Рішення № 56058760, 17.02.2016, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 18/176/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.02.2016 справа № 908/6127/15

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «СЕРВІС-АГРОСХІД» (49006, місто Дніпропетровськ, вул. Пушкіна, 4; адреса для листування: 03040, місто Київ, вул. Васильківська, 1, корп. 2, офіс 212)

до відповідача приватного сільськогосподарського товариства «АЛЬЯНС-АГРО» (72150, Запорізька область, Приморський район, с. Партизани, вул. Леніна, 68)

про стягнення 873991,78 грн.

Суддя Носівець В.В.

Представники сторін:

від позивача: 27.01.2016 р., 10.02.2016 р. ОСОБА_1, довіреність № б/н від 14.01.2016 р. паспорт серія МО № 806994 від 11.04.2000 р.; 17.02.2016 р. - не зявився;

від відповідача: 27.01.2016 р., 10.02.2016 р. ОСОБА_2, довіреність № б/н від 21.08.2014 р., паспорт серія СВ № 644219 від 31.07.2002 р.; 17.02.2016 р. - не зявився.

СУТНІСТЬ СПОРУ:

До господарського суду Запорізької області 17.12.2015 року звернулося товариство з обмеженою відповідальністю «СЕРВІС-АГРОСХІД» з позовною заявою до приватного сільськогосподарського товариства «АЛЬЯНС-АГРО» про стягнення 1035042,38 грн., які складаються з: 425292,78 грн. основного боргу, 223768,51 грн. пені, 42091,57 грн. 5% штрафу, 157382,00 грн. 39% річних та 186507,52 грн. інфляційних втрат.

Ухвалою суду від 18.12.2015 р. порушено провадження у справі № 908/6127/15, присвоєно справі номер провадження 18/176/15, судове засідання призначене на 27 січня 2016 року; в судовому засіданні оголошувалась перерва до 10.02.2016 р. та 17.02.2016 р.; 10.02.2016 р. судом прийнято до розгляду заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог, у звязку з чим розглядаються зменшені позовні вимоги про стягнення з відповідача 873991,78 грн. Розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу, за наявними документами та закінчений 17.02.2016 р., судом прийнято рішення.

Позовні вимоги вмотивовані неналежним виконанням відповідачем зобовязань за договором поставки № ЗП-51-240315/н-ЯР від 24.03.2015 р., внаслідок чого, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, сума боргу з урахуванням валютного еквіваленту склала 415056,78 грн. Враховуючи приписи діючого законодавства та умови договору за прострочення виконання відповідачем грошового зобовязання позивачем нараховані до стягнення пеня у розмірі 220126,99 грн., 5% штраф у розмірі 41655,07 грн., 39% річних у розмірі 154789,47 грн. та інфляційні втрати 42363,47 грн. В обґрунтування правової позиції позивач посилався на статті 526, 549, 611, 615, 655, 625 ЦК України, ст.ст. 175, 193, 198, 216, 217, 230-232, 265 ГК України.

На виконання вимог суду відповідач 27.01.2016 р. та до початку судового засідання 17.02.2016 р., через канцелярію суду, надав заперечення на позов (вх. № 0906/3489 від 15.02.2016 р.). Заперечення вмотивовані наступним: з урахуванням здійснених виплат сума боргу за поставлену сільськогосподарську продукцію складає 366168,50 грн.; відносно вимог щодо стягнення інфляційних втрат зазначив про відсутність правових підстав для їх нарахування, оскільки сума боргу стягується з урахуванням еквіваленту у валюті долара США, тобто положення ст. 625 ЦК України не розповсюджуються на випадок знецінення іноземної валюти; просив суд застосувати приписи п. 3 ст. 83 ГПК України щодо стягнення штрафних санкцій.

Вивчивши матеріали справи, вислухавши представників сторін суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «СЕРВІС-АГРОСХІД» (постачальник, позивач у справі) та приватне сільськогосподарське підприємство «Альянс-Агро» (покупець, відповідач у справі) 24.03.2015 р. уклали договір поставки № ЗП-51-240315/н-ЯР на умовах розстрочення платежу (надалі договір).

Пунктом 1.1 договору встановлено, що постачальник зобовязується передати (поставити) у зумовлений строк покупцеві продукцію для сільгоспвиробництва (надалі товар), а покупець зобовязується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму.

Поставка товару в рамках і на підставі цього договору може здійснюватися окремими партіями відповідно до додаткових угод (специфікацій) до цього договору (п. 1.2 договору). Загальна кількість та найменування товару, що підлягає поставці, його певне співвідношення (асортимент), упаковка та маркування, ціна, строк поставки та оплати, а також інші умови, визначаються додатковими угодами (специфікаціями) до цього договору, які є невідємною його частиною (п. 1.3 договору).

Пунктом 2.1 договору встановлено. що цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і є укладеним на строк до 30 листопада 2015 року, а щодо невиконаних до цього дня зобовязань та відповідальності до повного їх виконання.

Товар постачається партіями в асортименті та кількості, які визначаються сторонами у додаткових угодах (специфікаціях), які є невідємною частиною даного договору (п. 2.5 договору).

Підпунктом 4.2.1 п. 4.2 договору встановлено, що розрахунок за даним договором здійснюється у безготівковій формі, в національній валюті грошовими коштами на поточний рахунок постачальника, вказаний у даному договорі або в рахунку-фактурі на оплату товару.

Вартість товару у гривні, еквівалент вартості в іноземній валюті та курс відповідної іноземної валюти (якщо сторони домовилися про їх застосування) зазначається у додаткових угодах (специфікаціях) до договору на дату їх підписання. Еквівалент вартості товару у іноземній валюті є незмінним на протязі дії даного договору та належить до повної сплати у гривні. У випадку зростання курсу продажу іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку на дату фактичного оплати коштів, на дату відвантаження товару, на дату звернення до суду з відповідним позовом відносно курсу вказаного у додаткових угодах (специфікаціях) до договору, вартість товару перераховується за вказаними формулами. Для перерахунку вартості товару використовується курс продажу іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку за даними Інтернет-сторінки http://index.minfin.com.ua/. У разі недоступності даного інформаційного ресурсу, за даними будь-якого джерела на розсуд постачальника (п. 4.3 договору).

Відповідно до п. 5.2.2 договору покупець зобовязаний своєчасно оплачувати товар за встановленими цінами в строки, на умовах та в порядку, що визначені у додаткових угодах (специфікаціях) до цього договору.

Приймання товару за кількістю здійснюється на складі покупця у відповідності із Інструкцією «Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного вжитку за кількістю» від 15.06.1965 р. (п. 6.1. договору). Приймання товару по кількості, якості й асортименту здійснюється під час передачі товару покупцю з наданням усіх необхідних документів. Свідченням приймання товару є підпис співробітника покупця на видаткових накладних, які мають містити посилання на цей договір та довіреності на отримання товару (п. 6.3. договору).

Додатковою угодою (специфікацією) № 1 від 24.03.2015 р. до договору поставки сторони визначили: найменування (асортимент) товару (гібрид насіння соняшника двох видів); кількість (по 100 мішків кожного гібриду); одиницю вимір (мішки), валюту еквівалент вартості товару (євро та долари США); курс відповідної іноземної валюти для відповідного товару (21,5000 євро та 263,25 доларів США); еквівалент вартості одиниці товару у відповідній іноземній валюті (без ПДВ) (126,1502 євро та 218,2500 доларів США), суму загальну без ПДВ в грн. (271223,00 грн. та 507432,00 грн.), загальну суму з та без ПДВ в гривнах (778655,00 грн.), строк оплати (30% до 24.03.2015 р., 70% до 29.09.2015 р.); строк поставки (за умови оплати) 01.04.2015 р.; умови поставки за ІНКОТЕРМС-2010, місце поставки (базис поставки) DDU; якість товару згідно сертифікату та упаковка і маркування згідно прайс-листів постачальника, стандартне маркування виробника.

На виконання умов договору позивач поставив, а відповідач прийняв товар загальною вартістю 787385,00 грн., про що свідчать видаткові накладні № 156 від 07.04.2015 р. на суму 643636,81 грн., № 176 від 16.04.2015 р. на суму 143748,19 грн. підписані обома сторонами та довіреності № 13 від 06.04.2015 р., № 16 від 15.04.2015 р. на імя ОСОБА_3

Відповідач договірні зобовязання щодо оплати отриманого товару виконав частково в сумі 421216,50 грн., про що свідчать платіжні доручення, які містяться в матеріалах справи і акт звірки взаєморозрахунків підписаний відповідачем. Станом на 04.02.2016 р. заборгованість відповідача перед позивачем за товар, вартість якого визначена у видаткових накладних, становить 366168,50 грн.

Приймаючи до уваги положення п. 4.3 договору поставки щодо зміни вартості товару в залежності від зміни курсу валюти, сума основного боргу позивачем була скоригована в сторону збільшення на суму 48870,28 грн.

З урахуванням зазначеного, сума боргу склала 415056,78 грн., тобто аргументи відповідача про меншу суму боргу є хибними.

У звязку з неналежним виконанням відповідачем зобовязань щодо оплати отриманого товару, позивач за захистом порушених своїх прав та законних інтересів звернувся з позовом до суду.

Приписами ст. 6 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч. 1 ст. 193 ГК України, ст. 526 ЦК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України. Цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки. Підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є: договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України).

Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

З приписами ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобовязується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не повязаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобовязується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно ст. 692 ЦК України, покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Приписами ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

Отже, вимога позивача про стягнення із відповідача 415056,78 грн. основного боргу обґрунтована та задовольняється судом.

За порушення відповідачем строків оплати отриманого товару, позивач, враховуючи положення п. 8.4. та п. 8.6.1., п. 8.7. договору, просив стягнути 220126,99 грн. пені за період прострочення з 25.03.2015 р. по 13.12.2015 р. та 41655,07 грн. 5% штрафу.

Приписами ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Згідно з положеннями ст.ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань» платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочення платежу пеню, в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань» пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Згідно з п. 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань» законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість періоду нарахування пені. ніж встановлено в ч. 6 ст. 232 ГК України.

Пунктом 8.4. договору встановлено, що постачальник вправі застосовувати на свій розсуд будь-які оперативно-господарські санкції визначені ст. 235 та ст. 236 Господарського кодексу України, зокрема, у разі порушення строків оплати, встановлених даним договором та додатковими угодами (специфікаціями) до нього, зобовязання покупця по повному розрахунку за товар вважаються такими, що настали з моменту такого прострочення.

Пунктом 8.6.1. договору встановлено, що за несвоєчасне виконання грошових зобовязань по оплаті ціни товару покупець сплачує на користь постачальника штраф у розмірі 5% та пеню за кожен день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу.

Нарахування неустойки (пені) за цим договором здійснюється протягом всього часу існування заборгованості (п. 8.7. договору).

Строк позовної давності щодо вимог про стягнення неустойки (пені) та відшкодування завданих збитків, передбачених п. 8.6.1.-8.6.2. цього договору, встановлюється у три роки (п. 8.11. договору).

Виходячи з наведених положень договору слідує, що учасниками правочину за порушення виконання грошового зобовязання узгоджено нарахування штрафних санкцій (неустойки) у вигляді як пені, так і штрафу; до того ж, сторонами збільшений період нарахування пені, що відповідає діючому законодавству.

Проаналізувавши норми наведеного діючого законодавства України та умови договору суд дійшов висновку, що надані позивачем розрахунки суми пені у розмірі 220126,99 грн., 5% штрафу у розмірі 41655,07 грн. є вірними та виконаними з дотриманням вказаних норм права та умов договору, тому вимоги позивача щодо стягнення пені у розмірі 220126,99 грн. за період з 25.03.2015 р. по 13.12.2015 р. та 5% штрафу у розмірі 41655,07 грн. судом задовольняються.

Стосовно прохання відповідача щодо застосування положень п. 3 ст. 83 ГПК України, суд зазначає наступне:

Згідно із п. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшити у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), що підлягає стягненню з боку сторони, що порушила зобов'язання. Господарський суд повинен обєктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобовязання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобовязання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобовязання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів виконання зобовязання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

У відповідності зі ст. 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу...

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідачем не доведений факт наявності обставин, які б стали винятковою підставою для допущення прострочення виконання зобовязання за договором. Також не надано доказів намагання будь-яким чином попередити позивача про наявність факторів впливу на прострочення виконання оплати отриманої продукції. З жовтня 2015 року не вживаються заходи виконання зобовязання, навіть часткового.

Погані погодні умови, на які посилається відповідач, по-перше, не підтверджені документально, по-друге, не є виключною обставиною, оскільки відповідно до приписів Господарського кодексу України субєкт господарювання здійснює підприємницьку діяльність на свій ризик, так само як і відсутність грошових коштів не звільняє зобовязану сторону від належного виконання прийнятих обовязків за правочином.

З огляду на викладене, суд не вбачає підстав для застосування положень п. 3 ст. 83 ГПК України.

За порушення виконання відповідачем грошового зобовязання з оплати поставленого товару позивач, посилаючись на п. 8.6.2. договору та приписи ст. 625 ЦК України, просив стягнути з відповідача 39% річних у розмірі 154789,47 грн. за період з 25.03.2015 року по 13.12.2015 року та 42363,47 грн. інфляційних втрат за період з березня 2015 р. по листопад 2015 р.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо іншій розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні витрати повязані з інфляційними процесами в державі та за своєю природою є компенсацією за понесені збитки, завдані знеціненням грошових коштів, а три відсотки річних є платою за користування коштами, які не були своєчасно сплачені боржником. Вказана правова позиція викладена в інформаційному листі Верховного Суду України № 3.2-2005 від 15.07.2005 року.

Пунктом 8.6.2 договору встановлено, що за порушення грошових зобовязань по оплаті ціни товару, на підставі статті 625 ЦК України, покупець сплачує на користь постачальника 39% річних від суми боргу.

Отже, учасниками правочину встановлений інший розмір річних, який складає 39%.

Наданий позивачем розрахунок 39% річних суд визнав виконаними вірно, а вимогу про стягнення з відповідача 154789,47 грн. 39% річних за період з 25.03.2015 року по 13.12.2015 р., такою, що підлягає задоволенню.

В той же час, вимоги позивача щодо стягнення інфляційних втрат задоволенню не підлягають виходячи з наступного:

Згідно зі статтею 524, частинами першою, другою статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України та, відповідно, виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Зазначена норма кореспондується з положеннями частини другої статті 198 ГК України.

Таким чином, вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству, однак унеможливлює урахування розрахованого Державним комітетом статистики України індексу інфляції для обґрунтування вимог, пов'язаних із знеціненням валюти боргу, оскільки офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти (див. постанову Вищого господарського суду України від 31.01.2012 у справі № 18/113-53/81).

Зазначена правова позиція викладена в пункті 10 Оглядового листа Вищого господарського суду України від 29.04.2013 р. № 01-06/767/2013 «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань.

Аналогічні положення зазначені в абзаці 7 п. 8.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань» в яких вказано, що вимоги щодо застосування заходів відповідальності за порушення грошових зобов'язань, визначених в іноземній валюті, мають заявлятися в національній валюті України (гривнях) за офіційним курсом Національного банку України на день заявлення відповідної вимоги (крім випадків, коли стороною зобов'язання, у якому виник спір, одержано відповідну ліцензію Національного банку України). При цьому стягнення інфляційних нарахувань на суму основної заборгованості не є можливим, оскільки індекс інфляції розраховується лише стосовно національної валюти України (гривні).

Виходячи з вищевикладеного у позивача правових підстав для нарахування інфляційних втрат не виникло, у звязку з чим суд відмовляє в цій частині позову.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Заперечення відповідача частково знайшли підтвердження, прийняті судом та задоволені.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру заявлених позовних вимог.

Враховуючи положення ст. 7 Закону України «Про судовий збір», приймаючи до уваги задоволення заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог, а також надмірну сплату позивачем судового збору при зверненні до господарського суду, суд дійшов висновку про прийняття судового акту щодо повернення ТОВ»СЕРВІС-АГРОСХІД» судового збору у розмірі 16869,44 грн.

Керуючись ст.ст. 22, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з приватного сільськогосподарського підприємства «АЛЬЯНС-АГРО» (72150, Запорізька область, Приморський район, с. Партизани, вул. Леніна, 68, ідентифікаційний код 32630917) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «СЕРВІС-АГРОСХІД» (49006, м. Дніпропетровськ, вул. Пушкіна, 4,; адреса для листування: 03040, м. Київ, вул. Васильківська, 1, корп. 2, офіс 212, ідентифікаційний код 38973160) 415056,78 грн. (чотириста п'ятнадцять тисяч пятдесят шість грн. 78 коп.) основного боргу, 220126,99 грн. (двісті двадцять тисяч сто двадцять шість грн. 99 коп.) пені, 41655,07 грн. (сорок одну тисячу шістсот пятдесят пять грн. 07 коп.) 5% штрафу, 154789,47 грн. (сто пятдесят чотири тисячі сімсот вісімдесят девять грн. 47 коп.) 39% річних, 12474,42 грн. (дванадцять тисяч чотириста сімдесят чотири грн. 42 коп.) судового збору. Видати наказ.

3.В іншій частині позову відмовити.

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення оформлено і підписано, згідно із вимогами ст. 84 ГПК України, 23 лютого 2016 р.

Суддя В.В. Носівець