Рішення № 56042175, 16.02.2016, Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області

Дата документу 16.02.2016

Справа № 320/9345/15-ц

Провадження № 2/320/393/16

2016 рік

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 лютого 2016 року м. Мелітополь

Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області в складі:

головуючого: судді Дараган Л.В.

за участю секретаря: Данчук К.В.

за участю представника позивача: адвоката ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, розташованого в м. Мелітополі Запорізької області, цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до приватного акціонерного товариства «Філдес Україна» про захист прав споживача, визнання угоди не дійсною та стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ПАТ «Філдес Україна» про захист прав споживача, визнання угоди не дійсною та стягнення коштів.

В позові зазначено, що 05липня 2008 року між позивачем та ЗАТ «Філдес Україна»,правонаступником якого є ПАТ «Філдес Україна»,було укладено контракт № 0601388 про надання послуг, з метою придбання автомобіля марки «ВАЗ», модель 21099, вартістю 43500 гривень 00 копійок. Всього на виконання умов контракту позивач сплатив81726 гривень 00 копійок, однак автомобіль не був отриманий. Позивач вважає, що зазначена угода не відповідає вимогам ст.ст. 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», якими забороняється здійснення нечесної підприємницької практики, яка вводить в оману, зокрема, утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, та є односторонньою, оскільки передбачає лише права ПАТ «Філдес Україна» без будь-яких обов'язків, а відповідальність за невиконання договору несе виключно учасник програми, права якого носять декларативний характер, також діяльність відповідача не ліцензована. Позивач просить суд визнати контракт № 0601388 про надання послуг, укладений між позивачем та відповідачем 05липня 2008 року, недійсним та стягнути з відповідача на свою користь суму в розмірі 81726 гривень 00 копійок.

В судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги та просили суд задовольнити їх в повному обсязі.

В судове засідання представник відповідача не з'явився, про час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив, заяви про відкладення розгляду справи та про розгляд справи за його відсутності від нього не надходило, тому суд визнає його неявку неповажною, та вважає можливим ухвалити заочне рішення за відсутності відповідача на підставі наявних у справі доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 224 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

При цьому згідно листа Верховного Суду України від 27 вересня 2010 року, направленого на ім'я голів Апеляційного суду АРК, областей міст Києва та Севастополя, якщо відповідач належним чином повідомлений про дату судового засідання не з'явився до суду та від нього не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або повідомлені ним причини визнані неповажними, незалежно від того, це його перша чи повторна неявка, суд має право на ухвалення заочного рішення, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Суд, вислухавши пояснення позивача та його представника, вивчивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази, приходить до висновку про неможливість задоволення позову з таких підстав.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про: 1) звільнення або обмеження юридичної відповідальності продавця (виконавця, виробника) у разі смерті або ушкодження здоров'я споживача, спричинених діями чи бездіяльністю продавця (виконавця, виробника); 2) виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); 3) встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; 4) надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору; 5) встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором; 6) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається; 7) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника); 8) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір, укладений на невизначений строк із споживачем без повідомлення його про це, крім випадків, установлених законом; 9) установлення невиправдано малого строку для надання споживачем згоди на продовження дії договору, укладеного на визначений строк, з автоматичним продовженням такого договору, якщо споживач не висловить відповідного наміру; 10) установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; 11) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; 12) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати характеристики продукції, що є предметом договору; 13) визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору; 14) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права визначати відповідність продукції умовам договору або надання йому виключного права щодо тлумачення договору; 15) обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов'язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов'язань додержанням зайвих формальностей; 16) встановлення обов'язку споживача виконати всі зобов'язання, навіть якщо продавець (виконавець, виробник) не виконає своїх; 17) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права передавати свої права та обов'язки за договором третій особі, якщо це може стати наслідком зменшення гарантій, що виникають за договором для споживача, без його згоди. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним. Положення пункту 8 частини третьої цієї статті не застосовується до умови договорів про надання споживчого кредиту, відповідно до якої кредитодавець встановлює право розірвати договір в односторонньому порядку за наявності підстав, визначених законодавством, та за умови негайного повідомлення кожної із сторін про розірвання договору. Положення пункту 11 частини третьої цієї статті не застосовується до договорів, укладених на невизначений строк, за умови встановлення в таких договорах обов'язковості повідомлення заздалегідь споживача про намір змінити умови договору і надання йому у зв'язку з цим права на розірвання договору. Положення пункту 13 частини третьої цієї статті не застосовується до положень про індексацію ціни, що відповідають законодавству, якщо умови та метод розрахунку ціни чітко і недвозначно визначено у договорі. Положення пунктів 8, 11 та 13 частини третьої цієї статті не застосовуються до: 1) операцій із цінними паперами, фінансовими послугами та іншими товарами або послугами, ціна яких залежить від зміни котировок або індексів на біржах чи ставок на фінансових ринках, які не контролюються продавцем; 2) договорів про купівлю/продаж іноземної валюти, дорожніх чеків або про міжнародні грошові перекази, номіновані в іноземній валюті. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: 1) такі положення також підлягають зміні; або 2) договір може бути визнаним недійсним у цілому. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення. Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача. Якщо в результаті застосування умов договору, що обмежують права споживача, споживачеві завдано збитків, вони повинні відшкодовуватися винною особою у повному обсязі. Споживач має право на відшкодування збитків, завданих йому виробником (виконавцем, продавцем), у зв'язку з використанням останнім переваг свого становища у виробничій чи торговельній діяльності.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Якщо підприємницька практика спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману стосовно: 1) основних характеристик продукції, таких як: її наявність, переваги, небезпека, склад, методи використання, гарантійне обслуговування, метод і дата виготовлення або надання, поставка, кількість, специфікація, географічне або інше походження, очікувані результати споживання чи результати та основні характеристики тестів або перевірок товару; 2) будь-яких застережень щодо прямої чи опосередкованої підтримки виробником продавця або продукції; 3) ціни або способу розрахунку ціни чи наявності знижок або інших цінових переваг; 4) потреби у послугах, заміні складових чи ремонті; 5) характеру, атрибутів та прав продавця або його агента, зокрема інформації про його особу та активи, кваліфікацію, статус, наявність ліцензії, афілійованість та права інтелектуальної або промислової власності, його відзнаки та нагороди; 6) права споживача або небезпеки, що йому загрожує. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Забороняються як такі, що вводять в оману: 1) пропонування для реалізації продукції за визначеною ціною, якщо існують підстави вважати, що продавець або виконавець не зможе надати таку продукцію за такою ціною або у таких обсягах, що можна передбачити з огляду на пропоновану ціну та характеристики продукції; 2) пропонування з метою реалізації однієї продукції до реалізації іншої; 3) відмова від пред'явлення споживачу товару, що пропонується, та прийняття замовлення або ненадання товару протягом розумного строку чи демонстрування дефектного зразка товару; 4) недостовірне повідомлення про наявність обмеженої кількості товарів або з метою спонукання споживачів до прийняття швидкого рішення позбавлення їх достатнього періоду часу для прийняття свідомого рішення; 5) пропонування до вільної реалізації продукції, яка вилучена з обігу або щодо обігу якої існують обмеження; 6) недостовірне твердження, що існуватиме загроза особистій безпеці споживача або його сім'ї, якщо він не придбає чи не замовить продукцію; 7) утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції; 8) використання повідомлення про розпродаж у зв'язку із припиненням суб'єкта господарювання, його структурного підрозділу або припинення відповідного виду господарської діяльності, тоді як це не відповідає дійсності. Перелік форм підприємницької практики, що вводить в оману, не є вичерпним. Агресивною вважається підприємницька практика, яка фактично містить елементи примусу, докучання або неналежного впливу та істотно впливає чи може вплинути на свободу вибору або поведінку споживача стосовно придбання продукції. При встановленні того, чи містить підприємницька практика елементи примусу, докучання або неналежного впливу, до уваги береться: 1) час, характер та повторюваність пропозицій щодо придбання продукції; 2) вживання образливих або загрозливих висловів; 3) використання тяжкої для споживача обставини, про яку продавцю або виконавцю було відомо, для впливу на рішення споживача; 4) встановлення обтяжливих або непропорційних позадоговірних перешкод для здійснення споживачем своїх прав за договором, включаючи положення про право споживача розірвати договір або замінити продукцію чи укласти договір з іншим суб'єктом господарювання; 5) загроза здійснити незаконні або неправомірні дії. Як агресивні забороняються такі форми підприємницької практики: 1) створення враження, що споживач не може залишити приміщення продавця (виконавця) без укладення договору або здійснення оплати; 2) здійснення тривалих та/або періодичних візитів до житла споживача, незважаючи на вимогу споживача про припинення таких дій або залишення житла; 3) здійснення постійних телефонних, факсимільних, електронних або інших повідомлень без згоди на це споживача; 4) вимога оплати продукції, поставленої продавцем (виконавцем), якщо споживач не давав прямої та недвозначної згоди на її придбання. Перелік форм агресивної підприємницької практики не є вичерпним. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними. Суб'єкти господарювання, їх працівники несуть відповідальність за нечесну підприємницьку практику згідно із законодавством.

Відповідно до ч. 5 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та регулювання ринків фінансових послуг», у цьому Законі терміни вживаються у такому значенні: фінансова послуга операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Відповідно до п. 11-1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та регулювання ринків фінансових послуг», фінансовими вважаються такі послуги: адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах.

Як встановлено в судовому засіданні, 05липня 2008 року між ОСОБА_2 та ЗАТ «Філдес Україна»,правонаступником якого є ПАТ «Філдес Україна»,було укладено контракт № 0601388 про надання послуг адміністрування системи CAR CREDIT.

Згідно ідентифікатора контракту № 0601388, ОСОБА_2 ОСОБА_3 отримав право на придбання автомобіля марки «ВАЗ», модель 21099, вартістю 43500 гривень 00 копійок.

Положеннями контракту визначено поняття (терміни), які використовуються у контракті, серед яких: клієнт це фізична або юридична особа, що підписала контракт та ідентифікатор контакту; ЗАТ «Філдес Україна» юридична особа, що здійснює управлінські функції системи й організовує її діяльність.

Згідно статті 1 контракту,предметом контракту є надання особі, яка уклала контракт, послуг адміністрування системи, умовно іменованої CAR CREDIT, з метою придбання автомобіля. Реалізуючи предмет дійсного контракту, сторони постановляють, що відповідач бере на себе відповідальність за виконання зобов'язань, що випливають із дійсного контракту для забезпечення прав клієнтів, а клієнт бере на себе зобов'язання, що випливають для нього з дійсного контракту. При дотриманні всіх умов даного контракту, клієнт має право на: одержання автомобіля, оплату дострокових внесків, участь в актах визнання, ознайомлення з документацією актів визнання, вибір моделі автомобіля відповідно до контракту, перехід на програму банківського кредиту, припинення контракту, перепродаж контракту, одержання інформації про функціонування власної групи.

Положеннями статті 2 контракту передбачено механізм та умови вступу клієнта до системи, а положеннями статті 7 контракту зобов'язання клієнта зі сплати чергових внесків.

В статтях 9 11 контракту передбачені зобов'язання відповідача щодо надання клієнту системи послуг, в тому числі щодо організації та створення умов для придбання автомобілів клієнтами системи, здійснення адміністративних процедур та застосування методів, необхідних для визнання, сплати та передачі автомобіля клієнту.

Відповідно до ст. 17 контракту, клієнт без автомобіля може відмовитися від цього контракту за власним бажання. Клієнт отримає повернення сплаченого вступного внеску з утриманням 1 % від вартості автомобілю в якості компенсації за понесені відповідачем витрати, якщо відмова від контракту буде здійснена протягом семи календарних днів після підписання контракту, включаючи дату підписання. У випадку розірвання контракту за ініціативою клієнта системи після семи календарних днів від дати підписання контракту, відмова здійснюється шляхом подачі рекомендованого цінного листа з повідомленням на адресу адміністратора системи, зазначеного на ідентифікаторі контракту.

Положеннями ст. 26 контракту визначено, що умови дійсного контракту зберігають свою юридичну чинність протягом усього терміну дії контракту. Термін дії контракту становить 99 календарних місяців з моменту виконання клієнтом системи умов п. А. 4) ст. 2 контракту.

Згідно зазначення на кожній сторінці контракту, сторони підтверджують, що ознайомилися з умовами контракту, що викладені на цій сторінці, зрозуміли їх та згодні з ними.

На виконання умов укладеного контракту позивачем всього сплачено 81726 гривень 00 копійок.

Згідно телеграми, направленої відповідачем на адресу позивача від 26 грудня 2013 року, останнього повідомляється про визнання за ним автомобіля.

Згідно заяви, направленої позивачем на адресу відповідача від 23 жовтня 2015 року, в зв'язку з невиконанням відповідачем умов контракту позивач вимагає сплати внесених ним коштів в сумі 81726 гривень 00 копійок за відрахуванням сум, обумовлених контрактом, а саме п. Б ст. 17 контракту.

Дані обставини, встановлені судом, сторонами не оспорюються.

Отже, як вбачається зі змісту контракту та ідентифікатора до нього, відповідно до контракту позивач повинен внести вступний внесок, а також щомісячно сплачувати чергові внески, які товариство може використовувати для формування фонду для здійснення оплати товару на користь клієнта системи, а також адміністративні витрати. При цьому товариство організовує і проводить дій щодо визнання автомобілів за клієнтами, надання їм права на отримання обраного товару, а також надає інформацію щодо їх результатів виключно учаснику системи.

Позивач підписав контракт та на його виконання сплатив 664 гривні 10 копійок вступний внесок.

Разом із цим, положення, закріплені у ч. 1, п. 7 ч. 3, ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», забороняють здійснення нечесної підприємницької практики. Нечесна підприємницька практика включає в себе будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Зокрема, відповідно до п. 7 ч. 3 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» забороняються як такі, що вводять в оману, утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Тобто, Законом України «Про захист прав споживачів» закріплена можливість визнання недійсними правочинів, здійснених із використанням нечесної підприємницької діяльності, яка полягає, зокрема, у введенні в оману споживачів шляхом залучення їхніх коштів з метою реалізації діяльності пірамідальної схеми.

При цьому, в зазначеному законі нормативне визначення поняття «пірамідальної схеми» не надано, але визначені ознаки, які відносять діяльність суб'єкта підприємництва до «пірамідальної схеми».

Аналіз п. 7 ч. 3 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» дає підстави для висновку, що поняття «пірамідальна схема» у розумінні цієї норми має такі обов'язкові ознаки: а) здійснення сплати за можливість одержання учасником компенсації; б) компенсація надається за рахунок залучення учасником інших споживачів схеми; в) відсутність продажу або споживання товару. Отже, вбачається, що для кваліфікації «пірамідальної схеми» необхідна наявність усіх зазначених ознак. Натомість, відсутність вищевказаних ознак виключає можливість визнання схеми як «пірамідальної», тобто такої, що порушує норми чинного законодавства України.

Так, пірамідальній схемі властива сплата за можливість одержання окремим учасником компенсації, яка повинна надаватися за рахунок залучення цим учасником схеми інших споживачів.

У той самий час, предметом контракту сторін, укладеного в рамках функціонування системи придбання автомобілів в системі CAR CREDIT, є надання клієнту адміністративних послуг, у тому числі фінансового характеру, з метою придбання ним автомобіля.

З положень ст. 2 контракту вбачається, ЗАТ «Філдес Україна» гарантує клієнту, що він має право на отримання автомобіля, за умови, що виконає всі зобов'язання, які випливають з цього контракту.

Положеннями контракту передбачено, що ЗАТ «Філдес Україна» зобов'язується забезпечити отримання клієнтом автомобіля згідно з умовами контракту. При цьому, поняття «право на отримання автомобіля» означає право клієнта системи одержати власне автомобіль та обов'язок товариства передати автомобіль у зазначений термін, якщо клієнт на момент фактичної передачі автомобіля належно виконує свої зобов'язання. Водночас ЗАТ «Філдес Україна» зобов'язане передати в розпорядження клієнтові системи визнаний за ним автомобіль протягом дев'яносто робочих днів з моменту виконання клієнтом передбачених контрактом умов.

Передбачені контрактом умови дозволяють клієнтові сплачувати ціну автомобіля невеликими щомісячними внесками, які названі в контракті «Чисті внески».

Відповідно до визначення понять (термінів), повний внесок це щомісячний платіж, що складається із чистого внеску, адміністративних витрат, страхового внеску й підлягає оплаті клієнтом системи в порядку й в строки, передбачені умовами контракту. Чистий внесок це частина ціни автомобіля, що систематично, але не менш ніж один раз на місяць, сплачується клієнтом системи, за рахунок якого здійснюється придбання автомобіля. Адміністративні витрати плата за послуги з формування груп клієнтів системи, а також плата за здійснення організаційних дій по визнанню автомобіля.

Згідно зі ст. 7 контракту, сукупність чистих внесків, отриманих у поточному місяці від групи, направляється на придбання продукту для клієнтів системи, що входять у дану групу.

Таким чином, в контракті чітко передбачено, що споживач оплачує кожного місяця частину ціни автомобіля, оскільки кожна зі складових внеску є відсотком від вартості автомобіля. Також визначено, що принципи внеску й відповідного визначення повних платежів стосуються всіх клієнтів системи, незалежно від того чи очікують вони надання автомобіля чи вже мають автомобіль. Тобто, вбачається, що після одержання автомобіля та реєстрації його на своє ім'я споживач зобов'язаний і надалі сплачувати кошти за автомобіль до повної його оплати 100 % від ціни автомобіля.

Отже, угодою передбачена щомісячна сплата внесків за товар автомобіль, який передається споживачеві в рамках укладеного контракту, а не за можливість одержання права на купівлю товару.

Споживач, який виконав усі умови контракту, має повне право вимагати від товариства виконання свого зобов'язання, а саме: оплатити продавцю вартість автомобіля та передати автомобіль споживачу, незалежно від того, чи сплачують кошти інші споживачі.

Таким чином, враховуючи наведене вище, вбачається, що за системою придбання автомобілів у групах системи CAR CREDIT кожний з клієнтів, який належним чином виконує зобов'язання за контрактом, отримує автомобіль через механізм, передбачений в контракті, оскільки система функціонує таким чином, що кількість учасників групи, яким надається право на отримання автомобіля, відповідає кількості автомобілів, яку можна придбати за рахунок чистого фонду групи, створеного за рахунок щомісячних внесків учасників групи.

За таких обставин посилання позивача на те, що діяльність ПАТ «Філдес Україна» за контрактом сторін є функціонуванням «пірамідальної схеми», суперечить змісту п. 7 ч. 3 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» у зв'язку з відсутністю головних ознак «пірамідальної схеми» безтоварність та сплати компенсації одним учасником за рахунок інших, оскільки за схемою придбання товарів у групах придбавають товар усі учасники за рахунок об'єднання внесків кожного з них. Різниця між споживачами учасниками схеми є тільки в часі одержання автомобіля кожним із них, за умови виконання своїх зобов'язань.

Крім того, для віднесення схеми до пірамідальної необхідно врахувати й інші норми чинного законодавства України, що регулюють спірні правовідносини, оскільки діяльність ПАТ «Філдес Україна» з адміністрування фінансових коштів підпадає під поняття «фінансова послуга».

Так, положення ч. 5 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та регулювання ринків фінансових послуг» визначають, що під поняттям «фінансова послуга» розуміється операція з фінансовими активами, що здійснюється в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Законом України від 02 червня 2011 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання ринків фінансових послуг» (введено в дію з 9 січня 2012 року) внесено зміни до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та регулювання ринків фінансових послуг» та доповнено п. 11-1, відповідно до якого до фінансових послуг віднесено послуги з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах.

На підставі цього закону Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (як уповноважений державний орган), затвердила Ліцензійні умови провадження діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах (відповідним розпорядження «Про затвердження Ліцензійних умов провадження діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах» від 09 жовтня 2012 року № 1676).

Ліцензійні умови закріпили визначення, сутність, правовий статус учасників (і вимоги до них) такого виду фінансових правовідносин, як придбання товарів у групах. З аналізу згаданих ліцензійних умов слід зробити висновок про те, що діяльність таких груп направлена на легітимне використання фінансової схеми із залученням грошових коштів споживачів для придбання певного виду товарів та/або послуг. Згідно з п. 1.2 ч. 1 цих ліцензійних умов, адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групі це фінансова послуга, що надається ліцензіатом і передбачає залучення грошових коштів учасників групи, об'єднання цих коштів з метою придбання та розподілу товарів між учасниками групи.

Відповідно до умов контракту, система CAR CREDIT це умовне позначення послуг з адміністрування системи придбання автомобілів у групах. Кожний укладений контракт включається в групу, кожній сформованій групі надається порядковий номер, кожному клієнтові системи його порядковий номер в групі. Після сформування групи учасників залучення інших учасників не відбувається. Право на отримання автомобіля здійснюється в порядку, передбаченому контрактом (ст.ст. 9 11 контракту), і відповідно до платежів, здійснених самим клієнтом, а не відповідно до платежів, здійснених іншими учасниками групи.

Отже, отримання кожним споживачем автомобіля здійснюється виключно відповідно до платежів, здійснених ним самим, і незалежно від платежів інших клієнтів відповідача.

Як вбачається з вищенаведеного, законодавець розрізняє ознаки, що застосовуються до поняття «пірамідальна схема» та «придбання товарів у групах». Якщо перше є порушенням законодавства, то друге, за умови дотримання всіх встановлених вимог, є легітимною підприємницькою діяльністю.

Такий висновок ґрунтується на головній ознаці відсутності «пірамідальної схеми» згідно з п. 7 ч. 3 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» це товарність схеми, тобто передбачення надання споживачу товару в обмін на внесені ним кошти.

Так, за схемою придбання товарів у групах, придбання товарів для кожного споживача (крім останнього) відбувається, у тому числі й за рахунок внесків інших учасників. Різниця між споживачами-учасниками є тільки в часі одержання товару кожним із них, оскільки в кінцевому підсумку товар одержать усі учасники, навіть ті, які фінансово були найменш «активними», за умови виконання ними умов договору.

Враховуючи ту обставину, що згідно переліку дозволених видів діяльності ПАТ «Філдес Україна» серед інших зазначено «надання інших фінансових послуг (крім страхування та пенсійного забезпечення)» та «інша допоміжна діяльність у сфері фінансових послуг, крім страхування та пенсійного забезпечення», а позивачем та його представником, всупереч положення ст. 10 ЦПК України, згідно яких кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, жодних належних та допустимих доказів на підтвердження своїх посилань щодо відсутності ліцензії, окрім власне самих таких посилань, суду не надано, також відсутні такі докази й в матеріалах справи, тому вбачається, що не можна вважати обґрунтованим посилання позивача на те, що така діяльність здійснюється товариством нелегітимно, у тому числі й до введення законом ліцензування такої діяльності.

Таким чином, якщо укладений сторонами правочин передбачає одержання споживачем необхідного йому товару, визначає умови (схему фінансування тощо), за яких такий товар може бути одержаний (у тому числі закріплює відповідні права та обов'язки сторін), то до такого правочину не може бути застосовано визначення «пірамідальної схеми». Зазначене дозволяє визнати, що висновок позивача щодо пірамідальності схеми придбання товарів у групах, який ґрунтується тільки на факті неотримання автомобілів усіма учасниками групи одночасно, а лише окремими учасниками й у певній послідовності, є помилковим. При цьому судом установлено, що деякі клієнти отримали товар раніше за інших, оскільки сплатили внесків більше за інших клієнтів системи, частково сплачені внески й позивачем. До того ж, за позивачем був визнаний автомобіль на асигнаційному акті від 25 грудня 2013 року і позивачу було надано право на отримання автомобіля, однак позивач наданим йому правом не скористався.

Так само безпідставними та необґрунтованими є й посилання позивача щодо введення його в оману з підстав оплати ним не самого товару, а права купівлі товару та відсутності залучення власних коштів відповідача, оскільки такі посилання позивача суперечать нормам чинного законодавства й суті самого правочину, визначеного в ч. 5 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та регулювання ринків фінансових послуг».

Так, виходячи зі змісту абз. 2 ч. 1 ст. 230 ЦК України, обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Разом із цим, як вбачається з матеріалів справи й не заперечувалось і самим позивачем та його представником в судовому засіданні, під час укладення контракту позивач отримав примірник контракту та ідентифікатор до нього, які містять опис послуг ЗАТ «Філдес Україна».

Відповідно до вказівок, зроблених на кожній сторінці контракту, сторонами підтверджено, що вони ознайомилися з умовами контракту, що викладені на цій сторінці, зрозуміли їх та згодні з ними.

Згідно п. А ст. 17 контракту, клієнту надається сім календарних днів для того, щоб він міг детально ознайомитися з контрактом та прийняти його чи відмовитись від контракту та участі в системі. При цьому в разі розірвання контракту протягом семи календарних днів після підписання контракту, включаючи дату підписання, клієнт отримає повернення сплаченого вступного внеску з утриманням 1 % від вартості автомобілю в якості компенсації за понесені відповідачем витрати. Для цього необхідно звернутися в салон ЗАТ «Філдес Україна», в якому був підписаний контракт, та належним чином заповнити спеціальний бланк, а також надати копію платіжного доручення про сплату вступного внеску. Однак, як було встановлено в ході судового розгляду, позивач із заявою про розірвання контракту в семиденний термін до ЗАТ «Філдес Україна» не звертався, що свідчить про його розуміння та згоду з усіма умовами контракту.

Тобто, посилання позивача та його представника щодо наявності обману та ознак «пірамідальної схеми» у діях ЗАТ «Філдес Україна» під час укладення контракту є безпідставними і не узгоджується з положеннями п. 7 ч. 3 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв'язку з нормами Закону України «Про фінансові послуги та регулювання ринків фінансових послуг».

Така ж правова позиція висловлена й у висновках Верховного суду України, викладених у постанові від 11 вересня 2013 року № 6-40цс13, відповідно до якої поняття «пірамідальна схема» у розумінні п. 7 ч. 3 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» має такі обов'язкові ознаки: а) здійснення сплати за можливість одержання учасником компенсації; б) компенсація надається за рахунок залучення учасником інших споживачів схеми; в) відсутність продажу або споживання товару. Утворення та експлуатація пірамідальних схем забороняється як нечесна підприємницька практика, а правочин здійснений з використанням такої практики є недійсним. Водночас придбання товарів у групах передбачає надання споживачу товару в обмін на внесення ним коштів і за умови отримання відповідного дозволу є легітимною підприємницькою діяльністю.

При цьому, згідно положень ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України, висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. А підстав відступити від правової позиції, викладеної у зазначеному висновку Верховного Суду України, судом не вбачається.

Крім того, судом не можуть бути прийняті до уваги посилання позивача та його представника на те, що укладений сторонами контракт порушує права позивача, оскільки містить несправедливі умови, у зв'язку із чим цей контракт згідно з ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» є недійсним і належить застосувати наслідки його недійсності. Однак, такі посилання є безпідставними й необґрунтованими, оскільки при цьому позивач, всупереч нормам ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», конкретно не визначає, в чому ж саме полягає несправедливість окремих положень контракту, а також не вказує, чи є зазначена обставина відповідно до цієї норми підставою для зміни або визнання недійсними саме цих (яких конкретно) умов контракту та чи є підстави для визнання недійсним контракту в цілому. Натомість, позивач, зазначивши, що підставою недійсності контракту є несправедливість умов контракту (ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»), посилається на норму ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», яка регулює питання недійсності контракту у зв'язку зі здійсненням нечесної підприємницької практики (недобросовісна конкуренція та діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною).

Проте, положення ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містять інші самостійні підстави визнання контракту (чи його умов) недійсним. Так, за змістом ч. 5 цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір. Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (ч. 6 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»). Таким чином, положення ст.ст. 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачають різні взаємовиключні підстави визнання договорів недійсними.

При цьому, визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в ч. 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», згідно якої умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Тобто, аналізуючи норму ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві. Однак, зазначаючи посилання на цю норму, позивач наведених положень закону не врахував та не вказав, на підставі яких саме ознак, зазначених у ч. 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», він кваліфікував умови договору несправедливими, і чи тягне несправедливість цих умов недійсність договору в цілому. Тому суд під час розгляду справи також враховує положення ч. 1 ст. 11 ЦПК України, згідно якої суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог.

Крім того, суд звертає увагу на те, що позивач не позбавлений можливості захистити своє право на повернення грошових коштів, сплачених за контрактом, укладеним з відповідачем, шляхом звернення до суду із відповідним позовом згідно положень ЦК України.

Таким чином, з урахуванням наведеного вище, суд вважає, що позивачем та його представником не надано жодного доказу на підтвердження заявлених позовних вимог, а тому дані вимоги не підлягають задоволенню.

На підставі вищевикладеного, аналізуючи зібрані у справі докази, кожний окремо та всі в сукупності, суд приходить до висновку про неможливість задоволення позову, оскільки відсутні передбачені законом підстави для визнання контракту недійсним та застосування наслідків його недійсності, а тому в задоволенні позову необхідно відмовити.

Керуючись ст.ст. 203, 215, Законом України «Про захист прав споживачів», Законом України «Про фінансові послуги та регулювання ринків фінансових послуг», ст.ст. 10, 11, 58, 59, 60, 107, 208, 209, 212 215, 224 228 ЦПК України,

У Х В А Л И В:

В позові ОСОБА_2 до приватного акціонерного товариства «Філдес Україна» про захист прав споживача, визнання угоди не дійсною та стягнення коштів відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду Запорізької області через Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: