Ухвала суду № 56061905, 16.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 лютого 2016 року м. Київ К/800/7978/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Вербицької О.В.

суддів: Бившевої Л.І.

Маринчак Н.Є.

за участю секретаря: Мартиненка Г.В.

представників:

позивача: Щедрова Є.В.

відповідача: Волько А.І., Юношевої І.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі Головного управління Міндоходів у Миколаївській області

на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 15.07.2013 року

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.02.2014 року

у справі № 814/2441/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр ТМ «П'ятий океан»

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Центр ТМ «П'ятий океан» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Центр ТМ «П'ятий океан») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби (далі по тексту - відповідач, ДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 15.07.2013 року позов задоволено.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.02.2014 року апеляційну скаргу ДПІ залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідача, не погоджуючись з вищевказаним рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, оскаржив їх у касаційному порядку, просить скасувати з мотивів порушення норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В запереченні на касаційну скаргу ТОВ «Центр ТМ «П'ятий океан» посилаючись на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, просить касаційну скаргу ДПІ залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Крім того, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із клопотанням про заміну Державної податкової інспекції у Ленінському районі Головного управління Міндоходів у Миколаївській області на її правонаступника - Державну податкову інспекцію у Ленінському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області, колегія суддів дійшла висновку щодо обґрунтованості заявленого клопотання та наявності підстав для його задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо наступного.

Відповідно до частин 1, 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Центр ТМ «П'ятий океан» з питань правомірності формування податкового кредиту та податкових зобов'язань, валових доходів та валових витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування по взаємовідносинам з ТОВ «Саноіл Торг» за період з 01.01.2010 року по 01.04.2013 року, за результатами якої складено акт від 13.05.2013 року № 1035/22-200/32507753.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», підпункту 138.1.1 пунктів 138.1, 138.2, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України щодо заниження податку на прибуток на суму 2 016 700,00 грн., пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 2 457 763,00 грн.

На підставі висновків, що викладені в акті перевірки контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення: від 20.05.2013 року № 0001012202, яким ТОВ «Центр ТМ «П'ятий океан» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем в сумі 2 016 700,00 грн. та за штрафними санкціями в розмірі 1,00 грн., № 0001002202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в сумі 2 457 763,00 грн. та за штрафними санкціями в розмірі 716 239,00 грн.

Суди першої та апеляційної інстанцій визнали необґрунтованими висновки податкового органу, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно з підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 вказаного Закону не включаються до складу валових витрат витрати на виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами.

Підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За змістом підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України вбачається, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «Центр ТМ «П'ятий океан» (покупець) ТОВ «Саноіл Торг» (продавець) укладено договір купівлі-продажу від 07.10.2011 року № 07-10-11, за умовами якого продавець зобов'язується передати у власність покупця олію соняшникову нерафіновану, макуху з насіння соняшнику для використання, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що поставка товару здійснювалась на умовах EXW (надання товару у розпорядження покупця у названому місці поставки, без завантаження на будь-який транспортний засіб), що не передбачає заповнення товарно-транспортних накладних.

Фактичний рух активів із урахуванням ділової мети такого руху та його зв'язку із господарською діяльністю платника податків підтверджується первинними документами, зокрема, податковими накладними, актами приймання передачі товару, тощо.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено реальні зміни майнового стану позивача за спірною господарською операцією.

Використання позивачем придбаного товару у власній господарській діяльності підтверджується матеріалами справ.

Отже, з огляду на вищевказані обставини справи, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо реальності господарської операції, здійснені між позивачем та його контрагентом.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що вищевказаний контрагент на час спірних правовідносин був зареєстрований як платник податку на додану вартість (відповідно до вимог чинного законодавства).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.

В свою чергу, доводи касаційної скарги не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються вищезазначеними нормами права, отже, відсутні підстави для її задоволення.

За таких обставин, касаційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення, а постанова Миколаївського окружного адміністративного суду від 15.07.2013 року та ухвала Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.02.2014 року - залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210, 214-215, 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ :

Здійснити процесуальне правонаступництво та замінити Державну податкову інспекцію у Ленінському районі Головного управління Міндоходів у Миколаївській області на Державну податкову інспекцію у Ленінському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області.

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 15.07.2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.02.2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, установленому статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.В. Вербицька Судді Л.І. Бившева Н.Є. Маринчак