Ухвала суду № 56061797, 24.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 лютого 2016 року м. Київ К/800/22106/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Приходько І.В., Сіроша М.В.,розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя Донецької області Державної податкової служби

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 14.02.2013 року

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 04.04.2013 року

у частково відновленому втраченому провадженні в адміністративній справі

№ 805/371/13-а

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Морське постачання та сервіс» (далі - позивач, ТОВ «Морське постачання та сервіс»)

до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя Донецької області Державної податкової служби (далі - відповідач, Жовтнева МДПІ м. Маріуполя)

про визнання частково недійсним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ «Морське постачання та сервіс» звернулось у січні 2013 року до суду з позовом до Жовтневої МДПІ м. Маріуполя про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 16.08.2012 року № 0000262310 в частині донарахування податку на додану вартість в сумі 715 845,00 гривень та штрафних (фінансових) санкцій в сумі 90 982,75 гривні.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 14.02.2013 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 04.04.2013 року, позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального права, а саме: п. 198.1, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України).

Позивач у своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з дотриманням норм матеріального та процесуального права, вважає касаційну скаргу відповідача необґрунтованою, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до ст. 2201 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали частково відновленого втраченого провадження у даній справі, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2009 року до 31.12.2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 року по 31.12.2011 року, за результатами якої складено акт перевірки від 31.07.2012 року № 1140/22-2/25577841, яким зафіксовано встановлені перевіркою порушення позивачем, зокрема: п. 198.1, п. 198.3 ст. 198 ПК України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на загальну суму 718 445,00 гривень.

На підставі акту перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення від 16.08.2012 року № 0000262310, яким позивачу збільшено податок на додану вартість на суму 809 427,75 гривень, у тому числі за основним платежем в розмірі 718 445,00 гривень, за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 90 982,75 гривень.

Звертаючись до суду з позовом, позивач оскаржував спірне податкове повідомлення-рішення в частині збільшення суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість на суму 715 845,00 гривень і застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 90 982,75 гривні.

Згідно висновків акту перевірки, суть порушення полягає в тому, що позивачем укладено договори транспортно-експедиційного обслуговування. Відповідно до вимог діючого законодавства та згідно з умовами договору, платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування. У плату експедитору не включаються витрати експедитора на оплату послуг інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування, на оплату зборів (обов'язкових платежів), що сплачуються при виконанні договору транспортного експедирування. Таким чином, об'єктом оподаткування ПДВ є транспортно-експедиторські послуги, що надаються експедитором в межах договору транспортного експедирування, а базою оподаткування таких послуг є винагорода експедитора.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанції виходили з того, що висновки акту перевірки спростовуються матеріалами справи.

Колегія суддів погоджується з таким висновком, враховуючи наступне.

Пунктом 198.1 ст. 198 ПК України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України ) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п. 198.6 ст.198 ПК України).

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що у період з січня по грудень 2011 року позивачем здійснювались операції з транспортно-експедиційного обслуговування вантажів, надання послуг з агентування морського торгівельного флоту, а також поставка товарів на судна та інші послуги.

Зазначені послуги надавалися позивачем (як виконавцем) відповідно до договорів з замовниками: MED BLACK SHIPPING S.F.; «С.Е.И. ФОРВАРДЕРС, С.Л.»; ЗАТ «Підприємство з іноземними інвестиціями «ІНТЕРКЕРАМА»; ТОВ «Моноліт М»; ТОВ «Укрплитторг»; ТОВ «Атем»; ТОВ «Р.Б. Інтерпрайс Україна». Предметом договорів була організація та здійснення транспортно-експедиторського обслуговування контейнеризированих та генеральних імпортних, експортних, транзитних вантажів тощо.

З метою належного виконання укладених договорів з транспортно-експедиційного обслуговування, позивачем, як замовником укладено договори з виконавцями, а саме: Державним підприємством «Маріупольський морський торговельний порт»; Державним підприємством «Український Державний Центр Транспортного Сервісу «Ліски»; Державним підприємством Донецька залізниця.

Фактичне виконання укладення договорів позивачем на надання послуг транспортно-експедиційного обслуговування на користь заявників, а також послуги, що надані позивачу ДП Донецькою залізницею, ДП «Маріупольський морський торговельний порт», ДП «Український Державний Центр Транспортного Сервісу «Ліски» підтверджується дослідженими судами попередніх інстанцій первинними документами: податковими накладними, накладними на перевезення вантажу Донецькою залізницею, видатковими накладними, актами здачі-приймання робіт по договорам, коносаментами, рахунками, відомостями вартості вантажно-розвантажувальних робіт, зберігання та ін. зборів по імпортним контейнерам, квитанціями по прийманню вантажу Маріупольським портом, повідомленнями на розвантажувальний причалом-складом імпортний вантаж з Маріупольського порту, платіжними дорученнями, виписками з банків, обслуговуючих ТОВ «Морське постачання та сервіс».

Судами встановлено, що суми податку на додану вартість по цим послугам включені позивачем до складу податкових зобов'язань та податкового кредиту у відповідних звітних періодах (січень-грудень 2011 року), що підтверджено дослідженими судами податковими деклараціями з податку на додану вартість з додатками до нього, у тому числі додатком 5 «Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів», розрахунками коригування сум податку на додану вартість до податкових декларацій з податку на додану вартість, реєстрами виданих та отриманих податкових накладних.

Судами попередніх інстанцій вірно зазначено, що згідно ст. 1 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» клієнт - споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, включаючи плату експедитору.

Відповідно до абз.2 ст. 12 цього Закону клієнт зобов'язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.

Таким чином, плата (винагорода) експедитору є складовою частиною вартості транспортно-експедиторських послуг.

Судами попередніх інстанцій вірно зазначено, що позивачем правильно здійснено ведення бухгалтерського та податкового обліку, з якого вбачається, що кошти за надані послуги від замовників надходили на рахунки позивача, та позивачем сформовано доходи та податкове зобов'язання з ПДВ. По взаємовідносинах з підприємствами-контрагентами, які надавали послуги позивачу, в бухгалтерському та податковому обліку правильно відображено витрати та податковий кредит. Вказане також підтверджується дослідженими судами висновками акту перевірки в якому не відображені будь-які порушення при формуванні податкового зобов'язання, доходів та витрат по виконанню вищезазначених господарських операцій.

Базою оподаткування податку на додану вартість для послуг, що передавались позивачем на адресу замовників у межах договорів транспортного експедирування, є вартість постачання транспортно-експедиторських послуг, включаючи винагороду експедитора як складову частину вартості транспортно-експедиторських послуг.

У відповідності до ст. 1 Закону України «Про транспортно-експедиційну діяльність» транспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів; транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиційну діяльність» за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Це визначення узгоджується також зі ст. 316 Господарського кодексу України та ст. 929 Цивільного кодексу України.

Договір транспортного експедирування є оплатним. За приписами ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиційну діяльність» платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування.

Судами першої та апеляційної інстанцій правильно зазначено, що винагорода експедитора визначається як різниця сум, отриманих від клієнта та перерахованих перевізнику за виконання перевезення вантажу, за виключенням випадків, коли експедитор одночасно може бути перевізником. Отже у своїй діяльності експедитор діє як посередник, а також надає послуги з організації перевезення вантажів.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити, зокрема: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України); ї) номер та дата митної декларації, за якою було здійснено митне оформлення товару, ввезеного на митну територію України.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками попередніх інстанцій, що позивачем не порушено вимоги ПК в цій частині, у податкових накладних та актах здачі-приймання робіт винагорода експедитору зазначена не окремим рядком, а разом з іншими послугами, здійсненими на користь замовників.

Крім того, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що всі проведені роботи, надані послуги здійснені позивачем в межах умов укладених з замовниками договорів та узгоджуються з видами транспортно-експедиторських послуг, перелічених у ст. 8 Закону України «Про транспортно-експедиційну діяльність», а отже роботи/послуги виконані у відповідності до господарської діяльності позивача, що спростовує висновки відповідача, зазначені у акті перевірки від 31.07.2012 року.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя Донецької області Державної податкової служби - відхилити.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 14.02.2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 04.04.2013 року у справі № 805/371/13-а - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: підпис (підпис) І.О. Бухтіярова Судді: підпис (підпис) І.В. ПриходькоПомічник судді підпис (підпис) М.В. Сірош