Рішення № 56034158, 18.02.2016, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/13397/15-ц

2/357/132/16

Категорія 26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 лютого 2016 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді - Голуб А. В. ,

при секретарі - Куца В. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Біла Церква в залі суду №4 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПРИВАТБАНК» про захист прав споживачів банківських послуг про визнання недійсним кредитного договору та договорів іпотеки,-

В С Т А Н О В И В :

Позивачка звернулася до суду з вказаним позовом посилаючись на те, що 23 серпня 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитну угоду №Д 07-02-136 МК. Кредитні кошти надавалися ОСОБА_1 на підставі укладеного договору про видачу траншу №Д 07-02-136/1 МК від 23.08.2007 року. Відповідно до умов кредитного договору Банк надав у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти у сумі 150 000, 00 доларів США в порядку і на умовах, визначених цим Договором та Графіка погашення кредиту, відсотків і винагороди (додаток №1 до даного договору), який є невід»ємною частиною кредитного договору, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 18,0% річних, з кінцевим терміном повернення кредиту 10.08.2017 року. В якості забезпечення виконання зобов»язань щодо погашення кредиту між позивачем та Банком було укладено договір іпотеки від 28.08.2007 року зареєстрований в реєстрі №4321 посвідчений державним нотаріусом Узинської міської державної нотаріальної контори Київської області Пашкевич Л.Г. предметом договору іпотеки є нерухоме майно - нежитлова будівля, що знаходиться в АДРЕСА_2, загальною площею 196,6 кв.м., та договір іпотеки від 28.08.2007 року, зареєстрований в реєстрі №4323 посвідчений державним нотаріусом Узинської міської державної нотаріальної контори Київської області Пашкевич Л.Г., предметом договору іпотеки є нерухоме майно - нежитлове приміщення в житловому будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 та складається в цілому з одного нежитлового приміщення, нежитловою площею 323,0 кв.м., розташованого на земельній ділянці розміром 0,11 га. Позивачка вказувала на те, що кредитна угода та кредитний договір з додатком №1 до кредитного договору укладені із порушенням вимог чинного законодавства, а саме з порушенням положень ст.ст. 203,215 ЦК України та положень ч.ч. 2,4 ст.11, ст.ст. 18,21 Закону України «Про захист споживачів», п. 6 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту затверджених Постановою Правління Національного банку України 10.05.2007 року №168 зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 25.05.2007 року за №541/13808. Позивачка просила в судовому порядку визнати недійсними кредитну угоду №Д 07-02-136 МК від 23.08.2007 року, кредитний договір №Д 07-02-136/1 МК від 23.08.2007 року з додатком №1 до кредитного договору укладені між Закритим акціонерним товариством комерційний банк "ПриватБанк" та громадянкою ОСОБА_1 з моменту укладення. Також позивачка просила на підставі ч. 2 ст. 548 ЦК України визнати недійсним договір іпотеки від 28.08.2007 року, зареєстрований в реєстрі за №4321, посвідчений державним нотаріусом Узинської міської державної нотаріальної контори Київської області Пашкевич Л.Г. Предметом договору іпотеки є нерухоме майно - нежитлова будівля, що знаходиться в АДРЕСА_2, загальною площею 196,6 кв.м. укладений між Закритим акціонерним товариством комерційний банк "ПриватБанк" та громадянкою ОСОБА_1 з моменту укладення; визнати недійсним договір іпотеки від 28.08.2007 року, зареєстрований в реєстрі за №4323, посвідчений державним нотаріусом Узинської міської державної нотаріальної контори Київської області Пашкевич Л.Г. Предметом договору іпотеки є нерухоме майно - нежитлове приміщення в житловому будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 та складається в цілому з одного нежитлового приміщення, нежитловою площею 323,0 кв.м., розташованого на земельній ділянці розміром 0,11 га укладений між Закритим акціонерним товариством комерційний банк "ПриватБанк" та громадянкою ОСОБА_1 з моменту укладення.

Під час розгляду справи представник ОСОБА_1 Кузьменко С.В. подавала суду уточнену позовну заяву в якій остання уточнила підстави позову ОСОБА_1 та вказувала на те, що кредитна угода №Д 07-02-136 МК від 23.08.2007 року, кредитний договір №Д 07-02-136/1 МК від 23.08.2007 року з додатком №1 до кредитного договору укладені між сторонами мають бути визнані недійсними на підставі ч.ч. 1,2 ст. 215 ЦК України та ч. 1 ст. 203 ЦК України, оскільки вказані правочини укладені із порушеннями вимог ч.ч. 2,4 ст. 11, ст.ст. 18,19,21 Закону України «Про захист прав споживачів», п. 6 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту затверджених Постановою Правління Національного банку України 10.05.2007 року №168 зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 25.05.2007 року за №541/13808. При цьому позивачка посилалася на те, що відповідачем не було проведено переддоговірної роботи з позивачем у відповідності до вимог ст. 11 ЗУ "Про захист прав споживачів" та Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту затверджених Постановою Правління Національного банку України 10.05.2007 року №168 зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 25.05.2007 року за №541/13808, а саме перед укладенням договору про надання споживчого кредиту Банк не повідомив позивачку у письмовій формі про кредитні умови, зокрема, про орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов»язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо), наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов»язаннями споживача, переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. Банк під час укладення кредитного договору не попередив письмово позивачку про те, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором несе споживач. Позивачка вказувала на те, що оскільки відповідач не провів переддоговірну роботу та не надав їй всю необхідну інформацію перед укладенням кредитного договору, то це вплинуло на прийняття нею рішення щодо кредитування на певних умовах та призвело до укладення позивачкою вищевказаних спірних договорів на невигідних для неї умовах. В кредитній угоді №Д 07-02-136 МК від 23.08.2007 року, кредитному договорі №Д 07-02-136/1 МК від 23.08.2007 року з додатком №1 до кредитного договору відсутня така істотна умова правочину, як ціна - сукупна вартість кредитного договору, відсутні відомості щодо детального розпису загальної вартості кредиту для споживача, у вказаних спірних договорах та додатку №1 до кредитного договору містяться двозначні положення щодо сум та валюти витрат Позичальника на здійснення щомісячних платежів. А тому позивачка просила в судовому порядку визнати недійсними кредитну угоду №Д 07-02-136 МК від 23.08.2007 року, кредитний договір №Д 07-02-136/1 МК від 23.08.2007 року з додатком №1 до кредитного договору укладені між Закритим акціонерним товариством комерційний банк "ПриватБанк" та громадянкою ОСОБА_1 з моменту укладення. Також позивачка просила на підставі ч. 2 ст. 548 ЦК України визнати недійсним договір іпотеки від 28.08.2007 року, зареєстрований в реєстрі за №4321, посвідчений державним нотаріусом Узинської міської державної нотаріальної контори Київської області Пашкевич Л.Г. Предметом договору іпотеки є нерухоме майно - нежитлова будівля, що знаходиться в АДРЕСА_2, загальною площею 196,6 кв.м. укладений між Закритим акціонерним товариством комерційний банк "ПриватБанк" та громадянкою ОСОБА_1 з моменту укладення; визнати недійсним договір іпотеки від 28.08.2007 року, зареєстрований в реєстрі за №4323, посвідчений державним нотаріусом Узинської міської державної нотаріальної контори Київської області Пашкевич Л.Г. Предметом договору іпотеки є нерухоме майно - нежитлове приміщення в житловому будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 та складається в цілому з одного нежитлового приміщення, нежитловою площею 323,0 кв.м., розташованого на земельній ділянці розміром 0,11 га укладений між Закритим акціонерним товариством комерційний банк "ПриватБанк" та громадянкою ОСОБА_1 з моменту укладення.

Позивачка ОСОБА_1 та її представник Кузьменко С.В. підтримали уточнені позовні вимоги позивача.

Представник відповідача ОСОБА_6 позов заперечував та вказував на те, що на момент укладення між сторонами спірних: кредитної угоди №Д-02-136 МК від 23.08.2007 року, кредитного договору №Д 07-02-136/1 МК з додатком №1 до кредитного договору дійсно діяв Закон України «Про захист прав споживачів», однак у редакції вказаного закону на момент укладення спірних договорів, були відсутні норми щодо переддоговірної роботи Банку на які посилається позивачка і вказані норми були внесені у Закон «Про захист прав споживачів» тільки у 2011 році. Також представник відповідача вказував на те, що на момент укладення між сторонами спірних договорів та додатку №1 до кредитного договору відповідачем не було порушено законодавство на яке вказує позивачка і вказані договори та додаток №1 є законними, оскільки вказані спірні договори та додаток №1 були укладені відповідно до норм чинного на той час законодавства України. Представник відповідача вказував на те, що позовні вимоги позивачки є необгрунтованими, а також представник позивача просив суд застосувати строки позовної давності до вищевказаних позовних вимог позивачки.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов ОСОБА_1 підлягає до задоволення.

Так, судом встановлено, що 23.08.2007 року між Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитну угоду №Д 07-02-136 МК.

Відповідно до п. 1.1 кредитної угоди, предметом даної угоди є загальні умови і порядок надання Банком, у рамках програми мікрокредитування, кредиту Позичальнику. Кредит надається при наявності вільних коштів. Надання коштів здійснюється окремими частинами - траншами кредиту, сукупна величина сальдо по яких не буде перевищувати суму, обговорену у п. 1.2. даної угоди. Видача частин кредиту здійснюється після підписання договору про видачу траншу, на термін і на умовах, передбачених у даній угоді, а також у договорі про видачу траншу. Договора про видачу траншів є невід»ємними частинами даної угоди. Умови видачі - сума кожної частини, термін по кожному траншу оформляється окремим договором про видачу траншу при кожній видачі частини кредиту. Кожний договір про видачу траншу є невід»ємною частиною даної угоди. Позичальник зобов»язується повернути отриманий кредит, сплатити відсотки і винагороду в терміни, встановлені даною угодою і договорами про видачу траншів у повному обсязі.

Згідно до п. 1.2 кредитної угоди, загальна сума кредиту в рамках кредитної угоди: 150 000,00 доларів США.

В п. 1.3 кредитної угоди вказано, що термін повернення кредиту й окремих частин- траншів кредиту, встановлюється договорами про видачу траншів кредиту, а також графіками погашення кредиту, відсотків і винагороди, що є невід»ємними додатками до договорів про видачу траншів, але не пізніше 10.08.2017 року. Зазначений термін може бути змінений згідно п.п. 2.3.3, 2.4.1 даної угоди.

Згідно п. 1.4 кредитної угоди, кредит надається на наступні цілі: поповнення оборотних, придбання основних засобів. Ціль надання окремих частин кредиту-траншів, уточнюється в п. 1.4 договорів про видачу траншів.

Відповідно до п. 2.1.1 кредитної угоди, Банк зобов»язується надавати кредит шляхом перерахування кредитних коштів на підставі розрахункових документів Позичальника у вигляді траншів кредиту, сукупна величина сальдо по яких не буде перевищувати суму, обговорену п. 1.2 даної угоди, а також за умови виконання Позичальником зобов»язань, передбачених п. 2.2.11 даної угоди.

Згідно до п. 2.2.1 кредитної угоди, Позичальник зобов»язується використовувати транші кредиту на цілі, зазначені в п. 1.4 договорів про видачу траншів.

Відповідно до п. 2.2.2 кредитної угоди, Позичальник зобов»язується сплачувати відсотки за користування кредитними коштами відповідно до п.п. 4.1, 4.2, 4.3, 4.4 цієї угоди, а також п. 4.1, 4.2, 4.3, 4.4 договорів про видачу траншів, що є невід»ємними частинами даної угоди.

В п. 2.2.3 кредитної угоди, Позичальник зобов»язується здійснювати погашення кредитів, відсотків і винагороди в порядку і терміни згідно Графіків погашення кредиту, відсотків і винагороди, що складаються за кожним договором про видачу траншу окремо і є невід»ємними частинами договору про видачу траншу.

Відповідно до п. 3.1 кредитної угоди, виконання зобов»язань Позичальника за цією угодою і договорам про видачу траншів забезпечується: 3.1.1 договором іпотеки б/н 1 від 28.08.2007 року; 3.1.2 договором іпотеки б/н 2 від 28.08.2007 року.

В судовому засіданні також встановлено, що 23.08.2007 року між Закритим акціонер ним товариством комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено договір про видачу траншу №Д 07-02-136/1 МК згідно до якого ОСОБА_1 було надано кредит в сумі 150 000,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 18,0% річних, з кінцевим терміном повернення кредиту 10.08.2017 року. Наведене підтверджується копією кредитної угоди №Д 07-02-136/1 МК, поясненнями учасників процесу.

Згідно до п. 1.1 кредитного договору, Банк зобов»язується надати Позичальнику кредитні кошти в частині загального ліміту, встановленого п. 1.2 кредитної угоди №Д 07-02-136 МК від 23.08.2007 року. Кошти, надані Банком у рамках даного договору, надаються в сумі, що не перевищує суму ліміту, що зазначена в п. 1.2 кредитної угоди на термін і на умовах, передбачених у даному договорі і кредитній угоді, а Позичальник зобов»язується повернути отриманий транш кредиту, сплатити відсотки на суму траншу кредиту, у встановлені даним договором терміни, а також виконати свої зобов»язання згідно цього договору і кредитної угоди №Д 07-02-136 МК від 23.08.2007 року у повному обсязі.

Відповідно до п. 1.2 кредитного договору, сума траншу кредиту: 150 000, 00 доларів США.

В п. 1.3 кредитного договору зазначено, що терміни повернення траншу кредиту і відсотків визначаються відповідно до Графіка погашення кредиту, відсотків і винагороди (Додаток №1 до даного договору). Зазначені терміни можуть бути змінені згідно п.п. 2.3.3, 2.4.1 кредитної угоди №Д 07-02-136 МК від 23.08.2007 року.

Згідно до п. 2.2.3 кредитного договору, Позичальник зобов»язується здійснювати погашення траншу кредиту і відсотків у порядку і терміни відповідно до Графіка погашення кредиту, відсотків і винагороди (Додаток №1 до даного договору).

У п. 2.2.4 кредитного договору вказано, що Позичальник зобов»язується остаточну сплату відсотків і винагороди за користування траншем кредиту зробити не пізніше фактичного повного погашення траншу кредиту.

Відповідно до п. 3 кредитного договору, виконання зобов»язань Позичальника за даним договором забезпечується відповідно до розділу 3 кредитної угоди №Д 07-02-136 МК від 23.08.2007 року.

Згідно до п. 4.1 кредитного договору, за користування кредитними коштами в період з дати списання коштів з позичкового рахунку до дати погашення траншу кредиту згідно п.п. 2.2.3, 2.3.3, 2.4.1, 4.10 кредитної угоди №Д 07-02-136 МК від 23.08.2007 року, п.п. 1.3, 2.2.2, 2.2.3, 2.2.4 даного договору, Позичальник сплачує відсотки в розмірі 18% річних, які відповідають п. 4.1. кредитної угоди.

Відповідно до п. 4.2 кредитного договору, сплата відсотків за користування кредитом, передбачених п. 4.1 даного договору здійснюється в дату сплати відсотків, відповідно до Графіка погашення кредиту, відсотків і винагороди, наведеному в Додатку №1 до даного договору. При несплаті відсотків у зазначений термін, вони вважаються простроченими.

Згідно до п. 4.7 кредитного договору, погашення кредиту, сплата відсотків за даним договором здійснюється у валюті кредиту. Сплата винагороди і неустойки здійснюється в гривні (для кредитів у валюті за курсом НБУ на день здійснення платежу).

Відповідно до п. 5.1 кредитного договору, договір набирає чинності з моменту підпи сання даного договору обома сторонами і діє разом із Кредитним договором № Д 07-02-136 МК від 23.08.2007 року в обсязі перерахованих за даним договором коштів до повного виконання зобов»язань сторонами.

Згідно до п. 5.2 кредитного договору, будь-які зміни і доповнення до даного договору дійсні тільки в тому випадку, якщо вони оформлені в письмовому вигляді за належними підписами обох сторін. Всі усні домовленості за даним договором юридичної чинності не мають. У випадку розбіжності тексту даного договору і кредитного договору №Д 07-02-136 МК від 23.08.2007 року, переважне право мають умови кредитної угоди. У випадку неврегулювання окремих питань даним договором, сторони зобов»язані керува тися умовами кредитного договору №Д 07-02-136 МК від 23.08.2007 року.

В судовому засіданні учасники процесу підтвердили, те, що сторони 23.08.2007 року підписали вказані договори.

Учасники процесу також підтвердили у суді, що сторони також підписали 23.08.2007 року Додаток №1 до договору про видачу траншу №Д 07-02-136/1 МК від 23.08.2007 року - Графік погашення кредиту відсотків і винагороди.

В судовому засіданні встановлено, що 28.08.2007 року між Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» та громадянкою ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки, який був нотаріально посвідчений державним нотаріусом Узинської міської державної нотаріальної контори Пашкевич Л.Г. та зареєстро ваний в реєстрі №4321. Наведене підтверджується копією договору іпотеки від 28.08.2007 року, та поясненнями учасників процесу.

Згідно до п. 1 вказаного договору іпотеки, предметом цього договору є надання Іпотекодавцем в іпотеку майна, зазначених в п. 7 цього договору, в забезпечення виконання зобов»язань Позичальника перед Іпотекодержателем, в силу чого Іпотекодер жатель має право в разі невиконання Іпотекодавцем зобов»язань, забезпечених іпотекою, одержати задоволення за рахунок переданого в іпотеку майна та земельної ділянки переважно перед іншими кредиторами Іпотекодавцем.

Відповідно до п. 7 вказаного договору іпотеки, в забезпечення виконання своїх зобо в»язань за кредитним договором Іпотекодавець надав в іпотеку: нежитлове приміщення в житловому будинку, що знаходиться в АДРЕСА_2, загальною площею 196,6 кв.м., та належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, посвідченого Узинською державною нотаріальною конторою 12.10.2002 року за реєстром №1-4030 та зареєстрова ного Білоцерківським міжміським бюро технічної інвентаризації в реєстровій книзі №2 за реєстровим номером 105.

Судом також встановлено, що 28.08.2007 року між Закритим акціонерним товарист вом комерційний банк «ПриватБанк» та громадянкою ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки, який був нотаріально посвідчений державним нотаріусом Узинської міської державної нотаріальної контори Пашкевич Л.Г. та зареєстрований в реєстрі №4323. Наведене підтверджується копією договору іпотеки від 28.08.2007 року, та поясненнями учасників процесу.

Згідно до п. 1 вказаного договору іпотеки, предметом цього договору є надання Іпотекодавцем в іпотеку майна, зазначених в п. 7 цього договору, в забезпечення виконання зобов»язань Позичальника перед Іпотекодержателем, в силу чого Іпотекодер жатель має право в разі невиконання Іпотекодавцем зобов»язань, забезпечених іпотекою, одержати задоволення за рахунок переданого в іпотеку майна та земельної ділянки переважно перед іншими кредиторами Іпотекодавцем.

Відповідно до п. 7 вказаного договору іпотеки, в забезпечення виконання своїх зобо в»язань за кредитним договором Іпотекодавець надав в іпотеку: нежитлову будівлю, що знаходиться в АДРЕСА_1 та складається в цілому з одного цегляного нежитлового приміщення, нежитловою площею 323,0 кв.м. розташованого на земельній ділянці розміром 0,11 га, та належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Узинською державною нотаріальною конторою 28.08.2007 року та зареєстрованого. Наведене під тверджується копією договору іпотеки від 28.08.2007 року, та поясненнями учасників процесу.

В судовому засіданні встановлено, що ЗАТ комерційний банк «ПриватБанк» виконав умови кредитної угоди №Д 07-02-136 МК від 28.08.2007 року та кредитного договору № Д 07-02-136/1 МК від 28.08.2007 року та надав позивачці кредит у розмірі 150 000 доларів США. Наведене підтвердили у суді учасники процесу.

Як встановлено у суді, під час укладання вказаних спірних договорів та додатку №1 до договору про видачу траншу позивачка не отримувала у відповідача другі екземпляри вказаних документів, а вказані договори та додаток №1 до договору про видачу транша вона отримала у відповідача 03.12.2013 року після її письмового звернення до відповідача. Наведене підтверджується поясненнями позивачки та копією розписки від 03.12.2013 року.

Крім вказаного, в судовому засіданні встановлено, що рішенням Білоцерківського міськрайонного суду від 22.07.2015 року ухваленого по справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПРИВАТБАНК» про визнання частково недійсним кредитного договору, первісний позов задоволено частково, в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» за кредитним договором № Д 07-02-136 МК від 23.08.2007 в розмірі 1 133 217 грн. 15 коп., яка складається із заборгованості по кредиту 84 809,65 доларів США, що еквівалентно 1042310,60грн., заборгованості за процентами 6864,25 доларів США, що еквівалентно 84361,63грн., пені 6544,92грн, звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: нежитлову будівлю загальною площею 323 кв.м за адресою: АДРЕСА_1, та нежитлове приміщення в житловому будинку загальною площею 196,60 кв.м за адресою: АДРЕСА_2 що належать на праві власності ОСОБА_1, шляхом продажу предметів іпотеки та на підставі договорів іпотеки нежитлових приміщень від 23.08.2007 Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» з укладанням від свого імені договору купівлі-продажу будь-якій особі-покупцю на умовах та в порядку, передбаченому ст.38 Закону України "Про іпотеку" за початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності - незалежним експертом. У задоволенні зустрічного позову відмовлено і стягнуто на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» судові витрати в розмірі 3 654 грн. На вказане рішення Білоцерків ського міськрайонного суду ОСОБА_1 було подано апеляційну скаргу. Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 01.10.2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 було відхилено, а рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22.07.2015 року залишене без змін. Таким чином рішення Білоцерківського міськрайон ного суду Київської області від 22.07.2015 року набрало законної сили 01.10.2015 року. Наведене підтверджується копією рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київсь кої області від 22.07.2015 року та копією ухвали Апеляційного суду Київської області від 01.10.2015 року, поясненнями учасників процесу.

08.07.2015 року позивачка звернулася із зверненням до Управління у справах захисту прав споживачів у Київській області і 28.08.2015 року позивачці було надано відповідь на її звернення Інспекцією з питань захист прав споживачів у Київській області за №959. Наведене підтверджується копіями вказаного звернення та відповіді.

В обгрунтування своїх позовних вимог позивачка посилалася на те, що у Графіку погашення кредиту, відсотків і винагороди зазначено, що кредитна заборгованість погашається щомісяця рівними частками в розмірі 2 733, 00, що включає в себе погашення тіла кредиту та відсотків, тобто це є ануїтетний спосіб погашення заборгованості за кредитом. Розрахунок суми щомісячного ануїтетного платежу Банком вираховано невірно. Згідно до кредитних калькуляторів, сума щомісячного ануїтетного платежу повинна складати 2 702,78, а Банк визначив 2 733,00. Отже на думку позивачки Банк надмірно стягував з позичальника кожного місяця 30,22 і загалом 3 626,40. Вказаний розрахунок наведений позивачкою у її позовній заяві.

Позивачка також посилалася на те, що при укладенні кредитної угоди Банк її не повідомив про те, що є і класичний спосіб погашення кредиту і якщо здійснити розрахунок погашення кредиту класичним способом, то різниця на користь Банку складає 41834,76, що становить 35,85% від суми кредиту. На підтвердження ануїтетного та класичного способу погашення кредиту позивачем надано до суду відповідні розрахунки: Графік погашення споживчого кредиту (класичний); Графік погашення споживчого кредиту (ануїтет). Відповідачем не було надано до суду жодних доказів, які б спростовували вищевказані розрахунки позивача.

При вирішенні вказаного спору суд виходить з наступного.

Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно із ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення щодо договору позики, якщо інше не встановлено законом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно ч. 1 ст. 1048 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049, ч. 1 ст. 1050 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути кредитодавцю кредит у строк та в порядку, що встановлені договором.

В разі несвоєчасного повернення коштів він не звільняється від обов'язку виконання зобов'язання та повинен сплатити суму боргу та процентів, передбачених договором.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших атів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно до п. 14 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року №5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин", при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (статті 215, 1048-1052, 1054-1055), статті 18-19 Закону України «Про захист прав споживачів». Зокрема, кредитний договір обов'язково має укладатись у письмовій формі (стаття 1055 ЦК); недодержання письмової форми тягне його нікчемність та не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його нікчемністю. При вирішенні справ про визнання кредитного договору недійсним суди повинні враховувати роз'яснення, наведені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». Суди повинні розмежовувати кредитний договір, який є недійсним у силу закону (нікчемний), або може бути визнаний таким у судовому порядку (оспорюваний) з підстав, встанов лених частиною першою статті 215 ЦК, та кредитний договір, який є неукладеним (не відбувся), що не може бути визнаний недійсним, зокрема, у випадку, коли сторони в належній формі не досягли згоди щодо хоча б з однієї його істотної умови або зміст яких неможливо встановити, виходячи з норм чинного законодавства (статті 536, 638, 1056-1 ЦК).

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 8 Постанови від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст.203 ЦК на момент вчинення правочину.

Згідно до ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зважаючи на те, що споживчий кредитний договір є договором приєднання, сторона, що розробляє умови правочину, при визначенні його умов повинна враховувати вимоги чинного законодавства, зокрема ЗУ "Про захист прав споживачів", котрий, враховуючи суб'єктний склад учасників правочину в даному випадку, - є спеціальним законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у пись мовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов»язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов»язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів,

їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови;

з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Отже відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про кредитні умови, зокрема, про орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов»язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо), наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов»язаннями споживача, переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Дана норма кореспондує із ст.ст. 11,12 ЗУ "Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг", що визначають аналогічний обов'язок кредитора. Ст .19 цього Закону встановлює, що захист інтересів споживачів фінансових послуг є метою державного регулювання ринків фінансових послуг.

Згідно до ст. 56 Закону України "Про банки та банківську діяльність", клієнт має право доступу до інформації щодо, а саме на ціну банківських послуг.

П. 6 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», договір про надання фінансових послуг повинен містити розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків.

З метою виконання фінансовими установами вимог Закону України "Про захист прав споживачів" 10.05.2007 року Постановою Правління Національного банку України №168 було затверджено Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту. Вказана постанова була зареєстрована в Міні стерстві юстиції України 25.05.2007 року за №541/13808.

Згідно до п. 1.2 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту затверджених Постановою Правління Націо нального банку України 10.05.2007 року №168 зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25.05.2007 року за №541/13808, ці Правила регулюють порядок надання банками споживачу повної, необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про сукупну вартість споживчого кредиту (кредиту на поточні потреби, кредиту в інвести ційну діяльність, іпотечного кредиту) з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов»язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням та погашенням кредиту (у тому числі наданого у формі кредитної лінії, овердрафту за картковим рахунком тощо) і мають бути оплачені споживачем згідно з вимогами законодавства України та/або кредитного договору про

надання споживчого кредиту.

Відповідно до п. 1.3 вищевказаних Правил, Банки зобов'язані забезпечувати виконання цих Правил: у разі поширення інформації про послуги з надання кредитів споживачам; під час укладення кредитних договорів зі споживачами; у разі усних чи письмових звернень споживачів.

Згідно до п. 2.1 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту затверджених Постановою Правління Націона льного банку України 10.05.2007 року №168 зареєстрованих в Міністерстві юстиції Украї ни 25.05.2007 року за №541/13808, банки зобов'язані перед укладенням кредитного договору надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, зазначивши таке: а) найменування та місцезна ходження банку - юридичної особи та його структурного підрозділу; б) умови креди тування, зокрема: можливу суму кредиту; строк, на який кредит може бути одержаний; мету, для якої кредит може бути використаний; форми та види його забезпечення; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, у тому числі між зобов»язаннями споживача; тип процентної ставки (фіксована, плаваюча тощо); переваги та недоліки пропонованих схем кредитування; в) орієнтовну сукупну вартість кредиту з урахуванням: процентної ставки за кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов»язань споживача, які пов»язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту (у тому числі на користь третіх осіб -страховиків, оцінювачів, реєстраторів, нотаріусів щодо); варіантів погашення кредиту, уключаючи кількість платежів, їх періодичність та обсяги; можливості та умов дострокового повернен ня кредиту; г) інші умови, передбачені законодавством.

Відповідно до п. 2.4 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту затверджених Постановою Правління Національного банку України 10.05.2007 року №168 зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 25.05.2007 року за №541/13808, банки зобов'язані отримати письмове під твердження споживача про ознайомлення з вищенаведеною інформацією.

Відповідно до п. 3.1 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту затверджених Постановою Правління Національного банку України 10.05.2007 року №168 зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 25.05.2007 року за №541/13808, Банки зобов'язані в кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, зазначивши таке: значення процентної ставки та порядок обчислення процентних доходів відповідно до вибраного банком методу згідно з вимога ми нормативно-правових актів Національного банку; перелік, розмір і базу розрахунку всіх комісій (тарифів) банку, що пов'язані з наданням, обслуговуванням і погашенням

кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, здійснення валютно-обмінних операцій, юридичне оформлення тощо; перелік і розмір інших фінансових зобов'язань споживача, які виникають на користь третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами кредитного договору (страхові платежі під час страхування предмета застави, життя та працездатності спожи вача, розмір зборів до Пенсійного фонду України, комісії під час купівлі-продажу інозем ної валюти для погашення кредиту та процентів за користування ним, біржові збори, по слуги реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо).

В Додатку до вищезазначених Правил міститься Таблиця визначення сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки.

Відповідно до п. 3.2 вищевказаних Правил, кредитний договір має містити графік платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі, - щомісяця, щокварталу тощо) у

розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача за кож ним платіжним періодом з урахуванням даних, передбачених у додатку до цих Правил. У графіку платежів має бути докладно розписана сукупна вартість кредиту за кожним платіжним періодом.

Згідно до п. 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту затверджених Постановою Правління Національного банку України 10.05.2007 року №168 зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 25.05.2007 року за №541/13808, у разі надання кредиту в іноземній валюті банки зобов'язані під час укладення кредитного договору: попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором несе споживач.

З матеріалів справи також вбачається, що Національний Банк України своїми листами від 19.01.2006 року № 18-112/219-637 «Про застосування в банківській діяльності Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про захист прав споживачів», та від 16.06.2007 року № 40-117/2093-6134 «Про окремі питання практичного застосування Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», неодноразово попереджав комерційні банки про вимоги Закону України «Про захист прав споживачів» та про можливість виникнення в діяльності банків певних ризиків під час укладення та виконання договорів про споживчий кредит з фізичними особами, які не є суб»єктами підприємницької діяльності, що обумовлені нормами статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та про виникнення комплаєнс-ризиків та непередбачених втрат від невиконання імперативної норми Закону. Також регулятор зазначив, що у разі декларування банком у договорі зі споживачем будь-якої послуги, споживач має право не тільки в деталях знати предмет задекларованої послуги, а також отримати зазначену послугу належної якості, відповідно до умов дого вору.

Разом з тим, відповідач не надав суду доказів проведення ним переддоговірної роботи з позивачем у відповідності до вимог ст. 11 ЗУ "Про захист прав споживачів" та Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту затверджених Постановою Правління Національного банку України 10.05.2007 року №168 зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 25.05.2007 року за №541/13808.

Суд критично оцінює посилання представника відповідача про те, що саме у кредитній угоді №Д 07-02-136 МК від 23.08.2007 року міститься вся інформація, яку Банк зобов»язаний був надати позивачу перед укладенням договору про надання споживчого кредиту, а також про те, що позичальниця отримала усю необхідну інформацію, що була необхідна їй для здійснення свідомого вибору, оскільки вказана кредитна угода не містить вказаної інформації.

Судом встановлено, що на момент звернення позивачки до відповідача з проханням видачі споживчого кредиту та перед укладенням договору про надання споживчого креди ту відповідач відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» не повідомив споживача у письмовій формі про кредитні умови, зокрема, про наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов»язан нями споживача; про орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов»язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витра ти, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо), про переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Відповідно до п. 16 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року №5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин", суди повинні з'ясувати виконання банками чи іншими фінансовими установами положення статей 11, 18, 21 Закону України "Про захист прав споживачів", а також пункту 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року № 541/13808 (щодо договорів, укладених після набрання постановою чинності), де передбачено обов'язок банків у разі надання кредиту в іноземній валюті під час укладення кредитного договору попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за цим договором несе споживач. При розгляді таких справ суди повинні враховувати, зокрема, висновки, викладені у Рішенні Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 (справа про захист прав споживачів кредитних послуг).

Як визначено в Рішенні Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року в справі № 15-рп/2011, держава сприяє забезпеченню споживання населенням якісних товарів (робіт, послуг), зростанню добробуту громадян та загального рівня довіри в суспільстві. Разом з тим споживачу, як правило, об'єктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів (робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму (частина перша статті 634 Цивільного Кодексу України). Отже, для споживача існує ризик помилково чи навіть унаслідок уведення його в оману придбати не потрібні йому кредитні послуги. Тому держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Тим самим держава одночасно убезпечує добросовісного продавця товарів (робіт, послуг) від можливих зловживань з боку споживачів.

За змістом Директиви 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради ЄР від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів, важливим для забезпечення довіри споживачів є пропонування ринком достатнього ступеня їх захисту. При цьому в зазначе ній Директиві відповідні права споживачів регламентуються на доконтрактній стадії, а також на стадії виконання кредитної угоди.

Судом встановлено, що згідно до п. 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту затверджених Поста новою Правління Національного банку України 10.05.2007 року №168 зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 25.05.2007 року за №541/13808 під час укладення кредит ного договору відповідачем не було попереджено споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором несе споживач.

Згідно до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві. Обов»язок доведення того, що один з оригіналів договору був переданий споживачеві, покладається на кредитодавця. Споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у дого ворі. У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: 1) сума кредиту; 2) детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; 3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; 4) право дострокового повернення кредиту; 5) річна відсоткова ставка за кредитом; 6) інші умови, визначені законодавством. У договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюва тися залежно від зміни облікової ставки Національного банку України або в інших

випадках. Про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем письмово протягом семи календарних днів з дати її зміни. Без такого повідомлення будь-яка зміна відсоткової ставки є недійсною.

Судом встановлено, що в кредитній угоді №Д 07-02-136 МК від 23.08.2007 року, кредитному договорі №Д 07-02-136/1 МК від 23.08.2007 року з додатком №1 до кредитного договору відсутні відомості щодо детального розпису загальної вартості кредиту для споживача, що є обов»язковим в силу ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, та в силу п. 3.1 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту затверджених Постановою Правління Національного банку України 10.05.2007 року №168 зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 25.05.2007 року за №541/13808. Тобто в кредитній угоді та кредитному договорі з додатком №1 до кредитного договору відсутня така істотна умова правочину, як ціна - сукупна вартість кредитного договору, обов"язковість якої передбачено ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», п. 6 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», а відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК Украни, зміст правочину не може суперечити іншим актам цивільного законодавства, в тому числі і Законам України.

Згідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Відповідно до 19 Закону України "Про захист прав споживачів", нечесна підприєм ницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Якщо підприємницька практика спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману стосовно, зокрема, ціни або способу розрахунку ціни. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

У Директиві 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11.05.2005 року щодо несправедливих видів торговельної практики зазначається, що фінансові послуги через їхню складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи зобов'язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і, таким чином, ефективного вибору. Директива розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди. Згідно п.2 ст. 7 Директиви, комерційна діяльність вважається такою, що вводить в оману, якщо вона містить недостовірну інформацію або створює загальне враження, що вводить чи може ввести в оману, навіть, якщо інформація вірна у відношенні одного або декількох елементів такої інформації. Разом з тим, бездіяльністю, що вводить в оману вважається така комерційна діяльність, в котрій, виходячи з фактичної ситуації, приймаючи до уваги всі особливості, обставини та обмеження комунікативного середовища, продавець не надає суттєво необхідної середньо-ста тистичному споживачеві інформації для прийняття обдуманого рішення щодо угоди, що веде або може призвести до укладення середньостатистичним покупцем угоди, яка не була б укладена ним при інших обставинах. Також, вводячою в оману бездіяльністю визнається ненадання продавцем або несвоєчасне надання в двоякій, нечіткій, незрозумілій формі інформації, що вважається суттєвою. Зокрема, суттєвою є інформація про ціну угоди.

Згідно до ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодав ства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач; будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію.

Відповідно до п. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України N 5 від 12.04.96 "Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів", у справах за позовами про захист прав споживачів, порушених внаслідок недостовірної або неповної інформації про товар (роботу, послугу) суд має виходити з припущення, що споживач не має спеціальних знань про властивості та характеристики товарів (робіт, послуг).

Згідно інформаційного листа Верховного Суду України від 01.02.2013 року "Судова практика з розгляду цивільних справ про захист прав споживачів" (2009 - 2012 рр.), вбачається, що при вирішенні спорів про захист прав споживачів судам слід враховувати, що тягар доказування обставин, що звільняють від відповідальності за виконання чи неналежне виконання зобов'язання, в тому числі і за спричинену шкоду лежить на продавцеві товару чи послуги. Закон України "Про захист прав споживачів" містить спеціальні норми, що, превалюють над загальними.

Доказом приховування істотної інформації, що необхідна споживачу для здійснення ним свідомого вибору, є непроведення відповідачем визначеної ч. 2 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" та Правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту затверджених Постановою Правління Національного банку України 10.05.2007 року №168 зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 25.05.2007 року за №541/13808 переддоговірної роботи, що мало безпосередній вплив на прийняття споживачем рішення щодо кредитування на певних умовах та призвело до укладення споживачкою вищевказаних спірних договорів.

В матеріалах справи знаходиться додаток №1 до договору про видачу траншу № Д 07-02-136/1 МК від 23.08.2007 року - Графік погашення кредиту відсотків і винагороди, який є невід'ємною частиною до договору про видачу траншу №Д 07-02-136/1 МК від 23.08.2007 року у вказаному Графіку, який виданий 29.08.2007 року визначені: дата погашення кредиту, оплата процентів і винагороди; загальна сума внеску; сума кредиту на погашення; сума відсотків на оплату; сальдо по кредиту; винагорода. Також у Графіку вказано, що суми зазначені в Графіку погашення кредиту, відсотків і винагороди, вказані у гривні.

Відповідно до п. 4.7 кредитної угоди, погашення кредиту, сплата відсотків за цією угодою здійснюється у валюті кредиту. Сплата винагороди і неустойки здійснюється в гривні (для кредитів у валюті за курсом НБУ на день здійснення платежу).

Згідно до п. 4.7 кредитного договору, погашення кредиту, сплата відсотків за даним договором здійснюється у валюті кредиту. Сплата винагороди і неустойки здійснюється в гривні (для кредитів у валюті за курсом НБУ на день здійснення платежу).

Отже, вбачається, що при укладенні оспорюваних правочинів відповідач повідомив позивачу суперечливу інформацію, адже у кредитній угоді №Д 07-02-136 МК від 23.08.2007 р., у договорі про видачу траншу №Д 07-02-136/1 МК від 23.08.2007 р. та у додатку №1 до договору про видачу траншу - Графік погашення кредиту відсотків і винагороди, що є невід'ємною частиною договору про видачу траншу №Д 07-02-136/1 МК від 23.08.2007 р. містяться двозначні положення щодо сум та валюти витрат Позичальника на здійснення щомісячних платежів.

Представник відповідача в судовому засіданні пояснив, що у додатку №1 до договору про видачу траншу № Д 07-02-136/1 МК від 23.08.2007 року - Графік погашення кредиту відсотків і винагороди міститься описка, щодо зазначення суми у гривні. Але представником відповідача не було надано до суду уточнений Додаток №1 - Графік погашення кредиту відсотків і винагороди. Суд критично оцінює пояснення відповідача, оскільки невідповід ності є істотними та не в користь споживача.

Суд вважає, що посилання представника відповідача про пропуск позивачкою строку позовної давності є безпідставними.

У відповідності до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позивачка зазначає, що у листопаді 2014 року вона звернулася до АО «Дудник, Полі щук, Кузьменко та партнери» з проханням роз»яснення їй умов кредитного договору і 20. 11.2014 року позивачка отримала письмову консультацію, тобто саме з 20.11.2014 року позивачці стало відомо про те, що під час укладення кредитного договору від 23.08.2007 року відповідачем було порушено вимоги ч.ч. 2,4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», а також позивачку не було повідомлено про те, що валютні ризики під час виконання зобов»язань за цим договором несе споживач. Наведене підтверджується поясненнями позивачки та її представника, а також письмовою консультацією ОСОБА_1 адвоката адвокатського об»єднання «Дудник, Поліщук, Кузьменко та партнери» Кузьменко С.В. /а.с. 59/.

Крім того, згідно вимог ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що слід визнати недійсними кредитну угоду №Д 07-02-136 МК від 23.08.2007 року, кредитний договір №Д 07-02-136/1 МК від 23.08.2007 року з додатком №1 до кредитного договору укладені між Закритим акціонерним товариством комерційний банк "ПриватБанк" та громадянкою ОСОБА_1 з моменту укладення.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно до ч. 2 ст. 548 ЦК України, недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1. ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про іпотеку", іпотека припиняється у разі визнання іпотечного договору недійсним.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що необхідно визнати недійсним договір іпотеки від 28.08.2007 року, зареєстрований в реєстрі за №4321, посвідчений державним нотаріусом Узинської міської державної нотаріальної контори Київської області Пашкевич Л.Г. Предметом договору іпотеки є нерухоме майно - нежитлова будівля, що знаходиться в АДРЕСА_2, загальною площею 196,6 кв.м. укладений між Закритим акціонерним товариством комерційний банк "ПриватБанк" та громадянкою ОСОБА_1 з моменту укладення а також суд вважає, що необхідно визнати недійсним договір іпотеки від 28.08.2007 року, зареєстро ваний в реєстрі за №4323, посвідчений державним нотаріусом Узинської міської держав ної нотаріальної контори Київської області Пашкевич Л.Г. Предметом договору іпотеки є нерухоме майно -нежитлове приміщення в житловому будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 та складається в цілому з одного нежитлового приміщення, нежитловою площею 323,0 кв.м., розташованого на земельній ділянці розміром 0,11 га укладений між Закритим акціонерним товариством комерційний банк "ПриватБанк" та громадянкою ОСОБА_1 з моменту укладення.

З огляду на положення п. 5.2 договору про видачу траншу №Д 07-02-136/1 МК від 23.08.2007 року, суд не приймає до уваги посилання позивачки на те, що п.4.5. договору про видачу траншу №Д 07-02-136/1 МК від 23.08.2007 р. не відповідає умовам п. 4.5 Кредитної угоди №Д 07-02-136 МК від 23.08.2007 р., так як в п.4.5 даної Кредитної угоди визначена сплата коштів за відкриття позичкового рахунку в доларах США, а в договорі про видачу траншу №Д 07-02-136/1 МК від 23.08.2007 р. вказана плата визначена в гривні.

Суд не приймає до уваги заперечення представника відповідача про те, що на момент укладення між сторонами спірної кредитної угоди №Д-02-136 МК від 23.08.2007 року, кредитного договору №Д 07-02-136/1 МК з додатком №1 до кредитного договору діяв Закон України «Про захист прав споживачів», однак у редакції вказаного Закону на момент укладення спірних договорів були відсутні норми щодо переддоговірної роботи Банку на які посилається позивачка і вказані норми були внесені у Закон «Про захист прав споживачів» тільки у 2011 році. Так наведене спростовується тим, що на час виникнення спірних правовідносин між сторонами діяв Закон України «Про захист прав споживачів» у редакції Закону № 3161-IV від 01.12.2005 року. І судом при вирішенні вказаного спору було застосовано положення Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції Закону № 3161-IV від 01.12.2005 року.

Суд не приймає до уваги заперечення представника відповідача про те, що на момент укладення між сторонами спірних договорів та додатку №1 до кредитного договору відповідачем не було порушено законодавство на яке вказувала позивачка і вказані договори та додаток №1 є законними, бо вони були укладені відповідно до норм чинного на той час законодавства України, оскільки наведене спростовується вищевикладеними у рішенні суду доказами. Відповідач суду не надав належних та безспірних доказів на підтвердження вказаних заперечень згідно до ст. 60 ЦПК України.

Суд не приймає до уваги заперечення представника відповідача про те, що ОСОБА_1 виконувала взяті на себе зобов'язання, а отже цим погодилася з усіма умовами, що випливали із укладення кредитного договору, оскільки, згідно п. 7 Постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", - виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (частина перша статті 216 ЦК України).

Суд не приймає до уваги посилання представника відповідача про те, що на даний час наявне рішення Білоцерківського міськрайонного суду від 22.07.2015 року ухвалене по справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПРИВАТ БАНК» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПРИВАТБАНК» про визнання частково недійсним кредитного договору, яким первісний позов задоволено частково, та в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» за кредитним договором № Д 07-02-136 МК від 23.08.2007 в розмірі 1 133 217 грн. 15 коп., яка складається із заборгованості по кредиту 84809,65 доларів США, що еквівалентно 1042310,60 грн., заборгованості за процентами 6864,25 доларів США, що еквівалентно 84361,63 грн., пені 6544,92 грн, звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: нежитлову будівлю загальною площею 323 кв.м за адресою: АДРЕСА_1, та нежитлове приміщення в житловому будинку загальною площею 196,60 кв.м за адресою: АДРЕСА_2 що належать на праві власності ОСОБА_1, шляхом продажу предметів іпотеки та на підставі договорів іпотеки нежитлових приміщень від 23.08.2007 Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» з укладанням від свого імені договору купівлі-продажу будь-якій особі-покупцю на умовах та в порядку, передбаченому ст.38 Закону України "Про іпотеку" за початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності - незалежним експертом, а у задоволенні зустрічного позову відмовлено і стягнуто на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» судові витрати в розмірі 3 654 грн. і вказане рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22.07.2015 року набрало законної сили. Суд вважає, що вказані заперечення є безпідставними, оскільки чинним законодавством не встановлено обмежень щодо визнання кредитного договору недійсним у випадку, якщо набрало законної сили рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки за цим же кредитним договором.

На підставі вищевикладеного та ст.ст. 3,203,215,216,236,257,261,526,548,627,1048, 1049,1050,1054 ЦК України, ст.ст. 11,18,19,21 Закону України "Про захист прав спожи вачів", Закону України "Про банки та банківську діяльність", Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг", Закону України "Про іпотеку", Рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 року в справі № 15-рп/2011, Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту затверджених Постановою Правління Національного банку України 10.05.2007 року №168 зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 25.05.2007 року за №541/13808, Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», Постанови Пленуму Верховного Суду України N 5 від 12.04.96 року "Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів", Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року №5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин", керуючись ст.ст.3,10,11, 60,61,88,212-215,218 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позов задоволити.

Визнати недійсними кредитну угоду №Д 07-02-136 МК від 23.08.2007 року, кредитний договір №Д 07-02-136/1 МК від 23.08.2007 року з додатком №1 до кредитного договору укладені між Закритим акціонерним товариством комерційний банк "ПриватБанк" та громадянкою ОСОБА_1 з моменту укладення.

Визнати недійсним договір іпотеки від 28.08.2007 року, зареєстрований в реєстрі за №4321, посвідчений державним нотаріусом Узинської міської державної нотаріальної контори Київської області Пашкевич Л.Г. Предметом договору іпотеки є нерухоме майно - нежитлова будівля, що знаходиться в АДРЕСА_2, загальною площею 196,6 кв.м. укладений між Закритим акціонерним товариством комерційний банк "ПриватБанк" та громадянкою ОСОБА_1 з моменту укладення.

Визнати недійсним договір іпотеки від 28.08.2007 року, зареєстрований в реєстрі за №4323, посвідчений державним нотаріусом Узинської міської державної нотаріальної контори Київської області Пашкевич Л.Г. Предметом договору іпотеки є нерухоме майно -нежитлове приміщення в житловому будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 та складається в цілому з одного нежитлового приміщення, нежитловою площею 323,0 кв.м., розташованого на земельній ділянці розміром 0,11 га укладений між Закритим акціонерним товариством комерційний банк "ПриватБанк" та громадянкою ОСОБА_1 з моменту укладення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Апеляційного суду Київської області через Білоцерківський міськрайонний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу на рішення суду протягом десяти днів з дня отримання копії рішення суду.

Повний текст рішення буде виготовлений судом на 23.02.2016 року 12 годин.

Суддя А. В. Голуб