Постанова № 56060562, 17.02.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

17 лютого 2016 року № 826/26120/15

16 год. 09 хв.

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Іщука І.О., за участю секретаря судового засідання Мині І.І., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1доГоловного управління Державної фіскальної служби у м. Києвітретя особа:ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києвіпрозобов'язання вчинити дії,за участю представників сторін:

від позивача, ОСОБА_2,

від відповідача, Мартинчук А.В.,

від третьої особи, ОСОБА_4,

На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 17.02.2016 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено, про що повідомлено осіб, які брали участь у розгляді справи, з урахуванням вимог частини другої статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України. Під час проголошення вступної та резолютивної частин постанови сторонам роз'яснено зміст судового рішення, порядок і строк його оскарження, а також порядок отримання повного тексту постанови, визначеного статтею 167 Кодексу адміністративного судочинства України.

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, третя особа: ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві, в якому просила (з урахуванням уточнюючої позовної заяви, що буда подана позивачем через канцелярію суду 08.12.2015 року) прийняти рішення, яким зобов'язати ГУ ДФС у м. Києві видати відповідний наказ про надання ОСОБА_1 щорічної оплачуваної відпустки (основної та додаткової) тривалістю не менш ніж 59 днів з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначила, що ОСОБА_1 неправомірно відмовлено у наданні щорічної оплачуваної відпустки, оскільки позивач має право скористатися своїми правами на отримання щорічної (основної та додаткової) відпустки, які передбачені Законодавством.

В судовому засіданні представник позивача вимоги підтримав та просив позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача та третьої особи проти позову заперечили.

У своїх письмових запереченнях ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві було зазначено, що дії контролюючого органу є аргументованими, відповідають вимогам законодавства.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення справи по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 відповідно до Наказу ДФС України №1649-О з 01.12.2014 року по теперішній час перебуває па посаді Заступника начальника ДПІ у Солом'янському районі м. Києва.

11.09.2015 року, у зв'язку з погіршенням стану її здоров'я та необхідністю реабілітаційного лікування, позивач звернулась з заявою до ГУ ДФС у м. Києві про надання їй щорічної (основної та додаткової) відпустки з 21.09.2015 року, а саме: за періоди з 12.09.11 року по 11.09.2012 року (один календарний день), за період роботи з 29.02.2012 року по 27.11.2012 року (три календарні дні), за період роботи з 28.11.2012 року по 27.11.2013 року (десять календарних днів), за період роботи з 28.11.2013 року по 27.11.2014 року (двадцять п'ять календарних днів), (десять календарних днів основної щорічної відпустки) за період роботи з 01.12.2014 року з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення. З метою обґрунтування необхідності її лікування, до даної заяви також було додано довідку від 09.09.2015 року №45 КМП «Консультативно-діагностичного центру» Подільського району м. Києва за формою №070/о (Затверджена наказом МОЗ України №110 від 14.02.2012 року) та висновк лікаря про необхідність санітарно-курортного лікування. Дану заяву з усіма додатками відповідачем було отримано поштою 16.09.2015 року. При цьому ніякої відповіді про надання чи ненадання відпустки Відповідач Позивачу не надав.

25.09.2015 року, у зв'язку з погіршенням стану здоров'я позивача та необхідністю реабілітаційного лікування до ГУ ДФС у м. Києві, ОСОБА_1 було направлено заяву про надання їй відпустки на 24 календарні дні без збереження заробітної плати з 04.10.2015 року. В результаті розгляду даної заяви, Наказом ГУ ДФС у м. Києві від 30.09.2015 року №497-в «Про надання відпустки ОСОБА_1» (лист від 02.10.2015 р. №2919/Б126-15-04-26) позивачу було надано відповідно до п.11 ст.25 Розділ V ЗУ «Про відпустки» відпустку без збереження заробітної плати для завершення санітарно-курортного лікування в кількості 24 календарних днів з 04.10.2015 року по 27.10.2015 року.

23.10.2015 року на адресу ОСОБА_1 надійшов запит від ДПІ у Солом'янському районі м.Києва від 29.09.2015 року (№8060/Б/26-58-05-14), про надання пояснень щодо відсутності її на роботі за періоди з 27.07.2015 року по 07.08.2015 року та з 13.08.2015 року по 29.09.2015 року. У відповідь 26.10.2015 року для підтвердження свого незадовільного стану здоров'я, ОСОБА_1 було надано до розгляду ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві два листа непрацездатності серії АГВ №701362 та серії АГЧ №565340.

26.10.2015 року до ГУ ДФС у м. Києві позивачем вдруге було направлено заяву про надання їй щорічної (основної та додаткової) відпустки з 05.11.2015 року, а саме: за періоди з 12.09.2011 року по 11.09.2012 року (один календарний день), за період роботи з 29.02.2012 року по 27.11.2012 року (три календарні дні), за період роботи з 28.11.2012 року по 27.11.2013 року (десять календарних днів), за період роботи з 28.11.2013 року по 27.11.2014 року (двадцять п'ять календарних днів), (десять календарних днів основної щорічної відпустки) за період роботи з 01.12.2014 року по 25.11.2015 року, а також вісім календарних днів додаткової відпустки за період роботи з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення. Копію даної заяви 26.10.2015 року також було подано до ДПІ у Солом'янському районі м. Києва. Крім того, що разом з даною заявою направлялася заява про врахування використаних днів відпустки за попереднім місцем роботи, до якої було додано довідку Вишгородської ОДГІІ ГУ ДФС у Київській області від 27.10.2015 року з відповідним поштовим описом та повідомленням про отримання від 29.10.2015 року.

В листопаді 2015 року від ДПІ у Солом'янському районі м. Києва до позивача надійшло повідомлення від 30.10.2015 року (№___/Б/26-58-04) про відмову в узгодженні заяви щодо надання ОСОБА_1 щорічної відпустки.

30.10.2015 року ОСОБА_1 звернулася до Голови Ради Київської міської організації профспілки працівників органів ДПС та до Голови Первинної профспілкової організації ДПІ у Солом'янському районі з проханнями прийняти участь при розгляді її звернень від 26.10.2015 року та посприяти у наданні їй відпустки (щорічної та додаткової). В результаті розгляду цієї заяви, від Первинної профспілкової організації ДПІ у Солом'янському районі ОСОБА_1 отримала листа від 03.11.2015 року №14, в якому зазначалось, що вона є членом профспілки та, як заступник начальника ДПІ є номенклатурою посад апарату ДФС України, тому організація роботи щодо призначення, переведення, звільнення тощо працівників номенклатури Голови ДФС України покладена на Департамент персоналу. Також повідомлялось, що при розгляді та узгодженні заяви ОСОБА_1 на відпустку від 26.10.2015 року профспілковий комітет не брав участі, так як заява від 30.10.2015 року отримана 02.11.2015 року, а відповідь ОСОБА_1 від ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві надана 30.10.2015 року за №8716/Б/26-58-04-53. Додатково було повідомлено, що заява позивача була розглянута на засіданні профспілкового комітету 02.11.2015 року та одноголосно членами ПК було вирішено запропонувати ОСОБА_1 надати заяву для отримання матеріальної допомоги як члену профспілки.

Надаючи правову оцінку заявленим позивачем вимогам, з урахуванням викладених ним обставин, суд враховує наступне.

Відповідно до абз.5 ст.79 Кодексу законів про працю України (надалі КЗпПУ) конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов'язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну.

Згідно ст.35 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року № 3723-XII Державним службовцям надається щорічна відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законодавством не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою допомоги для оздоровлення у розмірі посадового окладу.

Державним службовцям, які мають стаж роботи в державних органах понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю до 15 календарних днів. Порядок і умови надання додаткових оплачуваних відпусток встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст.21 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Згідно ст.45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 року №504/96-ВР (надалі - Закон №504/96-ВР) право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство).

Право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.

Згідно з ст. 10 Закону №504/96-ВР щорічна додаткова відпустка, передбачена статтею 7 та пунктами 1 і 2 частини першої статті 8 цього Закону, надається понад щорічну основну відпустку за однією підставою, обраною працівником. Порядок надання додаткової відпустки з кількох підстав встановлює Кабінет Міністрів України.

Щорічні додаткові відпустки за бажанням працівника можуть надаватись одночасно з щорічною основною відпусткою або окремо від неї.

Загальна тривалість щорічних основної та додаткових відпусток не може перевищувати 59 календарних днів, а для працівників, зайнятих на підземних гірничих роботах, - 69 календарних днів.

Щорічні основна та додаткові відпустки надаються працівникові з таким розрахунком, щоб вони були використані, як правило, до закінчення робочого року.

Право працівника на щорічні основну та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи настає після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві.

Черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їх відпочинку.

Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов'язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну.

Відповідно до п.1 абз.2 щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або продовжена в разі тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку

Згідно абз.4 у разі перенесення щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом. Якщо причини, що зумовили перенесення відпустки на інший період, настали під час її використання, то невикористана частина щорічної відпустки надається після закінчення дії причин, які її перервали, або за згодою сторін переноситься на інший період з додержанням вимог статті 12 цього Закону.

Відповідно до абз.5 забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років підряд, а також ненадання їх протягом робочого року особам віком до вісімнадцяти років та працівникам, які мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами чи з особливим характером праці.

Вказані положення кореспондуються зі ст. 80 КЗпПУ.

Згідно ст.12 Закону №504/96-ВР щорічну відпустку на прохання працівника може бути поділено на частини будь-якої тривалості за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів.

Відповідно до ст.2 КЗпПУ Працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і на щорічні оплачувані відпустки, право на здорові і безпечні умови праці, на об'єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством, та інші права, встановлені законодавством..

У ст. 74 КЗпПУ зазначено, що громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Відповідно до ст.25 Закону №504/96-ВР відпустка без збереження заробітної плати за бажанням працівника надається в обов'язковому порядку: 11) працівникам для завершення санаторно-курортного лікування - тривалістю, визначеною у медичному висновку (п.11 абз.1); працівникам, які не використали за попереднім місцем роботи щорічну основну та додаткові відпустки повністю або частково і одержали за них грошову компенсацію, - тривалістю до 24 календарних днів у перший рік роботи на даному підприємстві до настання шестимісячного терміну безперервної роботи (п.16 абз.1).

Відповідно до наказу ДПС України №208 від 16.03.2012 року повноваження щодо надання різних видів відпусток, щодо перших заступників (заступників) голів регіональних ДПС. начальників, перших заступників (заступників) начальників державних податкових інспекцій у районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), тронах у містах, міжрайонних, об'єднаних ДПІ з покладанням виконання обов'язків лежать Головам ДПС в АРК, м. Києві та Севастополі, областях та округах.

Твердження позивача щодо протиправної відмови у наданні щорічної (основної та додаткової) відпустки підтверджується наступним.

Як вбачається з матеріалів справи, надання позивачу щорічної відпустки було узгоджено та затверджено графіком про надання відпусток у 2015 році, при цьому вона письмово не була повідомлена про відпустку у відповідності до вимог абз.5 ст. 79 КЗпПУ.

З вищезазначених підстав, ОСОБА_1, була позбавлена можливості та не могла скористатися своїм законним правом на щорічну (основну та додаткову) відпустку у 2015 році.

Крім того, у зв'язку з недотриманням відповідачем та третьою особою процедури по організації надання відпусток та їх перенесення, позивач не мала можливості надати відповідну заяву про перенесення відпусток, запланованих та погоджених графіком.

Пояснення ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС м. Києва відносно відмови в наданні відпустки ОСОБА_1 з причин службової необхідності не приймаються судом до уваги з огляду на наступне.

Згідно з наказом № 1649-О 01.12.2014 року позивач була призначена в порядку переведення на посаду заступника начальника ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС м. Києва.

Керівництво інспекцією відповідно до Положення ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС м. Києва, затвердженого наказом ДФС від 20.08.2014 року №54 здійснює начальник, який також має п'ять заступників, у тому числі двох перших заступників.

Наказами про тимчасовий розподіл обов'язків між керівним складом ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС м. Києві від 21.09.2015 року №294 та №365 від 27.11.2015 року на ОСОБА_1 було покладено обов'язки по керівництву роботою управління інфраструктури та управління оподаткування фізичних осіб. Проте, позивач станом на час розгляду справи не ознайомлена з даними наказами, у зв'язку з перебуванням на лікарняному.

Крім того, посада ОСОБА_1 передбачає виконання повноважень, які не потребують виключно її персонального виконання, а у випадку її відсутності на робочому місці, делегування даних повноважень повинно бути покладено на інших заступників.

Разом із тим, у зв'язку із складанням графіку відпусток на 2016 рік, ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві листом від 20.01.2016 №429/5/26-58-04-51 було повідомлено ОСОБА_1 про необхідність з'явитися до місця роботи для складання графіка відпусток на 2016 рік і перенесення невикористаних відпусток за попередні роки.

Даний лист було направлено позивачу засобами поштового зв'язку, що підтверджує чек поштового відправлення №0315115727452.

Однак пояснення ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві про те, що зважаючи на неявку позивача для складання відповідного графіку на 2016 рік, вимога щодо надання ОСОБА_1 щорічної (основної і додаткової) відпустки не відповідає дійсним обставинам справи, не приймаються судом до уваги з огляду на те, що позивач неодноразово зверталась до відповідача про надання їй відпустки з встановленням різних періодів, а також з наявністю об'єктивних причин неможливості особистого прибуття для узгодження графіку відпусток, що підтверджується копіями листків непрацездатності.

Суд також не може вважати обґрунтованими відмови в наданні відпусток (листи від 30.10.2015 року №8716/Б/26-58-04-53, від 17.09.2015 року №7710/Б/26-58-04-53, від 11.11.2015 року №3398/Б/26-15-04-26), зважаючи на те, що в даних листах не наведені обставини службової необхідності, які унеможливлюють надання відпустки.

Щодо надання матеріальної допомоги, суд зазначає наступне.

У п.п.3 п.2 постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 року № 268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» зазначено про надання права керівникам органів, зазначених у пункті 1 цієї постанови, у межах затвердженого фонду оплати праці надавати працівникам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та допомогу для оздоровлення при наданні щорічної відпустки у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати працівника (місячного грошового забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького складу).

Також, суд звертає увагу на те, що відповідачем не заперечувалось право ОСОБА_1 на отримання матеріальної допомоги для оздоровлення при наданні щорічної відпустки.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно довідок Вишгородської о об'єднаної ДПІ ГУ Міндоходів у Київській області від 20.04.2015 року та 12.12.2014 року грошова компенсація за невикористані дні відпустки за періоди роботи ОСОБА_1 з 2012 року по 2014 рік була перерахована на розрахунковий рахунок ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС м. Києва. Проте, станом на час розгляду справи у зв'язку з ненаданням щорічної (основної та додаткової) відпустки ОСОБА_1 коштів не отримала. Таким чином, бюджетним фінансуванням було передбачено наявність коштів для забезпечення щорічної (основної та додаткової) відпустки ОСОБА_1, але ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС м. Києва не знайшло підстав для перерахування зазначених коштів за належністю.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зважаючи на викладене вище, враховуючи, що відпустки позивача були передбачені графіком відпусток на 2015 рік, позивач неодноразово намагалась їх використати, однак попри ці намагання передбачені графіком відпустки надані не були, належного обґрунтування ненадання відпусток ОСОБА_1 відповідачем та третьою особою не наведено, суд приходить до висновку про протиправність відмови ГУ ДФС у м. Києві у наданні ОСОБА_1 щорічної оплачуваної відпустки (основної та додаткової) тривалістю 59 календарних днів з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення.

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 71 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Вищезазначений розподіл обов'язку доведення встановлює презумпцію правомірності дій позивача та наявність протиправності в діях суб'єкта владних повноважень, яка має бути спростована відповідачем певними засобами доказування.

Натомість в ході судового розгляду справи представником відповідача не було надано суду належних доказів, які б підтверджували правомірність оскаржуваних дій.

З урахуванням викладеного, суд приходить висновків про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов ОСОБА_1 задовольнити.

2. Зобов'язати Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві прийняти рішення про надання ОСОБА_1 щорічної оплачуваної відпустки (основної та додаткової) тривалістю 59 календарних днів з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення.

3. Судові витрати в сумі 487,20 грн. присудити на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня отримання її повного тексту особою, яка оскаржує постанову, за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.О. Іщук

Повний текст постанови виготовлено 23.02.2016 року.