Рішення № 56052089, 22.02.2016, Апеляційний суд Вінницької області

КОПІЯ

Справа № 127/1805/15-ц Провадження № 22-ц/772/380/2016Головуючий в суді першої інстанції ОСОБА_1Категорія 34 Доповідач Матківська М. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2016 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі:

Головуючого: Матківської М.В.

Суддів: Марчук В.С., Шемети Т.М.

При секретарі: Куленко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 8 грудня 2015 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Статус», про відшкодування матеріальної і моральної шкоди,

В с т а н о в и л а:

У лютому 2015 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3 про відшкодування збитків, завданих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, мотивуючи свої вимоги тим, що 9 грудня 2013 року о 19 год. 30 хв. в м. Вінниці по вул. П. Комуни ОСОБА_3, керуючи автомобілем НОМЕР_1, що на праві власності належить ОСОБА_4, в порушення пункту 10.9 Правил дорожнього руху України, рухаючись заднім ходом здійснив зіткнення із належним йому автомобілем НОМЕР_2, який стояв, внаслідок чого останній був пошкоджений.

Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 25 грудня 2013 року ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КпАП України з накладенням адміністративного стягнення у вигляді позбавлення права керування всіма видами транспортних засобів строком на 6 місяців.

Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 15 січня 2014 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, а постанову Вінницького міського суду від 25 грудня 2013 року без змін.

Згідно полісу обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 16.12.2012 року цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_3 застрахована у ПрАТ «СК «Статус», експерт якого провів огляд пошкодженого автомобіля, але страхових виплат не провів. Його запити залишилися без задоволення, а директор страхової компанії повідомив, що даної компанії вже немає.

Вартість відновлювального ремонту автомобіля з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу, згідно рахунок-фактури № СФ-694 від 13.11.2014 року складає 5710 гр., яку просить стягнути з відповідача.

Також він просив стягнути з відповідача причинену йому моральну шкоду в сумі 2000 гр., яка полягає у душевних стражданнях, яких він зазнав у звязку з пошкодженням власного автомобіля та неможливості протягом тривалого часу користуватися цим автомобілем за його призначенням; порушенням нормальних життєвих звязків; певним ударом по його престижу.

Також просив стягнути з відповідача упущену вигоду в сумі 5000 гр., оскільки єдиним його заробітком була робота на таксі на цьому автомобілі, а так як відповідач здійснив лобове зіткнення, його автомобіль став для таксі не респектабельним і його зняли із замовлень, а з часом його постійні пасажири пересіли на інші таксі, тому він залишився в час зростання цін без доходу і коштів до існування.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 24 лютого 2015 року залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Статус».

У квітні 2015 року ОСОБА_2О подав заяву про залучення співвідповідачем по справі власника транспортного засобу, як власника джерела підвищеної небезпеки ОСОБА_4, який являється братом відповідача ОСОБА_3.

Одночасно подав заяву про уточнення позовних вимог, у якій просив стягнути з обох відповідачів в солідарному порядку суму матеріального збитку в розмірі 6218,71 гр., визначену висновком експерта, і 615 гр. за оплату послуг експерта. Втрачену вигоду в сумі 50000 гр. просив стягнути з відповідача власника джерела підвищеної небезпеки ОСОБА_4, виходячи із того, що працюючи таксистом в день він брав найменше 15 замовлень по 15 гр. кожне: 15 х 15 = 226 гр., в місяці 24 робочих дні: 225 х 24 = 5400 гр.; в році 12 місяців: 12 х 5400 = 64800 гр., виключивши розтрати на бензин, заміну мастила, оплату замовлень на фірму, на руки він отримував мінімум 50000 гр. в рік. Моральну шкоду збільшив і просив стягнути з відповідача ОСОБА_3 20000 гр.

Ухвалою Вінницького міського суду від 12 травня 2015 року залучено до участі у справі співвідповідачем ОСОБА_4.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 8 грудня 2015 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 2000 гр. у відшкодування моральної шкоди.

В задоволенні решти позову відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір в сумі 243,60 гр.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду і ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.

Зазначив, що із рішенням суду не погоджується, оскільки суд не вірно встановив обставини справи та відповідні їм правовідносини, порушив норми матеріального і процесуального права.

Відповідачі та третя особа рішення суду не оскаржили.

Позивач, його представник, відповідачі, представник третьої особи, будучи належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, у судове засідання не зявилися. Відповідачі і третя особа не надали письмових заперечень на апеляційну скаргу.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали цивільної справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення за таких підстав.

По справі встановлено, що ОСОБА_3, керуючи автомобілем НОМЕР_1, що на праві власності належить ОСОБА_4 і рухаючись 9 грудня 2013 року о 19 год. 30 хв. у місті Вінниці по вул. П. Комуни у м. Вінниці, в порушення пункту 10.9 Правил дорожнього руху України, рухаючись заднім ходом здійснив зіткнення із належним ОСОБА_2 автомобілем НОМЕР_2, який стояв, внаслідок чого останній був пошкоджений.

На момент вчинення ДТП автомобіль марки «Вольксваген» був зареєстрований за ОСОБА_4, згідно даних БД АІС «Автомобіль» Вінницького центру НППзВАЗ та «НАІС» ДАІ (том 1 а. с. 203-204).

Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 25 грудня 2013 року ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КпАП України з накладенням адміністративного стягнення у вигляді позбавлення права керування всіма видами транспортних засобів строком на 6 місяців (том 1 а. с. 7).

Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 15 січня 2014 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, а постанову Вінницького міського суду від 25.12. 2013 року без змін ( том 1 а. с. 8).

Згідно полісу обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 16.12.2012 року цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_3 застрахована у ПрАТ «СК «Статус», експерт якого провів огляд пошкодженого автомобіля. Страхові виплати не проведені (том 1 а. с. 9).

Письмові запити позивача від 14.09.2014 року і від 24.10.2014 року про виплату страхового відшкодування залишилися без задоволення і без відповіді (том 1 а. с. 14, 15).

За результатами проведення авто-товарознавчої експертизи складено висновок експерта № 467/15-21 від 24.04.2015 року, згідно якого під час огляду автомобіля встановлено, що він частково відновлений з заміною переднього бампера та решітки радіатора, замінені деталі не фарбовані. Надана на огляд пошкоджена решітка радіатора відновленню не підлягає. Пошкоджений передній бампер на огляд експерту не наданий. Згідно свідчень ОСОБА_2 передній бампер був пошкоджений так, що відновленню не підлягав. Відповідно до свідчень ОСОБА_3 передній бампер мав тріщину до 4 см. Та підлягав відновленню шляхом ремонту. Так як експерт не може визначити величину пошкоджень бампера, розглядалися два варіанти визначення величини відновлювального ремонту: 1 варіант заміна переднього бампера; 2 варіант ремонт переднього бампера. 1-й варіант вартість відновлювального ремонту автомобіля НОМЕР_3 складає 6218,71 гр. 2-й варіант вартість відновлювального ремонту автомобіля НОМЕР_3 складає 4967,13 гр. (том 1 а. с. 69-78).

Розпорядженням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг № 817 від 23.04.2015 року «Про тимчасове зупинення дії ліцензій Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Статус» на провадження страхової діяльності» тимчасово зупинено дію ліцензій ПрАТ «Страхова компанія «Статус» на провадження страхової діяльності, зокрема, у зазначених формах, перелік яких не містить такої форми, як обовязкове страхування цивільно-правової відповідності власників наземних транспортних засобів. При цьому зазначеним розпорядженням звернуто увагу товариства на те, що тимчасове зупинення ліцензій не звільняє товариство від обовязків. Розпорядження набрало чинності з 30.04.2015 року (том 1 а. с. 108-113).

Моторне (транспортне) страхове бюро України листом від 24.09.2015 року № 6/3-24/26807 повідомило суд про те, що ПрАТ «Страхова компанія «Статус» з 3 квітня 2014 року втратило статус асоційованого члена Моторного (транспортного) страхового бюро України (МТСБУ) у звязку із заборгованістю по здійсненню відрахувань до фондів МТСБУ, створених відповідно до Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (том 1 а. с. 194).

У Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців містяться дані про існування і діяльність ПрАТ «Страхова компанія «Статус» (том 1 а. с. 169-172). Такі ж дані містяться і на момент розгляду справи в апеляційній інстанції.

Згідно даних Вінницької ОДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області №18682/10/02-28-11-01 від 02.07.2015 року позивач ОСОБА_2 являється приватним підприємцем (том 1 а. с. 162).

Приватним підприємством «Інфор-М-Таксі» 26.06.2015 року видана довідка про те, що він співпрацював з ПП «Інфор-М-Таксі» на власному автомобілі НОМЕР_4. До грудня 2013 року працював повний робочий день: брав замовлення і розраховувався за них. За робочий день в середньому брав 15-20 замовлень. Вартість одного мінімального замовлення становить 15 гр. З грудня 2013 року не працює через несправність автомобіля (том 1 а. с. 199).

Порядок визначення шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки, врегульовано главою 82 ЦК України, крім того, відповідні роз'яснення надано у постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27 березня 1992 року № 6 і в постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» № 4 від 1 березня 2013 року, відповідно до яких при визначенні розміру шкоди враховується розмір майнової шкоди, спричиненої майну або особистим немайновим правам потерпілого.

Під шкодою, що має бути відшкодована, розуміється знешкодження або зменшення блага потерпілого внаслідок порушення його матеріальних прав або приниження нематеріальних благ (життя, здоров'я тощо).

Відповідно до частини 1 і 2 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, повязана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим обєктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

По справі встановлено, що завдана джерелом підвищеної небезпеки шкода складає суму 6218,71 гр. (том 1 а. с. 70).

Винною особою, що завдала такої шкоди визнано відповідача по справі ОСОБА_3, який згідно полісу № АЕ/1413123 від 15.12.2012 року застрахував свою цивільну відповідальність (том 1 а. с. 9).

Відповідно до ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобовязана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Закон України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» спрямований на регулювання відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

За правилами статей 3 і 5 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників. Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Статтею 6 цього Закону визначено поняття страхового випадку, яким являється дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

Згідно вимог статей 9, 22-31, 35, 36 Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» настання страхового випадку (скоєння дорожньо-транспортної пригоди) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоровю, майну третьої особи, в тому числі й шкоди, повязана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування, потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

По даній справі винною особою, що завдала шкоди визнано відповідача по справі ОСОБА_3, який згідно полісу № АЕ/1413123 від 15.12.2012 року застрахував свою цивільну відповідальність (том 1 а. с. 9).

Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди породжує деліктне зобовязання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується відповідний обовязок боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така дорожньо-транспортна пригода слугує підставою для виникнення договірного зобовязання згідно з договором обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника в договірному зобовязанні ним є страховик.

Разом з тим, зазначені зобовязання не виключають одне одного. Деліктне зобовязання первісне, основне зобовязання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, в результаті якої завдана шкоди, буде кваліфікована як страховий випадок. Одержання потерпілим страхового відшкодування за договором не обовязково припиняє деліктне зобовязання, оскільки страхового відшкодування може бути недостатньо для повного покриття шкоди, й особа, яка завдала шкоди, залишається зобовязаною. При цьому, потерпілий стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів не є, але наділяється правами за договором: на його, третьої особи, користь страховик зобовязаний виконати обовязок зі здійснення страхового відшкодування.

Статтею 12 ЦК України передбачено здійснення особою своїх цивільних прав вільно, на власний розсуд (частина 1).

За правилами частини 2 статті 14 ЦК України особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обовязковим для неї.

Статтею 511 ЦК України визначено, що зобовязання не створює обовязку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобовязання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Згідно з частинами 1 і 4 статті 636 ЦК України договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобовязаний виконати свій обовязок на корить третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі. Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.

З урахуванням наведених вимог закону, право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобовязує одержувати його. При цьому відмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування шкоди в деліктному зобовязанні.

Таким чином потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобовязань, деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1194 ЦК України підстав.

Наведене відповідає правовій позиції, висловлений у постанові Верховного Суду України за результатами розгляду 20 січня 2016 року цивільної справи № 6-2808цс15 про те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована. У разі задоволення такого позову заподіювач шкоди не позбавлений можливості предявити майнові вимоги до страхової компанії, з якою ним укладено договір обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Відповідно до ст. 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобовязати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Частинами 1-3 статті 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у звязку зі знищенням або пошкодження речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Згідно з роз'ясненнями наданими у пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27 березня 1992 року № 6 при визначені розміру відшкодування шкоди, заподіяної майну, незалежно від форм власності, судам слід враховувати, що відшкодування шкоди шляхом покладення на відповідальну за неї особу обов'язку надати річ того ж роду та якості, полагодити пошкоджену річ, іншим шляхом відновити попереднє становище в натурі застосовується, якщо за обставинами справи цей спосіб відшкодування шкоди можливий. Коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості на час розгляду справи втраченого майна, робіт, які необхідно провести, щоб полагодити пошкоджену річ, усунути інші негативні наслідки неправомірних дій заподіювача шкоди.

За таких обставин вимоги позивача про стягнення причиненої йому шкоди в сумі 6218,7 гр. із винної особи, яка безпосередньо заподіяла йому таку шкоду, тобто із водія ОСОБА_3, підлягають до задоволення.

Щодо позовних вимог про стягнення упущеної вигоди із відповідача ОСОБА_4.

Відповідно до ст. 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Визначення збитків надається статтею 22 ЦК України, де збитками є витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі (реальні збитки), а також доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Упущена вигода відшкодовується в грошовій формі як при відшкодуванні шкоди в натурі, так і при відшкодуванні завданих збитків грішми.

У пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» № 6 від 27 березня 1992 року розяснено, що джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин і інших об'єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну діями таких джерел, має наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояві їх шкідливих властивостей (наприклад, у випадку заподіяння шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля).

Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

До володільців джерел підвищеної небезпеки, зокрема, належать власники джерел підвищеної небезпеки (кооперативи, акціонерні товариства, громадяни тощо); організації, що володіють джерелами підвищеної небезпеки на праві повного господарського відання або на праві оперативного управління (державні підприємства та установи); організації та громадяни, що володіють джерелами підвищеної небезпеки на підставі відповідних договорів (договору оренди, підряду); громадяни, які мають доручення на керування транспортним засобом; організації, що володіють джерелами підвищеної небезпеки на підставі адміністративного акта про передачу їх у тимчасове користування.

Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор тощо).

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ провівши "Узагальнення судової практики розгляду судами цивільних справ про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки у 2010 - 2011 роках" від 01.02.2012 року, висловив думку про те, що матеріальна або фактична ознака володільця джерела підвищеної небезпеки означає, що особа повинна здійснювати фактичне володіння (експлуатацію, використання, зберігання, утримання) небезпечними об'єктами. У разі, якщо управління небезпечним об'єктом передається третій особі без належного юридичного оформлення (наприклад, управління транспортним засобом без оформлення довіреності), вважається, що об'єкт не виходить із володіння його безпосереднього володільця, і саме він нестиме відповідальність за заподіяну шкоду. Тобто, як правило, обидві ознаки володільця небезпечного об'єкта повинні мати місце, крім випадків, передбачених законом.

Згідно розяснень Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у пункті 4 постанови «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» № 4 від 1 березня 2013 року, відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обовязок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

У пункті 6 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» № 4 від 1 березня 2013 року, розяснено, що особою, яка зобовязана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим обєктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди (пункт 2.2. Правил дорожнього руху України).

З урахуванням таких вимог матеріального закону і розяснень до нього, вимоги позивача заявлені до власника транспортного засобу відповідача ОСОБА_4 про відшкодування упущеної вигоди не можуть бути задоволені. Такі вимоги до винної особи, яка завдала шкоди, позивачем не заявлялися.

Тому висновок суду першої інстанції про відмову у цій частині позовних вимог ОСОБА_2 являється вірним.

Згідно вимог, викладених у статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у звязку із знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Відповідно до вимог, викладених у частині 1 статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення із винної особи ОСОБА_3 моральної шкоди, суд першої інстанції врахувавши характер правопорушення, вчиненого цим відповідачем, ступінь його вини, глибину душевних страждань і переживань позивача у звязку із пошкодженням його майна, а також врахувавши вимоги розумності і справедливості, визначив розмір відшкодування в сумі 2000 гр.

За наведених обставин апеляційна скарга позивача підлягає до часткового задоволення, а рішення суду першої інстанції підлягає до скасування в частині відмови у солідарному стягненні з ОСОБА_3 і ОСОБА_4 матеріальної шкоди в сумі 6218,71 гр. з ухваленням у цій частині нового рішення про стягнення суми причиненої шкоди лише з одного відповідача ОСОБА_3 У стягненні шкоди із ОСОБА_4 слід відмовити.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення неправильне застосування норм матеріального або процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Згідно ч. 2 ст. 314 ЦПК України апеляційний суд ухвалює рішення у випадках скасування судового рішення і ухвалення нового чи зміни рішення.

Відповідно до частин 1 і 5 статті 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Якщо суд апеляційної, касаційної інстанції чи Верховний Суд України, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Тому підлягають до стягнення із відповідача ОСОБА_3 понесені позивачем судові витрати: у вигляді судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 62 гр.18 коп. при подачі позову та 68 гр. 40 коп. при подачі апеляційної скарги, разом 130,58 гр.; у вигляді витрат, повязаних із проведенням судової авто-товарознавчої експертизи в сумі 615,00 гр. (а. с. 67). Всього до стягнення судових витрат підлягає 745,58 гр.

Керуючись ст. 12, 14, 22, 23, 511, 636, 1167, 1187, 1192, 1194 ЦК України, ст. 79, 86, 88, 303, 307, 309, 313-314, 316 ЦПК України,

В и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 8 грудня 2015 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення причиненої шкоди в сумі 6218,71 гр. скасувати і ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 і ОСОБА_4 про солідарне стягнення матеріальної шкоди в сумі 6218,71 гр. задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду в сумі 6218,71 гр. (шість тисяч двісті вісімнадцять гр. сімдесят одну коп.) і судові витрати в сумі 745,58 гр. (сімсот сорок пять гр. пятдесят вісім коп.), разом 6964,29 гр. (шість тисяч девятсот шістдесят чотири гр. 29 коп.).

У решті рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення.

На рішення може бути подана касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: /підпис/ ОСОБА_5

Судді: /підпис/ ОСОБА_6

/підпис/ ОСОБА_7

Згідно з оригіналом:

Суддя: М.В. Матківська