Постанова № 56046150, 08.02.2016, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/6998/15

№ 2-а/183/8/16

П О С Т А Н О В А

іменем України

08 лютого 2016 року м. Новомосковськ

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Парфьонова Д.О., за участі секретаря судового засідання Соловйової Т.Р., представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Новомосковської міської ради про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов`язання вчинення дій,

встановив:

03 листопада 2015 року позивач звернулась з адміністративним позовом, в якому просила:

поновити строк звернення до адміністративного суду за захистом прав та інтересів;

визнати протиправним та скасувати рішення L сесії VI скликання Новомосковської міської ради № 1253 від 27 лютого 2015 року в частині відмови ОСОБА_3 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в приватну власність, орієнтовною площею 0,0887 га., за адресою: м. Новомосковськ, вул. Запорізька 25, 27, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (код КВЦПЗ-02.01);

зобовязання Новомосковської міської ради у визначеному законодавством порядку розглянути питання щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) у приватну власність, орієнтовною площею 0,0887 га., за адресою: м. Новомосковськ, вул. Запорізька 25, 27, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (код КВЦПЗ-02.01).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 27 липня 2013 року на підставі договору купівлі-продажу незавершеного будівництвом будинку, укладеного між ПП «Мета-Н» та ОСОБА_3 позивач набула права власності на житловий будинок, розташований за адресою: Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, вул. Запорізька, 25, 27, який знаходиться на земельній ділянці площею 0,2004га (кадастровий номер земельної ділянки 1211900000:03:007:0149). Дозвіл на проектування та будівництво будинку надано Новомосковською міською радою рішенням від 04 травня 2011 року за № 273. Декларація про початок виконання будівельних робіт зареєстрована інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю Дніпропетровської області 05 вересня 2012 року за № ДП08212157434. Після придбання права власності, позивач добудувала будинок та на час звернення з позовом будівельні роботи по будівництву вказаного будинку завершені в повному обсязі. В порядку ст. 116 ЗК України в січні 2015 року позивач звернулась до Новомосковської міської ради з заявою щодо відведення мені земельної ділянки в приватну власність в межах норм безоплатної приватизації, орієнтовною площею 0,0887 га, за адресою: м. Новомосковськ, вул. Запорізька 25, 27, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (код КВЦПЗ-02.01). Рішенням Новомосковської міської ради від 27 лютого 2015 року № 1253 позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в приватну власність на підставі того, що згідно Генерального плану м. Новомосковськ місце знаходження зазначеної земельної ділянки перспективою розвитку території міста визначено під багатоповерхову та малоповерхову житлову забудову. З посиланням на норми ст.ст.19, 55 Конституції України, ч.ч.1, 3 ст.116, ч.ч.4, 6, 7 ст.118, ч.ч.1, 3 ст.121, 123 ЗК України, вважає, що прийняте відповідачем рішення не відповідає законодавству, оскільки підстави такої відмови не передбачено чинним законодавством України, що є підставою для його скасування.

Зазначає, що витяг з рішення L сесії VI скликання Новомосковської міської ради № 1253 від 27 лютого 2015 року видано позивачу наприкінці травня 2015 року, до отримання вказаного витягу у позивача не було інформації щодо результатів розгляду заяви позивача. Після отримання витягу з рішення позивачу з урахуванням стану здоровя та похилого віку був необхідний певний час для звернення до адвоката за складанням позову та для сплати мною судового збору. В жовтні 2015 року в межах шестимісячного строку з дати отримання витягу нею подано адміністративний позов до суду. Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 жовтня 2015 року по справі № 183/6544/15 адміністративний позов залишено без розгляду з посиланням на пропуск шестимісячного строку для звернення з позовними вимогами. З урахуванням викладеного просить поновити строк звернення до суду.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримала та просила його задовольнити. Вказала на відсутність повноважень для відмови в задоволенні заяви позивача а також, що у власності позивача перебуває малоповерховий житловий будинок, що підтверджується дозволом на будівництво житлового будинку, класифікації землі, на якій розташовано будинок.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти задоволення позову. Вказав, що рішення ради є обґрунтованим та прийнятим на підставі норм законодавства з урахуванням листа Начальника відділу містобудування та архітектури, головного архітектора міста, якою встановлено неможливість надання графічного матеріалу на земельну ділянку, яку просить відвести позивач, оскільки це суперечить генеральному плану міста, яким місцезнаходження ділянки перспективою розвитку території міста віднесено під багатоповерхову та малоповерхову житлову забудову. Режим забудови визначений генеральним планом.

Заслухавши пояснення учасників адміністративного процесу, дослідивши матеріали справи, суд доходить наступних висновків.

Матеріалами справи підтверджено, що 27 липня 2013 року між ПП «Мета-Н» (продавець) та ОСОБА_3 (покупець) укладено договір купівлі-продажу незавершеного будівництвом будинку за адресою: Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, вул. Запорізька 25, 27, що знаходиться на земельній ділянці площею 0,2004га (кадастровий номер земельної ділянки 1211900000:03:007:0149). Договір посвідчений ОСОБА_4, приватним нотаріусом Новомосковського міського нотаріального округу, про що в нотаріальному реєстрі зроблено запис № 341.

У відповідності до означеного договору позивач набула права власності на зазначений незавершений будівництвом будинок.

При цьому, дозвіл на проектування та будівництво будинку на земельній ділянці, яка надана в оренду згідно з рішенням ХІІІ сесії міської ради 5 скликання від 06 вересня 2007 року, надано ПП «Мета-Н» рішенням Новомосковської міської ради від 04 травня 2011 року № 273. Декларація про початок виконання будівельних робіт зареєстрована інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю Дніпропетровської області 05 вересня 2012 року за № ДП08212157434.

У відповідності до визнаних сторонами обставин, в січні 2015 року позивач звернулась до Новомосковської міської ради з заявою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0887 га., за адресою: м. Новомосковськ, вул. Запорізька 25, 27 в приватну власність в межах норм безоплатної приватизації, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (код КВЦПЗ-02.01).

Пунктом 15 Рішення Новомосковської міської ради від 27 лютого 2015 року № 1253 ОСОБА_3, з посиланням на норми ст. ст. 7, 13, 14, розділу 11 Конституції України, п. 34 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст.ст. 12, 81, 116, 118, 120, 121, 122, 123, 124, 198, п. 2 ст. 134, ст. 186-1, Земельного кодексу України, Закону України «Про оренду землі», висновки комісії з питань містобудування, землекористування та реформування житлово-комунального господарства відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в приватну власність орієнтовною площею и,0887 га., за адресою: м. Новомосковськ, вул. Запорізька 25,27, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (код КВЦПЗ-02.01). Підставою відмови зазначено те, що згідно Генерального плану м. Новомосковськ, місце знаходження зазначеної земельної ділянки перспективою розвитку території міста визначено під багатоповерхову та малоповерхову житлову забудову.

Як вбачається з листа Начальника відділу містобудування та архітектури від 10 лютого 2015 року № 53, Начальника відділу земельних відносин Новомосковської міської ради повідомлено що за результатами розгляду звернення ОСОБА_3 до виконавчого комітету Новомосковської міської ради стосовно надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в приватну власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарчих будівель та споруд, що розташована за адресою: м. Новомосковськ, вул. Запорізька 25,27 надати графічний матеріал на зазначену земельну ділянку для оформлення відведення її в приватну власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарчих будівель та споруд не можливо, так як це суперечить генеральному плану. Згідно Генерального плану м. Новомосковська, затвердженого рішенням 11 сесії 23 скликання від 22 вересня 1998 року № 22, місце знаходження земельної ділянки перспективою розвитку території міста визначено під багатоповерхову та малоповерхову житлову забудову.

Перевіряючи правомірність прийняття оскарженого рішення суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, ї посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб передбачений Конституції України та законами України.

Згідно зі ст.116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

У відповідності до ч.1, 2 ст.120 ЗК України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Частини 1, 2 статті 118 ЗК України встановлюють, що громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Відповідний орган місцевого самоврядування або орган виконавчої влади в місячний термін розглядає клопотання і надає дозвіл підприємствам, установам та організаціям на розробку проекту приватизації земель.

Частина 6,7 статті 118 ЗК України визначає, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для… будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки)… у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). ОСОБА_5 Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Згідно із приписами статті 39 Земельного кодексу України використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням державних стандартів і норм, регіональних та місцевих правил забудови.

У ст.1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного рішення визначені терміни:

Генеральна схема планування території України - містобудівна документація, що визначає концептуальні вирішення планування та використання території України;

генеральний план населеного пункту - містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту;

містобудівна документація - затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій;

проектна документація - затверджені текстові та графічні матеріали, якими визначаються містобудівні, об'ємно-планувальні, архітектурні, конструктивні, технічні, технологічні вирішення, а також кошториси об'єктів будівництва.

Ст.16 наведеного закону визначає, що планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них. Містобудівна документація на місцевому рівні розробляється з урахуванням даних державного земельного кадастру на актуалізованій картографічній основі в цифровій формі як просторово орієнтована інформація в державній системі координат на паперових і електронних носіях.

У відповідності до ст.17 означеного Закону, Генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.

Статтею 13 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначено, що планування територій на регіональному рівні здійснюється шляхом розроблення схем планування території Автономної Республіки Крим, областей та районів. За рішенням ОСОБА_5 міністрів Автономної Республіки Крим, обласних (районних) державних адміністрацій можуть розроблятися схеми планування окремих частин Автономної Республіки Крим, областей (районів).

Відповідно до статті 18 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначає, що план зонування території розробляється на основі генерального плану населеного пункту (у його складі або як окремий документ) з метою визначення умов та обмежень використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон. План зонування території встановлює функціональне призначення, вимоги до забудови окремих територій (функціональних зон) населеного пункту, їх ландшафтної організації. Зонування території здійснюється з дотриманням таких вимог: 1) урахування попередніх рішень щодо планування і забудови території; 2) виділення зон обмеженої містобудівної діяльності; 3) відображення існуючої забудови територій, інженерно-транспортної інфраструктури, а також основних елементів планувальної структури територій; 4) урахування місцевих умов під час визначення функціональних зон; 5) установлення для кожної зони дозволених і допустимих видів використання територій для містобудівних потреб, умов та обмежень щодо їх забудови; 6) узгодження меж зон з межами територій природних комплексів, смугами санітарно-захисних, санітарних, охоронних та інших зон обмеженого використання земель, червоними лініями; 7) відображення меж прибережних захисних смуг і пляжних зон водних обєктів. Параметри використання території та будівель, запропонованих для розташування у межах декількох земельних ділянок або окремої земельної ділянки, зокрема функціональне призначення, граничні поверховість та площа забудови, можливе розміщення на ділянці, є обов'язковими для врахування під час зонування відповідної території.

Стаття 19 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлює, що детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території. Детальний план розробляється з метою визначення планувальної організації і функціонального призначення, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території населеного пункту, призначених для комплексної забудови чи реконструкції. На підставі та з урахуванням положень затвердженого детального плану території може розроблятися проект землеустрою щодо впорядкування цієї території для містобудівних потреб, який після його затвердження стає невідємною частиною детального плану території. Детальний план території визначає: 1) принципи планувально-просторової організації забудови; 2) червоні лінії та лінії регулювання забудови; 3) функціональне призначення, режим та параметри забудови однієї чи декількох земельних ділянок, розподіл територій згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами; 4) містобудівні умови та обмеження (у разі відсутності плану зонування території) або уточнення містобудівних умов та обмежень згідно із планом зонування території; 5) потребу в підприємствах і закладах обслуговування населення, місце їх розташування; 6) доцільність, обсяги, послідовність реконструкції забудови; 7) черговість та обсяги інженерної підготовки території; 8) систему інженерних мереж; 9) порядок організації транспортного і пішохідного руху; 10) порядок комплексного благоустрою та озеленення, потребу у формуванні екомережі; 11) межі прибережних захисних смуг і пляжних зон водних обєктів (у разі відсутності плану зонування території). Детальний план території складається із графічних і текстових матеріалів. Склад, зміст, порядок розроблення та затвердження детального плану території визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

Статтею 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що зміна функціонального призначення територій не тягне за собою припинення права власності або права користування земельними ділянками, які були передані (надані) у власність чи користування до встановлення нового функціонального призначення територій. Забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства. У разі відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону, передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється. Зміна цільового призначення земельної ділянки, яка не відповідає плану зонування території та/або детальному плану території забороняється.

Статті 18, 19, 20 ЗК України передбачають, що до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим. Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної ОСОБА_5 Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною ОСОБА_5 Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Статті 38, 39, 40 ЗК України визначають, що до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування. Використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм. Громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.

Стаття 42 ЗК визначає, що земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. У разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об'єднанню власників. Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками. Розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі відповідної землевпорядної документації.

Визначення поняття «Малоповерхова забудова» наведене в ДБН В.2.2-15-2005, затверджених Наказом Державного комітету України з будівництва та архітектури від 18 травня 2005 року № 80, так, Малоповерхова забудова - забудова території одно-, дво-, триповерховими житловими будинками різних типів.

Згідно з п.п.1.6, 2.1, 2.2, 3.1, 3.4 ДБН 360-92** затверджених Наказом Державного комітету України з будівництва та архітектури від 17 квітня 1992 року № 44, для забезпечення територіальних умов розвитку міст на довгострокову перспективу, а також розміщення і будівництва споруд, пов'язаних з функціонуванням міського господарства, треба на прилеглих до міста територіях виділяти приміські зони багатофункціонального призначення. У їхньому складі треба виділяти території зелених зон міст, призначених для організації відпочинку населення, поліпшення мікроклімату, стану атмосферного повітря і санітарно-гігієнічних умов. Приміську зону слід проектувати одночасно з генеральним планом міста як єдиний господарський і планувальний комплекс з розробкою пропозицій, спрямованих на економічний і соціально-культурний її розвиток і структурно-територіальну організацію. Територія міста за функціональним призначенням і характером використання поділяється на сельбищну, виробничу, в т. ч. зовнішнього транспорту, і ландшафтно-рекреаційну. До сельбищної території входять ділянки житлових будинків, громадських установ, будинків і споруд, у т. ч. навчальних, проектних, науково-дослідних та інших інститутів без дослідних виробництв, внутрішньосельбищна вулично-дорожна і транспортна мережа, а також площі, парки, сади, сквери, бульвари, інші об'єкти зеленого будівництва й місця загального користування. Архітектурно-планувальну організацію сельбищної території треба здійснювати відповідно до розміру і структури поселень, пов'язуючи з іншими видами територій - виробничою і ландшафтно-рекреаційною. У межах сельбищної території треба передбачати формування взаємозв'язаних зон громадських центрів, житлової забудови, озеленених територій загального користування, нешкідливих місць прикладення праці, а також магістральної та вуличної мережі. Садибну забудову у містах слід розміщувати: у межах міста переважно на вільних територіях, включаючи ділянки, які раніше вважалися непридатними для будівництва, на територіях реконструйованої забудови, існуючої індивідуальної садибної забудови і тієї, що зберігається, враховуючи необхідність збереження характеру міського середовища, що склалося; у приміських зонах на резервних територіях, що входять у межу міста, за винятком зелених зон; у нових селищах і тих, що розвиваються, розміщених у межах 30 - 40- хвилинної транспортної доступності.

Примітка до п. 3.4 ДБН 360-92** передбачає, що садибною забудовою є така, яка передбачає розміщення малоповерхового, як правило, житлового будинку на присадибній ділянці, а також така, що забезпечує можливість ведення прибудинкового господарства відповідно до правил, установлених місцевою адміністрацією.

При цьому, ані ДБН 360-92**, ДБН В.2.2-15-2005, ані Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» не містять в собі прямої заборони на розміщення садибної забудови двоповерхового житлового будинку у межах багатоповерхової та малоповерхової житлової забудови.

Згідно ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

У відповідності до ч.2, 6 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Враховуючи наведене, суд приходить до переконання, що прийняття пункту 15 рішення Новомосковської міської ради № 1253 від 27 лютого 2015 року щодо відмови ОСОБА_3 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в приватну власність із посиланням на те, що місце знаходження земельної ділянки перспективою розвитку території міста визначено під багатоповерхову та малоповерхову житлову забудову є безпідставним та таким, що суперечить вимогам законодавства, внаслідок чого підлягає скасуванню.

З урахуванням наведеного вище, оскільки суд прийшов до висновку про скасування пункту 15 рішення Новомосковської міської ради № 1253 від 27 лютого 2015 року, зазначений орган повинен повторно розглянути заяву позивача і позовні вимоги про зобов`язання відповідача розглянути питання щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою позивачу є такими, що підлягають задоволенню.

Розглядаючи питання про пропуск та поновлення строку звернення до адміністративного суду, суд виходить з наступного.

Згідно зі ст.99 КАС України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Ст.100 КАС України передбачає, що адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Оскільки матеріали, справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження іншої дати отримання оскаржуваного рішення, ніж зазначеної позивачем в заяві, відповідачем означене твердження не оскаржене та не спростоване, суд вважає причини пропуску строку поважними.

В зв'язку з наведеним, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про стягнення судових витрат, суд виходить з положень ч.1 94 КАС України.

Керуючись ст.ст. 71, 100, 158, 160 163 КАС України, суд,

постановив:

Адміністративний позов ОСОБА_3 до Новомосковської міської ради про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов`язання вчинення дій задовольнити частково.

Визнати поважним пропуск ОСОБА_3 строку звернення до адміністративного суду.

Визнати протиправним та скасувати п.15 рішення L сесії VI скликання Новомосковської міської ради № 1253 від 27 лютого 2015 року про відмову ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1) у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в приватну власність, орієнтовною площею 0,0887 га, за адресою: м. Новомосковськ, вул. Запорізька, 25, 27, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (код КВЦПЗ-02.01).

Зобовязати Новомосковську міську раду розглянути питання щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1) у приватну власність, орієнтовною площею 0,0887 га, за адресою: м. Новомосковськ, вул. Запорізька, 25, 27, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (код КВЦПЗ-02.01).

Стягнути з місцевого бюджету Новомосковської міської ради (ЄДРПОУ 34359199) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1) витрати по сплаті судового збору в розмірі 487 (чотириста вісімдесят сім) грн. 20 коп.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили відповідно до вимог ст. 254 КАС України та може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені ст. 186 КАС України до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області.

Постанову в повному обсязі складено 09 лютого 2016 року.

Суддя Д.О. Парфьонов