Ухвала суду № 56031144, 23.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 лютого 2016 року м. Київ К/800/35172/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Сіроша М.В.

Юрченко В.П.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2015 року по справі №804/19138/14 за позовом Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі міста Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рекуперація свинцю» про стягнення податкового боргу, -

ВСТАНОВИВ:

20 листопада 2014 року Державна податкова інспекція у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рекуперація свинцю» про стягнення податкового боргу з рахунків у банках, обслуговуючих відповідача, зі сплати пені за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності, за невиконання зобов'язань та штрафних санкцій за порушення вимог валютного законодавства у розмірі 1071896,72 грн.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 січня 2015 року позов задоволено.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2015 року скасовано рішення суду першої інстанції, позовну заяву залишено без розгляду.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти законне рішення, оскільки вважає, що ухвалу апеляційного суду було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі акта перевірки №7772/220/3539503 від 18 листопада 2009 року «Про результати позапланової невиїзної документальної перевірки ТОВ «Рекуперація свинцю» на підставі повідомлення Дніпропетровської філії ВАТ «ВТБ Банк» з питань дотримання вимог валютного законодавства при виконанні зовнішньоекономічного контракту № С2288 за період з 18 червня 2008 року по 26 липня 2009 року» позивачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0005662200 від 19 листопада 2009 року про застосування до відповідача штрафних (фінансових) санкцій в сумі 1071896,72 грн.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду № 2а-16093/09/0470 від 05 лютого 2013 року, яку ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду № 2а-16093/09/0470 від 10 квітня 2014 року залишено без змін, відмовлено в задоволенні позовних вимог ТОВ «Рекуперація свинцю» до ДПІ в Жовтневому районі м. Дніпропетровська про визнання неправомірним та скасування повідомлення-рішення №0005662200 від 19 листопада 2009 року про застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Залишаючи позовну заяву без розгляду, апеляційний суд виходив з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пунктів 1.3, 1.4, 1.5 ст. 1 Закону України від 21.12.2000 року №2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», чинного у період спірних правовідносин, (далі - Закон №2181-III) податковий борг (недоїмка) - податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання; пеня - плата у вигляді процентів, нарахованих на суму податкового боргу (без урахування пені), що справляється з платника податків у зв'язку з несвоєчасним погашенням податкового зобов'язання; штрафна санкція (штраф) - плата у фіксованій сумі або у вигляді відсотків від суми податкового зобов'язання (без урахування пені та штрафних санкцій), яка справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним правил оподаткування визначених відповідними законами.

Зміст наведених понять розкривається через поняття податкового зобов'язання, яким, як зазначено вище, не є пеня за порушення строків розрахунків в іноземній валюті. До того ж, пеня за порушення строків розрахунків в іноземній валюті не є пенею та штрафною (фінансовою) санкцією за визначеннями пунктів 1.4, 1.5 ст. 1 Закону №2181-III, оскільки сума простроченого платежу в іноземній валюті не є ані податковим боргом, ані податковим зобов'язанням, з яких розраховується пеня за порушення строків розрахунків в іноземній валюті.

Таким чином, застосована до ТОВ «Рекуперація свинцю» податковим повідомленням-рішенням №0005662200 від 19 листопада 2009 року штрафна (фінансова) санкція у вигляді пені за порушення строків розрахунків в іноземній валюті не є податковим зобов'язанням.

Відтак, на застосовану до ТОВ «Рекуперація свинцю» рішенням Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська №0005662200 від 19 листопада 2009 року штрафну (фінансову) санкцію не поширювався порядок узгодження та стягнення, передбачений Законом №2181-III, оскільки процедури узгодження та стягнення (формування податкових вимог), в силу приписів ст.ст. 5, 6 Закону №2181-III, застосовувались виключно до податкового зобов'язання, яким пеня за порушення строків розрахунків в іноземній валюті не є.

З 01 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодекс України, положення якого не мають зворотної сили. Віднесення цього виду штрафних (фінансових) санкцій до категорії грошового зобов'язання платника податків згідно з нормами цього Кодексу не змінює правову природу штрафів, нарахованих податковим органом до моменту набрання чинності цим Кодексом, та не дає підстави для кваліфікації цих штрафних санкцій як податкового боргу у разі їх несплати у законодавчо встановлений строк.

Наведене виключає можливість поширення законодавчо визначеного порядку узгодження податкових зобов'язань на порядок стягнення розглядуваних санкцій, у зв'язку з чим оскарження відповідачем рішень про застосування цих санкцій в судовому порядку не звільняло позивача від обов'язку їх сплати та, відповідно, не перешкоджало податковому органу звернутися до суду з позовом про стягнення цих санкцій.

На час прийняття податкового повідомлення-рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій №0005662200 від 19 листопада 2009 року стягнення таких санкцій в примусовому порядку здійснювалося із урахуванням строків звернення до адміністративного суду, встановлених статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України.

Як випливає з Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 року № 1/99-рп, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто, до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, зміст суб'єктивного права особи, у тому числі права особи на звернення до суду, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент виникнення відповідного права.

Згідно з частинами першою, другою статті 99 КАС (у редакції, що діяла на час виникнення у податкового органу права на звернення до суду з цим позовом) адміністративний позов може бути подано в межах строку, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

В силу вимог частини другої статті 5 КАС провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Наведене у контексті розглядуваних позовних вимог означає те, що тривалість і правила обчислення строку звернення особи до суду визначаються за тими правилами, які були чинними на момент початку перебігу відповідного строку, та не змінюється в разі подальших змін законодавства, яке регулює відповідні відносини. Строк звернення до суду розпочинається і закінчується з урахуванням тієї тривалості, яка передбачалася на момент початку перебігу відповідного строку. При цьому, тривалість строку звернення до суду не змінюється залежно від того, коли було реалізоване право на позов. У той же час, процесуальні наслідки пропуску такого строку визначаються процесуальними нормами, діючими на момент вчинення судом відповідної процесуальної дії.

На час прийняття судом першої інстанції рішення по суті цього спору наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду були визначені частиною 1 статтею 100 КАС, якої передбачено, що адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції правомірно залишив позовну заяву без розгляду як такий, що поданий поза межами законодавчо встановленого строку звернення до адміністративного суду з цими позовними вимогами.

Відповідно до п. 3 ст. 2201 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі міста Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області відхилити.

Ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2015 року залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили та може бути переглянута Верховним Судом України в порядку передбаченому ст. ст. 235 - 239, ч. 5 ст. 254 КАС України.

Головуючий підписГолубєва Г.К.Судді підпис Сірош М.В. підпис Юрченко В.П.