Постанова № 56031243, 17.02.2016, Волинський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2016 року Справа № 803/63/16

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Лозовського О.А.,

при секретарі судового засідання Шикун О.Є.,

за участю позивача ОСОБА_1,

представників відповідача Ревухи І.В., Тарасюк Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до прокуратури Волинської області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся з адміністративним позовом до прокуратури Волинської області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що відповідно до пункту 1 наказу Генерального прокурора України №39ш від 15.07.2015 у структурі та штатному розписі прокуратури Волинської області було ліквідовано 11 відділів прокуратури області, в тому числі і відділ приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації та 53 штатні одиниці. Згідно пункту 3 вказаного наказу у структурі та штатному розписі прокуратури Волинської області було утворено нові управління, відділи, встановлено 41 штатну одиницю.

У зв'язку з цим, наказом прокурора Волинської області від 04.01.2016 №1к позивача звільнено з посади прокурора відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації прокуратури Волинської області на підставі пункту дев'ятого частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» та пункту першого частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України у зв'язку із скороченням кількості прокурорів органу прокуратури.

Позивач вважає, що наказ прокурора про звільнення його з посади є протиправним і підлягає скасуванню, оскільки при ліквідації відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації у структурі прокуратури Волинської області утворено нові підрозділи - управління та відділи із функціями аналогічними тим, які мали ліквідовані підрозділи, які виконують такі ж функції, як і ліквідовані. Крім цього, позивач вказує, що він з 31.06.1995 по 04.01.2016 працював на різних посадах в органах прокуратури Волинської області, зокрема, на посадах слідчого прокуратури Старовижівського району, слідчого, старшого слідчого, помічника, старшого помічника прокурора Любомльської міжрайонної прокуратури, а з 19.09.2012 на посаді прокурора відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації прокуратури Волинської області. Упродовж роботи в органах прокуратури до дисциплінарної відповідальності не притягувався, неодноразово заохочувався, є учасником бойових дій в Афганістані. Все це, на думку позивача, є доказом більш високого рівня кваліфікації у порівняні з іншими працівниками.

Разом з тим, зазначає, що відповідачем порушено вимоги статті 49-2 Кодексу законів про працю України, згідно якої про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Всупереч цій нормі, позивач був ознайомлений з відповідним попередженням 04.08.2015 в період перебування у щорічній відпустці. При цьому, йому не запропоновано жодної з посад, наявних в прокуратурі області, внаслідок чого не враховано переважне право на залишення на роботі, передбачене чинним законодавством. Крім того, звільнення з посади відбулось без погодження з профспілковим комітетом.

ОСОБА_1 вважає, що звільнивши його з посади прокурора відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації прокуратури Волинської області відповідач завдав йому моральної шкоди, оскільки, незважаючи на його багаторічну працю в органах прокуратури, не врахував його професійні якості, а тому просить визнати протиправним і скасувати наказ №1к від 04.01.2016 про звільнення його з посади прокурора відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації прокуратури Волинської області прокурора відділу, поновити його з 04.01.2016 на вказаній посаді, стягнути в його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду в розмірі 50000,00 грн.

В письмових запереченнях на адміністративний позов від 09.02.2016 №05/3-8/вих.16 відповідач вважає позовні вимоги позивача безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню з огляду на те, що Законом України «Про прокуратуру», який набрав чинності 15.07.2015, передбачено скорочення загальної чисельності працівників органів прокуратури до 15000 осіб. У зв'язку з цим Генеральним прокурором України видано наказ від 15.07.2015 №39ш. Згідно пункту першого зазначеного наказу у структурі та штатному розписі прокуратури Волинської області було ліквідовано 11 відділів прокуратури області та 53 штатні одиниці. Підпунктом 3.1 пункту 3 зазначеного наказу Генерального прокурора України установлено у штатному розписі новоутвореного управління за рахунок резерву Генеральної прокуратури України всього 24 штатні одиниці. На виконання вказаного наказу в структурі прокуратури Волинської області було ліквідовано відділ приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації, і, відповідно посаду прокурора цього відділу, яку обіймав позивач. Оскільки наказом Генерального прокурора України штатна чисельність прокуратури області зменшилась на 20 одиниць, виникло питання про переважне право на залишення на роботі працівників з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. У зв'язку з цим, наказом прокурора області утворено відповідну комісію. При заповненні посад у новостворених підрозділах прокуратури області переважне право на залишення на роботі надавалося працівникам з більш високою кваліфікацією та продуктивністю праці, обсягом виконаних робіт. За рішенням комісії від 27.07.2015 обговорювались кандидатури на звільнення у зв'язку зі скороченням відділів, у тому числі і працівників відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації прокуратури Волинської області - ОСОБА_4 (начальник відділу), ОСОБА_1 та ОСОБА_5 (прокурори відділу).

При цьому з'ясовано, що на утриманні ОСОБА_4 перебуває троє неповнолітніх дітей, а дружина знаходиться у відпустці по догляду за дитиною, інші засоби для утримання сім'ї відсутні. На прокурора відділу ОСОБА_1 поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», оскільки він є учасником бойових дій та отримує пенсію за вислугою років, яка є додатковим джерелом доходів. Прокурор відділу ОСОБА_5 має на утриманні двоє неповнолітніх дітей, дружина працевлаштована.

За результатами обговорення комісією прийнято рішення рекомендувати для звільнення у зв'язку зі скороченням кількості прокурорів органу прокуратури кандидатури ОСОБА_1 та ОСОБА_5

Відповідач зазначає, що відповідно до статті 49-2 КЗпП України за рішенням комісії про наступне звільнення ОСОБА_1 повідомлено 04.08.2015 з врученням йому відповідного попередження, що він засвідчив своїм підписом. При цьому, у попередженні вказано на відсутність вакантних посад, які б могли бути запропоновані позивачу та роз'яснено, що відповідно до пункту 3 Прикінцевих положень Закону України «Про прокуратуру» в редакції від 14.12.2015 передбачено припинення функціонування в системі органів прокуратури України усіх прокуратур міст, районів, районів у містах і міжрайонних прокуратур та утворення відповідних місцевих прокуратур, перелік та територіальна юрисдикція яких визначається у Додатку до цього Закону.

Одночасно ОСОБА_1 роз'яснено, що згідно з пунктом 5-1 Перехідних положень останній може прийняти участь у конкурсному відборі на зайняття посади керівника, першого заступника та заступника керівника відповідної місцевої прокуратури.

Також зазначає, що твердження позивача про те, що він був ознайомлений із попередженням про звільнення під час перебування у відпустці не відповідає дійсності, оскільки згідно наказу прокурора області №481 від 27.08.2015 ОСОБА_1 надано відпустку на період з 01.09.2015 по 30.09.2015, а попередження він отримав 04.08.2015, тобто до надання та перебування у відпустці (а.с. 17, 88).

Крім цього, у період з 02.10.2015 по 31.12.2015 ОСОБА_1 знаходився на лікуванні, а тому, у відповідності до положень частини третьої статті 40 КЗпП України, звільнення останнього не проводилось. Враховуючи відсутність позивача на роботі у вказаний вище період, вакантні посади пропонувались працівникам прокуратури області, які перебували на робочих місцях.

По завершенні лікування ОСОБА_1 та враховуючи відсутність посад, які могли б бути йому запропоновані, останнього наказом прокурора Волинської області №1к від 04.01.2016 звільнено з посади прокурора відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації прокуратури області та з органів прокуратури з 04.01.2016 на підставі пункту дев'ятого частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», пункту першого частини першої статті 40 КЗпП України, у зв'язку зі скороченням кількості прокурорів органу прокуратури.

Також позивач зазначає, що при його звільненні не було дотримано вимог статті 43-1 КЗпП України, а саме розірвання трудового договору проведено без попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації. Проте, частиною першою статті 43 КЗпП України передбачено випадки розірвання трудового договору без такого погодження з певними категоріями професій, зокрема із прокурором.

Крім того, відповідач вважає необґрунтованою вимогу ОСОБА_1 про стягнення з прокуратури Волинської області моральної шкоди в розмірі 50000,00 грн., оскільки дана вимога не підтверджена належними доказами.

З врахуванням викладеного, прокуратура Волинської області вважає, що звільнення позивача проведено у відповідності до вимог чинного законодавства, а тому просить відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у зв'язку з їх безпідставністю.

В судовому засіданні ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві та просив адміністративний позов задовольнити. Суду пояснив, що відповідачем порушено передбачену Кодексом законів про працю України процедуру звільнення, зокрема не попереджено про звільнення не пізніше ніж за 2 місяці, без погодження з профспілковим органом, не враховано його переважне право на залишення на роботі та не запропоновано іншої роботи, незважаючи на те, що внаслідок проведених змін були вакантні посади в прокуратурі Волинської області.

Представники відповідача у судовому засіданні проти заявлених вимог позивача заперечили з підстав, викладених у письмових запереченнях. Просили в задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши пояснення позивача, представників відповідача, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що в задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю з огляду на наступне.

Частиною першою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до пункту другого частини другої статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Згідно із частиною першою статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд вважає, що відповідач довів правомірність прийнятого наказу від 04.01.2016 про звільнення позивача з займаної посади роботи з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 15 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Будь-яка публічна служба є державною службою.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 в період з 31.06.1995 по 04.01.2016 працював в органах прокуратури Волинської області, що підтверджується відомостями з трудової книжки (а. с. 11-14).

Крім того, на підставі наказу прокурора Волинської області №647к від 18.09.2012 був призначений на посаду прокурора відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управління нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство прокуратури області в порядку переведення з Любомльської міжрайонної прокуратури (а.с.13)

Проте, 04.01.2016 наказом прокурора Волинської області №1к позивача було звільнено з посади прокурора відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації прокуратури Волинської області на підставі пункту дев'ятого частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» та пункту першого частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України у зв'язку із скороченням кількості прокурорів органу прокуратури (а.с. 16).

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це не йдеться у спеціальному законі.

Враховуючи, що Законом України «Про прокуратуру» не врегульовано спірні правовідносини, підлягає застосуванню трудове законодавство.

Так, однією з умов звільнення прокурора з посади згідно пункту дев'ятого частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» є ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Поряд із цим, не виключається звільнення прокурорів за правилами Кодексу законів про працю у випадках, коли підстави звільнення є загальними, передбаченими законодавством про працю. В такому разі роботодавцем мають бути дотримані гарантії при звільненні, передбачені трудовим законодавством.

Із приписів статті 51 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) вбачається, що однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Пункт першої частини першої статті 40 КЗпП України передбачає, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно зі статтею 123 Конституції України організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються законом.

Відповідно до статті 222 Кодексу законів про працю України особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством.

З наведених норм вбачається, що організація і порядок діяльності органів прокуратури України, особливості розгляду трудових спорів регулюються спеціальними нормами законодавства України, які є пріоритетними перед нормами Кодексу законів про працю України.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також система прокуратури України визначені Законом України від 14.10.2014 №1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон України №1697-VII).

У зв'язку з набранням чинності нового Закону України «Про прокуратуру» була змінена система органів прокуратури України.

Зокрема, статтею 7 Закону України №1697-VII визначено, що систему прокуратури України становлять: Генеральна прокуратура України; регіональні прокуратури; місцеві прокуратури; військові прокуратури; Спеціалізована антикорупційна прокуратура. У додатку до Закону України №1697-VII наведено перелік і територіальну юрисдикцію місцевих та військових прокуратур, які запроваджувалися з 15.12.2015 (абзац третій пункту 1 розділу ХІІ «Прикінцеві положення» Закону України №1697-VII).

Отже, Закон України №1697-VII змінив систему прокуратури України та надав Генеральному прокурору України повноваженнями щодо організації діяльності органів прокуратури України (пункт 2 частини 1 статті 9 Закону України №1697-VII).

Також, вказаним Законом Генеральному прокурору України надано повноваження видавати накази з питань, що належать до його адміністративних повноважень, у межах своїх повноважень, на основі та на виконання Конституції і законів України та визначено, що накази Генерального прокурора України нормативно-правового змісту підлягають державній реєстрації Міністерством юстиції України та включаються до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів (частина 2 статті 9 Закону України №1697-VII).

Відповідно до частини першої статті 14 статті 9 Закону України №1697-VII загальна чисельність працівників органів прокуратури становить 15000 осіб зі зменшенням кількості прокурорів з 1 січня 2018 року до 10000 осіб.

На виконання наведеної норми Генеральним прокурором України був виданий наказ нормативно-правового змісту №39ш від 15.07.2015 (а.с.48-50).

Відповідно до пункту першого вказаного наказу у структурі та штатному розписі прокуратури Волинської області ліквідовано 11 відділів (47 посад) та 6 штатних одиниць: старший прокурор прокуратури області - 4, прокурор прокуратури області - 1, прес-секретар прокурора області (на правах старшого прокурора області) - 1. Всього 53 одиниці.

Зокрема, у структурі та штатному розписі прокуратури області ліквідовано структурні підрозділи та штатні одиниці відділів нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення; процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування органами внутрішніх справ та підтримання державного обвинувачення; нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ при провадженні оперативно-розшукової діяльності; нагляду за додержанням законів органами СБУ, державної митної служби та державної прикордонної служби; нагляду за додержанням законів органами податкової міліції; нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, та процесуального керівництва; нагляду за додержанням законів у сфері протидії корупції та процесуального керівництва у кримінальних провадженнях про корупційні правопорушення; приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації; нагляду у кримінальному провадженні у сфері транспорту, нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру, пов' язаних з обмеженням особистої свободи громадян; відділу захисту прав і свобод дітей.

Крім того, скорочено 8 посад прокурорів та слідчих інших структурних підрозділів прокуратури області.

Таким чином, відповідно до пунктів 1, 2 вищеназваного наказу у структурі та штатному розписі прокуратури Волинської області ліквідовано та скорочено 61 одиницю, на яких перебували оперативні працівники, зокрема, ліквідовано відділ приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації прокуратури області, де обіймав посаду прокурора відділу ОСОБА_1

Пунктом 3 галузевого наказу Генерального прокурора №2гн від 15.09.2014 «Про організацію роботи з кадрами в органах прокуратури України» зобов'язано керівників прокуратур усіх рівнів забезпечувати комплектування прокурорсько-слідчих посад професійно підготовленими, компетентними, принциповими, добросовісними, з високими моральними якостями працівниками.

Оскільки наказом Генерального прокурора України №39ш від 15.07.2015 штатна чисельність прокуратури області зменшилася на 20 одиниць, виникло питання про переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників. У зв'язку із цим, наказом прокурора області від 22.07.2015 №51 утворено відповідну комісію (а.с. 71).

Згідно зі статтею 42 Кодексу законів про працю України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби. Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Відповідно до частини другої статті 49-2 КЗпП України при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Пунктом 19 постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 06.11.1992 «Про практику розгляду судами трудових спорів» визначено, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Крім цього, з листа Міністерства соціальної політики України №80/06/187-12 від 21.05.2012 слідує, що на практиці для визначення таких працівників роботодавець робить порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації працівників, в процесі якого, як правило, враховуються наступні обставини: наявність відповідної освіти, післядипломної освіти, документів про підвищення кваліфікації, відсутність дисциплінарних стягнень, наявність заохочень за успіхи в роботі, отримання премій за виконання особливо важливих робіт, відсутність прогулів, відпусток без збереження заробітної плати, тривалого перебування на лікарняних листках, зауважень з боку адміністрації щодо строків і якості виконуваних завдань, обсяги виконуваних робіт.

Так, з пояснень представників відповідача в судовому засіданні встановлено, що рішення комісії приймалось з урахуванням вимог частини першої статті 42 КЗпП України щодо переважного залишення на роботі при вивільненні працівників у зв язку із змінами в організації виробництва і праці.

Як вбачається з протоколу засідання комісії з визначення осіб, які мають переважне право на залишення на роботі або щодо яких встановлено обмеження на звільнення, які передбачені пунктом першим статті 40 КЗпП України від 28.07.2015, відповідно до вимог трудового законодавства серед працівників, посади яких скорочувались, зокрема ОСОБА_4 - начальник відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації, ОСОБА_1 - прокурор відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації, ОСОБА_5 - прокурор відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації, відсутні особи щодо яких встановлено обмеження на звільнення.

Разом з тим, комісією встановлено, що на утриманні ОСОБА_4 перебуває троє неповнолітніх дітей, дружина знаходиться у відпустці по догляду за дитиною. Інших засобів для утримання сім'ї, крім його заробітної плати, не має. На прокурора відділу ОСОБА_1 поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», оскільки він є учасником бойових дій. Крім того, позивач отримує пенсію за вислугою років, яка є додатковим джерелом доходів та має двох повнолітніх дітей. Щодо особи прокурора відділу ОСОБА_5 зазначено, що він має на утриманні двоє неповнолітніх дітей, дружина працевлаштована.

Як слідує з матеріалів справи, за результатами обговорення комісією прийнято рішення рекомендувати залишити на роботі ОСОБА_4, оскільки при рівних умовах кваліфікаційного рівня переваги в залишенні на роботі надаються відповідно до пункту першого частини другої статті 42 КЗпП України сімейним - при наявності двох і більше утриманців. Крім цього, в разі звільненні ОСОБА_4 основним джерелом існування була б соціальна виплата дружини, яка є нижча від прожиткового мінімуму, що погіршило б становище останнього.

З врахуванням вищевказаних обставин для звільнення у зв'язку зі скороченням кількості прокурорів органу прокуратури подано кандидатури прокурорів ОСОБА_1 та ОСОБА_5

Відповідно до частини першої статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Як вбачається з матеріалів справи, за рішенням комісії про наступне звільнення ОСОБА_1 повідомлено 04.08.2015 з врученням йому відповідного попередження, з яким він був ознайомлений 04.08.2015, про що свідчить його підпис. При цьому, у попередженні вказано про відсутність вакантних посад, які б могли бути запропоновані позивачу та роз'яснено, що відповідно до пункту 3 Прикінцевих положень Закону України «Про прокуратуру» в редакції від 14.12.2015 передбачено припинення функціонування в системі органів прокуратури України усіх прокуратур міст, районів, районів у містах і міжрайонних прокуратур та утворення відповідних місцевих прокуратур, перелік та територіальна юрисдикція яких визначається у Додатку до цього Закону.

Одночасно ОСОБА_1 роз'яснено, що згідно з пунктом 5-1 Перехідних положень він може прийняти участь у конкурсному відборі на зайняття посади керівника, першого заступника та заступника керівника відповідної місцевої прокуратури (а.с. 17).

Викладені обставини свідчать про те, що позивач був попереджений про наступне звільнення з дотриманням положень частини першої статті 49-2 КЗпП України, тобто не пізніше ніж за два місяці до звільнення.

Разом з тим, належних доказів які б свідчили про подачу документів для участі у конкурсному відборі на зайняття посади керівника, першого заступника та заступника керівника відповідної місцевої прокуратури позивачем під час розгляду вказаної адміністративної справи суду надано не було.

З порівняльної таблиці кваліфікації працівників відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації прокуратури Волинської області для визначення кандидатур працівників, які підлягають звільненню із займаної посади на підставі пункту першого частини першої статті 40 КЗпП України у зв'язку з змінами в організації виробництва і праці, ліквідації ряду структурних підрозділів та окремих посад апарату прокуратури області відповідно до наказу Генерального прокурора України від 15.07.2015 №39ш вбачається, що ОСОБА_1 в кадровому резерві на керівні посади не перебував (а.с. 85-87).

З врахуванням вищевикладеного, суд не приймає до уваги твердження позивача про те, що при заповненні вакантних посад не враховувалось переважне право на залишення на роботі, а також порушення відповідачем вимог трудового законодавства щодо неналежного повідомлення про наступне вивільнення, без пропозиції переведення на вакантні посади, оскільки вказані обставини спростовуються матеріалами справи (а.с. 71-87) та поясненнями представників відповідача в судовому засіданні.

Крім того, судом не беруться до уваги доводи позивача про те, що він був ознайомлений із попередженням про звільнення під час перебування у відпустці, оскільки згідно наказу прокурора області №481 від 27.08.2015 ОСОБА_1 надано відпустку в період з 01.09.2015 по 30.09.2015, тоді як з попередженням був ознайомлений 04.08.2015, тобто до надання та перебування у відпустці (а.с. 88).

Разом з тим, суд зазначає, що в період з 02.10.2015 по 31.12.2015 ОСОБА_1 перебував на лікуванні, а тому, враховуючи положення частини третьої статті 40 КЗпП України, звільнення не проводилось, а також враховуючи його відсутність в цей період на роботі, вакантні посади пропонувались працівникам прокуратури області, які перебували на робочих місцях (а.с. 64-70).

Суд не погоджується з твердженнями позивача про можливість переведення його у новостворений відділ з аналогічними функціями, які виконував відділ приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації прокуратури Волинської області, оскільки згідно наказу Генерального прокурора України №39ш від 15.07.2015 вказаний відділ ліквідовано.

Відповідно до Положення про відділ приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації прокуратури Волинської області, затвердженого наказом прокурора області №54 від 30.09.2014, основним завданням відділу є забезпечення цілодобового чергування у приміщенні прокуратури області, приймання оперативної інформації і спеціальних повідомлень про кримінальні правопорушення та події, їх опрацювання, аналіз та реєстрація.

Таким чином, службові обов'язки ОСОБА_1, як і інших працівників вищевказаного відділу (відповідно до розподілу обов'язків між працівниками відділу), як правило, полягали у цілодобовому чергуванні у приміщенні прокуратури області, прийманні оперативної інформації і спеціальних повідомлень про кримінальні правопорушення та події засобами телефонного, електронного зв'язку чи факсом, їх опрацюванні, аналізі та реєстрації у спеціальних книгах обліку, а також, при необхідності, передачі інформації за належністю відповідним структурним підрозділам чи посадовим особам.

У зв'язку з ліквідацією зазначеного відділу наказом прокурора Волинської області «Про організацію чергування у прокуратурі області» №59 від 04.08.2015 з метою оперативного вирішення невідкладних питань прокурорсько-слідчої діяльності, оперативного реагування на кримінальні правопорушення та події, які набули суспільного резонансу, у зв'язку зі змінами у структурі апарату прокуратури області, організовано цілодобове чергування відповідно до затверджених графіків оперативними працівниками структурних підрозділів апарату прокуратури області, що мають доступ до державної таємниці форм 2 та 3.

Обов'язок здійснення цілодобового чергування на зазначених оперативних працівників наказами про розподіл службових обов'язків не покладено, а здійснюється відповідно до затверджених щомісячних графіків.

Крім цього, у ході засідання комісії оцінювалась кваліфікація працівників відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації прокуратури Волинської області, які підпадали під скорочення, однак без врахування продуктивності праці, оскільки враховуючи вищевказану специфіку відділу роботу його працівників неможливо порівняти з роботою працівників інших структурних підрозділів апарату прокуратури області, які, зокрема, здійснюють процесуальне керівництво у кримінальних провадженнях, а також нагляд за додержанням законів правоохоронними органами.

Отже, з вищевказаного слідує, що функції ліквідованого відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації прокуратури Волинської області було покладено на оперативних працівників прокуратури Волинської області в режимі чергування без створенння нового відділу з такими ж функціями.

Крім цього, суд не приймає до уваги твердження позивача про незаконність його звільнення з посиланням на ту обставину, що таке звільнення відбулось без погодження профспілкового органу, оскільки відповідно до вимог частини другої статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з прокурором попередньої згоди профспілкового органу для розірвання трудового договору не потрібно.

З огляду на вищевказане, оскаржуваний наказ прокурора Волинської області №1к від 04.01.2016 про звільнення ОСОБА_1 з органів прокуратури у зв'язку із реорганізацією і скороченням кількості прокурорів органу прокуратури за пунктом дев'ятим частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» та пунктом першим частини першої статті 40 КЗпП України прийнятий у відповідності до вимог чинного законодавства України з дотриманням відповідачем процедури звільнення позивача із займаної посади, а відтак позовна вимога щодо його скасування, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати до задоволення не підлягає.

Разом з тим, не підлягає до задоволення позовна вимога щодо стягнення з прокуратури Волинської області на користь позивача моральної шкоди в розмірі 50000,00 грн., завданої неправомірними діями відповідача, з наступних підстав.

Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 №4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Частиною другою статті 23 Цивільного кодексу України визначено, що моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у приниженні честі та гідності фізичної особи.

Отже, звертаючись до суду із позовною вимогою про стягнення моральної шкоди, позивач повинен був зазначити та довести в чому полягає завдана йому моральна шкода та з яких міркувань він виходив, визначаючи її розмір, вказати докази, якими це підтверджується.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, оскільки звільнення позивача з органів прокуратури було проведено з дотриманням вимог чинного законодавства, також позивачем в ході судового розгляду даної справи всупереч вимогам частини першої статті 71 КАС України не обґрунтовано та не доведено підставність позовних вимог, а тому в задоволенні позову слід відмовити повністю.

Керуючись статтями 11, 17, 158, частинами третьою, сьомою статті 160, статтями 162, 163, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Кодексу законів про працю України, Закону України «Про прокуратуру», суд

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до прокуратури Волинської області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, повний текст якої буде виготовлено 22 лютого 2016 року. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Головуючий О. А. Лозовський