Ухвала суду № 56061425, 17.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" лютого 2016 р. м. Київ К/800/63811/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Зайцева М.П., Маринчак Н.Є.,

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2014 року

у справі № 814/1768/14

за поданням Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна,

в с т а н о в и в :

Державна податкова інспекція у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (далі - Інспекція) звернулась до суду з поданням про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (далі - Підприємець).

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 червня 2014 року подання Інспекції задоволено: підтверджено обґрунтованість умовного адміністративного арешту майна Підприємця.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2014 року апеляційну скаргу Підприємця задоволено, постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 червня 2014 року скасовано, прийнято у справі нову постанову, якою відмовлено у задоволенні подання Інспекції.

Не погоджуючись з рішеннями суду апеляційної інстанції, Інспекція подала касаційну скаргу, в якій просила його скасувати та прийняти рішення, яким залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

У зв'язку з неприбуттям у судове засідання осіб, які беруть участь у справі належним чином повідомлених про дату, час і місце судового засідання, справа розглядається відповідно до статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку письмового провадження.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі наказу від 13 травня 2014 року № 245 про проведення фактичної перевірки Підприємця, головним державним ревізорам Інспекції Крамарець Г.В. та Ступіну О.Г. виписані направлення від 13 травня 2014 року № 255/14-29-03-01-36 та № 254/14-29-03-01-36.

При виході за фактичним місцем розташування суб'єкта господарювання Підприємець не допустив посадових осіб Інспекції до проведення перевірки з підстав не посвідчення осіб перевіряючих документами належного зразка, про що свідчить акт відмови у допуску до проведення перевірки від 14 травня 2014 року № 0019/14/29/22/2643101775.

У зв'язку із не допуском посадових осіб до проведення перевірки Інспекцією прийнято рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків від 20 червня 2014 року № 27/14-04-22-02.

Роблячи висновок про обґрунтованість адміністративного арешту майна Підприємця, суд першої інстанції зазначив про те, що адміністративний арешт може бути застосований у разів відмови від допуску посадових осіб до проведення фактичної перевірки.

Суд апеляційної інстанції не погодився з таким висновком і зазначив, що адміністративний арешт не може бути накладений в разі відмови допуску до проведення фактичної перевірки.

При цьому як суд першої інстанції так і суд апеляційної інстанції не погодилися з доводами Підприємця та зазначили, що у платника податків немає права не допускати перевіряючих до проведення перевірки на підставі сумнівів щодо «зразка» пред'явленого посвідчення.

Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про обґрунтованість адміністративного арешту майна Підприємця з таких підстав.

Відповідно до пункту 94.1 статті 94 Податкового кодексу України (далі - ПК) адміністративний арешт майна платника податків є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом.

Підпунктом 94.2.3 пункту 94.2 цієї ж статті ПК передбачено, що арешт майна може бути застосовано, якщо з'ясовується одна з таких обставин, зокрема, платник податків відмовляється від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб органу державної податкової служби.

Наведена норма передбачає дві обставини, за наявності яких може бути застосований арешт майна платника податків:

1) платник податків відмовляється від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення;

2) платник податків відмовляється від допуску посадових осіб контролюючого органу.

Процедура допуску посадових осіб до проведення перевірки регламентована статтею 81 ПК і однаково поширюється як на документальні, так і на фактичні перевірки.

За правилами пункту 81.1 статті 81 ПК посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:

- направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника контролюючого органу або його заступника, що скріплений печаткою контролюючого органу;

- копії наказу про проведення перевірки;

- службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Абазом 5 наведеної норми визначено, що непред'явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п'ятому цього пункту, не дозволяється. (абзац 6 пункту 81.1 статті 81 ПК)

Таким чином, аналіз наведених норм свідчить про те, що поняття відмови від проведення перевірки і поняття відмови від допуску до проведення перевірки мають самостійний правовий зміст, що виключає ототожнення цих понять, а відтак, положення підпункту 94.2.3 пункту 94.2 статті 94 ПК поширюються на випадки застосування арешту майна платника податків у разі: або відмови від проведення документальної перевірки, або недопуску до перевірки будь-якого виду, якщо для такої перевірки передбачено застосування процедури допуску.

З урахуванням наведеного, арешт активів податковими органами може застосуватись як у разі відмови від допуску до документальної перевірки, так і у випадку відмови від допуску до іншого виду перевірки, зокрема, фактичної перевірки, за умови наявності законних підстав для їх проведення.

Слід відмітити і те, що відмова платника податків допустити до перевірки посадових осіб контролюючих органів може бути обґрунтованою у разі відсутності законних підстав для проведення перевірки.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, підставою не допуску посадових осіб Інспекції до перевірки стали твердження про те, що службові посвідчення, які пред'явлені посадовими особами контролюючого органу до перевірки, затвердженому зразку службового посвідчення не відповідають.

Однак, такі посилання Підприємця про не невідповідність відповідному зразку пред'явлених посадовими особами Інспекції службових посвідчень не свідчить про те, що у вказаних осіб були відсутні законні підстави для проведення перевірки, адже пунктом 3 Наказу Міністерства доходів і зборів України від 08 липня 2013 року № 255 «Про службові посвідчення працівників органів доходів і зборів України» дозволено посадовим особам Міндоходів та його територіальних органів до отримання посвідчень, зразки яких затверджені цим наказом, використовувати посвідчення посадових осіб органів державної податкової служби та державної митної служби.

Оскільки під час судового розгляду Підприємцем не доведено, а судами попередніх інстанцій не встановлено, що у Інспекції були відсутні законні підстави для проведення контрольного заходу, відмова від допуску до проведення перевірки не ґрунтується на положеннях чинного законодавства, у зв'язку із чим суд першої інстанції дійшов юридично правильного висновку про обґрунтованість адміністративного арешту майна платника податків.

Підсумовуючи вищевикладене, суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що судом апеляційної інстанції помилково скасовано рішення суду першої інстанції про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків, яке прийнято на підставі повного та всебічного дослідження обставин справи з дотриманням вимог законодавства.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Зважаючи на викладене, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а помилково скасована постанова суду першої інстанції - залишенню в силі.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

у х в а л и в :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2014 року скасувати та залишити в силі постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 червня 2014 року.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді О.А. Веденяпін М.П. Зайцев Н.Є.Маринчак