Рішення № 56059658, 15.02.2016, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" лютого 2016 р.Справа № 922/31/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Сальнікової Г.І.

при секретарі судового засідання Гончарові В.В.

розглянувши справу

за позовом Комунального підприємства "Чугуївтепло" (м. Чугуїв) до Головного управління юстиції у Харківський обл. (м. Харків) про стягнення 32 800,71 грн. за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1 (дов.№29 від 13.01.2016 року);

відповідача - ОСОБА_2 (дов.№32 від 18.01.2016 року)

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Комунальне підприємство "Чугуївтепло", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Головного управління юстиції у Харківський обл. на свою користь заборгованість, яка виникла у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором №237/14 про закупівлю послуг з постачання пари і гарячої води (послуги з постачання теплової енергії) за державні кошти від 15.05.2014. Відповідно вимог позовної заяви, заявлена до стягнення сума заборгованості становить 32 800,71 грн., з яких 19338,53 грн. - сума боргу за договором; 5076,00 грн. - сума пені; 557,44 грн. - 3% річних; 7828,74 грн. - інфляційні нарахування. Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання передбачені договором №237/14 про закупівлю послуг з постачання пари і гарячої води (послуги з постачання теплової енергії) за державні кошти від 15.05.2014 щодо своєчасної оплати за послуги з постачання теплової енергії по о/р 1719 та 1750. Судові витрати просить суд покласти на відповідача.

Ухвалою суду від 05 січня 2016 р. прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 25 січня 2016 р. об 11:10 год.

25 січня 2016 р. до канцелярії суду від представника позивача надійшли письмові пояснення.

25 січня 2016 р. до канцелярії суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

В судовому засіданні 25 січня 2016 р. було оголошено перерву до 08 лютого 2016 р. о 10:30 год.

08 лютого 2016 р. до канцелярії суду від представника позивача надійшла заява про відмову від позову в частині стягнення 3% та інфляційних витрат.

В судовому засіданні 08 лютого 2016 р. було оголошено перерву до 15 лютого 2016 р. об 11:00 год.

12.02.2016 до канцелярії суду (вх.№4706/16) від представника відповідача надійшло клопотання про зменшення неустойки.

Стосовно заяви представника позивача про відмову від позову в частині стягнення 3% та інфляційних витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 80 господарський суд припиняє провадження у справі, якщо: позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Приймаючи до уваги вищевикладене, суд, перевіривши повноваження особи, що підписала заяву (вх. №3921 від 08.02.2016) про відмову від позову в частині стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 557,44 грн. та інфляційних витрат в розмірі 7828,74 грн., а також те, що відмова позивача від позову не суперечить вимогам чинного законодавства і не порушує чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, вважає за можливе прийняти її і припинити провадження у справі в цій частині відповідно до п. 4 ст. 80 ГПК України.

Представник позивача в судовому засіданні 15 лютого 2016 р. підтримав позовні вимоги в повному обсязі в частині стягнення з відповідача основного боргу та пені, проти задоволення клопотання представника відповідача про зменшення неустойки заперечив.

Представник відповідача в судовому засіданні 15 лютого 2016 р. визнав суму основного боргу, не визнав розмір стягнення пені, просив задовольнити його клопотання про зменшення неустойки.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно зясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, обєктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Комунальне підприємство "Чугуївтепло" створено відповідно до рішення Чугуївської ОСОБА_3 Харківської області № 1414-У від 27.05.08р. та згідно п.1.2. свого статуту належить до спільної власності територіальної громади м. Чугуєва та є підприємством комунальної форми власності.

Метою діяльності підприємства є задоволення потреб населення та інших категорій споживачів в забезпеченні тепловою енергією, гарячою водою та іншою продукцією, одержання прибутку для розвитку підприємства.

15.05.2014 між Комунальним підприємством "Чугуївтепло" (постачальник) та Головним управлінням юстиції у Харківський обл. (споживач) було укладено договір №237/14 про закупівлю послуг з постачання пари і гарячої води (послуги з постачання теплової енергії) за державні кошти.

Згідно розділу 1 договору, за цим договором постачальник бере на себе зобов'язання надавати споживачеві послуги пара та гаряча вода; постачання пари та гарячої води (централізоване постачання теплової енергії територіальним органам юстиції в м. Чугуїв в потрібних йому обсягах, а споживач зобов'язується приймати та оплачувати одержані послуги з постачання пари гарячої води (послуги з постачання теплової енергії) (код ДК 016-2010 - 35.30.1) за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором.

Відповідно до п. 3.4 договору, тариф: 743,99 грн. за 1 Гкал. з урахуванням ПДВ.

Згідно розділу 4 договору, розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться виключно в грошовій формі відповідно до встановлених тарифів.

Розрахунковим періодом є календарний місяць.

Споживач за 15 днів до початку розрахункового періоду своїм дорученням самостійно сплачує постачальнику вартість зазначеної в договорі кількості теплової енергії, передбаченої на розрахунковий період, з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок місяця.

Якщо споживач розраховується за показанням приладів обліку:

- при перевищенні фактичного використання теплової енергії понад заявлену та сплачену до початку розрахункового періоду, це перевищення додатково сплачується споживачем не пізніше 28-го числа поточного місяця;

- у випадку, коли фактичне використання теплової енергії нижче від заявленого та сплаченого до початку розрахункового періоду, залишок (сальдо) розрахунків зараховується на наступний місяць.

Згідно п. 4.5 договору, для споживачів, що не мають приладів обліку, кількість фактично спожитої теплової енергії визначається розрахунковим методом згідно з договірним навантаженнями з урахуванням середньомісячних фактичних температур навколишнього повітря і теплоносія від теплових джерел постачальника, та втрат тепла в мережах споживача. Різниця між заявленою та фактично спожитою тепловою енергією сплачується, або зараховується (у разі переплати) на наступний розрахунковий період не пізніше 15-го числа місяця, наступного за розрахунковим.

Відповідно до п. 5.1 договору, теплова енергія постачається споживачу в обсягах згідно додатка 1 до цього договору у вигляді гарячої води на потреби опалення.

Факт отримання відповідачем теплової енергії підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином засвідченими копіями актів включення споживача та рахунками, направленими на адресу відповідача разом з листом №1232 від 05.11.2015.

Судом встановлено, що позивач виконав свої обов'язки у повному обсязі, поставив відповідачеві теплову енергію, проте відповідач в порушення норм чинного цивільного та господарського законодавства України та умов договору №237/14 про закупівлю послуг з постачання пари і гарячої води (послуги з постачання теплової енергії) за державні кошти від 15.05.2014, належним чином не виконав прийняті на себе зобов'язання щодо сплати за спожиту теплову енергію.

Таким чином, позивач змушений був звернутися до суду за захистом свого порушено права.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

У відповідності до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно Закону України Про теплопостачання теплова енергія це товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вказані обставини та приймаючи до уваги вимоги ст. 526 Цивільного Кодексу України, а саме те, що зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, враховуючи те, що представник відповідача в судовому засіданні визнав суму основного боргу, не надав суду жодного документу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача про стягнення заборгованості за отриманий товар в сумі 19338,53 грн. правомірна та обґрунтована, така, що не спростована відповідачем, тому підлягає задоволенню.

Стосовно заявленої до стягнення у позові пені в сумі 5076,00 грн. суд зазначає наступне.

Згідно зі ст.ст.193, 198 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобовязань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених законом або договором.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання), а у разі порушення зобовязання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань", пеня обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 3 статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 7.2.2 договору, несвоєчасне виконання розрахунків за спожиту теплову енергію - нараховується пеня на користь постачальника в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Пеня нараховується. починаючи з 16 числа місяця, наступного за звітним.

Як свідчать матеріали справи, позивачем був наданий обґрунтований розрахунок пені за весь період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, відповідно до якого сума пені складає 5076,00 грн.

Перевіривши правомірність нарахування позивачем вказаних сум, суд встановив, що дане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства та умовам договору.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру пені, суд зазначає наступне.

Як вбачається з наданих до суду доказів, відповідно до пункту 14 Положення про Головні територіальні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 23 червня 2011 року № 1707/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 червня 2011 року за № 759/19497 головне територіальне управління юстиції є державною установою, яка утримується за рахунок Державного бюджету.

Відповідач не є організацією, метою створення якої є отримання прибутку.

Статтею 23 Бюджетного кодексу України передбачено, що будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Цією ж статтею передбачено, що усі бюджетні призначення втрачають чинність після закінчення бюджетного періоду, крім випадків, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 48 Бюджетного кодексу України, розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов'язань минулих років, довгострокових зобовязань за енергосервісом, узятих на облік органами Казначейства України.

Погашення кредиторської заборгованості за рахунок коштів державного бюджету здійснюється Головним територіальним управлінням юстиції у Харківській області в межах затверджених кошторисних призначень та фактично виділених бюджетних асигнувань відповідно до чинного законодавства.

За приписами п. 3 ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Пленум Вищого господарського суду України в п. 3.17.4 постанови від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" роз'ясняє, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п. 3 ст. 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. У зазначеній нормі ГПК йдеться про можливість зменшення розміру саме неустойки (штрафу, пені). Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 ЦК України і статтею 223 Господарського кодексу України.

Пунктом 1 ст. 233 ГК України закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Суд, об'єктивно оцінивши даний випадок, приймає до уваги причини неналежного виконання зобов'язання відповідачем та його тяжкий матеріальний стан а також беручи до уваги, що у відповідності до встановлених п.6 ст.3, ч.3 ст.509, ч.ч.1,2 ст.627 ЦК України засад справедливості, добросовісності, розумності як складових елементів загального конституційного принципу верховенства права, з метою справедливого врахування інтересів обох сторін, дійшла висновку про те, що розмір пені, який заявлено позивачем до стягнення з відповідача, має бути зменшено на 50%.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що зменшення пені є правом суду, суд вважає за можливе частково задовольнити клопотання відповідача про зменшення розміру пені, та зменшити розмір пені на 50%, а саме стягнути з відповідача пеню у розмірі 2538,00 грн. В іншій частині стягнення пені відмовити.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах Вищого господарського суду України, зокрема, від 10.07.14 у справі №922/5030/13, від 24.12.14 у справі №922/2661/14, від 30.12.14 у справі №916/1681/14, від 14.04.15 по справі № 922/3971/14 тощо.

Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до статті 44 та статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за необхідне покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору в сумі 1218,00 грн., оскільки з його вини спір було доведено до суду.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44-49, п. 4 ст. 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Головного управління юстиції у Харківський обл. (61002, м. Харків, вул. Петровського, 16; р/р 260323043842 ГУДКСУ у Харківській обл., МФО 851011, код 34859512) на користь Комунального підприємство "Чугуївтепло" (63503, м. Чугуїв, вул. Гагаріна, 15; код 35944142; р/р 260323043842 філія ХОУ АТ "Ощадбанк" в м. Харкові, МФО 351823) заборгованість за договором в розмірі 19338,53 грн., пеню в розмірі 2538,00 грн. та судовий збір в сумі 1218,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 557,44 грн. та інфляційних витрат в розмірі 7828,74 грн. провадження у справі №922/31/16 припинити.

В частині стягнення з відповідача пені в розмірі 2538,00 грн. в позові відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 22.02.2016 р.

Суддя ОСОБА_4