Постанова № 56060163, 23.02.2016, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.02.2016 року Справа № 904/9719/15

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Кощеєва І.М. ( доповідача ),

суддів: Вечірка І.О., Кузнецова В.О.

секретар судового засідання Ковзиков В.Ю.

представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 представник ( дов. від 04.06.2015 р. № 21/1-747/Пр )

від відповідача: представник в судове засідання не зявився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Донецького юридичного інституту МВС України

на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 05.01.2016 р. ,

прийнятого за результатами розгляду справи

за позовом управління державної служби охорони при

ГУ МВС України в Донецькій області, м. Краматорськ Донецької області

до Донецького юридичного інституту МВС України,

м. Кривий Ріг Дніпропетровської області

про стягнення 9 936,11 грн. заборгованості по оплаті за послуги охорони

ВСТАНОВИВ:

Управління державної служби охорони при ГУ МВС України в Донецькій області звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з Донецького юридичного інституту МВС України - 9 936,11 грн. заборгованості по оплаті за отримані послуги охорони: за договором № 8435/Ка від 31.01.2014 р. у травні, червні та липні 2014 року на загальну суму 2 145,57 грн.; за договором № 8558/Ка від 01.02.2014 р. травні, червні та липні 2014 року на загальну суму 658,20 грн.; за договором № 8059/Ке від 29.01.2014 р. у травні та червні 2014 року на загальну суму 2 626,70 грн.; за договором № 8060/Ке від 29.01.2014 р. у травні, червні та липні 2014 року на загальну суму 4 505,64 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням з боку Відповідача умов вказаних договорів. Також, Позивач зазначив, що через дію обставин непереборної сили УДСО при ГУМВС України в Донецькій області позбавлено можливості надати суду затребувані примірники договорів охорони, у відповідності з якими Відповідачу надавались послуги охорони. Підтверджуючи факт існування і дії цих договорів, у якості доказів Позивачем була надана низка податкових накладних.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 05.01.2016 р. ( суддя Бондарєв Е. М. ) позовні вимоги задоволено частково стягнуто з Донецького юридичного інституту МВС України на користь Управління державної служби охорони при ГУ МВС України в Донецькій області - основний борг у сумі 7 499,64 грн. та 919,33 грн. витрат зі сплати судового збору. В решті позовних вимог відмовлено.

Приймаючи рішення, суд виходив з того, що з наявних в матеріалах справи письмових доказів та пояснень сторін, встановлено, що на момент звернення Позивача до суду з даним позовом, останнім було надано послуги на суму 7 499,64 грн., які Відповідач не оплатив, чим порушив умови договорів та чинне законодавство. Стягнення заборгованості за послуги надані у липні 2014 року за спірними договорами, суд вважає необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки сукупність наявних у справі матеріалів не дозволяє встановити обставин неналежного виконання Позивачем обов'язків за договорами, так само як і обставин, які б усували необхідність виконання Відповідачем обов'язку з оплати отриманих послуг.

Не погодившись з вказаним рішенням, Донецький юридичний інститут МВС України звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги заявник посилається на те, що суд не прийняв до уваги доводи Відповідача, що наприкінці квітня 2014 року останній відмовився від послуг служби охорони через те що заздалегідь з території Донецького юридичного інституту МВС України було вивезено предмети і майно, що підлягало обовязковій охороні та підстав для користування такими послугами у Відповідача не було. Будь-які документи щодо відмови від надання послуг охорони інститут не взмозі, так само як і надати документи щодо підтвердження договірних відносин між сторонами, оскільки під час захоплення основної бази ( м. Донецьк, пр. Засядька, 13 ) не мав можливості вивезти усю документацію, в тому числі копії листів, що направляв до УДСО при ГУМВС України в Донецькій області. Так, 18.06.2014 р. невідомими озброєними особами було захоплено факультет безпеки дорожнього руху інституту. З часу захоплення, представники інституту доступу до факультету не мають - територія контролюється невідомими озброєними особами. Якщо взяти до уваги, що державна служба охорони надавала інституту послуги з постановки на охоронну сигналізацію зазначеного обєкту та зняття з сигналізації, то ці послуги не могли надаватися оскільки доступ до цієї території мали лише особи що її захопили. Факт захоплення баз донецького юридичного інституту підтверджується не тільки інформацією ЄРДР а також і є загальновідомим, оскільки висвітлювався у засобах масової інформації, в тому числі в мережі Інтернет.

У відзиві на апеляційну скаргу, ГУ МВС України в Донецькій області просить залишити рішення господарського суду Дніпропетровської області від 05.01.2016 р. по справі № 904/9719/15 без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, оскільки зі змісту апеляційної скарги вбачається, що Відповідач не заперечує проти укладення між сторонами договорів про надання послуг охорони, та факту захоплення адміністративних будівель сторін, що унеможливило надання сторонами ряду потрібних доказів. Натомість, погодившись з фактом надання/отримання послуг охорони, апелянт безпідставно наполягає на скасуванні рішення господарського суду. Позивач вважає, що вимоги апелянта суперечать приписам статей 526, 530, 598, 599, 610, 611, 612, 629 ЦК України.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 02.02.2016 р. у справі № 904/9719/15 колегією суддів у складі : головуючого судді Кощеєва І.М., суддів: Євстигнеєва О.С., Вечірка І.О. апеляційну скаргу прийнято до розгляду, який було призначено на 23.02.2016 р.

Розпорядженням керівника апарату суду від 22.02.2016 р. призначено автоматичну зміну складу колегії суддів у справі, у звязку з перебуванням у відпустці судді Євстигнеєва О.С.

Автоматичною системою документообігу для розгляду справи визначено суддю-доповідача ОСОБА_2 у складі колегії суддів: Вечірко І.О., Кузнецова В.О.

Від представника Донецького юридичного інституту МВС України до суду надійшла заява про розгляд апеляційної скарги за його відсутністю.

У судовому засіданні 23.02.2016 р. оголошена вступна та резолютивна частини постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Позивача, розглянувши та обговоривши доводи апеляційної скарги, доводи викладені у відзивіна апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню в силу наступного.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Приписами ч. 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно із ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За договором охорони охоронець, який є суб'єктом підприємницької діяльності, зобов'язується забезпечити недоторканність особи чи майна, які охороняються. Володілець такого майна або особа, яку охороняють, зобов'язані виконувати передбачені договором правила особистої та майнової безпеки і щомісячно сплачувати охоронцю встановлену плату ( ст. 978 ЦК України ).

Особливості та порядок провадження охоронної діяльності визначені Законом України "Про охоронну діяльність" від 22 березня 2012 року N 4616-VI. Цим документом визначено, зокрема, що суб'єкт охоронної діяльності - це суб'єкт господарювання будь-якої форми власності, створений та зареєстрований на території України, що здійснює охоронну діяльність на підставі отриманої у встановленому порядку ліцензії. Суб'єкт охоронної діяльності на підставі отриманої у встановленому порядку ліцензії надає такі охоронні послуги: 1) охорона майна громадян; 2) охорона майна юридичних осіб; 3) охорона фізичних осіб.

Варто відзначити, що відповідно до Закону України "Про охоронну діяльність" суб'єкт охоронної діяльності надає послуги з охорони на підставі договору, укладеного із замовником у письмовій формі.

В обґрунтування позовних вимог управлінням державної служби охорони при ГУ МВС України в Донецькій області посилається на не виконання Відповідачем зобовязань за укладеними між сторонами договорами на охорону об'єкта: Договір № 8435/Ка на охорону обєкта від 31.01.2014 р.; Договір № 8558/Ка на охорону об'єкта від 01.02.2014 р.; Договір № 8059/Ке на охорону об'єкта від 29.01.2014 р.; Договір № 8060/Ке на охорону об'єкта від 29.01.2014 р.

Позивач просить стягнути з Відповідача:

1) 2 145,57 грн. за Договором № 8435/Ка від 31.01.2014 р.: за травень 2014 року - 715,19 грн.; за червень 2014 року - 715,19 грн.; за липень 2014 року - 715,19 грн.;

2) 658,20 грн. за Договором № 8558/Ка від 01.02.2014 р.: за травень 2014 року - 219,40 грн., з урахуванням часткової оплати у сумі 49,54 грн.; за червень 2014 року - 219,40 грн.; за липень 2014 року - 219,40 грн.

3) 2 626,70 грн. за Договором № 8059/Ке від 29.01.2014 р.: за травень 2014 року - 1313,35 грн.; за червень 2014 року - 1 313,35 грн.

4) 4 505,64 грн. за Договором № 8060/Ке від 29.01.2014 р.: за травень 2014 року - 1 501,88 грн.; за червень 2014 року - 1 501,88 грн.; за липень 2014 року - 1 501,88 грн.

Якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) ( ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Ч. 1 ст. 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Ч. 1 ст. 903 ЦК України встановлено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Вказані Договори на охорону обєктів в матеріалах справи взагалі відсутні.

На вимогу суду першої інстанції Позивач не надав до матеріалів справи вказані договори з посиланням на дію обставин непереборної сили.

Під час розгляду справи в першій інстанції, Відповідач не заперечував факту існування договірних відносин між сторонами стосовно охорони об'єктів, але проти задоволення позовних вимог заперечував, про що також свідчить і апеляційна скарга.

Не можливість надання вказаних договорів та доказів надання послуг, а також доказів відсутності заборгованості ( з боку Відповідача ), сторони обґрунтовують захватом невідомими озброєними особами інституту, що підтверджується не тільки інформацією ЄРДР а також і є загальновідомим, оскільки висвітлювався у засобах масової інформації, в тому числі в мережі Інтернет. Внаслідок вказаних подій, сторони не мали можливості вивезти відповідну документацію.

Місцевий господарський суд оскаржуваним рішенням у даній справі частково задовольнив позовні вимоги Позивача, пославшись на ті обставини, що сукупність наявних у справі матеріалів не дозволяє встановити обставин неналежного виконання Позивачем обов'язків за договорами, так само як і обставин, які б усували необхідність виконання Відповідачем обов'язку з оплати отриманих послуг, наданих на суму 7 499,64 грн., які Відповідач не оплатив, чим порушив умови договорів та чинне законодавство.

Однак, апеляційний господарський суд вважає такий висновок місцевого господарського суду необґрунтованим у звязку з наступним.

Згідно з ч. 2 ст. 4 3 ГПК та ст. 33 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень ( п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" ( далі - постанова Пленуму)

Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії ( ст. 36 ГПК України ).

Позивачем, в порушення приписів ГПК України, на вимогу суду не надані докази в обгрунтування позовних вимог доказів існування між сторонами договірних відносин на охорону об'єкта, а саме: Договір № 8435/Ка на охорону обєкта від 31.01.2014 р.; Договір № 8558/Ка на охорону об'єкта від 01.02.2014 р.; Договір № 8059/Ке на охорону об'єкта від 29.01.2014 р.; Договір № 8060/Ке на охорону об'єкта від 29.01.2014 р.; докази виникнення у Відповідача зобовязань перед Позивачем, щодо оплати зазначених в позові грошових сум; докази надання послуг у зазначений в позові період та на вказану суму.

Відповідно до п. 2.3. постанови Пленуму, якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, оцінка яких здійснюється відповідно до вимог статей 32, 33, 43 ГПК України ( п 2.4 постанови Пленуму ).

Якщо здійснювати оцінку наявних у справі доказів ( податкові накладні, не підписані з боку Відповідача акти прийому-здачі виконаних послуг ), то вони мають одноосібний характер, а враховуючи наявність заперечень другої сторони - їх недостатньо для встановлені обставин зазначених у позові.

В п. 2.5. постанови Пленуму зазначається, що будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Так само за змістом статті 10 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" та статті 14 1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" єдиним належним доказом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), які мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави звільнення від відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України, тоді як інші документи не можуть вважатися доказами наявності таких обставин.

Позивачем надано до позовної заяви в якості доказу, що підтверджує настання обставин непереборної сили ( форс-мажору ), які мали місце на території проведення антитерористичної операції ( місце знаходження сторін ) - Висновок Донецької торгово-промислової палати від 14.10.2014 р. № 2490/12.12-03. Але, вказаний Висновок може бути підставою для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобов'язань та не є належним доказом, спроможним містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Отже, внаслідок порушення норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права господарський суд дійшов необґрунтованого і помилкового висновку щодо наявності підставі для стягнення з Відповідача основного боргу у сумі 7 499,64 грн.

Таким чином, рішення господарського суду слід скасувати, як таке, що прийнято при неповному зясуванні обставин, які мають значення для справи та при неправильному застосуванні норм матеріального і процесуального права, а в позові відмовити.

Керуючись ст. ст. 101-103, 105 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Донецького юридичного інституту МВС України задовольнити.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 05.01.2016 р. у справі № 904/9719/15 скасувати.

Прийняти нове рішення.

В задоволенні позову відмовити.

Стягнути з управління державної служби охорони при ГУ МВС України в Донецькій області на користь Донецького юридичного інституту МВС України суму судового збору за подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду в розмірі - 1 339 грн. 80 коп., про що видати наказ.

Видачу наказу доручити господарському суду Дніпропетровської області.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Постанова складена у повному обсязі 24.02.2016 року

Головуючий суддяІ.М.Кощеєв

Суддя І.О. Вечірко

Суддя В.О. Кузнецов