Рішення № 56059011, 16.02.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.02.2016Справа №910/46/16

За позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

До Товариства з обмеженою відповідальністю «Експрес Дакар»

Про стягнення 38 000,00 грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

від позивача не з'явився

від відповідача не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Експрес Дакар» про стягнення 38 000,00 грн. боргу, який виник внаслідок неналежного виконання взятих на себе останнім зобов'язань згідно договору-заявки про перевезення вантажів автомобільним транспортом № 16/12/02 від 29.09.2015.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.01.2016 порушено провадження у справі № 910/46/16 та призначено справу до розгляду на 28.01.2016.

Від позивача 21.01.2016 на адресу суду надійшла заява на виконання вимог ухвали суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/46/16 від 28.01.2016, у зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача та невиконанням відповідачем вимог ухвали про порушення провадження у справі від 11.01.2016, розгляд справи був відкладений на 16.02.2016.

Від позивача 15.02.2016 на адресу суду надішли пояснення на виконання ухвали суду.

Позивач в судове засідання 16.02.2016 не з'явився.

Відповідач в судове засіданні 16.02.2016 не з'явився, письмовий відзив на позов не подав.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, оскільки

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. (п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Згідно ст. 64 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала направляється за адресою місцезнаходження сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

У відповідності до ст. 87 Господарського процесуального кодексу України ухвали суду від 11.01.2016 та від 28.01.2016 було надіслано відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення на адресу: м. Київ, вул. Васильківська, 38, офіс 17, яка згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців станом на 06.01.2016 є місцезнаходженням відповідача.

Проте, конверти з ухвалами було повернуто до суду відділенням поштового зв'язку Київ-22 з довідками форми-20 без вручення адресату з позначкою «не зареєстровано».

Стаття 64 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у разі відсутності сторін за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців ухвала про порушення провадження у справі вважається врученою їм належним чином.

Про поважні причини неявки в судове засідання повноважного представника відповідача суд не повідомлений. Клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило.

Суд приходить до висновку, що наявних в матеріалах справи документів достатньо для вирішення справи по суті без участі представників сторін.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглянута за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 16.02.2016, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було прийнято рішення.

Розглянувши матеріали справи, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

29.09.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Експрес Дакар» (експедитор) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (перевізник) було укладено договір-заявку про перевезення вантажів автомобільним транспортом № 16/12/02 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору його предметом є виконання автотранспортного перевезення за маршрутом: Мангейм (Німеччина) - Дніпропетровськ (Україна).

За умовами договору перевезенню підлягає наступний вантаж: какао-порошок, вагою 20250 нетто, до 21 000 кг брутто, в мішках на 27 палетах.

Спір виник в зв'язку з тим, що відповідач в порушення умов договору не було у повному обсязі сплачено вартість наданих послуг з перевезення вантажу, в зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 38 000,00 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписами ч. 1 ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до п.п. 1.7, 1.8. договору датою відвантаження є 30.09.2015, датою доставки є 05.10.2015.

Згідно з п. 2.12. договору підтвердженням про виконання перевезення за даним договором є відмітка вантажоотримувача в ТТН (CMR) про отримання вантажу.

Як свідчить наявна в матеріалах справи міжнародна товарно-транспортна накладна (CMR) вантаж (какао порошок у кількості 27 палетів) був відвантажений у м. Мангейм (Німеччина) 30.09.2015 та доставлений у м. Дніпропетровськ (Україна) 03.10.2015. Також накладна свідчить, що вантажоодержувач (ТОВ «Ласунка») отримав вантаж.

Відповідно до п. 2.13., 2.14. договору за фактом виконання перевезення сторони складають та підписують акт виконаних робіт. В разі якщо відправлений перевізником експедитору акт виконаних робіт ним не підписаний та не заперечений протягом 5 днів з моменту його отримання експедитором, він вважається ним прийнятим та підлягає сплаті в повному обсязі.

Позивачем 15.10.2015 на адресу відповідача був надісланий визначений умовами договору пакет документів.

Відповідач підписаний акт позивачу не повернув та заперечень щодо підписання акту виконаних робіт не надав, а отже вантаж є отриманим та підлягає оплаті.

Згідно з п. 3 договору оплата проводиться протягом 30 банківських днів після отримання експедитором від перевізника оригіналів даного договору-заявки, рахунку-фактури, акта виконаних робіт, товарно-транспортної накладеної (CMR) з відміткою вантажоодержувача про прийняття вантажу, податкової накладної.

Частиною 1 статті 916 Цивільного кодексу України визначено, що за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

Пунктом 1.17. договору оплату послуг за транспортування визначено в розмірі 38 000,00 грн.

Зі змісту статті 909 Цивільного кодексу України вбачається, що обов'язковою підставою для здійснення відправником свого обов'язку щодо оплати послуг перевезення є надання цих послуг.

Суд приходить до висновку, що послуги перевезення вантажу були надані відповідачу, а отже у останнього виник обов'язок по їх сплаті.

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Проте, замовник, в порушення взятих на себе зобов'язань за договором, вартість наданих послуг не виконав, в зв'язку з чим виникла заборгованість перед позивачем, яка складає 38 000,00 грн.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

З урахуванням існування належних доказів надання позивачем послуг, суд дійшов висновку про наявність передбачених чинним законодавством правових підстав для стягнення з відповідача їх вартості в загальному розмірі 38 000,00 грн.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Витрати позивача по оплаті послуг адвоката в розмірі 3 800,00 грн. підлягають стягненню з відповідача на користь позивача частково з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України до складу судових витрат входить, зокрема, оплата послуг адвоката. В контексті цієї норми, судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Відповідно до ст. 48 Господарського процесуального кодексу України, витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру».

Згідно зі ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3)ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Враховуючи положення п. 6.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

За змістом ч. 3 ст. 48 та ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні п. 1 ст. 1 та ч. 1 ст. 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Як слідує з матеріалів справи, 01.12.2015 між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (довіритель) та адвокатом Лозою Віктором Миколайовичем (повірений) укладено договір доручення № 02/12, відповідно до умов якого останній прийняв на себе зобов'язання надати правову допомогу у спорі, що виник з ТОВ «Експрес Дакар», а саме вивчення документів, проведення досудового врегулювання спору, підготовлення документів для звернення до суду та інші дії для розгляду справи та її повного юридичного супроводу.

Винагорода за виконання цього доручення встановлена в розмірі 3 800,00 грн. (п. 2.1 договору № 02/12 від 01.12.2015).

Судом встановлено, що грошові кошти в сумі 3 800,00 грн. були сплачені адвокату Лозі Віктору Миколайовичу (свідоцтво про право зайняття адвокатською діяльністю № 507 від 16.05.2008), що підтверджується наявним в матеріалах справи квитанцією до прибуткового касового ордеру № 2 від 09.12.2015.

Відповідно до п. 6.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами частини п'ятої статті 49 ГПК, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Враховуючи обставини справи та суму позову, господарський суд приходить до висновку, що витрати на оплату послуг адвоката є неспіврозмірними сумі позову, тобто явно завищеними, а тому з урахуванням всіх обставин справи підлягають до стягнення в сумі 1 900,00 грн.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Експрес Дакар» (03022, м. Київ, вул. Васильківська, 38, офіс 17, код ЄДРПОУ 396100022) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (44500, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ НОМЕР_1) 38 000 (тридцять вісім тисяч) грн. 00 коп. основного боргу, 1 218 (одна тисяча двісті вісімнадцять) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору, 1 900 (одна тисяча дев'ятсот) грн. 00 коп. витрат на послуги адвоката.

Повне рішення складено 23.02.2016.

Суддя В.В. Сівакова