексу, а також що сплачується платниками єдиного податку четвертої групи; 4) податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва; 5) рентної плати за спеціальне використання води платниками єдиного податку четвертої групи.

Нарахування, сплата та подання звітності з податків і зборів інших, ніж зазначені у пункті 297.1 цієї статті, здійснюються платниками єдиного податку в порядку, розмірах та у строки, встановлені цим Кодексом (п. 297.2 ст. 297 ПК України).

В силу норми ч. 1 ст. 325 Цивільного кодексу України суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. При цьому в даній нормі законодавець безпосередньо не виділяє окремого статусу фізичної особи - як громадянина та фізичної особи-підприємця, що з урахуванням принципу, закріпленого в ч. 1 ст. 19 Конституції України, на думку суду, нормативно спростовує висновки перевіряючих.

Відповідно до ст. 320 Цивільного кодексу України власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.

Законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, та не спростовано відповідачем, позивачем здійснюється підприємницька діяльність безпосередньо з використанням власного нерухомого майна (нежилого приміщення загальною площею 66,1 кв.м.), що не пов'язана із здаванням в оренду певних частин такого приміщення, на спрощеній системі оподаткування.

Таким чином, з урахуванням того, що позивач є платником єдиного податку і використовує належну йому частину нежитлового приміщення АДРЕСА_1, для провадження господарської діяльності, суд приходить до висновку про протиправність нарахування відповідачем грошового зобов'язання із земельного податку на земельну ділянку, яка знаходиться під таким приміщенням.

Крім того, суд звертає увагу на ненадання відповідачем всупереч вимог ст. 69, ч. 1 ст. 70 і ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України жодних документальних доказів на підтвердження правильності розрахунку суми грошового зобов'язання, визначеної у податковому повідомленні-рішенні від 30.04.2015 № 219-17, що є підставою для визнання його протиправним та скасування.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому суд, оцінюючи спірні дії відповідача, виходить з критеріїв оцінки рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, встановлених ч. 3 ст. 2 КАС України, до яких, зокрема, відносяться вчинення дій на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для вчинення дії.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За таких обставин, Окружний адміністративний суд м. Києва, за правилами, встановленими ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази та заслухавши пояснення представника позивача, вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Частиною 1 ст. 94 КАС України визначено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 94, 158-163 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги ФОП ОСОБА_3 задовольнити повністю.

Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 30.04.2015 № 219-17.

Присудити на користь ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) здійснений ним судовий збір у розмірі 551,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Солом'янькому районі Головного управління ДФС у м. Києві (ідентифікаційний код 39471390).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня її проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Суддя Є.В. Аблов