Ухвала суду № 56052777, 22.02.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №1421/853/12 22.02.2016 22.02.2016 22.02.2016

Провадження №22-ц/784/578/16

Справа № 1421/853/12

Провадження №22-ц/784/578/16 Головуючий першої інстанції: Фортуна Т.Ю.

Суддя-доповідач апеляційного суду: ОСОБА_1

Ухвала

Іменем України

22 лютого 2016 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Самчишиної Н.В.,

суддів: Лисенка П.П., Серебрякової Т.В.

із секретарем судового засідання Лівшенком О.С.,

з участю:

- представника заявника ОСОБА_2,

- представника ДВС - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області

на ухвалу Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 21 січня 2016 року, постановлену за скаргою ОСОБА_4 на неправомірні дії та постанови державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області,

встановила:

27 жовтня 2015 року ОСОБА_4, який є боржником у виконавчому провадженні, через свого представника ОСОБА_2, звернувся зі скаргою, яку уточнював, на неправомірність дій та скасування постанов державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області (далі - відділ примусового виконання рішень) від 21 березня 2013 року про арешт майна боржника та від 10 грудня 2014 року про розшук майна боржника, якими відповідно накладено арешт та оголошено у розшук належний йому автомобіль НОМЕР_1.

Скаржник вказував, що 10 квітня 2015 року у м. Біла Церква Київської області працівниками ДАІ автомобіль було затримано та доставлено на майданчик тимчасового утримання. 21 жовтня 2015 року ознайомившись з матеріалами виконавчого провадження № 37062068, з виконання виконавчого листа виданого Первомайським міськрайонним судом Миколаївської області про стягнення на користь ПАТ «ОСОБА_5 ОСОБА_6» заборгованості за кредитним договором в сумі 308575 грн. 98 коп., він дізнався про те, що державним виконавцем була винесена постанова про розшук його майна.

Заявник зазначав, що державний виконавець про винесену постанову про накладення арешту на майно його не повідомляв, до оголошення розшуку вказаного автомобіля не вжив усіх необхідних заходів для виявлення та огляду цього транспортного засобу за його місцем проживання, а також не врахував те, що з 11 липня 2008 року автомобіль перебуває у заставі ПАТ «Український промисловий банк» (нині ПАТ «Дельта Банк»).

-2-

Вважаючи зазначені дії та постанови неправомірними, заявник просив про задоволення скарги.

Ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 21 січня 2016 року постановлено про часткове задоволення скарги. Визнані неправомірними дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень щодо винесення постанови від 10 грудня 2014 року про розшук майна боржника та покладено обовязок на посадових осіб цього відділу скасувати постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 21 березня 2013 року та постанову про розшук майна боржника від 10 грудня 2014 року в частині накладення арешту та розшуку вищезазначеного автомобіля. В решті вимог скарги відмовлено.

В апеляційній скарзі відділ примусового виконання рішень, посилаючись на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи та вимогам закону, просив скасувати ухвалу суду та постановити нову, якою відмовити у задоволенні скарги ОСОБА_4

Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Частково задовольняючи скаргу ОСОБА_4, суд першої інстанції вважав, що строки для звернення із скаргою не пропущено та виходив з того, що при винесенні постанови про накладення арешту на майно боржника від 21 березня 2013 року, у тому числі на автомобіль, що є предметом застави (обтяжувач ПАТ «Дельта Банк»), державний виконавець не врахував положення ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження»; матеріали виконавчого провадження не місять доказів отримання боржником постанови про відкриття виконавчого провадження та щодо відсутності за місцем його проживання майна на яке може бути звернуто стягнення; постанова про розшук майна боржника вмотивована тим, що боржник у строк рішення не виконав.

Проте, в повній мірі, з такими висновками суду погодитися не можна.

З матеріалів справи вбачається, що 30 травня 2012 року Первомайським міськрайонним судом Миколаївської області стягувачу ПАТ «ОСОБА_5 ОСОБА_6» виданий виконавчий лист № 2/1421/503/12 на виконання рішення цього ж суду від 05 квітня 2012 року за яким, стягнуто з ОСОБА_4 на користь Банку 305520 грн. 77 коп. боргу, судового збору в сумі 3055 грн. 21 коп. (а.с. 36)

16 березня 2013 року ПАТ «ОСОБА_5 ОСОБА_6» подана заява про відкриття виконавчого провадження та накладення арешту на майно боржника (а.с.35).

21 березня 2013 року постановою старшого державного виконавця відділу ДВС Первомайського міськрайонного управління юстиції ОСОБА_6 за цим виконавчим листом та заявою вказаного в ньому стягувача відкрито виконавче провадження. Того ж дня, окремою постановою державного виконавця накладений арешт на все майно боржника ОСОБА_4 та оголошено заборону на його відчуження (а.с.43).

28 серпня 2013 року цим же державним виконавцем винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачеві на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» та не припинення чинності арешту майна боржника.. 29 серпня 2013 року постановою начальника ДВС зазначена постанова скасована (а.с.50 -51).

-3-

30 серпня 2013 року постановою виконуючого обовязки начальника управління державної виконавчої служби, вказані матеріали виконавчого провадження передані до відділу примусового виконання рішень (а.с. 54-55).

Згідно з вказаною постановою про арешт майна боржника, 10 грудня 2014 року головним державним виконавцем вказаного відділу було оголошено розшук транспортного засобу FORD Fiesta 1.41, 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_2, про що винесено відповідну постанову (а.с.114).

При цьому, згідно витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна виданого 24 листопада 2014 року на запит органу державної влади був відсутній запис банківських установ про обтяження щодо вказаного автомобіля (25-27).

У той же час, наданий ОСОБА_4 Витяг з Державного реєстру обтяжень рухомого майна, складений станом на 23 квітня 2013 року, містить дані про обтяження спірного автомобіля, обтяжувач - ТОВ «Український промисловий банк», який змінено 29 жовтня 2010 року на ПАТ «Дельта Банк» (а.с. 5-7).

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 32 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закону) заходом примусового виконання судових рішень є звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі, якщо вони перебувають у інших осіб або належать боржникові від інших осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 52 Закону звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Арешт на майно боржника може накладатись державним виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (ст. 57 Закону).

Загальний порядок звернення стягнення на заставлене майно визначений ст. 54 Закону, відповідно до якої звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача заставодержателя.

Примусове звернення стягнення на предмет застави здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про заставу».

При реалізації цієї норми слід мати на увазі, що за положеннями ст. 1 Закону України «Про заставу» застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами та відповідно частиною першою ст. 20 Закону України «Про заставу», за якою заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що застава як правовий інститут виконує забезпечувальну функцію виконання боржником основного зобов'язання, тобто спрямований на те, щоб гарантувати кредитору-заставодержателю право на задоволення його вимог за рахунок певного, заздалегідь визначеного сторонами майна за наявності в боржника заборгованості перед кредитором.

Застава має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії договору застави (ст. 3 Закону України «Про заставу»). За змістом ч. 2 ст. 1 Закону України «Про заставу» у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до застави заставодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета застави переважно перед іншими особами.

-4-

Пріоритет права заставодержателя на задоволення забезпечених заставою вимог за рахунок предмета застави відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в заставу нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації застави. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.

Отже, звернення стягнення на предмет застави в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя, який має переважне право перед іншими особами на задоволення забезпечених заставою вимог за рахунок предмета застави.

Згідно з ч. 4 ст. 54 Закону про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.

Таким чином, заставодержатель має переважне право на задоволення його вимог про стягнення боргу з боржника шляхом звернення стягнення на заставлене майно.

Зазначений висновок відповідає аналогічній правовій позиції Верховного Суду України, викладеній щодо іншого обтяження, іпотеки, у постанові Верховного Суду України від 19 квітня 2014 року № 6 13 цс 14, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обовязковою для судів.

З матеріалів справи слідує, що спірний автомобіль був переданий у заставу ТОВ «Український промисловий банк», який змінено на обтяжувача ПАТ «Дельта Банк», у звязку з отриманням ОСОБА_4 у ТОВ «Український промисловий банк» кредитних коштів на суму 18025 дол. США на строк до 10 липня 2015 року.

При цьому, як встановлено з витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна, що видано 24 листопада 2014 року, дані про обтяження цього транспортного засобу були відсутні.

Отже, на думку колегії суддів, суд першої інстанції постановив ухвалу передчасно, оскільки до участі у справі в якості заінтересованої особи не було залучено заставодержателя спірного автомобіля ПАТ «Дельта Банк», оскільки судове рішення впливає на його права та обовязки.

Крім того, положеннями ст. 383 ЦПК України передбачено право сторони виконавчого провадження звернутися до суду зі скаргою, якщо на їх думку, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Статтею 385 ЦПК України передбачено, що скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод.

Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.

Положеннями ч. 4 ст. 57 Закону передбачений спеціальний порядок обчислення строків, а саме, що постанова про арешт майна боржника може бути оскаржена сторонами у десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

-5-

З матеріалів виконавчого провадження вбачається, що в процесі примусового виконання рішення, 10 жовтня 2013 року боржник ОСОБА_4 отримував листи державного виконавця щодо результатів оцінки іншого належного боржнику транспортного засобу (а.с. 82). За такого, про вчинення дій державним виконавцем з примусового виконання рішення, боржнику було відомо. До квітня 2015 року боржник не повідомляв державного виконавця про майно, що перебуває в заставі.

Отже, суд першої інстанції належним чином не дослідив обставини щодо строку звернення боржника із вимогами даної скарги згідно положень ст. 385 ЦПК України.

До того ж, суд першої інстанції не врахував, що у випадку, якщо в ході судового розгляду буде встановлено, що особа, рішення, дії або бездіяльність якої оскаржуються, не працює на відповідній посаді, суд залучає до участі у справі посадову особу, до компетенції якої належить вирішення питання про усунення порушення прав та свобод заявника, тобто державного виконавця, на виконанні якого знаходиться виконавчий документ, або компетентну посадову особу відділу ДВС.

З огляду на викладене, ухвала суду, постановлена за результатами розгляду скарги ОСОБА_4 на дії та постанови відділу примусового виконання рішень, підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді скарги суду першої інстанції необхідно вирішити питання про залучення до участі у справі заставодержателя транспортного засобу, перевірити чи перебував автомобіль у заставі банку на час арешту майна боржника та оголошення його у розшук, коли стало відомо заявнику про порушення свого права, визначити в чому полягає порушення державним виконавцем вимог закону та визначених ним повноважень, яким способом вказані порушення слід усунути.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом не встановлені, тому на підставі п. 3 ч. 1 ст. 312 ЦПК України ухвала суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 303, 312, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області задовольнити частково.

Ухвалу Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 21 січня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий Н.В. Самчишина

Судді: П.П. Лисенко

ОСОБА_7