Ухвала суду № 56034156, 23.02.2016, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №295/13769/14-ц Головуючий у 1-й інст. Слюсарчук Н. Ф.

Категорія 48 Доповідач Якухно О. М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді Якухно О.М.

суддів Жигановської О.С., Павицької Т.М.

за участю секретаря

судового засідання ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 03 листопада 2015 року,-

в с т а н о в и л а :

У вересні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з даним позовом, в якому, після уточнення позовних вимог, просив: визнати спільною сумісною власністю подружжя квартиру №248, по вул.Домбровського,86 в м. Житомирі, вартість якої становить 523 000,00 грн.; залишити зазначену квартиру на праві власності за ОСОБА_3; стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію за отриману частку у праві спільної сумісної власності в розмірі 261 500,00 грн. В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_2 зазначає, що з 26.02.2005 року по 21.05.2014 року перебував з відповідачкою в зареєстрованому шлюбі. В період шлюбу - 14.09.2005 року, сторонами була придбана спірна квартира, проте зареєстрована на імя відповідачки. Після розірвання шлюбу спірне житло залишилось в користуванні відповідачки, виходячи з наведеного ОСОБА_2 просить задовольнити його позовні вимоги.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 03 листопада 2015 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано квартиру №248, по вул. Домбровського,86 в м. Житомирі спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Визнано за ОСОБА_2 та за ОСОБА_3 по 1/2 частині права власності на квартиру №248, по вул. Домбровського,86 в м. Житомирі. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено за безпідставністю.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні його позовних вимог щодо залишення квартири на праві власності за ОСОБА_3 та стягнення з неї на користь позивача грошової компенсації за отриману частку у праві спільної сумісної власності у сумі 261 500 грн., а також, задовольнити його позовні вимоги в цій частині. На підтвердження доводів своєї скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції неправомірно відмовив йому у стягненні грошової компенсації, посилаючись на відсутність згоди відповідача надати таку компенсацію. Адже, відповідно до норм чинного законодавства для отримання такої компенсації потрібна згода саме позивача, а така згода була, так-як стягнення з відповідача грошової компенсації є однією з заявлених до суду вимог. Крім того, апелянт зазначає, що спірна квартира перебуває у користуванні ОСОБА_3, яка є його колишньою дружиною. Спільне проживання в зазначеній квартирі є неможливим, оскільки між колишнім подружжям постійно виникають конфлікти, до того ж, відповідач чинить перешкоди у користуванні житлом, яке є єдиним місцем проживання для позивача.

Позивач та його представник підтримали доводи апеляційної скарги і пояснили, що матеріальний стан відповідача ними не враховується. Іншого житла позивач не має, але проживати в одній квартирі з відповідачем не може.

Відповідач заперечила у задоволенні скарги і пояснили, що вона працює вчителем і проживає з неповнолітньою донькою, аліментів від позивача останні 10 місяців не отримує, а тому не може сплачувати йому зазначену компенсацію. Не заперечує, що б він проживав у квартирі і перешкод у цьому не чинить.

Розглянувши справу в межах, визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що в період з 26.02.2005 року по 21.05.2014 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі (а.с.5, 6).

В період перебування в шлюбних відносинах сторонами, згідно договору купівлі-продажу від 14.09.2005 року, придбана квартира №248, по вул. Домбровського,86 в м. Житомирі, що складається з однієї жилої кімнати площею 18.2 кв.м, кухні площею 6.0 кв.м та підсобних приміщень (а.с.7-9).

Згідно висновку № 02/04-2015 судової будівельно-технічної експертизи від 02.04.2015 року, вартість квартири №248, по вул. Домбровського,86 в м. Житомирі становить 523 000 грн. (а.с. 47-61).

Відповідно до ст.370 ЦПК України співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу.

Згідно із ст.364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.

Встановивши, що спірна квартира придбана під час шлюбу, суд, з урахуванням вимог ст.ст.60, 69, 70 СК України та розяснень, викладених у п.25 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року, визнав її спільною сумісною власністю, а зважаючи на неможливість її поділу в натурі, визнав за кожним із подружжя право власності на 1/2 частини квартири.

Рішення суду в цій частині не оскаржується.

Відмовляючи у присудженні компенсації за частку у майні, суд виходив з того, що відповідач не погоджується сплачувати таку компенсацію за відсутністю коштів, які також не внесені на депозитний рахунок суду.

Випадки, коли співвласник майна бажає позбутися належної йому частки в спільному майні шляхом отримання від інших співвласників компенсації вартості належної йому частки та визнання за останніми права власності на все майно регулюються ст. 364 ЦК України.

З врахуванням закріплених в п. 6 ст. 3 ЦК України засад справедливості, добросовісності та розумності, що спонукають суд до врахування при вирішенні спору інтересів обох сторін, при розгляді справ, у яких заявляються вимоги одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, суди мають встановити наступне: чи дійсно є неможливим виділ належної позивачу частки в натурі або чи не допускається такий виділ згідно із законом; чи користуються спільним майном інші співвласники відповідачі по справі; чи сплачується іншими співвласниками, які володіють та користуються майном, матеріальна компенсація позивачу за таке володіння та користування відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України; чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно та чи не становитиме це для них надмірний тягар.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13.01.2015 року по справі № 6 2925цс15.

Отже, правовий режим спільної часткової власності має враховувати інтереси всіх її учасників і забороняє обмеження прав одних учасників за рахунок інших.

Судом апеляційної інстанції зясовано, що у спірній квартирі зареєстровані сторони у справі та їх неповнолітня дитина Вікторія, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.141-142).

Відповідач працює в ЗОШ № 5 м.Житомира і її середній заробіток за останні 6 місяців становить 5688,16 грн. (а.с.140), за рахунок яких також утримується неповнолітня дитина, здійснюються витрати на утримання житла.

Доказів про наявність іншого доходу у відповідача, а також перешкоджання останньою у користуванні спільною квартирою, ОСОБА_2 не надано.

Враховуючи інтереси обох сторін, засади справедливості, добросовісності та розумності, а також неможливість поділу однокімнатної квартири, майновий стан та розмір доходів ОСОБА_3, перебування на її утриманні неповнолітньої дитини, колегія суддів приходить до висновку про неможливість стягнення з відповідача компенсації у сумі 261500 грн., оскільки це становитиме для неї надмірний тягар та може призвести до неналежного забезпечення неповнолітньої дитини.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених у рішенні.

Підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.

Керуючись ст. ст.209, 303, 304, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 03 листопада 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: Судді: