Ухвала суду № 56061044, 18.02.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/4918/15 Головуючий у 1-й інстанції: Дудін С.О. Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

У Х В А Л А

Іменем України

18 лютого 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Вівдиченко Т.Р.

Суддів: Бєлової Л.В.

Гром Л.М.

За участю секретаря: Стеценко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Національного університету Державної податкової служби України на постанову Київського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Національного університету Державної податкової служби України про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач - ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Національного університету Державної податкової служби України, в якому просить суд:

- визнати незаконним та скасувати наказ Національного університету Державної податкової служби України від 08.09.2015 року №499-к «Про звільнення ОСОБА_3»;

- поновити позивача на роботі в податковій міліції України на посаді заступника начальника факультету підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників податкової міліції Національного університету Державної податкової служби України;

- стягнути з Національного університету Державної податкової служби України на користь позивача грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 09 вересня 2015 року по день поновлення на роботі;

- стягнути з Національного університету Державної податкової служби України на користь позивача моральну шкоду в сумі 10 000,00 грн.;

- зобов'язати Національний університет Державної податкової служби України внести виправлення до трудової книжки та особової справи позивача щодо звільнення.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2015 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Національного університету Державної податкової служби України від 08.09.2015 року №499-к «Про звільнення ОСОБА_3». Поновлено ОСОБА_3 на роботі в податковій міліції України на посаді заступника начальника факультету підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників податкової міліції Національного університету Державної податкової служби України. Стягнуто з Національного університету Державної податкової служби України (08201, Київська область, м. Ірпінь, вул. Карла Маркса, 31, ідентифікаційний код 02973089) на користь ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 09.09.2015 року по 07.12.2015 року у розмірі 5380 (п'ять тисяч триста вісімдесят) грн. 20 коп. без урахування обов'язкових податків та зборів. Стягнуто з Національного університету Державної податкової служби України (08201, Київська область, м. Ірпінь, вул. Карла Маркса, 31, ідентифікаційний код 02973089) на користь ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) моральну шкоду в сумі 5000,00 грн. (п'ять тисяч гривень). В іншій частині в позові відмовлено. Звернуто до негайного виконання постанову в частині поновлення ОСОБА_3 на роботі в податковій міліції України на посаді заступника начальника факультету підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників податкової міліції Національного університету Державної податкової служби України. Звернуто до негайного виконання постанову в частині стягнення з Національного університету Державної податкової служби України (08201, Київська область, м. Ірпінь, вул. Карла Маркса, 31, ідентифікаційний код 02973089) на користь ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу в межах одного місяця в сумі 1793 (тисяча сімсот дев'яносто три) грн. 40 коп. без урахування обов'язкових податків та зборів.

Не погодившись з постановою суду, відповідач - Національний університет Державної податкової служби України звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати постанову суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, наказом Національного університету Державної податкової служби України №280-к від 29.09.2014 року лейтенант податкової міліції ОСОБА_3 з 29.09.2014 року був призначений на посаду заступника начальника курсу факультету підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників податкової міліції.

Так, наказом Національного університету ДПС України від 25 березня 2015 року №141-К за вчинення дисциплінарного проступку, що виразилось у неналежному виконанні пунктів 2.5, 2.9, 2.10 Посадової інструкції, порушенні вимог статті 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України та на підставі статей 2, 12, 14, 16 цього ж статуту, лейтенанта податкової міліції ОСОБА_3 було звільнено з посади заступника начальника курсу та призначено на посаду методиста кафедри організації оперативно-розшукової діяльності факультету підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників податкової міліції.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 27.07.2015 року у справі №810/2131/15 зазначений наказ Національного університету ДПС України від 25 березня 2015 року №141-К було визнано протиправним та скасовано. Лейтенанта податкової міліції ОСОБА_3 поновлено на посаді заступника начальника курсу факультету підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників податкової міліції Національного університету державної податкової служби України.

Судом встановлено, що зазначене судове було виконано відповідачем лише 07.09.2015 року шляхом винесення наказу №497-к про скасування раніше прийнятого наказу від 25 березня 2015 року №141-К та поновлення позивача на посаді заступника начальника курсу факультету підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників податкової міліції Національного університету ДПС України.

Так, 28.07.2015 року позивачем був написаний рапорт про надання основної щорічної відпустки за 2015 рік терміном 30 календарних днів з 03 серпня 2015 року, з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення. Крім того, у вказаному рапорті позивачем була викладена заява про звільнення з зайнятої посади та органів податкової міліції за власним бажанням з 04 вересня 2015 року.

Наказом Національного університету ДПС України від 03.08.2015 року №148-в позивачеві надана основна щорічна відпустка терміном 31 календарний день на період з 03.08.2015 року по 03.09.2015 року з виїздом до м. Вінниця.

27 серпня 2015 року ОСОБА_3 був написаний рапорт, в якому він зауважив, що рапорт про надання щорічної відпустки з подальшим звільненням був написаний ним під тиском, у зв'язку з чим, просив вважати його недійсним в частині звільнення із зайнятої посади за власним бажанням.

Вказаний рапорт був зареєстрований в Національному університеті Державної податкової служби України 27.08.2015 року за вх. №І-182/01-21, про що свідчить відповідний напис в нижньому правому куті заяви.

07 вересня 2015 року позивачем був поданий до Національного університету ДПС України аналогічний рапорт, в якому було викладено волевиявлення щодо продовження служби в органах податкової міліції на посаді, на якій позивача було поновлено за рішенням Київського окружного адміністративного суду від 27.07.2015 року у справі №810/2131/15.

Даний рапорт був зареєстрований в Національному університеті Державної податкової служби України 07.09.2015 року за вх. №І-195/01-21, про що свідчить відповідний напис в нижньому правому куті заяви.

У зв'язку з перебуванням позивача на лікарняному під час відпустки, Національним університетом ДПС України №168-в від 01.09.2015 року основну щорічну відпустку методиста кафедри організації оперативно-розшукової діяльності факультету підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників податкової міліції ОСОБА_3 було продовжено з 04.09.2015 року по 08.09.2015 року.

При цьому, після виходу позивача з відпустки Наказом Національного університету Державної податкової служби України від 08.09.2015 року №499-к лейтенанта податкової міліції ОСОБА_3, заступника начальника курсу факультету підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників податкової міліції Національного університету державної податкової служби України, звільнено з посади та з органів податкової міліції у запас, на підставі ст. 64 п. Ж (за власним бажанням) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 року, у порядку, передбаченому трудовим законодавством.

З даним наказом позивач був ознайомлений 10 вересня 2015 року, про що свідчить відповідна розписка.

Не погоджуючись з правомірністю вказаного наказу, позивач звернувся до суду з вимогою про визнання його протиправним та скасування.

Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до підпункту 353.4.3 пункту 353.4 статті 353 Податкового кодексу України, ОСОБА_3, як лейтенант податкової міліції, відноситься до середнього начальницького складу.

Так, згідно з пунктом 7 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (надалі Положення №114), (в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин), визначено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу, залежно від присвоєних їм спеціальних звань, перебувають на службі в органах внутрішніх справ до такого віку: особи середнього і старшого начальницького складу, за винятком полковників міліції та полковників внутрішньої служби - 45 років.

Згідно пункту 8 Положення №114, дострокове звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, провадиться: за станом здоров'я - відповідно до висновків військово-лікарської комісії; у зв'язку із скороченням штатів - у разі відсутності можливості використання на службі; за власним бажанням - при наявності причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків; у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу в інші міністерства, відомства (організації, установи); за службовою невідповідністю; у зв'язку з набранням законної сили судовим рішенням щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, яким накладено стягнення у виді позбавлення права обіймати посади або займатися діяльністю, що пов'язані з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, чи кримінального правопорушення; через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України; у зв'язку з не проходженням випробування в період іспитового строку; у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі.

Разом з тим, згідно пункту 64 Положення №114, особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік), зокрема, у таких випадках: б) через хворобу - у разі визнання їх непридатними до військової служби в мирний час (у військовий час - обмежено придатними 2-го ступеня) за рішенням військово-лікарської комісії; в) через обмежений стан здоров'я - у разі визнання їх придатними до військової служби поза строєм у мирний час (у військовий час обмежено придатними 1-го ступеня) за рішенням військово-лікарської комісії при неможливості використання їх на службі у зв'язку з відсутністю відповідних вакантних посад; ж) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.

В силу пункту 68 Положення №114, особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.

Вказана позиція законодавця, на відміну від загального правила про обов'язок попередити власника чи уповноважений ним орган про звільнення за власним бажанням за два тижні (стаття 38 Кодексу законів про працю України), обумовлена особливим правовим положенням працівника органу внутрішніх справ, що стосується, наприклад, виконання ним обов'язків по забезпеченню безпеки громадян та громадського порядку, здійснення оперативно-розшукових заходів тощо.

Водночас, у межах передбаченого пунктом 68 Положення №114 строку з дня подання рапорту про звільнення сторони трудового договору вправі домовитися про звільнення у більш короткий строк.

Такою домовленістю, зокрема, слід вважати зазначення у рапорті конкретної дати, з якої (до настання якої) працівник міліції має бажання звільнитися зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення строку та згоду уповноваженого органу звільнити цього працівника у визначений ним термін. За змістом цього пункту Положення №114, до закінчення трьохмісячного строку попередження згадані особи мають право відкликати поданий рапорт, якщо сторони не домовилися про звільнення у більш короткий строк.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного суду України від 09.04.2012 року, від 29.05.2012 року, від 05.12.2011 року, від 24.06.2014 року, яка підлягає обов'язковому врахуванню у спірних правовідносинах, на підставі частини 2 статті 161 та частини 1 статті 244-2 КАС України.

Враховуючи те, що порядок проходження позивачем служби врегульований саме Положенням №114, а не Кодексом законів про працю України, положення статті 38 КЗпП до спірних правовідносин не застосовуються, оскільки норми КЗпП у даному випадку діють лише субсидіарно, у разі відсутності відповідних спеціальних норм

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наказ Національного університету Державної податкової служби України від 08.09.2015 року №499-к не містить жодного посилання на наявність якихось причин, які б перешкоджали виконанню позивачем своїх службових обов'язків. Зазначене свідчить, що відповідачем не було досліджено підстав написання рапорту про звільнення та поважності причин, що перешкоджають виконанню ним своїх посадових обов'язків.

Також, встановлено, що при написанні рапорту від 28.07.2015 року про надання відпустки з подальшим звільненням сторони погодили, що звільнення відбудеться у строк, коротший за три місяці, та визначили конкретну дату звільнення 04.09.2015 року.

Однак, судом першої інстанції вірно зауважено, що протягом вказаного строку позивач мав право відкликати раніше поданий рапорт про звільнення, що ним і було зроблено 27.08.2015 року.

Таким чином, винесення відповідачем спірного наказу від 08.09.2015 року №499-к суперечить вимогам пункту 68 Положення №114.

Самі ж обставини написання позивачем рапорту про звільнення в даному випадку не мають правового значення, адже такий рапорт був відкликаний ОСОБА_3 в межах погодженого сторонами строку попередження до 04.09.2015 року.

З тих самих підстав, судом першої інстанції вірно не взято до уваги твердження Національного університету Державної податкової служби України про направлення запрошень ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 для працевлаштування на посаді заступника начальника курсу факультету підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників податкової міліції, оскільки вказані дії не перешкоджають реалізації позивачем свого права на відкликання рапорту про звільнення за власним бажанням впродовж визначеного строку. Тим більше, будь-які дії по працевлаштуванню зазначених осіб, крім направлення їм запрошень, відповідачем не вчинялися, посада позивача на час розгляду справи в суді першої інстанції, ніякою особою не займається та станом на 27.11.2015 року на факультеті підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників податкової міліції наявні три вакантні посади заступника начальника курсу, що підтверджується відповідними довідками.

28 липня 2015 року, станом на момент написання рапорту про звільнення, позивач обіймав посаду методиста кафедри організації оперативно-розшукової діяльності факультету підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників податкової міліції, оскільки судове рішення про поновлення його на раніше зайнятій посаді було виконано відповідачем лише 07.08.2015 року шляхом винесення наказу №497-к, у той час, як спірним наказом позивача було звільнено з посади заступника начальника курсу факультету підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників податкової міліції.

Викладені вище обставини справи свідчать, що спірний наказ прийнятий протиправно, що є підставою для визнання його протиправним та скасування.

Разом з тим, згідно пункту 24 Положення №114, у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік. З огляду на що, вимоги позивача про його поновлення на роботі в податковій міліції України на посаді заступника начальника факультету підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників податкової міліції Національного університету Державної податкової служби України - підлягають задоволенню.

Пунктом 6 Постанови «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року №13 Пленум Верховного Суду України (далі - Постанова №13) визначено, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

В силу пункту 21 Постанови №13, при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (з наступними змінами і доповненнями) (далі - Порядок №100). Цей нормативний акт не застосовується лише тоді, коли середня заробітна плата визначається для відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, та призначення пенсії.

Відповідно до абзацу «з» пункту 1 розділу I Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100, цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках вимушеного прогулу.

У відповідності до пункту 2 Порядку №100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Пунктом 3 Порядку №100 встановлено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років, тощо.

Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів, тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Згідно пункту 4 Порядку №100, не підлягають врахуванню одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо); пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати.

Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати (п. 5 Порядку №100).

Пунктом 8 Порядку №100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Так, з 25 березня 2015 року по 07 вересня 2015 року ОСОБА_3 обіймав посаду методиста кафедри організації оперативно-розшукової діяльності факультету підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників податкової міліції та отримував відповідну заробітну плату, тоді як оплата вимушеного прогулу з 08 вересня 2015 року по день поновлення на посаді, тобто до 07 грудня 2015 року, має бути здійснена на підставі показників оплати праці щодо посади, на якій поновлено позивача заступника начальника курсу факультету підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників податкової міліції.

З огляду на викладене, суд першої інстанції вірно зазначив, що обчислення середньої заробітної плати має бути здійснено на підставі сум, виплачених у січні та лютому 2015 року за два місяці, що передували переведенню позивача на нижчу посаду.

Судом першої інстанції правомірно встановлено, що кількість робочих днів в січні та лютому 2015 року складає 20 днів. Зазначена інформація міститься, серед іншого, в листі Міністерства соціальної політики України від 09.09.2014 року №10196/0/14-14/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2015 рік».

Так, заробітна плата ОСОБА_3, яка підлягає включенню у розрахунок середнього заробітку, складає: - за січень 2015 року 1688,43 грн. (1343,00 грн. (оклад) + 110,00 грн. (надбавка за військове звання) + 145,30 грн. (надбавка за вислугу років) + 90,13 грн. (індексація)); - за лютий 2015 року 1727,41 грн. (1343,00 грн. (оклад) + 110,00 грн. (надбавка за військове звання) + 145,30 грн. (надбавка за вислугу років) + 129,11 грн. (індексація)).

Враховано, що компенсація ПДФО, як компенсаційна виплата, не підлягає врахуванню при обчисленні середньої заробітної плати на підставі п. е) пункту 4 Порядку №100.

Разом з тим, всі виплати, які обчислюються, виходячи із середньої заробітної плати, у тому числі за час щорічної та додаткової відпустки, індексації не підлягають, але при визначені її розміру сума індексації враховується як складова частина оплати праці. Таке роз'яснення міститься, зокрема, в листі Міністерства соціальної політики України від 30.10.2003 року №024-130. Індексаційні виплати підлягають включенню до розрахунку середньої заробітної плати.

З огляду на викладене, середньоденний заробіток позивача на посаді заступника начальника курсу факультету підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників податкової міліції складає 85,40 грн. (3415,84 грн. (1688,43 грн. + 1727,41 грн.) : 40 дн.).

Середня заробітна плата ОСОБА_3 за час вимушеного прогулу з 09.09.2015 року по 07.12.2015 року складає 5380,20 грн. (85,40 грн. х 63 (кількість робочих днів, враховуючи вихідний день 14 жовтня 2015 року).

Середня місячна заробітна плата дорівнює 1793,40 грн. (85,40 грн. х 21 день (середньомісячне число робочих днів)).

Щодо позовних вимог про стягнення на користь ОСОБА_3 моральної шкоди в сумі 10 000 грн., колегія суддів зазначає, що, у відповідності до частини 1 статті 23 Цивільного кодексу України, передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

За змістом статті 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 1167 Цивільного кодексу України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Частиною 2 цієї статті встановлено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Статтею 1173 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до частин 1, 2 статті 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до частини 1 статті 237-1 Кодексу законів про працю України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 23 Цивільного кодексу України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного суду №5 від 25.05.2001 року та від 27.02.2009 року, Верховний Суд України вказує на те, що, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

З огляду на те, що Кодекс законів про працю України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а ст. 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин, вимога позивача про стягнення на його користь моральної шкоди ґрунтується на нормах чинного законодавства України.

Компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення.

Тобто, за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо), відшкодування моральної шкоди, на підставі ст. 237-1 КЗпП України, здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема, у вигляді одноразової грошової виплати.

Дана правова позиція викладена Верховним судом України в постанові №6-23цс12 від 25 квітня 2012 року.

Таким чином, для вирішення питання про відшкодування моральної шкоди у даній справі необхідно встановити: наявність шкоди, протиправність дій відповідача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням відповідача. Наявність кожної із цих складових є обов'язковою умовою для відшкодування шкоди. При цьому, враховуючи специфіку адміністративних правовідносин, відповідно до 1173 Цивільного кодексу України, вина державного органу, як обов'язкова підстава відповідальності, виключається.

Протиправність дій відповідача щодо ОСОБА_3 встановлена Київським окружним адміністративним судом як у даній справі, так і в справах №810/2131/15 та №810/1720/15. З огляду на зазначене, колегія суддів вважає дану обставину встановленою.

Щодо наявності шкоди та причинно-наслідкового зв'язку з протиправними діями відповідача, колегія суддів зазначає наступне.

В адміністративному позові ОСОБА_3 посилається на те, що незаконне звільнення з посади та з органів податкової міліції позбавило його засобів на існування, можливості самостійного забезпечення їжею, одягом, засобами особистої гігієни, тощо; призвело до приниження честі та гідності позивача, як молодого офіцера, змусило просити кошти на прожиття у родичів, знайомих та друзів; спричинило душевні страждання; викликало необхідність пошуку житла, у зв'язку з не допуском позивача до гуртожитку (казарми). Вказане підтверджується поясненнями позивача, наданими ним в якості свідка в суді першої інстанції, під час якого він повідомив, що на теперішній час не працює, проживає у батьків у Вінницькій області, до казарми його не допускають навіть для того, щоб забрати особисті речі.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що протиправне звільнення позивача призвело до приниження його ділової репутації, необхідності вжиття додаткових зусиль при пошуку нової роботи, а також душевних страждань та переживань.

На підставі зазначеного, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції вірно врахував вищевикладені конкретні обставини справи та правомірно прийняв постанову про те, що у даному випадку достатнім розміром компенсації моральної шкоди є 5000,00 грн., який є максимально адекватним завданій позивачеві шкоді.

З приводу зобов'язання Національного університету Державної податкової служби України внести виправлення до трудової книжки та особової справи позивача щодо звільнення, то, відповідно до пункту 2.1.1.4 Інструкції з організації обліку кадрів у системі Міністерства внутрішніх справ України, затвердженої Наказом МВС України №1276 від 30.12.2005 року, персональний облік працівників органів внутрішніх справ здійснюється за особовою справою, яка є основним документом такого обліку, алфавітними картками (додаток 1),службовими картками (додаток 2) та картками обліку стягнень і заохочень (додаток 3). Зміст і порядок їх ведення визначається Правилами оформлення та ведення особових справ працівників органів внутрішніх справ України (додаток 4).

В силу пункту 2.1.1.6 цієї Інструкції, основним документом персонального обліку працівників-службовців є трудова книжка, що оформлюється відповідно до Кодексу Законів про працю України та Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, яка затверджена спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України і Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за № 110.

У відповідності до пункту 3.1 Правил оформлення та ведення особових справ працівників органів внутрішніх справ України, які є Додатком 4 до вищевказаної Інструкції, послужний список це документ, що відображає проходження служби особами рядового і начальницького (офіцерського) складу органів внутрішніх справ. Він складається на підставі паспортних відомостей, перевіреної анкети, автобіографії, військового квитка, трудової книжки, наказів та інших документів кандидата на службу. Внесення до послужного списку відомостей, не передбачених його формою, забороняється.

Згідно пункту 3.2.6 Правил, до пункту 10 заносяться підтверджені відповідними документами відомості про трудову діяльність, за винятком проходження служби в Збройних Силах, інших військових формуваннях та правоохоронних органах, а також військових формуваннях країн СНД і колишнього СРСР.

Також, до пункту 15, з посиланням на відповідні накази, заносяться відомості про накладення дисциплінарних стягнень (п. 3.2.11 Правил).

Відповідно до пункту 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Пунктом 2.4 зазначеної Інструкції встановлено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що після скасування у судовому порядку спірного наказу відповідача та поновлення позивача на посаді, Національний університет Державної податкової служби України має винести відповідний наказ, на підставі якого, працівником кадрової служби мають бути внесені відповідні записи до особової справи та трудової книжки позивача, у зв'язку з чим, до набрання судовим рішенням законної сили, вимоги позивача про спонукання відповідача внести такі записи є передчасними, носять характер превентивного захисту та задоволенню не підлягають.

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги ОСОБА_3 підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС України).

Натомість, відповідачами, як суб'єктами владних повноважень, не доведено правомірність прийнятого ним оскаржуваного рішення.

При цьому, доводи викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновки суду першої інстанції та не знайшли свого належного підтвердження в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 159 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Національного університету Державної податкової служби України - залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: Вівдиченко Т.Р.

Судді: Бєлова Л.В.

Гром Л.М.

Повний текст ухвали виготовлено 23.02.2016 року

.

Головуючий суддя Вівдиченко Т.Р.

Судді: Гром Л.М.

Бєлова Л.В.