Ухвала суду № 56061071, 18.02.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/4918/15 Головуючий у 1-й інстанції: Дудін С.О. Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

У Х В А Л А

Іменем України

18 лютого 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Вівдиченко Т.Р.

Суддів: Бєлової Л.В.

Гром Л.М.

За участю секретаря: Стеценко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційними скаргами Державної фіскальної служби України та Національного університету Державної податкової служби України на окрему ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Національного університету Державної податкової служби України про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач - ОСОБА_4 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Національного університету Державної податкової служби України, в якому просить суд:

- визнати незаконним та скасувати наказ Національного університету Державної податкової служби України від 08.09.2015 року №499-к «Про звільнення ОСОБА_4»;

- поновити позивача на роботі в податковій міліції України на посаді заступника начальника факультету підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників податкової міліції Національного університету Державної податкової служби України;

- стягнути з Національного університету Державної податкової служби України на користь позивача грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 09 вересня 2015 року по день поновлення на роботі;

- стягнути з Національного університету Державної податкової служби України на користь позивача моральну шкоду в сумі 10 000,00 грн.;

- зобов'язати Національний університет Державної податкової служби України внести виправлення до трудової книжки та особової справи позивача щодо звільнення.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2015 року адміністративний позов задоволено частково.

Окремою ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2015 року постановлено повідомити Державну фіскальну службу України (04655, м. Київ, Львівська площа, 8) про допущені Національним університетом Державної податкової служби України порушення для вжиття відповідних заходів реагування. Про прийняті заходи повідомити суд не пізніше одного місяця після надходження окремої ухвали.

Не погодившись з окремою ухвалою суду, Національний університет Державної податкової служби України та Державна фіскальна служба України звернулись з апеляційними скаргами, в яких просять скасувати окрему ухвалу суду першої інстанції, з тих мотивів, що судом першої інстанції не вірно застосовано норми матеріального права та були відсутні підстави для винесення окремої ухвали.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Наказом Національного університету Державної податкової служби України №280-к від 29.09.2014 року лейтенант податкової міліції ОСОБА_4 з 29.09.2014 року був призначений на посаду заступника начальника курсу факультету підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників податкової міліції.

Матеріали справи свідчать, що Наказом Національного університету ДПС України від 25 березня 2015 року №141-К за вчинення дисциплінарного проступку, що виразилось у неналежному виконанні пунктів 2.5, 2.9, 2.10 Посадової інструкції, порушенні вимог статті 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України та на підставі статей 2, 12, 14, 16 цього ж статуту, лейтенанта податкової міліції ОСОБА_4 було звільнено з посади заступника начальника курсу та призначено на посаду методиста кафедри організації оперативно-розшукової діяльності факультету підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників податкової міліції.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 27.07.2015 року у справі №810/2131/15 зазначений наказ Національного університету ДПС України від 25 березня 2015 року №141-К було визнано протиправним та скасовано. Лейтенанта податкової міліції ОСОБА_4 поновлено на посаді заступника начальника курсу факультету підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників податкової міліції Національного університету державної податкової служби України.

При цьому, судом встановлено, що зазначене судове було виконано відповідачем лише 07.09.2015 року шляхом винесення наказу №497-к про скасування раніше прийнятого наказу від 25 березня 2015 року №141-К та поновлення позивача на посаді заступника начальника курсу факультету підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників податкової міліції Національного університету ДПС України.

З матеріалів справи вбачається, що 28.07.2015 року позивачем був написаний рапорт про надання основної щорічної відпустки за 2015 рік терміном 30 календарних днів з 03 серпня 2015 року, з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення. Крім того, у вказаному рапорті позивачем була викладена заява про звільнення з зайнятої посади та органів податкової міліції за власним бажанням з 04 вересня 2015 року.

Наказом Національного університету ДПС України від 03.08.2015 року №148-в позивачеві надана основна щорічна відпустка терміном 31 календарний день на період з 03.08.2015 року по 03.09.2015 року з виїздом до м. Вінниця.

27 серпня 2015 року ОСОБА_4 був написаний рапорт, в якому він зазначив, що рапорт про надання щорічної відпустки з подальшим звільненням був написаний ним під тиском, у зв'язку з чим, просив вважати його недійсним в частині звільнення із зайнятої посади за власним бажанням.

Вказаний рапорт був зареєстрований в Національному університеті Державної податкової служби України 27.08.2015 року за вх. №І-182/01-21, про що свідчить відповідний напис в нижньому правому куті заяви.

07 вересня 2015 року позивачем був поданий до Національного університету ДПС України аналогічний рапорт, в якому було викладено волевиявлення щодо продовження служби в органах податкової міліції на посаді, на якій позивача було поновлення за рішенням Київського окружного адміністративного суду від 27.07.2015 року у справі №810/2131/15.

Вказаний рапорт був зареєстрований в Національному університеті Державної податкової служби України 07.09.2015 року за вх. №І-195/01-21, про що свідчить відповідний напис в нижньому правому куті заяви.

У зв'язку з перебуванням позивача на лікарняному під час відпустки, Національним університетом ДПС України №168-в від 01.09.2015 року основну щорічну відпустку методиста кафедри організації оперативно-розшукової діяльності факультету підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників податкової міліції ОСОБА_4 було продовжено з 04.09.2015 року по 08.09.2015 року.

При цьому, після виходу позивача з відпустки Наказом Національного університету Державної податкової служби України від 08.09.2015 року №499-к лейтенанта податкової міліції ОСОБА_4, заступника начальника курсу факультету підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників податкової міліції Національного університету державної податкової служби України, звільнено з посади та з органів податкової міліції у запас, на підставі ст. 64 п. Ж (за власним бажанням) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 року, у порядку, передбаченому трудовим законодавством.

Із зазначеним наказом позивач був ознайомлений 10 вересня 2015 року, про що свідчить відповідна розписка.

Не погоджуючись з правомірністю вказаного наказу, позивач звернувся до суду з вимогою про визнання його протиправним та скасування.

Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Межі перегляду судових рішень суду першої інстанції судом апеляційної інстанції визначено ст. 195 КАС України.

Відповідно до ч. 2 ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим їх ненадання до суду першої інстанції або необґрунтованим їх відхилення судом першої інстанції.

Приписами ст. 166 КАС України, встановлено, що суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.

Слід зазначити, що окрема ухвала є формою реагування суду на порушення норм права, причини та умови, що спричинили (зумовили) ці порушення, з метою їх усунення та запобігання таким порушенням у майбутньому.

Окрема ухвала дає можливість суду відреагувати на деякі порушення закону, стосовно яких він не може самостійно вжити заходів для усунення цих порушень, причин та умов, що їм сприяли, для встановлення винних осіб та притягнення їх до юридичної відповідальності. Тобто, окрема ухвала є реакцією на ті порушення, що не усуваються постановою, а також на причини й умови вчинення порушень, щоб запобігти їх повторенню.

Колегія суддів також зазначає, що підставою для постановлення окремої ухвали є виявлення порушення закону і встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню порушення. Відтак, окрема ухвала може бути постановлена лише у разі, якщо під час судового розгляду встановлено склад правопорушення. Юридична кваліфікація правопорушення судом не здійснюється. Водночас, суд може в окремій ухвалі зазначити, елементи якого складу правопорушення слід перевірити. Якщо суд не встановив такого порушення, підстав для окремої ухвали немає.

Крім цього, згідно ч.1 ст.165 КАС України, ухвала, що викладається окремим документом, в тому числі і окрема ухвала, має складатися, зокрема, з мотивувальної частини, в якій суд визначає та вказує мотиви і підстави з яких суд дійшов висновку для винесення окремої ухвали: вказує на справжні причини й умови, які сприяли вчиненню порушення з посиланням на конкретні норми закону, положення якого порушені; які саме права і свободи особи порушено: закон, яким керувався суд, постановляючи окрему ухвалу; резолютивної частини, в якій суд зазначає свої висновки у формі можливих рекомендацій щодо усунення таких підстав.

Враховуючи вищенаведене та встановивши всі обставини у справі, судом першої інстанції 07 грудня 2015 року постановлено окрему ухвалу, якою зобов'язано Державну фіскальну службу України, як орган управління об'єктом державної власності, вжити заходів реагування з приводу допущених Національним університетом Державної податкової служби України за висновком суду положень чинного законодавства, зокрема, вимог ведення відповідачем обліку кадрів в установі.

Статтею 6 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах та відповідно до законів України.

Згідно статті 19 Конституції України, органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, з межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Правові основи управління об'єктами державної власності визначені Законом України «Про управління об'єктами державної власності» від 21 вересня 2006 року.

Функції Державної фіскальної служби України, як органу управління об'єктом державної власності здійснюються останньою в межах повноважень, визначених Законом, Положенням про службу та відповідними установчими документами підприємства, організації, установи, що належать до сфери її управління.

Згідно п.353.1 ст.353 Податкового кодексу України, особи начальницького і рядового складу податкової міліції проходять службу у порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.

Підпунктом 353.4.3 пункту 353.4 статті 353 Податкового кодексу України визначено, що позивач, як лейтенант податкової міліції, відноситься до середнього начальницького складу.

У відповідності до пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №114, визначено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік), зокрема, у таких випадках: ж) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.

Відповідно до пункту 68 Положення №114, особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою. Проте, у межах передбаченого пунктом 68 Положення строку з дня подання рапорту про звільнення сторони трудового договору вправі домовитися про звільнення у більш короткий строк.

Такою домовленістю, зокрема, слід вважати зазначення у рапорті конкретної дати, з якої (до настання якої) працівник міліції має бажання звільнитися зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення строку та згоду уповноваженого органу звільнити цього працівника у визначений ним термін.

За змістом цього пункту Положення №114, до закінчення трьохмісячного строку попередження згадані особи мають право відкликати поданий рапорт, якщо сторони не домовилися про звільнення у більш короткий строк.

Вказана правова позиція викладена в постановах Верховного суду України від 09.04.2012 року, від 29.05.2012 року, від 05.12.2011 року, від 24.06.2014 року.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, матеріали справи свідчать, що при написанні рапорту від 28.07.2015 року про надання відпустки з подальшим звільненням сторони погодили, що звільнення відбудеться у строк, коротший за три місяці та визначили конкретну дату звільнення 04.09.2015 року.

При цьому, впродовж цього строку позивач мав право відкликати раніше поданий рапорт про звільнення, що ним і було зроблено 27.08.2015 року, у зв'язку з чим, винесення відповідачем спірного наказу від 08.09.2015 року №499-к суперечить вимогам пункту 68 Положення №114.

Однак, як вказав суд першої інстанції, враховуючи, що порядок проходження позивачем служби врегульований саме Положенням №114, а не Кодексом законів про працю України, положення статті 38 КЗпП до спірних правовідносин не застосовуються, оскільки норми КЗпП у даному випадку діють лише субсидіарно, у разі відсутності відповідних спеціальних норм.

Отже, відповідач Національний університет Державної податкової служби України, будучи обізнаним про врегулювання порядку проходження служби особами начальницького і рядового складу податкової міліції саме нормами Положення №114 (про що безпосередньо зазначено в наказі від 08.09.2015 року №499-к) та про наявність рапортів позивача про відкликання раніше поданого рапорту від 28.07.2015 року в частині звільнення за власним бажанням, що в повній мірі узгоджується з нормами Положення №114, прийняв наказ про звільнення ОСОБА_4 з посади та з органів податкової міліції за власним бажанням, фактично за відсутністю такого бажання, що свідчить про явні ознаки протиправності цього наказу.

З викладеного вбачається, що звільнення позивача з посади та з органів податкової міліції відбулося явно незаконно, що суперечить приписам статті 43 Конституції України, яка проголошує, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення та потребує дослідження обставин, які сприяли допущенню такого порушення закону.

Разом з тим, судом першої інстанції звернуто увагу на те, що прийняттю відповідачем протиправного наказу від 08.09.2015 року №499-к про звільнення позивача з посади та з органів податкової міліції передувало неодноразове винесення Національним університетом ДПС України інших наказів про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, які в подальшому у судовому порядку були визнані протиправними та скасовані.

Зокрема, наказом Національного університету державної податкової служби України №105-к від 13.03.2015 року за порушення ст.ст. 4, 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ, пункту 37 Розділу І Статуту внутрішньої служби Збройних сил України, на підставі ст. 12 Дисциплінарного статуту ОВС лейтенанту податкової міліції ОСОБА_4 оголошено догану.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 02.06.2015 року у справі №810/1720/15, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.09.2015 року, вказаний наказ був визнаний протиправним.

Наказом Національного університету ДПС України від 25 березня 2015 року №141-К за вчинення дисциплінарного проступку, що виразилось у неналежному виконанні пунктів 2.5, 2.9, 2.10 Посадової інструкції, порушенні вимог статті 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України та на підставі статей 2, 12, 14, 16 цього ж статуту, лейтенанта податкової міліції ОСОБА_4 було звільнено з посади заступника начальника курсу та призначено на посаду методиста кафедри організації оперативно-розшукової діяльності факультету підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників податкової міліції.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 27.07.2015 року у справі №810/2131/15 зазначений наказ Національного університету ДПС України від 25 березня 2015 року №141-К було визнано протиправним та скасовано.

Отже, з березня по вересень 2015 року, тобто впродовж півроку, Національним університетом ДПС України були тричі застосовані заходи дисциплінарної відповідальності, які визнавалися протиправними у судовому порядку, що дозволяє суду зробити висновок про наявність ознак дискримінаційного ставлення відповідача до лейтенанта податкової міліції ОСОБА_4, які носять триваючий характер та свідчать про явний намір керівництва Національного університету ДПС України не допустити позивача до проходження ним служби в зазначеній установі.

Так, Преамбула до Загальної Декларації прав людини закріплює положення про те, що визнання гідності, властивої всім членам людської сім'ї, і рівних та невід'ємних їх прав є основою свободи, справедливості та загального миру.

У відповідності до статті 23 Загальної Декларації, кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття. Кожна людина, без будь-якої дискримінації, має право на рівну оплату за рівну працю.

Згідно статті 25 Загальної Декларації, кожна людина має право на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та необхідне соціальне обслуговування, який є необхідним для підтримання здоров'я і добробуту її самої та її сім'ї, і право на забезпечення в разі безробіття, хвороби, інвалідності, вдівства, старості чи іншого випадку втрати засобів до існування через незалежні від неї обставини. Кожна людина має право на соціальний і міжнародний порядок, при якому права і свободи, викладені в цій Декларації, можуть бути повністю здійснені (ст. 28 Загальної Декларації прав людини).

Згідно з Преамбулою до Конвенції №111 про дискримінацію в галузі праці та занять, яка ратифікована Україною та згідно зі статтею 9 Конституції України є частиною національного законодавства, дискримінація є порушенням прав, проголошених у Загальній декларації прав людини.

Частиною 1 статті 1 Конвенції №111 в цілях цієї Конвенції термін «дискримінація» охоплює: а) будь-яке розрізнення, недопущення або перевагу, що проводиться за ознакою раси, кольору шкіри, статі, релігії, політичних переконань, іноземного походження або соціального походження і призводить до знищення або порушення рівності можливостей чи поводження в галузі праці та занять; b) будь-яке інше розрізнення, недопущення або перевагу, що призводить до знищення або порушення рівності можливостей чи поводження в галузі праці та занять і визначається відповідним членом після консультації з представницькими організаціями роботодавців і працівників, де такі є, та з іншими відповідними органами.

У відповідності до статті 2 Конвенції №111, кожний член Організації, для якого ця Конвенція є чинною, зобов'язується визначити і проводити національну політику, спрямовану на заохочення, що узгоджуються з національними умовами й практикою, рівності можливостей та поводження стосовно праці та занять з метою викорінення будь-якої дискримінації відносно таких.

В силу ст. 3 Конвенції №111, кожний член Організації, для якого ця Конвенція є чинною, зобов'язується методами, що відповідають національним умовам і практиці, зокрема: c) скасовувати будь законодавчі положення і змінювати будь адміністративні інструкції або практику, несумісні з цією політикою; d) проводити встановлену політику в галузі праці під безпосереднім контролем державної влади.

Організаційно-правові засади запобігання та протидії дискримінації з метою забезпечення рівних можливостей щодо реалізації прав і свобод людини та громадянина визначені Законом України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» від 06.09.2012 року №5207-VI (далі Закон №5207).

Так, зокрема, згідно пункту 2 частини 1 статті 1 Закону №5207, дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

У відповідності до статті 4 Закону №5207, дія цього Закону поширюється, зокрема, на трудові відносини, у тому числі застосування роботодавцем принципу розумного пристосування.

Форми дискримінації з боку державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, юридичних осіб публічного та приватного права, а також фізичних осіб, визначені статтею 5 цього Закону, забороняються.

Враховуючи системний характер протиправного притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності впродовж нетривалого строку (півроку), дослідженню також потребують викладені судом обставини справи на предмет дискримінаційного ставлення Національного університету ДПС України до ОСОБА_4 за певними ознаками (політичні переконання, свобода світогляду, вільне висловлення думок щодо керівництва).

Судом першої інстанції вірно встановлені факти неналежного ведення Національним університетом ДПС України обліку кадрів, про що свідчать наступні обставини.

Відповідно до пункту 2.1.1.4 Інструкції з організації обліку кадрів у системі Міністерства внутрішніх справ України, затвердженої Наказом МВС України №1276 від 30.12.2005 року, персональний облік працівників органів внутрішніх справ здійснюється за особовою справою, яка є основним документом такого обліку, алфавітними картками (додаток 1),службовими картками (додаток 2) та картками обліку стягнень і заохочень (додаток 3). Зміст і порядок їх ведення визначається Правилами оформлення та ведення особових справ працівників органів внутрішніх справ України (додаток 4).

Досліджена судом особова справа ОСОБА_4 не містить обов'язкових документів, зокрема: - у частині 2 відсутні висновки та подання з питань призначення на посади, переведення, переміщення по службі та звільнення відповідні висновки службових розслідувань, на підставі яких до позивача були застосовані дисциплінарні стягнення за наказами Національного університету ДПС України №105-к від 13.03.2015 року та від 25 березня 2015 року №141-К; - у частині 3 контракт; - у частині 4 витяги з наказів про прийняття позивача на посаду (№280-к від 29.09.2014), про притягнення до дисциплінарної відповідальності, переведення на посаду методиста кафедри організації оперативно-розшукової діяльності факультету підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників податкової міліції (№105-к від 13.03.2015 та від 25 березня 2015 року №141-К), висновки за матеріалами службових перевірок (розслідувань), на підставі яких до позивача були застосовані дисциплінарні стягнення за наказами Національного університету ДПС України №105-к від 13.03.2015 року та від 25 березня 2015 року №141-К.

Викладені в окремій ухвалі суду першої інстанції обставини потребують проведення перевірки задля з'ясування причин порушень, які сприяли їх виникненню.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає що судом першої інстанції правомірно постановлено окрему ухвалу про повідомлення Державної фіскальної служби України про допущені Національним університетом Державної податкової служби України порушення, для вжиття відповідних заходів реагування.

Разом з тим, в своїй апеляційній скарзі Державна фіскальна служба України повідомляє, що відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 04.02.2015 року № 87-р «Про передачу цілісних майнових комплексів навчальних закладів та державної установи до сфери управління Міністерства освіти і науки» Національного університету Державної податкової служби України передано до сфери управління Міністерства освіти і науки України.

На виконання зазначеного розпорядження Уряду Наказом Міністерства освіти і науки України від 19.02.2015 року № 168 «Деякі питання передачі цілісних майнових комплексів навчальних закладів та державної установи із сфери управління Мінагрополітики та Державної фіскальної служби України до сфери управління Міністерства освіти науки» цілісний майновий комплекс Національного університету Державної податкової служби України прийнято до сфери управління Міністерства.

Наказом Міністерства освіти і науки України від 14.08.2015 року № 877 «Про затвердження змін до Статуту Національного університету державної податкової служби України» внесено відповідні зміни до Статуту Національного університету Державної податкової служби України в частині зміни органу управління.

Водночас, враховуючи вищенаведене та дослідивши наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів зазначає, що на час виникнення та існування спірних правовідносин Державна фіскальна служба України мала повноваження щодо управління об'єктом державної власності Національного університету Державної податкової служби України. Передача об'єкту до сфери управління іншого органу відбулася вже після виникнення спірних правовідносин.

Таким чином, при постановленні окремої ухвали щодо Державної фіскальної служби України суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для постановлення окремої ухвали.

Доводи апеляційних скарг не спростовують висновки оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Згідно частини 1 ст. 4 статті Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

В силу положень пп. 5 п. 3 ч. 2 та ч. 1 ст. 4 цього Закону, судовий збір справляється з апеляційних скарг на ухвалу суду в розмірі 1 мінімальної заробітної плати. Судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Станом на 01 січня 2015 року на законодавчому рівні встановлено мінімальну заробітну плату в розмірі 1218,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 вказаного Закону, судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України.

Зважаючи на те, що Державною фіскальною службою України при зверненні до суду з апеляційною скаргою не було сплачено судовий збір, колегія суддів дійшла висновку про необхідність стягнення з вказаного суб'єкта владних повноважень до спеціального фонду Державного бюджету України судового збору у розмірі 1218,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 94, 160, 195, 196, 198,200, 207 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційні скарги Національного університету Державної податкової служби України та Державної фіскальної служби України залишити без задоволення.

Окрему ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2015 року залишити без змін.

Стягнути з Державної фіскальної служби України до спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1218 грн. 00 коп. (одна тисяча двісті вісімнадцять гривень) (одержувач платежу: УДКСУ у Печерському районі м. Києва; код з ЄДР одержувача 38004897; банк одержувача: ГУ ДКСУ у м. Києві, МФО: 820019; рахунок 31211206781007, код бюджетної класифікації 00015622; код ЄДР суду 38004897).

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: Вівдиченко Т.Р.

Судді: Бєлова Л.В.

Гром Л.М.

Повний текст ухвали виготовлено 23.02.2016 року

.

Головуючий суддя Вівдиченко Т.Р.

Судді: Гром Л.М.

Бєлова Л.В.