Постанова № 56060119, 18.02.2016, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" лютого 2016 р.Справа № 916/3875/15Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Ярош А.І.,

суддів: Головея В.М., Ліпчанської Н.В.,

при секретарі судового засідання Молодові В.С.,

за участю представників сторін:

від позивача - ОСОБА_1, довіреність № б/н, дата видачі : 04.01.16;

від відповідача - ОСОБА_2, довіреність № 6, дата видачі : 19.01.16;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «ІВА»

на рішення господарського суду Одеської області від 02 жовтня 2015 року

по справі №916/3875/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю - підприємства «АВІС»

до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «ІВА»

про стягнення 1 079 131,99 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Товариства з обмеженою відповідальністю - підприємства «АВІС» звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою про стягнення з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «ІВА» 1 079 131,99 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач поставив відповідачу посівний матеріал у кількості 350 п.о. на загальну суму 563 181,50 грн. за договором №ДА-47/1 від 17.02.2014 року, однак відповідач не оплатив товар, тому позивач нарахував пеню, 3% річних та інфляційних втрат за прострочення платежу.

Рішенням господарського суду Одеської області від 02 жовтня 2015 року у справі №916/3875/15 (суддя Шаратов Ю.А.) позов задоволено частково.

Стягнуто з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю „ІВА на користь Товариства з обмеженою відповідальністю підприємство „Авіс 563 181,50 грн. суму основного боргу, 232 601,66 грн. пені, 14 812,44 грн. 3 % річних, 253 632,01 грн. суму інфляційного збільшення.

В задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Стягнуто з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю „ІВА на користь Товариства з обмеженою відповідальністю підприємство „Авіс витрати на сплату судового збору у розмірі 15 963,60 грн.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновків про те, що позовні вимоги ґрунтуються на фактичних обставинах справи та нормах чинного законодавства України.

Судом встановлено, що Позивачем поставлено Відповідачу товар на суму 563 181,50 грн., що підтверджується видатковою накладною від 19.04.2014 № АV000023886, докази оплати Відповідачем поставленого товару в матеріалах справи відсутні, отже, сума боргу Відповідача за поставлену продукцію за Договором від 17.02.2014 становить 563 181,50 грн.

Також судом першої інстанції здійснено перерахунок пені, 3% річних та інфляційних нарахувань.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «ІВА» звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Одеської області скасувати повністю та відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт посилається на те, що розрахунок за поставлений посівний матеріал було здійснено шляхом поставки позивачу соняшнику відповідно до накладних на загальну суму 569 462,40 грн., товар був прийнятий представником позивача.

Однак 13.02.2015 року позивач надіслав відповідачу вимогу про виконання договірних зобовязань, в якій повідомив про перерахунок ціни поставленого раніше посівного матеріалу в односторонньому порядку та вимагав від відповідача доставити позивачу соняшник у кількості 765,49 т. та одночасно вимагав сплатити заборгованість у розмірі 1 647 100 грн.

Відповідач надав відповідь на претензію, запропонував укласти угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог, однак позивач відповіді не надав, що було розцінене апелянтом як принцип мовчазної згоди з боку ТОВ підприємства «АВІС».

Також скаржник звертає увагу на те, що ним було надано клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду господарським судом Вінницької області справи №902/1345/15 про розірвання спірного договору №ДА-47 від 17.02.2014 року.

На думку апелянта, суд дійшов хибного висновку про відмову в задоволенні вказаного клопотання, оскільки справи є повязаними між собою.

Крім того, скаржник зазначає, що суд першої інстанції не надав оцінки тому, що позивач не надав на вимогу суду акту звірки взаєморозрахунків з відповідачем.

В судовому засіданні 02.02.2016 року апелянтом надано заяву про зміну вимогу та доповнення апеляційної скарги, в якій просив суд змінити рішення суду першої інстанції шляхом зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), визначеної за рішення суду першої інстанції у сумі 223 601,66 грн. на 50%, тобто до 111 800,33 грн. та зменшити інфляційне збільшення з 268 536,39 грн. на 50 % до 134 268,14 грн., в іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Обґрунтовуючи заяву, апелянт посилався на положення ст.83 ГПК України, ст.551 ЦК України, якими передбачено право суду зменшити розмір неустойки, а також відсутність збитків внаслідок порушення грошових зобовязань відповідача. Більш того, скаржник зазначає, що фактично ТОВ підприємство «АВІС» використовувано дохід від переробки насіння соняшника, за який не розрахувалось до сьогодні.

В судовому засіданні 18.02.2016 року представник апелянта пояснювала щодо наявності на даний час скрутного фінансового стану підприємства, на підтвердження чого просила долучити відповідні документи. Однак в підтвердження свого клопотання про зменшення неустойки та суми інфляції, апелянтом не обгрунтовано належним чином неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього, відповідно до положень ст.101 ГПК України.

Також судова колегія зазначає, що апелянтом не доведено належним чином неможливості заявлення клопотання про зменшення неустойки в суді першої інстанції, а також підтвердження свого скрутного фінансового становища відповідними доказами в розумінні ст.ст.32-34 ГПК України.

Відповідно до ч.3 ст.551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При зменшенні розміру неустойки повинні бути взяти до уваги ступень виконання зобовязання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобовязанні, не лише майнові, але і інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

З урахуванням визначених Вищим господарським судом України в Постанові Пленуму Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції № 18 від 26.12.2011 р. критеріїв застосування положень п. 3 ст. 83 ГПК України, колегія суддів також відзначає, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені) господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

При цьому, як зазначено касаційною інстанцією в даній Постанові, при стягненні штрафних санкцій суд також повинен виходити з принципів справедливості, добросовісності та розумності.

З вищенаведених правових норм вбачається, що вирішення питання про зменшення штрафних санкцій законодавством віддано на розсуд суду, який досліджує та обєктивно оцінює докази у справі, та при прийнятті рішення керується, в тому числі, власним переконанням, заснованим на суті правових норм та оцінці доказів у їх сукупності.

Судова колегія зазначає, що збитки позивача полягають в тому, що він позбавлений можливості користуватись своїми власними коштами в період існування заборгованості відповідача перед позивачем, що також може вплинути на фінансовий стан підприємства, тому відмовляє в задоволенні заяви про зменшення неустойки.

Щодо вимог апелянта про зменшення інфляційних втрат, судова колегія розяснює, що інфляційні збитки на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України не являються штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Разом з тим, положеннями частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України, пункт 3 статті 83 ГПК, передбачено, що за рішенням суду може бути зменшено лише розмір неустойки (штрафної санкції), інфляційні ж нарахування неможливо зменшити.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів відхиляє клопотання апелянта про зменшення інфляційних втрат.

В судових засіданнях представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги та просив скасувати оскаржене рішення та задовольнити позовні вимоги.

Відповідно до вимог ст.85 ГПК України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції та перевірено під час апеляційного перегляду, 17.02.2014 між Позивачем та Відповідачем укладено Договір купівлі-продажу сільськогосподарської продукції № ДА 47/1 /а.с. 13-17/.

Відповідно до пунктів 1.1.1, 1.1.2, 1.2, 1.3, 2.1.1, 2.1.4 Договору від 17.02.2014 ТОВ підприємство «АВІС» (сторона 1, позивач) зобовязалось передати у власність СТОВ «ІВА» (сторона 2, відповідач), посівний матеріал високоолеїнового соняшника та здійснити розрахунок за поставлений соняшник вирощений із посівного матеріалу.

Відповідач зобовязався прийняти посівний матеріал й використати його за призначенням, встановленим договором, здійснити за нього розрахунок та поставити Позивачу соняшник, вирощений із посівного матеріалу. Сторони договору домовились, що посівний матеріал та соняшник разом у договорі іменуються „Предмет договору.

Найменування, кількість предмету договору, його часткове співвідношення (асортимент, номенклатура), одиниці виміру, ціна одиниці виміру та загальна сума предмету договору визначається у специфікаціях, рахунках, видаткових накладних, та/або інших товаро-супровідних документах, які є невідємною частиною договору.

Позивач зобовязався передати у власність Відповідача посівний матеріал із високоврожайного соняшника у кількості 350 посівних одиниць загальною вартістю 563181,50 грн. на день укладання договору з метою його посіву на земельній ділянці розміром 700 га. Позивач зобовязався поставити посівний матеріал Відповідачу власними транспортними засобами та за власний рахунок до 01.04.2014. Вартість транспортування входить у вартість посівного матеріалу та зазначається у видаткових накладних і рахунках.

Згідно п.2.2.4 договору, відповідач зобовязався оплатити Позивачу вартість посівного матеріалу не пізніше 20 жовтня 2014.

Згідно із пунктами 5.5, 5.7, 6.1 Договору, ціна за одну посівну одиницю посівного матеріалу на день підписання договору складає 1 609,00 грн. Оплата за предмет договору здійснюється сторонами шляхом безготівкового банківського переказу грошових коштів на поточні рахунки сторін, зазначені у договорі. Посівний матеріал вважається переданим Позивачем та прийнятим Відповідачем: за кількістю: шляхом перевірки та порівняння, відповідно кількості посівних одиниць до кількості посівних одиниць, вказаних у супровідних документах на посівний матеріал. Одна посівна одиниця посівного матеріалу складає 150 000 насіння, що відповідає національному стандарту виміру кількості насіння соняшника.

На виконання умов договору, позивачем поставлено відповідачу товар на суму 563 181,50 грн., що підтверджується видатковою накладною від 19.04.2014 № АV000023886, який отримано уповноваженою особою на підставі довіреності №31 від 06.03.2014 року (а.с.18,19).

ТОВ-підприємство «АВІС» звернулось до СТОВ «ІВА» з вимогою про виконання договірних зобовязань та сплати штрафних санкцій, в якій вимагав оплати за поставлений посівний матеріал, штрафних санкцій, а також допоставити вирощений соняшник у обсязі 765,49 тон.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст.712 Цивільного Кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Проаналізувавши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Встановлені матеріали справи свідчать про те, що на підставі видаткової накладної від 19.04.2014 №АV000023886 позивачем поставлено відповідачу товар на суму 563 181,50 грн., що не заперечується сторонами.

Відповідно до умов укладеного між сторонами договору, а саме п.2.2.4 договору, відповідач зобовязався оплатити Позивачу вартість посівного матеріалу не пізніше 20 жовтня 2014 року.

Разом з тим, відповідач в порушення умов договору не розрахувався за отриманий посівний матеріал, а тому позивач цілком обґрунтовано звернувся до суду з позовом про стягнення грошових коштів у розмірі 563 181,50 грн. в судовому порядку.

Судова колегія відхиляє доводи апелянта про наявність підстав для зарахування зустрічних однорідних вимог, що було запропоновано у відповіді на претензію, виходячи з такого.

Відповідно до ст.601 ЦК України, зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Отже, заява однієї сторони про зарахування зустрічної однорідної вимоги є одностороннім правочином, який має наслідком припинення зобов'язань. Якщо друга сторона вважає, що заява першої сторони є нікчемним правочином, а відтак не припиняє зобов'язання (наприклад, за відсутністю зобов'язання другої сторони або в разі недопустимості зарахування зустрічних вимог згідно з частинами четвертою, п'ятою статті 203 ГК України, статтею 602 ЦК України), то друга сторона вправі звернутися до суду з позовом про примусове виконання зобов'язання першою стороною в натурі або про застосування інших способів захисту, встановлених законом.

Судова колегія зазначає, що в матеріалах справи відсутня заява відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог, відсутні докази її направлення до позивача, тому залишається незрозумілим, які саме зустрічні вимоги відповідач пропонує зарахувати в рахунок погашення боргу.

Також суд залишає без уваги посилання відповідача на «принцип мовчазної згоди», оскільки цивільним законодавством не передбачена така підстава виникнення зобовязання, як мовчазна згода.

Стосовно доводів апелянта про безпідставну відмову суду першої інстанції в зупиненні провадження по справі до розгляду повязаної з нею справи №902/1345/15 про розірвання договору купівлі-продажу №ДА-47 від 17.02.2014 року, колегія суддів зазначає, що зупинення провадження у справі є правом суду, а не його обовязком та таке питання вирішується в кожному конкретному випадку. Суд зазначає, що у разі, якщо інше судове рішення якимось чином вплине на права чи обовязки сторін у даній справі, сторони не позбавлені права на звернення до суду із заявою за нововиявленими обставинами.

Судова колегія, перевіривши розрахунки суду першої інстанції пені, інфляційних втрат та 3% річних, погоджується з ними, оскільки їх складено арифметично вірно та обґрунтовано, а оскільки судом відмовлено в задоволенін заяви про зменшення неустойки, рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

Доводи апелянта про ненадання позивачем до суду акту звірки взаємовідносин також не заслуговують на увагу суду, оскільки підставою для прийняття законного та обґрунтованого рішення є первинні бухгалтерські документи, до яких не відноситься акт звірки взаєморозрахунків.

Акт звірки взаєморозрахунків може свідчить лише про визнання особою стану розрахунків з іншою особою, однак сам по собі не являється підставою для стягнення коштів.

За таких обставин, перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не підтверджені належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст.32-34 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав, передбачених ст.104 ГПК України, для скасування рішення суду першої інстанції та відмову у задоволенні апеляційної скарги.

Керуючись ст.99, п.1 ст.103, 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «ІВА» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Одеської області від 02 жовтня 2015 року по справі №916/3875/15 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписаний 23.02.2016 року

Головуючий суддя А.І. Ярош

Суддя В.М. Головей

СуддяН.В. Ліпчанська