Рішення № 56038989, 17.02.2016, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа № 761/19163/15-ц

Провадження № 2-2109/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 лютого 2016 року Солом'янський районний суд м. Києва

в складі: головуючого судді - Лазаренко В.В.

при секретарі - Кучерині Ю.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом Волинської обласної ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Галичина - Табак», ОСОБА_2, Державної служби інтелектуальної власності України про визнання недійсним свідоцтва на знак для товарів і послуг та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

21.10.2015 року позивач, Волинська обласна рада, звернувся до суду з зазначеним вище позовом в якому просить:

- визнати повністю недійсним свідоцтво України № НОМЕР_1 на знак для товарів і послуг;

- зобов'язати Державну службу інтелектуальної власності України внести до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг відомості про визнання повністю недійсним свідоцтва України № НОМЕР_1 та здійснити публікацію про це в офіційному бюлетені «Промислова власність».

Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що 25.09.2015 року Державною службою інтелектуальної власності України було видано свідоцтво України № НОМЕР_1 на знак для товарів і послуг, власниками якого є ТОВ «Галичина - Табак» та ОСОБА_2.

Зазначає, що знак для товарів і послуг за Свідоцтвом України № НОМЕР_1 від 25.09.2015 року не відповідає умовам надання правової охорони, оскільки зображення герба Волинської області використовується без згоди Волинської області ради, і його використання в складі Знака при маркуванні алкогольної продукції може призводити до введення в оману споживачів, щодо територіальної приналежності виробника та щодо схвалення такої продукції органом місцевого самоврядування. Вказане призводить до дискредитації органу місцевого самоврядування, в компетенції якого знаходиться затвердження змісту, опису та порядку використання символіки області.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги Волинської обласної ради підтримали в повному обсязі, просили позов задовольнити.

Представник відповідачів, ОСОБА_2 та ТОВ «Галичина-Табак», в судовому засіданні заперечувала проти позову. В своїх письмових запереченнях проти позову зазначила, що виходячи з положень ч. 1 ст.5, ч. 1 ст. 6 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» знак за Свідоцтвом України № НОМЕР_1 від 25.09.2015 року не зображає виключно державні герби, а наявність в складі Знаку зображувального елементу: білого хреста на червоному тлі - не є порушенням закону та не потребує згоди відповідного компетентного органу.

До того ж, відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», на який посилається позивач в обґрунтування позовних вимог, визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування, водночас вказаний закон не регулює механізму, порядку і способу отримання дозволу на використання місцевої символіки.

Отже, використання Знаку на товари та послуги за Свідоцтвом України № НОМЕР_1 від 25.09.2015 року відбувається відповідно до охоронних документів наданих Державною службою інтелектуальної власності.

Вважає, що позовні вимоги Волинської обласної ради є безпідставними, надуманими, незаконними та недоведеними, а тому відсутні підстави в розумінні положень ст. 6, 19 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" для визнання свідоцтва на знак для товарів та послуг № НОМЕР_1 від 25.09.2015 року недійсним.

Просить в дазодоволенні позову відмовити.

Представник відповідача, Державної служби інтелектуальної власності Україн, позов не визнав, просив в задоволенні позову відмовити в повному обсязі, посилаючись на необґрунтованість та недоведеність заявлених вимог.

У своїх запереченнях зазначив, що реєстрація Знаку для товарів і послуг за Свідоцтвом України № НОМЕР_1 від 25.09.2015 року була здійснена у повній відповідності до вимог чинного законодавства України за результатами формальної та кваліфікаційної експертизи, в зв'язку з чим у відповідача підстав для відмови в реєстрації знаку не було.

До того ж, оскільки позивач не надав в розумінні ст. 60 ЦПК України доказів того, що знак за свідоцтвом України № НОМЕР_1 породжує у свідомості споживачів асоціації пов'язані з конкретним виробником та «очевидності» введення в оману споживача, то твердження позивача про введення в оману, щодо територіальної приналежності виробника, та щодо схвалення такої продукції органом місцевого самоврядування є хибними, необґрунтованими, а тому заявлені до нього вимоги є безпідставними.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши матеріали справи, дійшов висновку про відмову в задоволенні позову в повному обсязі, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 25.09.2015 року Держслужба на підставі заявки № m2014 03374, (дата подання заявки - 11.03.2014 року) на підставі висновку про відповідність позначення умовам надання правової охорони за результатами кваліфікаційної експертизи видала свідоцтво України № НОМЕР_1 на ім'я Товариства з обмеженою відповідальністю «Галичина - Табак» та ОСОБА_2.

Знак за свідоцтвом України № НОМЕР_1 зареєстровано для товарів і послуг відносно 33-го класу МКТП: горілка, що підтверджується наданою випискою з Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг щодо вказаного свідоцтва України.

Згідно ст. 499 ЦК України визначено, що права інтелектуальної власності на торговельну марку визнаються недійсними з підстав та в порядку, встановлених законом.

Згідно ст. 494, 495 ЦК України права інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчуються свідоцтвом, тому визнанню недійсним підлягає саме свідоцтво.

У відповідності до підпункту «а» п. 1 ст. 19 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» свідоцтво на знак для товарів і послуг може бути визнано у судовому порядку недійсним повністю або частково у разі невідповідності зареєстрованого знака умовам надання правової охорони.

У відповідності до п. 3 Постанови Верховної Ради України "Про введення в дію Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів та послуг" від 23 грудня 1993 р. відповідність знаків умовам їх реєстрації визначається згідно з законодавством, що діяло на дату подання заявки.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», чинного на дату подання заявки, правова охорона надається знаку, який не суперечить публічному порядку, принципам гуманності і моралі та на який не поширюються підстави для відмови в наданні правової охорони, встановлені цим Законом.

Відповідно до абз. 4 п. 3 ст. 6 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" не можуть бути зареєстровані як знаки позначення, які є схожими настільки, що їх можна сплутати з фірмовими найменуваннями, що відомі в Україні і належать іншим особам, які одержали право на них до дати подання до Установи заявки щодо таких же або споріднених з ними товарів і послуг.

Згідно абз. 4 п. 2 ст. 6 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» не можуть бути зареєстровані як знаки позначення, які є оманливими або такими, що можуть ввести в оману щодо товару, послуги або особи, яка виробляє товар або надає послугу.

Об'єктом знака може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень.

Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, у тому числі власні імена, літери, цифри, зображувальні елементи, кольори та комбінації кольорів, а також будь-яка комбінація таких позначень (п. 2 ст. 5 Закону).

Згідно з п. 5 ст. 5 Закону право на одержання свідоцтва у порядку, встановленому цим Законом, має будь-яка особа, об'єднання осіб або їх правонаступники.

Пункт 6 ст. 5 Закону встановлює правило, відповідно до якого право на одержання свідоцтва має заявник, заявка якого має більш ранню дату подання до Установи або, якщо заявлено пріоритет, більш ранню дату пріоритету, за умови, що вказана заявка не вважається відкликаною, не відкликана або за нею Установою не прийнято рішення про відмову в реєстрації знака, можливості оскарження якого вичерпані.

Пункт 4 ст. 5 Закону встановлює, що обсяг правової охорони, що надається, визначається зображенням знака та переліком товарів і послуг, внесеними до Реєстру, і засвідчується свідоцтвом з наведеними у ньому копією внесеного до Реєстру зображення знака та переліком товарів і послуг.

Відповідно до п.1 ст.10 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 15.12.1993 (з подальшими змінами і доповненням) експертиза заявки має статус науково-технічної експертизи, складається з формальної експертизи та кваліфікаційної експертизи (експертизи по суті) і проводиться закладом експертизи відповідно до цього Закону та правил, встановлених на його основі Установою. Згідно з п.15 цієї ж статті, під час кваліфікаційної експертизи перевіряється відповідність заявленого позначення умовам надання правової охорони, визначеним цим Законом.

Відповідно до пункту 4.3 Правил задачею експертизи заявки по суті позначення, заявленого на реєстрацію як знак, відповідно до пункту 7 статті 10 Закону, є перевірка позначення на відповідність умовам надання правової охорони.

Заклад експертизи здійснює інформаційну діяльність, необхідну для проведення експертизи заявок (пункт 2 статті 10 Закону).

Під час кваліфікаційної експертизи перевіряється відповідність заявленого позначення умовам надання правової охорони, визначеним цим Законом. При цьому використовуються інформаційна база закладу експертизи, в тому числі матеріали заявки, а також довідково- пошуковий апарат та відповідні офіційні видання (пункт 15 статті 10 Закону).

Встановлено, що експертиза заявки № m 2014 03374 проводилася відповідно до ст. 19 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» та Правил складання, подання та розгляду заявки на видачу свідоцтва України на знак для товарів і послуг, затверджених наказом Державного патентного відомства України №116 від 28.07.1995 та зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 02.08.1995 за № 276/812 (в редакції наказу Державного патентного відомства України № 72 від 20.08.1997).

За результатами проведеної кваліфікаційної експертизи заявки № m2014 03374 зразок пройшов експертизу ДП «Український інститут промислової власності» за висновком якого встановлено, що заявлений зразок відповідає умовам надання правової охорони, а заявка відповідає вимогам ст.11 Закону України «Про охорону прав на промисловий зразок».

При проведенні кваліфікаційної експертизи, вказаної заявки, заявлене позначення перевірялося на відповідність умовам надання правової охорони, визначеним Законом, зокрема, чи не є оманливим або таким, що може ввести в оману щодо особи, яка надає послуги або виробляє товари. При цьому, використовувалась інформаційна база закладу експертизи, в тому числі матеріали раніше поданих заявок, а також довідково-пошуковий апарат та відповідні офіційні видання.

Вказані обставини підтверджуються копіями матеріалів заявки № m2014 03374 , доданими представником Державної служби інтелектуальної власності до своїх заперечень.

Таким чином, знак для товарів і послуг за Свідоцтвом України № НОМЕР_1 від 25.09.2015 року видавався відповідно до охоронних документів наданих Державною службою інтелектуальної власності комплексно, а не як окремого елемента, як зазначає позивач.

Оскільки, Державною службою було прийнято рішення про реєстрацію знака (комплексного зображення) та видано свідоцтво України № НОМЕР_1 від 25.09.2015, суд приходить до висновку, що знак відповідає умовам надання правової охорони, встановленими статтями 5 і 6 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» .

Вказані обставини позивачем не спростовані.

Доводи позивача про те, що знак для товарів і послуг за свідоцтвом України НОМЕР_1 від 25.09.2015 не відповідає умовам надання правової охорони оскільки може вводити споживачів в оману, так-як використання в складі Знака в своєму складі Герб Волинської області при маркуванні алкогольної продукції, може призвести до введення в оману споживачів, щодо територіальної приналежності виробника, та щодо схвалення такої продукції органом місцевого самоврядування, не підтверджені належними та допустимими доказами, з огляду на наступне.

Згідно ч.2 ст. 6 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» не можуть одержати правову охорону позначення, які є оманливими або такими, що можуть ввести в оману щодо товару, послуги або особи, яка виробляє товар або надає послугу.

Відповідно до п. 4.3.1.9. Правил до позначень, що є оманливими або такими, що можуть ввести в оману щодо товару, послуги або особи, яка виробляє товар або надає послугу, відносяться позначення, які породжують у свідомості споживача асоціації, пов'язані з певною якістю, географічним походженням товарів або послуг або з певним виробником, які насправді не відповідають дійсності.

Так в абз. 2 п. 4.3.1.9 Правил зазначено, що позначення може бути визнане оманливим або таким, що здатне вводити в оману, коли є очевидним, що воно в процесі використання як знака не виключає небезпеку введення в оману споживача.

Для встановлення відповідності знаку для товарів і послуг за свідоцтвом України НОМЕР_1 від 25.09.2015 умовам надання правової охорони, на які посилався позивач, необхідним є застосування спеціальних знань.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частина 4 статті 59 ЦПК України передбачає, що доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Крім того, ч. 2 постанови № 11 Пленуму Верховного Суду України від 29.12.11976 року "Про судове рішення" /з наступним змінами/ передбачено, що відповідно до принципу безпосередності судового розгляду рішення може бути обґрунтоване лише тими доказами, які одержані у визначеному законом порядку і перевірені в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України фактичні дані, що мають значення для справи встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема, звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Зважаючи на це, та керуючись ч.1 ст. 143 ЦПК України, згідно з якою для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.

Разом з цим, позивач не звертався до суду з клопотанням про призначення у справі судової експертизи об'єктів інтелектуальної власності.

До того ж, представникам позивача двічі, в судових засіданях 15.12.2015 року та 17.02.2016 року, судом було роз'яснено обов'язок подати докази на підтвердження обставин на які вони посилаються як на підставу своїх вимог, наслідки неподаня доказів та право звернутися до суду з клопотанням про призначеня у даній справі судової експертизи.

Між тим, представники позивача зазначили, що вони не мають наміру звертатися до суду з клопотанням про призначення у даній справі судової експертизи, вважають, що всі належні до допустимі докази, на підтвердження обстави на які вони посилаються як на підставу своїх вимог, ними подано суду.

Таким чином, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, які можуть бути підставою для задоволення даного позову.

Судом не може бути прийнято до уваги посилання позивача в якості доказу своєї позиції на рішення Господарського суду Волинської області у справі 903/457/15 від 30 червня 2015 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 15 вересня 2015 року , яким було встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Галичина-Табак" неправомірно, всупереч приписам рішення Волинської обласної ради від 16.03.2004 р. №10/8 "Про Положення про зміст, опис та порядок використання символіки області" (з подальшими змінами) використовує при виробництві та реалізації зображення герба Волині на етикетках продукції серії «Волинь», «Етнос Волинь Вірність традиціям» та «Етнос Полісся Вірність традиціям», що є порушенням, передбаченим ст.1 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" у вигляді вчинення дій у конкуренції, що суперечать торговим та іншим звичаям у господарській діяльності, з огляду на наступне.

Згідно рішення Господарського суду Волинської області у справі 903/457/15 від 30 червня 2015 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 15 вересня 2015 року, спірні правовідносини випливають з використання свідоцтва України на комбінований знак для товарів та послуг № НОМЕР_2 від 10.12.2014 року, а також наявність виданого Державною службою інтелектуальної власності, відповідно до вимог Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" Патенту України № 28729 від 12.01.2015 р. на промисловий зразок «ЕТИКЕТКА», а не з правовідносин щодо використання знаку на підставі свідоцтва України на знак для товарів та послуг № НОМЕР_1 від 25.09.2015, яке є предметом розгляду в даній справі.

Спірні відносини, згадані рішення від 30.06.2015 та від 15.09.2015, стосуються порушень конкурентного законодавства, предметом розгляду в зазначених справах є висновок антимонопольного органу про наявність у діях позивача (ТзОВ "Галичина-Табак") ознак недобросовісної конкуренції. В зазначених рішення вказано, можливе порушення прав на об'єкти інтелектуальної власності, проте не встановлено саме такого факту або обставини, як того вимагає положення ч. 3 ст. 61 ЦПК України.

Крім цього, відповідно до п. 7 Постанови ПВСУ «Про судове рішення у цивільній справі» за №14 від 18.12.2009 року, визначено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ лише в тому разі, коли в них беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, чи їх правонаступники (частина третя статті 61 ЦПК), то в інших випадках - ці обставини встановлюються на загальних підставах.

За змістом частини третьої статті 14, частини третьої статті 61, частини другої статті 223 ЦПК особи, які не брали участі в цивільній, господарській або адміністративній справі, в якій судом ухвалено відповідне судове рішення, мають право при розгляді іншої цивільної справи за їх участю оспорювати обставини, встановлені цими судовими рішеннями.

Відповідачі ОСОБА_2 та Державна служба інтелектуальної власності України не приймали участь у розгляді справи в порядку господарського судочинства.

Виходячи з викладеного вище, при розгляді даної справи не має преюдиційного значення оцінка Господарським судом Волинської області конкретних обставин справи, які не відносяться до спірних правовідносин, мотиви судового рішення у справі 903/457/15 від 30 червня 2015 року, правова кваліфікація спірних відносин щодо порушень конкурентного законодавства, виходячи з характеру спірних правовідносин у даній справі.

Інші доводи позивача правового значення для вирішення даної справи не мають.

Позивач, Волинська обласна рада, зазначає, що відповідачами здійснюється незаконне, використання місцевої символіки (Волинської області) при маркуванні алкогольної продукції використовується зображення герба Волинської області.

При цьому, посилається на те, що п. 3.7, 3.10 Положення про зміст, опис та порядок використання символіки області затвердженого рішення Волинської обласної ради від 16.03.2004 р. №10/8 із змінами, внесеними рішеннями Волинської обласної ради від 26.05.2009 р. № 29/39 та від 05.04.2013р. № 18/13 відповідно до якого без дозволу обласної ради юридичні та фізичні особи мають виключне право використовувати затверджені зображення герба та прапора Волинської області лише з метою національно-патріотичного виховання молоді та у випадках, передбачених п.3.4., п.3.5., п.3.6. цього Положення.

Проте, Товариство з обмеженою відповідальністю «ГАЛИЧИНА - ТАБАК», не зверталось до Волинської обласної ради з проханням надати дозвіл на використання символіки Волинської області.

Разом з цим вказує, що до Волинської обласної ради звернулась Луцька філії ТзОВ "Галичина-Табак" з листом від 25.07.2014 р. № 3, в якому просила надати дозвіл на використання зображення герба Волинської області у своїй комерційній діяльності.

26.09.2014 року під час голосування на засіданні чергової сесії обласної ради проект рішення щодо надання дозволу на використання герба Волинської області ТОВ «ГАЛИЧИНА - ТАБАК» затверджено не було.

Відповідно до п. 3.7 Положення про зміст, опис та порядок використання символіки області затвердженого рішення Волинської обласної ради від 16.03.04 №10/8 із змінами, внесеними рішеннями Волинської обласної ради від 26.05.09. № 29/39 та від 05.04.13 №18/13, юридичні та фізичні особи мають право використовувати затверджені зображення герба та прапора Волинської області з метою національно-патріотичного виховання молоді і формування національної свідомості громадян без прийняття рішення обласної ради про надання дозволу на використання символіки області. У разі використання символіки Волинської області з комерційною метою (реклама товару, фірми виготовлення сувенірної продукції тощо) - дозвіл на використання символіки надається рішенням обласної ради.

З аналізу положень Закону України «Про місцеве самоврядування» вбачається, що зміст, опис та порядок використання символіки територіальних громад сіл, селищ, міст, районів та областей визначаються відповідною радою.

Проте, суд звертає увагу позивача на те, що зазначений ним же в позовній заяві Закону України «Про місцеве самоврядування», визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування, водночас вказаний Закон не регулює механізму, порядку і способу отримання дозволу на використання місцевої символіки, а тому доводи позивча з цього приводу є безпідставними.

Статтею 4 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» закріплено основні вимоги до дозвільної системи у сфері господарської діяльності.

Так, виключно законами, які регулюють відносини, пов`язані з одержанням документів дозвільного характеру, встановлюються: необхідність одержання документів дозвільного характеру та їх види; дозвільний орган, уповноважений видавати документ дозвільного характеру; платність або безоплатність видачі (переоформлення, видачі дубліката, анулювання) документа дозвільного характеру; строк видачі або надання письмового повідомлення про відмову у видачі документа дозвільного характеру; вичерпний перелік підстав для відмови у видачі, переоформлення, видачі дубліката, анулювання документа дозвільного характеру; строк дії документа дозвільного характеру або неможливість строку дії такого документа; перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності; перелік та вимоги до документів, які суб'єкту господарювання необхідно подати для одержання документа дозвільного характеру.

Абзацом 2 п.4 ст.11 Закон України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" визначено, що етикеточна продукція розробляється товаровиробником алкогольних та тютюнових виробів і повинна відповідати вимогам чинного законодавства про мови (крім додаткової інформації щодо характеристик продукту), не потребує додаткових узгоджень, є промисловою власністю виробника та захищається згідно з чинним законодавством про промислову (інтелектуальну) власність. Власні назви алкогольних напоїв та тютюнових виробів визначаються їх виробниками і можуть відтворювати зареєстрований чи поданий на реєстрацію знак для товарів і послуг або бути його частиною.

Таким чином, з аналізу зазначених вище положень законодавства вбачається, що на час звернення позивач з даним позовом відсутній закон яким передбачено обов'язкове отримання дозволу на право використання місцевої символіки, що дає змогу відповідачам використовувати місцевої символіки без дозволу в рамках діючого законодавства України.

Отже, суд вважає, що наведені позивачем підстави для визнання спірного свідоцтва недійсним з підстав, передбачених ч. 2 ст. 6 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» в частині є недоведеними, а в частині - безпідставними та такими, що суперечать положенням чинного законодавства в сфері інтелектуальної власності, зокрема правової охорони знаків для товарів і послуг.

Інших доводів щодо порушених прав або охоронюваних законом інтересів позивачем не було зазначено і суду не надано.

В той же час, ст. 19 Закону України «Про охорону прав на знак для товарів і послуг» передбачає лише три підстави для визнання свідоцтва на знак недійсним, зокрема, невідповідності зареєстрованого знака умовам надання правової охорони.

Разом з цим позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що використання Знака для товарів та послуг на підставі свідоцтва України № НОМЕР_1 від 25.09.2015 року, створює недостовірне уявлення споживачів про належність продукції та її виробника.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що заявлені позивачем позовні вимоги недоведені належними доказами по справі, позов є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 418, 419, 421, 424, 494, 495, 499 ЦК України, ст.ст. 5, 6, 19 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 15 грудня 1993 р. № 3689-ХІІ з подальшими змінами і доповненнями, ст. ст. 3, 4, 10, 11, 57-60, 88, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову Волинської обласної ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Галичина - Табак", ОСОБА_2, Державної служби інтелектуальної власності України про визнання недійсним свідоцтва на знак для товарів і послуг та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через суд першої інстанції протягом 10 днів з дня його проголошення.

Особи, які приймали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: