Рішення № 5603145, 14.04.2009, Ялтинський міський суд Автономної Республіки Крим

Справа № 2-5/09

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 квітня 2009 року Ялтинський міський суд Автономної Республіки Крим у складі: головуючого – судді Бондаренко Г.М., при секретарях Муравській О.С., Сизих Є.В., Григор’євській І.В., Вавілон І.І., Пархоменко М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, третя особа – об’єднання співвласників багатоквартирного будинку «Солідарність-1» про визнання дій неправомірними та припинення права на частку у загальному майні,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до суду в порядку цивільного судочинства з вимогами про припинення права власності відповідачів на належні їм частини у спільному майні в жилому будинку № 12 по вулиці Нахімова у м. Ялті (т. 1, а. с. 5-6). Мотивуючи свої вимоги, позивач посилався на приписи ст. 365 ЦК України та зазначав, що ідеальна частина кожного з відповідачів є незначною та не може бути виділена у натурі, спірні приміщення перебувають в аварійному стані, спільне користування будинком є неможливим, а припинення права власності відповідачів не спричинить їм шкоди, у зв’язку з чим позивач, на його думку, має право заявляти такі вимоги за умови сплати відповідної компенсації у розмірі 660 гривень, внесеної позивачем на депозит суду (т. 1, а. с. 4).

Під час розгляду справи, на реалізацію прав, наданих частиною 2 ст. 31 ЦПК України, ОСОБА_1 уточнив свої вимоги та змінив підставу позову. Просив визнати дії зі здійснення відповідачами будівельних робіт неправомірними та припинити їх право власності на частину вищеназваного будинку з підстав, передбачених ст. 349 ЦК України (т. 2, а. с. 233-235). В обґрунтування своїх нових вимог позивач звертав увагу суду на безхазяйність відповідачів та наголошував, що право власності на майно повинно бути припинено у зв’язку з його фактичним знищенням.

Відповідачі позов не визнали, виразивши незгоду з позицією ОСОБА_1 та заявили про бажання здійснити відновлення частини будинку, що належить їм на праві власності, з метою подальшого використання її за призначенням – для проживання.

Третя особа позовні вимоги ОСОБА_1 підтримала та просила їх задовольнити у повному обсязі.

Вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, вивчивши надані сторонами докази, дослідивши обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, з позиції їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Будинок № 12 по вулиці Нахімова у м. Ялті розташований у межах старої малоповерхової квартальної забудови на земельній ділянці площею 2235 кв. м.

Земельна ділянка не приватизована та знаходиться у комунальній власності.

Будинок є одноповерховим та складається з основної частини літ. «А» з верандами та прибудовами літ. «а1, », «а2», «а3», «а4», «а5» та «а6». Загальна площа будинку становить 225 кв. м., жила площа – 123,4 кв. м.

До будинку віднесено господарські та побутові будівлі і споруди: вбиральня літ. «В», санвузол літ. «З», сараї літ. «Ж» та «М».

Рішоенням виконавчого комітету Ялтинської міської ради від 22 листопада 2007 року № 2441 за результатами розгляду звернення мешканців названого будинку зареєстровано об’єднання співвласників багатоквартирного будинку «Солідарність-1» (т. 2, а. с. 136). Створене об’єднання включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (т. 2, а. с. 137).

Частина будинку, що належить ОСОБА_3, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (загалом 3/25) знаходиться в аварійному стані, що підтверджується актом обстеження жилого будинку від 18 січня 2006 року, затвердженим рішенням виконавчого комітету Ялтинської міської ради від 25 травня 2006 року № 677. З названого рішення вбачається, що приміщення 1-1 площею 14,9 кв. м. в літ. «а2», яке знаходиться у користуванні відповідачів, є непригідним для постійного проживання (т. 1, а. с. 11-13).

Наведена інформація підтверджується рішенням виконавчого комітету Ялтинської міської ради від 26 лютого 2009 року № 325.

Водночас, пункт 2 названого рішення зобов’язує власників аварійної частини будинку отримати дозвіл на проведення будівельних робіт (т. 2, а. с. 238а).

Це дає підстави для висновку щодо можливості відновлення та ремонту аварійної частини будівлі та подальшого її використання за призначенням (в якості житла).

Вирішуючи спір по суті, суд взяв до уваги засадничі положення Конституції України, зі змісту ст. 47 якої випливає, що кожен має право на житло і ніхто не може бути примусово його позбавлений, а також правила частини 4 ст. 41 Основного Закону, яка встановлює, що ніхто не може бути протиправно позбавлений своєї власності. Право приватної власності є непорушним.

Зазначені положення узгоджуються зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основних свобод людини, ратифікованої Верховною Радою України 17 липня 1997 року, згідно з якою кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Викладені позиції щодо непорушності права власності знайшли своє відображення у частині 1 ст. 321 ЦК України, яка визначає, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні. Крім того, в силу частини 6 ст. 319 цього Кодексу держава не втручається у здійснення власником права володіння, користування та розпоряджання майном.

Суд не може погодитися з твердженнями позивача щодо обов’язковості застосування у спірному випадку наслідків, встановлених частиною 1 ст. 349 ЦК України, яка передбачає припинення права власності на майно у разі його знищення. Так, зі змісту частини 2 цієї статті випливає, що у разі знищення майна, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на нього припиняється виключно з моменту внесення за заявою власника змін до державного реєстру.

Оскільки спірну частину будинку з державного реєстру прав на нерухоме майно та їх обмежень не виключено, а її власники проти тверджень про фактичне остаточне знищення частини будинку категорично заперечують та мають намір у подальшому його відремонтувати, – суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог в частині припинення права власності.

Правова позиція суду з цього питання полягає в тому, що комплекс організаційних, правових, соціальних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення безумовного захисту фундаментального та невідчужуваного права людини та громадянина на житло, – є безперечним обов’язком держави. Така гарантія є необхідною складовою конституційного права громадян на забезпечення достатнього життєвого рівня, яке захищено базовими принципами Основного Закону України.

Суд вважає, що припинення права власності відповідачів на спірну частину будинку фактично призведе до позбавлення їх житла, що є неприпустимим суспільним явищем у правовій державі.

Суд також не знаходить підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання дій зі здійснення відповідачами будівельних робіт неправомірними.

Зі змісту частини 1 ст. 11 ЦПК України випливає, що суд розглядає цивільні справи лише в межах заявлених вимог та на підставі наданих сторонами доказів. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, проте не має права самостійно збирати докази. Згідно з частиною 3 ст. 10 та частиною 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

ОСОБА_1 не зміг надати документів на підтвердження здійснення відповідачами будь-яких будівельних робіт. В порушення вимог процесуального закону позивач не надав жодного належного та змістовного доказу на підтвердження обґрунтованості своїх вимог в частині визнання неправомірними будівельних робіт, які, на його переконання, здійснюють відповідачі.

Оскільки доводи ОСОБА_1 в цій частині не узгоджуються з фактичними даними та не знаходять свого підтвердження, суд вважає правильним у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

На підставі викладеного, та керуючись ст.ст. 41, 47 Конституції України, ст.ст. 182, 317, 319, 321, 349 Цивільного кодексу України, ст.ст. 10, 11, 57-61, 212-215 Цивільного процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, третя особа – об’єднання співвласників багатоквартирного будинку «Солідарність-1», про визнання дій неправомірними та припинення права власності на частку у загальному майні – відмовити.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення на його користь судових витрат з ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у сумі 1502 гривні 40 копійок , відмовити.

Грошові кошти у розмірі 660 (шістсот шістдесят) гривень, внесені ОСОБА_1 1 листопада 2006 року на депозитний рахунок Ялтинського міського суду АРК № 26033262569011 (код отримувача 22261801) повернути ОСОБА_1.

Заходи забезпечення позову, вжиті на підставі ухвал Ялтинського міського суду АРК від 20 грудня 2006 року, від 19 січня 2007 року та від 16 березня 2007 року скасувати з набранням рішенням законної сили.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його проголошення шляхом подання до Апеляційного суду АРК через Ялтинський міський суд заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги у порядку передбаченому ст.ст. 294-296 ЦПК України.

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 223 ЦПК України. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

С у д д я –