Ухвала суду № 56061517, 17.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 лютого 2016 року м. Київ К/800/60155/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Зайцева М.П., Маринчак Н.Є.,

секретар судового засідання Корецький І.О.,

за участю: представника позивача: Єрьоменка В.В.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 лютого 2014 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2014 року

у справі №826/1180/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Мелагрейн»

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Мелагрейн» (далі - Товариство) звернулось в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - Інспекція) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 14 листопада 2013 року № 0006232201, № 0006242201.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 лютого 2014 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2014 року, позов задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 14 листопада 2013 року № 0006232201, №0006242201.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами відповідача не погодився, просив касаційну скаргу Інспекції залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши представника позивача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Компанія «Мелагрейн» з питань перевірки вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Блок-2012» за період з 01 жовтня 2012 року по 31 жовтня 2012 року, за наслідками якої складено акт перевірки від 23 жовтня 2013 року № 291/1-22-01/37147952, яким встановлено порушення позивачем вимог:

пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток підприємств на загальну суму 311 341,00 грн.;

пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, підпункту «а» пункту 198.1, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість на загальну суму 296 516,00 грн.

Підставою для висновків, викладених в акті перевірки, про наявність порушень податкового законодавства позивачем був встановлений в ході перевірки факт безпідставного відображення у податковому обліку вартості господарських операцій з ТОВ «Блок-2012», у зв'язку з не підтвердженням реальності здійснення господарських операцій.

На підставі вказаного вище акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 04 листопада 2013 року:

- № 0006232201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість податок на додану вартість на загальну суму 444 774,00 грн., у тому числі: за основним платежем 296 516, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 148 258,00 грн.;

- №0006242201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за податку на прибуток на загальну суму 467 011,50 грн., у тому числі: за основним платежем: 311 341, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 155670,50 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про те, що господарські операції, здійснені між позивачем та його контрагентом, підтверджуються відповідними документами бухгалтерського та податкового обліку.

Колегія суддів погоджується з таким висновком судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 Податкового кодексу України. Так, згідно з пунктом 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Так, правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до статті 1 цього Закону бухгалтерський облік - це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації (частина 1 статті 8 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

У бухгалтерському обліку відображаються окремі господарські операції, з яких складається господарська діяльність.

Господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства (стаття 1 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

За змістом частин 1 та 2 статті 9 наведеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Відповідно до наведеного вище визначення господарська операція пов'язана з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Склад витрат та порядок їх визнання визначений статтею 138 Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За змістом підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не відносяться до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Так, за визначенням, наведеним у підпункті 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 200.1 статті 201 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

З огляду на наведені приписи податкового законодавства, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що суми податку на додану вартість для цілей визначення податкового кредиту та суми витрат мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Крім того, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обумовлюватись лише допущеними контрагентом порушеннями вимог законодавства. Якщо вказаний контрагент допустив такі порушення, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо нього, адже законом іншого не передбачено.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем та ТОВ «Блок-2012» укладено договір купівлі-продажу рослинної олії та продуктів переробки олійних культур.

На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій з контрагентом позивач під час судового розгляду надав податкові накладні, специфікації, видаткові накладні, посвідчення про якість, товарно-транспортні накладні, акти приймання-передачі виконаних робіт, залізничні накладні.

Факт здійснення позивачем оплати на користь ТОВ «Блок-2012» за отриманий товар підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень та банківських виписок.

Отриманий від контрагента товар, як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, був використаний позивачем у власній господарській діяльності шляхом його реалізації за допомогою ТОВ «Делта вілмар» Компанії «Альфа Трейдинг Лімітид», Іноземному підприємству «EFFEKTIV OIL», що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.

На підставі доказів, які містяться в матеріалах справи, оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли юридично правильного висновку про документальне підтвердження фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом і реальних змін майнового стану платника податків.

Таким чином, оскільки наявні у матеріалах справи первинні документи підтверджують реальність господарських операцій позивача з його контрагентом та підтверджують рух активів у процесі здійснення господарської діяльності, на підставі отриманих податкових накладних та інших первинних документів Товариство обґрунтовано віднесло суми до податкового кредиту та витрат.

В касаційній скарзі в обгрунтування отримання позивачем необґрунтованої податкової вигоди, внаслідок відображення в податковому обліку господарських операцій з ТОВ «Блок-2012» Інспекція посилалася на те, що посадові особи контрагента заперечували свою участь у господарській діяльності підприємства, разом з тим на підтвердження фактичного існування вказаної обставини під час судового розгляду відповідачем не надано жодних доказів. Не містить і таких відомостей і сам акт перевірки позивача та постанова про закриття кримінального провадження, відносно службових осіб ТОВ «Блок-2012» за ознаками правопорушення, передбаченого статтею 212 Кримінального кодексу України.

З огляду на не підтвердження вказаної обставини належними та допустимим доказами суди попередніх інстанцій відхилили наведені твердження відповідача, адже вони не свідчать про допущення порушень позивачем.

Крім того, під час судового розгляду Інспекція в обґрунтовування своєї позиції посилалась на відсутність контрагента позивача за місцем реєстрації, однак відсутність контрагента за юридичною адресою, вказаною в установчих документах, не впливає на право платника-покупця врахувати при визначенні бази оподаткування податку на додану вартість та податку на прибуток понесені витрати та не свідчить про недобросовісність платника, до того ж під час судового розгляду податковим органом не надано доказів відсутності ТОВ «Блок-2012» за адресою реєстрації на час здійснення господарських операцій з позивачем.

Слід відмітити і те, що така обставина, як відсутність у контрагента у власності складських приміщень, не може спростовувати фактичне виконання операції з поставки товару, оскільки специфіка підприємницької діяльності з купівлі-продажу товару, полягає у тому, що підприємству, яке реалізує товарно-матеріальні цінності, особливо підприємству, що є перепродавцем товару, не вимагається складських приміщень для виконання взятих на себе зобов'язань.

Також не підтверджують отримання позивачем обґрунтованої податкової вигоди доводи Інспекції про неможливість ідентифікації участі ТОВ «Блок-2012» у господарській операції з придбання олії, з огляду на прийняття товару Товариством на території виробника, оскільки в матеріалах справи відсутні докази наявності прямих взаємовідносин та контактів позивача з виробником олії та того, що укладення позивачем договору з ТОВ «Блок-2012» мало на меті ускладнення процесу придбання та реалізації товарів.

Твердження відповідача про відсутність відміток банку на платіжних дорученнях не спростовує фактичного перерахунку коштів, адже вказана обставина підтверджується також копіями банківських виписок, що містяться в матеріалах справи.

Крім того, посилаючись на відсутність підписів на копії довіреності про отримання матеріальних цінностей уповноваженими особами Товариства від ТОВ «Блок-2012», відповідач не врахував того, що оригінал довіреності відсутній у позивача з огляду на його передачу особам, які відпускали товар позивачу.

Роблячи висновки про відсутність господарських операцій з купівлі-продажу товару, відповідач в касаційній скарзі вказує на те, що за змістом укладеного між суб'єктами господарювання договору ТОВ «Блок-2012» мало поставити товар в м. Южне, звідки приймається товар позивачем, однак за змістом товарно-транспортних накладних вантажоодержувачем товару є ТОВ «Делта вілмар» (яке згідно з наявними у матеріалах справи доказами здійснювало реалізацію придбаного позивачем товару іншим суб'єктам господарювання). Втім саме по собі існування вказаної обставини свідчить про недотримання сторонами умов договору, що не є безумовним підтвердженням не здійснення господарських операцій вцілому. Факт недотримання умов договору не впливає не право платника податків відображати наслідки реально здійснених господарських операцій в податковому обліку.

При цьому наявність помилки у оформлених товарно-транспортній накладних щодо місяця розвантаження товару не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, адже з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі та зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Таким чином, висновки відповідача, які ґрунтуються не на аналізі суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного здійснення господарських операцій.

При цьому, суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом». Так, наведені Інспекцією аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентом, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Вищий адміністративний суд України також акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагента, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли юридично правильного висновку про невідповідність фактичним обставинам справи тверджень відповідача про відсутність здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом, а відтак, з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди зробили обґрунтований висновок щодо наявності законних підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин підстави для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій відсутні.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 лютого 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді О.А. Веденяпін М.П. Зайцев Н.Є.Маринчак