Постанова № 56059921, 22.02.2016, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.02.2016 року Справа № 904/6409/14

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Кузнецова В.О.,

суддів: Науменка І.М., Вечірка І.О.,

секретар судового засідання: Петровська А.В.,

від позивача: ОСОБА_1, представник, довіреність № б/н від 28.12.15;

від відповідача: ОСОБА_2, представник, довіреність № б/н від 11.01.16;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Агро-Союз" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 12.11.2015 р. у справі

за заявою приватного акціонерного товариства "ОСОБА_3, Інк", м.Дніпропетровськ

до товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Агро-Союз" , м.Дніпропетровськ

про стягнення 1 674 630,44 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 12.11.2015 р. у даній справі (головуючий суддя Загинайко Т.В., судді Ніколенко М.О., Петрова В.І.) позов задоволено. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "АГРО-СОЮЗ" на користь приватного акціонерного товариства "ОСОБА_3, Інк" 697 730 грн. 21 коп. - інфляційних нарахувань, 17 801 грн. 03 коп. річних та 14 310 грн. 23 коп. - витрат по сплаті судового збору. Відмовлено у задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "АГРО-СОЮЗ" про поворот виконання ухвали господарського суду Дніпропетровської області від 01.12.2014 р. у справі №904/6409/14.

Згадане рішення обґрунтовано посиланням на те, що в порушення умов договору №85/12/02 від 17.08.2012 р., відповідач несвоєчасно розрахувався за поставлену продукцію, що відповідно до ст.625 ЦК України є підставою для нарахування інфляційних втрат та 3% річних.

Не погодившись з даним рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Агро-Союз" звернулось до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення господарського суду скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог повністю.

На думку скаржника, заборгованість у розмірі 1 289 161,42 грн. було погашено 14.05.2015 р., а тому відсутні підстави для нарахування інфляційних втрат та 3% річних.

Скаржник вважає, що позивачем не доведено наявність заборгованості за договором поставки, оскільки позивач належним чином не довів факт виникнення зобов'язання відповідача оплатити продукцію через відсутність факту поставки продукції.

Рішення господарського суду було винесено за відсутністю представника відповідача, тим самим суд першої інстанції позбавив відповідача можливості заявляти свої доводи та міркування у судовому засіданні та відстоювати свою позицію.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення господарського суду залишити без змін.

Позивач зазначає, що рішення господарського суду винесено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а також із з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.

Приватне акціонерне товариство "ОСОБА_3, Інк" звернулось до суду апеляційної інстанції з клопотанням про зупинення провадження у даній справі на підставі ч.2 ст.17 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та ч.1 ст.79 ГПК України, у зв'язку з порушенням провадження у справі про банкрутство приватного акціонерного товариства "ОСОБА_3, Інк".

Колегія суддів вважає, що відсутні підстави для зупинення провадження у даній справі, у зв'язку з чим клопотання позивача задоволенню не підлягає.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши відповідність оскарженого рішення нормам матеріального та процесуального права, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з урахуванням наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 17.08.2012р. між приватним акціонерним товариством "ОСОБА_3, Інк" (постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "АГРО-СОЮЗ" (покупець) укладено договір на поставку шин №85/12/02, відповідно до пункту 1.1 якого постачальник передає у власність, а покупець оплачує та приймає шини, іменовані в подальшому „продукція, в асортименті, за цінами, ДСТУ та ТУ, згідно Специфікацій (додатків), які є невідємною частиною даного договору.

Відповідно до п.2.1. договору кількість продукції визначена у специфікаціях, які є невідємною частиною даного договору, і визначається за товаротранспортними документами.

Згідно п.4.1 договору ціни, асортимент та кількість продукції, що постачається, а також строки поставки визначеної кількості продукції узгоджуються сторонами щомісячно шляхом підписання відповідних специфікацій, що складаються на підставі заявки на поставку продукції.

Загальна сума договору складає 60 000 000,00 грн. (пункт 4.2 договору).

Відповідно до умов специфікацій, які є додатками до договору (надалі специфікації), сторони узгодили типорозмір, модель, ДСТУ, ТУ, кількість, ціну та вартість продукції, що постачається відповідно до умов договору.

На виконання умов договору в період з 04.09.2012 р. по 19.05.2014 р. позивачем було поставлено відповідачу продукцію на загальну суму 5 904 775,52 грн., що підтверджується видатковими накладними та нарядами-замовленнями, доданими до матеріалів справи.

За п. 5.1 покупець здійснює 100% передплату кожної узгодженої партії продукції, якщо інше не передбачене у специфікації.

Відповідно до пункту 2 додаткової угоди від 10.12.2012р. №1 до договору пункт 5.1 договору було викладено в наступній редакції: „Оплата за продукцію здійснюється по факту поставки протягом 10 календарних днів.

В подальшому відповідно до додаткової угоди від 03.02.2014р. №4 до Договору пункт 5.1 Договору було викладено в наступній редакції: „Оплата за продукцію, що постачається за даним договором, здійснюється в національній валюті України і безготівковій формі шляхом перерахування на поточний рахунок постачальника грошових коштів у розмірі вартості поставленої партії продукції протягом 32 календарних днів з моменту поставки партії продукції.

Частиною 1 ст.530 ЦК України встановлено якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином, строк оплати відповідачем продукції, яка поставлена за спірним договором в період з 04.09.2012 р. по 19.05.2014 р., є таким, що настав.

Згідно розрахунку позивача, проти якого не заперечував відповідач, до звернення позивача з даним позовом, відповідач частково розрахувався за поставлену за договором продукцію, а саме сплатив 4 615 614,10 грн.

Станом на час звернення позивача з позовом заборгованість відповідача за спірним договором становила 1 289 161, 42 грн.

12.11.2014 р. між сторонами укладено мирову угоду, відповідно до п.2.1. якої відповідач зобов'язався сплатити позивачеві: 1 289 161, 42 грн. заборгованості за поставлену продукцію; 172 252,25 грн. - пені за порушення відповідачем строку оплати продукції; 55 221,12 грн. - штрафу за порушення відповідачем строку оплати продукції понад 15 календарних днів; 60 135,51 грн. - три процента річних від суми заборгованості відповідача за поставлену продукцію; 33 492,61 грн. - судового збору; у разі порушення строків вказаних в пункті 2.1.1. даної мирової угоди 97 860 грн. 14 коп. - втрати позивача від інфляції внаслідок прострочення відповідачем оплати продукції.

Згадану мирову угоду затверджено ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 01.12.2014 р. Провадження у даній справі припинено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 01.04.2015р. зазначену ухвалу залишено без змін.

14.05.2015 р. на виконання ухвали господарського суду Дніпропетровської області від 01.12.2014р. відповідачем було сплачено 1 879 035, 35 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 14.05.2015 р. №200/3.

Постановою Вищого господарського суду України від 16.06.2015 р. постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 01.04.2015 р. та ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 01.12.2014 р. скасовану; справу передано на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару, покупець зобовязаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

За ст. ст. 525, 526 ЦК України, які кореспондуються з положеннями ст. 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до положень ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно платіжного доручення від 14.05.2015 р. № 200/3 відповідачем було сплачено заборгованість за спірним договором у сумі 1 289 161,42 грн.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобовязання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Пунктом 2 додаткової угоди від 03.02.2014 р. №4 до договору розділ 6 „Санкції та рекламації договору сторонами було доповнено пунктом 6.8 в наступній редакції: „6.8. За порушення строку оплати продукції покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, від вартості не сплаченої або несвоєчасно сплаченої продукції за кожний день прострочення оплати/неоплати; за порушення строку оплати продукції більше ніж на 15 календарних днів покупець додатково до пені, не виключаючи її, сплачує постачальнику штраф у розмірі 3% вартості своєчасно не оплаченої продукції.

Згідно наданого позивачем розрахунку пеня складає 172 252, 25 грн. (з 05.09.2012 р. по 02.12.2014 р.), а штраф за порушення строку оплати продукції більше ніж на 15 календарних днів становить 55 221, 12 грн.

Відповідно до платіжного доручення від 14.05.2015 р. №200/3 відповідачем було сплачено пеню у розмірі 172 252,25 грн. та штраф у розмірі 55 221, 12 грн.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем нараховані інфляційні втрати за період з листопада 2012 р. по травень 2015 р. у розмірі 795 590,35 грн. та 3% річних за період з 05.09.2012 р. по 18.05.2015 р. у розмірі 77 936,54 грн.

Суд апеляційної інстанції перевіривши розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, встановив, що він є арифметично вірним, відповідає обставинам справи та нормам чинного законодавства.

Згідно платіжного доручення від 14.05.2015р. №200/3 відповідачем було сплачено 97 860,14 грн. інфляційних втрат та 60 135,51 грн. - 3% річних.

Таким чином, інфляційні нарахування становлять 697 730,21 грн., а 3% річних 17 801,03 грн.

Дійшовши висновку про обґрунтованість позовних вимог та врахувавши, що суми, сплачені відповідачем за мировою угодою, яку не визнано у встановленому законом порядку недійсною, місцевий господарський суд правомірно відмовив відповідачу у задоволені заяви відповідача про поворот виконання ухвали господарського суду Дніпропетровської області від 01.12.2014р. у даній справі.

Колегія суддів не приймає до уваги твердження скаржника щодо недоведеності факту поставки продукції, оскільки наведе спростовується накладними на відпуск готових виробів зі складу та нарядами-замовленнями на відпуск готових виробів зі складу, які підписані уповноваженими представниками та скріплені печатками сторін, належним чином засвідчені копії яких наявні в матеріалах справи.

Згадані накладні на відпуск готових виробів зі складу та наряди-замовлення на відпуск готових виробів зі складу оформлені відповідно до вимог Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та містять всі необхідні реквізити, а відповідач отримав товар без будь-яких зауважень щодо кількості, якості чи інших умов поставки.

Щодо посилання скаржника про відсутність підстав для стягнення інфляційних втрат та 3% річних, колегія суддів враховує таке.

Пунктом 7.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2014 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» роз'яснено, що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Заборгованість за спірним договором сплачено відповідачем лише 14.05.2015 р., таким чином, відповідач прострочив виконання свого зобов'язання зі сплати грошових коштів на користь позивача, у зв'язку з чим наявні підстави для стягнення інфляційних втрат та 3% річних.

Колегія суддів вважає безпідставним посилання скаржника на те, що рішення господарського суду було винесено за відсутністю представника відповідача, з урахуванням наступного.

Згідно протоколу судового засідання від 10.11.2015 р. представник відповідача ОСОБА_2, який діяв на підставі довіреності б/н від 18.06.2015 р. був присутній в судовому засіданні, в судовому засіданні оголошено перерву до 12.11.2015 р.

Отже, відповідач був належним чином був повідомлений про час та місце судового засідання, призначеного на 12.11.2015 р., проте наданим йому процесуальним правом для участі в судовому засіданні суду першої інстанції не скористався.

Щодо посилання відповідача на те, що ним сплачено позивачу за спірним договором 165 000,00 грн., колегія суддів враховує наступне.

Згідно платіжного доручення від 25.11.2014 р. №116 відповідач сплатив позивачу 65 000,00 грн., з призначенням платежу „оплата за шини зг. накл. №1591 від 24.03.2014, ПДВ 20% = 10 833 грн. 33 коп..

Відповідно до платіжного доручення від 23.12.2014р. №429 відповідач сплатив позивачу 100 000,00 грн. з призначенням платежу „оплата за шини зг. накл. №1538 від 17.03.2014, ПДВ 20% = 16 666 грн. 67 коп..

Матеріали справи не містять, а відповідачем не надано належних та допустимих доказів, що 165 000,00 грн. сплачено ним саме на виконання умов спірного договору.

Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, прийнятого з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 99, 101-103,105 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Агро-Союз" відмовити.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 12.11.2015 р. у справі № 904/6409/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом 20 днів.

Головуючий суддя В.О.Кузнецов

Судді І.М.Науменко

ОСОБА_4