Ухвала суду № 56061450, 17.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 лютого 2016 року м. Київ К/800/17249/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Олексієнка М.М. (доповідач), Рецебуринського Ю.Й., Штульман І.В.,

здійснивши в касаційному порядку попередній розгляд справи за адміністративним позовом управління Пенсійного фонду України в м. Ромнах та Роменському районі Сумської області (далі - УПФ) до Відділу державної виконавчої служби Роменського міськрайонного управління юстиції у Сумській області (далі - ВДВС) про скасування постанови щодо закінчення виконавчого провадження за касаційною скаргою представника відповідача на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2014 року,

в с т а н о в и л а :

У січні 2014 року представник УПФ звернувся до суду з позовом, у якому просив скасувати постанову державного виконавця від 26 грудня 2013 року ВП №41313645 про закінчення виконавчого провадження.

Посилався на незаконність оскаржуваного рішення, оскільки воно винесено з порушенням вимог, передбачених Законом України «Про виконавче провадження».

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2014 року позов задоволено. Скасовано оскаржувану постанову.

Харківський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 12 березня 2014 року рішення суду першої інстанції скасував і закрив провадження у справі з підстав, визначених пунктом 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України.

У касаційних скаргах представник УПФ, з посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права, допущені судом апеляційної інстанції, просить рішення цього суду скасувати і залишити в силі постанову суду першої інстанції. Зазначає, що до спірних правовідносин судами невірно застосовані норми процесуального права, що призвело до не з'ясування всіх обставин у справі, які мають суттєве значення.

З'ясувавши обставини справи в межах, передбачених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги з наступних підстав.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічні правовідносини, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення (частина друга статті 4 КАС України).

Частиною першою статті 181 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державних виконавців) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Виходячи з положень зазначених норм, якщо законом встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ.

Контроль за виконанням судових рішень у господарських справах визначається Господарським процесуальним кодексом України. За правилами статті 121-2 цього Кодексу скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Згідно фактичних обставин справи, встановлених судом апеляційної інстанції, 26.12.2013 року державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання наказу, виданого господарським судом Сумської області від 29.08.2006 року про стягнення з дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії «Хліб України» «Роменський комбінат хлібопродуктів» заборгованості у розмірі 94114,10 грн. Спір виник стосовно рішення державного виконавця, винесеного під час виконання наказу господарського суду, при цьому позивачем виступає стягувач за наказом господарського суду в особі УПФ.

Отже, правильними є висновок суду апеляційної інстанцій, що цей спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки предметом оскарження є постанова державного виконавця у виконавчому провадженні з примусового виконання судових рішень, прийнятих в порядку господарського судочинства і скаржником виступає стягувач.

На підставі наведеного, керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Ромнах та Роменському районі відхилити, а ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2014 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає, проте може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: М.М. Олексієнко

Ю.Й. Рецебуринський

І.В. Штульман