Постанова № 56030943, 22.02.2016, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" лютого 2016 р. Справа № 918/1152/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючої судді Коломис В.В.

суддів Тимошенко О.М.

суддів Огороднік К.М.

при секретарі судового засідання Величко К.Я.

розглянувши апеляційну скаргу позивача - ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" на рішення господарського суду Рівненської області від 21.12.15 р.

у справі № 918/1152/15 (суддя Павленко Є.В. )

позивач ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна"

відповідач ОСОБА_2 підприємство "Мега"

про стягнення заборгованості в сумі 317 265 грн. 98 коп.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_3 (довіреність б/н від 25.08.2015р.);

відповідача - не з'явився.

Судом розяснено представникам сторін права та обовязки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України. Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Рівненської області від 21.12.2015 року у справі №918/1152/15 позов ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" до Приватного підприємства "Мега" про стягнення заборгованості в сумі 317 265 грн. 98 коп. задоволено частково. Присуджено до стягнення з приватного підприємства "Мега" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" 10 559 грн. 93 коп. основного боргу, 18 587 грн. 36 коп. збитків, 526 грн. 55 коп. пені, 157 грн. 10 коп. трьох процентів річних, 3 220 грн. 18 коп. інфляційних втрат, а також 495 грн. 75 коп. судового збору. В задовленні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, позивач звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволити в повному обсязі.

Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт посилається на порушення господарським судом Рівненської області норм матеріального та процесуального права, а також на невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого суду, обставинам справи.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача, оскільки останній був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи.

Безпосередньо в судовому засіданні представник позивача повністю підтримав вимоги та доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 16 жовтня 2012 року між ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (лізингодавець/позивач) та ОСОБА_2 підприємством "Мега" (лізингоодержувач/відповідач) був укладений договір про фінансовий лізинг № 00005991 (т.1, а.с.15-29, далі - договір), за умовами якого позивач передав відповідачу у розпорядження транспортний засіб VW Caddy GP Maxi Kombi 2.0 I TDI, 2012 року виробництва, шасі № WV2ZZZ2KZDX047589, двигун № НОМЕР_1, а останній, в свою чергу, зобовязувався прийняти вищезазначений обєкт лізингу та сплатити суми передбачених даною угодою лізингових платежів.

Вказаний договір, а також додатки до нього, підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками цих субєктів господарювання.

За змістом даного договору проценти, комісії, інші платежі нараховуються у відповідності до Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу (далі - Умов), рахунків для лізингових платежів/графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (плану відшкодування).

Відповідно до п.6.1 Умов, для експлуатації об'єкта лізингу лізингоодержувач щомісяця виплачує на користь лізингодавця лізингові платежі відповідно до графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (плану відшкодування), що являє собою невід'ємну частину цього договору. Кожний лізинговий платіж включає в себе: відсотки (проценти) за користування обсягом фінансування; частину від обсягу фінансування (сума, яка відшкодовує частину вартості об'єкта лізингу); комісії; покриття витрат, пов'язаних з оплатою послуг та відшкодуваннями, що підлягають виплаті у строки та на умовах, передбачених цим договором, та інші витрати, передбачені або прямо пов'язані з даною угодою.

Згідно з пунктом 6.4 Умов у графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (плані відшкодування) відображаються лізингові платежі з урахуванням відсотків (процентів/процентної ставки) за використання обсягу фінансування, розмір яких узгоджується сторонами.

Лізингові платежі перераховуються лізингоодержувачем на рахунок, зазначений лізингодавцем у графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (плані відшкодування), не пізніше дати, вказаної у цьому графіку (п.6.5 Умов).

За умовами пункту 12.1 Умов строк лізингу визначається у договорі та графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів.

В пункті 12.2 Умов сторони погодили, що строк лізингу починається з дати підписання акта приймання-передачі лізингоодержувачем об'єкта лізингу.

Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання ними своїх зобов'язань (п.12.3 Умов).

Судами обох інстанцій встановлено, що на виконання умов договору 29.10.2012 року між ТОВ "Порше Лізинг Україна" та ПП "Мега" був підписаний відповідний акт прийому-передачі обєкта лізингу (т.1, а.с.30).

Про належне виконання позивачем своїх зобовязань за договором про фінансовий лізинг також свідчить відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення лізингодавцем умов даної угоди.

Відповідно до умов додатку до спірного договору "Графік покриття витрат та виплати лізингових платежів (план відшкодування)", лізингові платежі повинні бути сплачені на підставі рахунку позивача в гривнях (за відповідним обмінним курсом, що застосовуватиметься до еквівалентів у доларах США) відповідно до пунктів 6.3 та 6.4 Умов банківським переказом на банківський рахунок позивача.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем були виставлені відповідачу рахунки за користування у січні-лютому 2015 року обєктом лізингу, зокрема, рахунок-фактура за січень 2015 року від 12 січня 2015 року № 00251966 на суму 12 208 грн. 39 коп. та рахунок-фактура за лютий 2015 року від 2 лютого 2015 року № 00258864 на суму 13 557 грн. 44 коп. (т.1, а.с. 32-33).

Натомість, відповідач, в порушення умов договору та взятих на себе зобов'язань, виставлені позивачем рахунки за користування обєктом лізингу не оплатив.

При цьому, ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду доказів на підтвердження добровільного погашення вказаної заборгованості відповідачем не подано; відсутні такі докази і в матеріалах справи.

Відповідно до пункту 8.3 Умов, якщо лізингоодержувач прострочить виплату лізингового платежу протягом більше, ніж на 10 робочих днів, лізингодавець має право надіслати лізингоодержувачу першу вимогу щодо сплати в письмовій формі. Якщо лізингоодержувач не здійснить оплату протягом 7 робочих днів з моменту відправлення першої вимоги щодо сплати, лізингодавець надсилає в такий же спосіб другу вимогу, яка продовжує строк здійснення оплати ще на 8 робочих днів. У випадку, якщо лізингоодержувач не здійснить оплату у вказаний термін, позивач має право направити лізингоодержувачу третю вимогу щодо сплати та відмовитись від договору в односторонньому порядку відповідно до умов пункту 12.6.1 договору. Сторони погоджуються, що невиконання зобов'язань після надсилання другої вимоги означає, що лізингоодержувач не має наміру в подальшому виконувати свої зобов'язання за договором. Якщо лізингоодержувач повністю або частково не здійснить оплату 1 лізингового платежу, при цьому, якщо прострочення лізингового платежу триває більш, ніж 30 днів (відповідно до Закону України "Про фінансовий лізинг"), лізингодавець має право розірвати договір/відмовитися від договору і витребувати об'єкт лізингу від лізингоодержувача, у тому числі у примусовому порядку згідно з виконавчим написом нотаріуса.

За змістом пункту 12.9 Умов, у разі дострокового закінчення строку лізингу/розірвання договору відповідно до пункту 12 договору, лізингоодержувач зобов'язаний повернути об'єкт лізингу за свій власний рахунок у відмінному робочому і технічному стані до головного офісу лізингодавця впродовж 10 робочих днів від дати одержання відповідного запиту.

У випадках, передбачених пунктами 12.6 та 12.12 договору, останній вважається розірваним на 10 робочий день з дня надіслання письмового повідомлення стороною на адресу іншої сторони (пункт 12.13 Умов).

Відповідно до пунктів 13.1, 13.2 та 13.6 Умов, якщо лізингоодержувач відмовляється від повернення або затримує повернення об'єкта лізингу, лізингодавець має право вилучити цей об'єкт без попередньої згоди лізингоодержувача. Вилучення об'єкта лізингу здійснюється у всіх випадках дострокового припинення дії договору. Лізингоодержувач відшкодовує будь-які витрати, понесені лізингодавцем у зв'язку з вилученням об'єкта лізингу.

Як встановлено судами обох інстанцій, позивач в звязку з неналежним виконанням відповідачем умов договору та взятих на себе зобов'язань неодноразово направляв на адресу відповідача відповідні вимоги, які в свою чергу були залишені відповідачем без задоволення та належного реагування.

З огляду на викладене, 10.02.2015 року позивач звернувся до відповідча з вимогою від 04.02.2015 року № 00005991 про сплату заборгованості за договором фінансовог лізингу та повернення обєкту лізингу (т.1, а.с.37). В даній вимозі позивач також повідомив відповідача про відмову від договору та вимагав повернути об'єкт лізингу впродовж 10 робочих днів з моменту доставки повідомлення відповідачу. Вказана вимога була отримана відповідачем 13.02.2015 року, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією повідомлення про вручення даного поштового відправлення (т.1, а.с.39).

Враховуючи вищевикладене, місцевий господарський суд прийшов до правильного висновку, що укладений між сторонами договір про фінансовий лізинг від 16.10.2012 року № 00005991 у відповідності до пункту 12.13 Умов розірваний з 24.02.2015 року.

Згідно з пунктом 13.7 Умов, якщо лізингодавець не може здійснити свої права на вилучення (повернення), як передбачено у цьому пункті, він матиме право на вилучення об'єкту лізингу у лізингоодержувача в примусовому порядку відповідно до виконавчого напису нотаріуса.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 від 8 квітня 2015 року, зареєстрованого в реєстрі за № 385, ПП "Мега" було зобовязано повернути ТОВ "Порше Лізинг Україна" спірний транспортний засіб - VW Caddy GP Maxi Kombi 2.0 I TDI, 2012 року виробництва, шасі № WV2ZZZ2KZDX047589, двигун № НОМЕР_1 (т.1, а.с.41).

На виконання вищенаведеного виконавчого напису, 27.04.2015 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 47343501 (т.1, а.с. 42-43).

Згідно акту державного виконавця від 10.06.2015 року вищенаведений транспортний засіб був переданий ТОВ "Порше Лізинг Україна" (позивачу), в звязку з чим 16.06.2015 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 47343501 з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса від 08.04.2015 року № 385 (т.1, а.с. 173).

30 червня 2015 року між ТОВ "Порше Лізинг Україна" та ТОВ "Автомир" був укладений договір купівлі-продажу/поставки бувшого у використанні автомобіля, за умовами якого позивач передав даній юридичній особі у власність спірний автомобіль VW Caddy GP Maxi Kombi 2.0 I TDI, 2012 року виробництва, шасі № WV2ZZZ2KZDX047589, двигун № НОМЕР_1, а ТОВ "Автомир", в свою чергу, зобовязувалося оплатити вартість цього майна в розмірі 285 804 грн. 72 коп. (т.1, а.с. 83-84).

Зазначений договір підписаний уповноваженими представниками його сторін та скріплений печатками цих субєктів господарювання.

Як встановлено судами обох інстанцій, ТОВ "Автомир" повністю розрахувалося з позивачем за вищевказаний товар, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією виписки з банківського рахунку ТОВ "Порше Лізинг Україна" (т.2, а.с.49).

З огляду на викладене, місцевий господарський суд вірно зазначив в оскаржуваному рішенні, що від реалізації обєкта лізингу позивач отримав 285 804 грн. 72 коп.

З матеріалів справи, зокрема, зведеної облікової виписки з рахунку ТОВ "Порше Лізинг Україна" (т.2, а.с. 53-55), вбачається, що частина вищезазначених коштів в сумі 7 173 грн. 77 коп. була зарахована позивачем в рахунок погашення заборгованості ПП "Мега" по лізинговому платежу за січень 2015 року, розмір якого становив 12 208 грн. 39 коп., а частина даних коштів в сумі 8 032 грн. 13 коп. була зарахована ТОВ "Порше Лізинг Україна" у рахунок погашення заборгованості відповідача по лізинговому платежу за лютий 2015 року, який складав 13 557 грн. 44 коп.

При цьому, судом першої існтації вірно не взято до уваги посилання відповідача на оплату спірної суми основного боргу, оскільки з наданих останнім банківських виписок та платіжних доручень (т.2, а.с. 4-31), не вбачається, що сплачені суми грошових коштів були направлені в рахунок погашення заборгованості відповідача по лізинговим платежам за січень-лютий 2015 року.

Таким чином, заборогованість відповідача перед позивачем складає 10 559,93 грн. (12 208,39-7 173,77 + 13 557,44 - 8 032,13).

Оскільки, як встановлено судами обох інстанцій, існує заборгованість відповідача перед позивачем, то позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 10 559,93 грн. обгрунтовані, законні та, відповідно, правомірно задоволені судом першої інстанції на підставі ст.ст. 509, 525, 526, 530, 806 ЦК України.

Відповідно до п.8.2 Умов, у випадку прострочення сплати платежу лізингоодержувач сплачує позивачу пеню в розмірі 10 % річних від вчасно невиплаченої суми за кожен день затримки платежу до моменту його повної виплати.

Оскільки матеріалами справи підтверджено неналежне виконання відповідачем умов договору та зважаючи, що п. 8.2. Умов передбачена майнова відповідальність, суд першої інстанції визнавши розрахунок пені, наданий позивачем, невірним та провівши його самостійно з урахуванням вимог Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань", виключивши при цьому з розрахунку дні, які за умовами договору є кінцевими днями строку, наданого відповідачу для добровільної сплати відповідних лізингових платежів, правомірно задоволив пеню в розмірі 526,55 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача три відсотки річних в розмірі 161,14 грн., з яких: 75,31 грн. - три відсотки річних, нарахованих за період з 15.01.2015 року по 15.07.2015 року на суму основного боргу в розмірі 5 034,62 грн. 62 коп. (що становить суму лізингових платежів, належних до сплати відповідачем у січні 2015 року), 85,83 грн. - три відсотки річних, нарахованих за період з 15.022015 року по 15.08.2015 року на суму основного боргу в розмірі 5 525,31 грн. (що становить суму лізингових платежів, належних до сплати відповідачем у лютому 2015 року). а також 3 693,05 грн. інфляційних втрат, нарахованих на вказані суми основного боргу протягом зазначених періодів.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.83 ГПК України приймаючи рішення, господарський суд має право, зокрема, виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Частина 4 статті 22 ГПК України визначає зміну підстави або предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог виключно як право, а не обов'язок позивача.

Отже, враховуючи вищезазначені приписи чинного законодавства, пунктом 2 частини 1 статті 83 ГПК України передбачено право господарського суду щодо виходу за межі позовних вимог (за наявності передбачених цією нормою умов та відповідного клопотання заінтересованої сторони), але не зміни таких вимог на власний розсуд чи спонукання до їх уточнення.

Враховуючи той факт, що позивачем не було подано відповідної заяви про зміну позовної вимоги щодо нарахування спірних сум трьох процентів річних, зокрема, щодо зміни періодів та розмірів їх нарахування, суд позбавлений можливості вийти за межі періодів та нарахованих граничних сум, визначених позивачем у позовній заяві, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 15.12.2015 року.

Оскільки, як встановлено судами обох інстанцій, прострочення виконання грошового зобов'язання з боку відповідача має місце, та враховуючи те, що кінцевою датою сплати лізингового платежу за січень 2015 року відповідно до умов договору є 15 січня 2015 року, а лізингового платежу за лютий 2015 року- 15 лютого 2015 року, а також зважаючи, що при обрахунку заявлених до стягнення з відповідача сум даних компенсаційних виплат вказані дні були включені позивачем у період прострочення, за який здійснюється стягнення вказаних сум, апеляційний суд погоджується з місцевим господарським судом, що з врахуванням вищевикладених обставин щодо періоду виникнення заборгованості, до стягнення підлягає лише 157,10 грн. відсотків річних, з яких: 74,90 грн. - три проценти річних, нараховані за період з 16.01.2015 року по 15.07.2015 року (кінцева дата нарахування, зазначена позивачем у його розрахунку) на суму основного боргу в розмірі 5034,62 грн., 82,20 грн. - три проценти річних, нараховані за період з 16.02.2015 року по 15.08.2015 року (кінцева дата нарахування, зазначена позивачем у його розрахунку) на суму основного боргу в розмірі 5 525,31 грн. та 3 220,18 грн. інфляційних втрат, з яких: 1 711,77 грн. - інфляційні втрати, нараховані за період з 16.01.2015 року по 15.09.2015 року (кінцева дата нарахування, зазначена позивачем у його розрахунку) на суму основного боргу в розмірі 5 034,62 грн., 1 508,41 грн. - три проценти річних, нараховані за період з 16.02.2015 року по 15.02.2015 року (кінцева дата нарахування, зазначена позивачем у його розрахунку) на суму основного боргу в розмірі 5 525,31 грн. При цьому, у стягненні 4,91 грн. відсотків річних та 472,87 грн. інфляційних втрат суд першої інстанції відмовив правомірно, оскільки їх нараховано та відповідно пред'явлено до стягнення безпідставно.

Також позивач, посилаючиь на вимоги ст.ст. 536, 1048 ЦК України, просить стягнути з відповідача проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 7 236,30 грн., з яких: 3 464,17 грн. - проценти за користування чужими грошовими коштами, нараховані за період з 15.01.2014 року по 15.09.2015 року на суму боргу в розмірі 12 208,39 грн.; 3 772,13 грн. - проценти за користування чужими грошовими коштами, нараховані у період з 15.02.2014 року по 15.09.2015 року на суму боргу в розмірі 13 557,44 грн.

Згідно ст.536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Тобто проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми.

Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством.

Аналогічна правова позиція викладена в п.п. 6.1-6.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

Судами обох інстанцій встановлено, що ні укладеним між сторонами договором про фінансовий лізинг, ні нормами чинного законодавства не встановлено конкретного розміру заявлених позивачем до стягнення з відповідача процентів.

Відтак, посилання скаржника на ст.536 ЦК України, як на підставу своїх вимог до відповідача про стягнення з останнього процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 7 236,30 грн. є безпідставними.

Посилання скаржника на ст.1048 ЦК України, як на підставу для стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами, колегією суддів також не беруться до уваги з огляду на таке.

Відповідно до ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Договір позики вважається безпроцентним, якщо він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує п'ятдесятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, і не пов'язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін; або позичальникові передані речі, визначені родовими ознаками.

Нормами статті 806 ЦК України встановлено, що до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Водночас чинним законодавством не передбачено можливості застосування до договору фінансового лізингу положень про позику. Так, договори лізингу і позики є різними за своєю правовою природою та регулюють різні правовідносини, тому застосування до спірних правовідносин положень статті 1048 ЦК України є безпідставним.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом України у постанові від 27.12.2010 року у справі № 9/67-38.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 46 703,34 грн. збитків (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 15.12.2015 року), завданих відповідачем в звязку з припиненням договору про фінансовий лізинг від 16.10.2012 року № 00005991.

Обґрунтовуючи дані вимоги позивач посилається на те, що вищезазначена сума збитків (упущена вигода) виникла в звязку невчасним поверненням ПП "Мега" об'єкта лізингу та неможливістю передачі позивачем даного майна в лізинг іншим особам протягом періоду фактичного користування даним обєктом ПП "Мега". Так, сума коштів за фактичне користування відповідачем спірним об'єктом лізингу протягом березня 2015 року, за обрахунком позивача, склала 16 779,00 грн., протягом квітня 2015 року - 15 772,26 грн., протягом травня 2015 року - 14 152,08 грн.

В пункті 6.17 Умов сторони погодили, що у випадку розірвання спірного договору за ініціативою позивача відповідно до пункту 12 цього договору лізинговий платіж буде вважатися платою за користування об'єктом лізингу.

Водночас, зі змісту зведеної облікової виписки з рахунку позивача (т.2, а.с.53-55) вбачається, що частина вищезазначеної суми була погашена самим позивачем за рахунок коштів, отриманих останнім від продажу спірного обєкта лізингу.

Так, грошові кошти в сумі 10 023,00 грн. були зараховані позивачем в рахунок погашення заборгованості ПП "Мега" в розмірі 16 779,00 грн., що виникла в звязку з неповерненням та фактичним користуванням обєктом лізингу в березні 2015 року; кошти в сумі 9 499,17 грн. були зараховані позивачем в рахунок погашення заборгованості відповідача у розмірі 15 772,26 грн., що виникла у звязку з неповерненням та фактичним користуванням обєктом лізингу в квітні 2015 року; кошти в сумі 8 593,81 грн. були зараховані позивачем в рахунок погашення заборгованості відповідача в розмірі 14 152,08 грн., що виникла в звязку з неповерненням та фактичним користуванням обєктом лізингу в травні 2015 року.

Враховуючи викладене, місцевий господарський суд прийшов до правильного висновку, що належна до стягнення з ПП "Мега" сума збитків (упущена вигода), які виникли в звязку з припиненням договору про фінансовий лізинг, невчасним поверненням останнім об'єкта лізингу та його фактичним користуванням відповідачем, з урахуванням сум грошових коштів, зарахованих самим позивачем на погашення цих збитків, становить 18 587,36 грн. При цьому, у стягненні з відповідача збитків в розмрір 28 115,98 грн. (упущеної вигоди) суд першої інстанції відмовив правомірно, оскільки їх нараховано та, відповідно, пред'явлено до стягнення безпідставно.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача 45 436,94 грн. упущеної вигоди, завданої ПП "Мега" неналежним виконанням договору, яка полягала у недоотриманні позивачем доходів, на які він розраховував при укладенні цієї угоди (різниця між вартістю обєкта лізингу та лізинговими платежами).

Згідно з пунктом 12.9 Умов у разі дострокового закінчення строку лізингу/розірвання договору відповідно до пункту 12 договору, лізингоодержувач зобов'язаний повернути об'єкт лізингу за свій власний рахунок у відмінному робочому і технічному стані до головного офісу лізингодавця впродовж 10 робочих днів від дати одержання відповідного запиту. У цей же строк лізингоодержувач сплачує позивачу будь-яку різницю між вартістю обєкта лізингу (тобто сумою грошових коштів, що було фактично отримано позивачем у результаті продажу обєкта лізингу, або, якщо даний обєкт залишився у власності ОСОБА_1, ринковою вартістю обєкта лізингу, що визначається професійним оцінювачем майна) та лізинговими платежами, що залишилися несплаченими відповідно до графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів, а також іншими платежами, які залишилися несплаченими лізингоодержувачем.

Відповідно до ст.623 ЦК України, боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.

Статтею 216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з положеннями статті 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відшкодування збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності і для застосування такої міри відповідальності необхідна наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки), наявність та розмір понесених збитків; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного з елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не наступає.

Терміном "збитки" позначаються наслідки правопорушення, які виражаються у зменшенні майнової сфери потерпілого у результаті порушення належного йому права або блага. Протиправною поведінкою (дією або бездіяльністю) є будь-яка поведінка, яка суперечить правовим нормам. Причинний зв'язок це відповідний об'єктивно існуючий зв'язок між явищами, при якому одне явище, яке передує, при відповідних умовах породжує, викликає інше явище наступне. Відповідальність за заподіяні протиправною поведінкою збитки виникає при наявності вини особи, що заподіяла збитки.

Обов'язок доказування наявності шкоди та протиправності поведінки заподіювача шкоди покладається на особу, якій завдано збитків. При цьому, відповідно до вимог частини 2 статті 623 ЦК України, розмір збитків завданих порушенням зобов'язання, повинен бути реальним та доведеним позивачем.

За змістом даної статті відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких утворює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності.

Отже, для застосування такої міри відповідальності потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Слід довести, що протиправні дії чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.

Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд України при здійсненні касаційного перегляду рішень у справах про відшкодування збитків (постанова Верховного Суду України від 30 травня 2006 року у справі № 42/266-6/492).

При цьому, відповідно до ч.4 ст.23 ЦК України, при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Однак, позивачем не надано доказів про вжиття заходів щодо одержання доходів (упущеної вигоди); відсутні такі докази і в матеріалах справи.

Так, пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків.

Однак доказів проведення таких дій позивачем ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду надано не було.

Крім того, як було зазначено вище, сума упущеної вигоди в розмірі 45 436,94 грн. була розрахована позивачем як різниця між сумою грошових коштів, які останній повинен був отримати при належному виконанні ПП "Мега" умов спірного договору, та сумою реалізації обєкта лізингу.

Згідно з ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК України).

Водночас, позивачем не доведено суду належними і допустимими доказами, в розумінні ст.ст. 33,34 ГПК України, що ціна продажу спірного об'єкта лізингу за укладеним між позивачем та ТОВ "Автомир" договором купівлі-продажу/поставки бувшого у використанні автомобіля від 30.06.2015 року є максимально можливою ціною даного транспортного засобу.

Враховуючи викладене, місцевий господарський суд вірно зазначив в оскаржуваному рішенні, що позивачем не доведено наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення, з огляду на що прийшов до правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з ПП "Мега" збитків (упущеної вигоди) в розмірі 45 436,94 грн.

Також позивач просить суд стягнути з ПП "Мега" прямі збитки в розмірі 55 357,40 грн., з яких: 49 357,40 грн. - збитки, завдані відповідачем у звязку зі сплатою позивачем грошових сум за послуги з вчинення виконавчого напису нотаріуса, підготовку процесуальних документів для відкриття виконавчого провадження та супроводженням повернення об'єкту лізингу; 6 000,00 грн. - збитки, завдані відповідачем в звязку зі сплатою позивачем відповідних юридичних послуг, повязаних з розглядом даної справи в суді.

Згідно з пунктом 8.6 Умов у випадку прострочення сплати платежу лізингоодержувач зобовязаний у повному обсязі відшкодувати позивачу будь-які збитки, заподіяні невиконанням або неналежним виконанням договору.

Лізингоодержувач відшкодовує всі та будь-які витрати, понесені позивачем у звязку з вилученням (поверненням) обєкта лізингу, у тому числі витрати, повязані із залученням будь-яких третіх осіб, що надають послуги, повязані з вилученням обєкта лізингу (п.13.6 Умов).

Відповідно до п.8.2.3 Умов, у випадку прострочення сплати платежу до лізингоодержувача застосовуються наступні санкції: компенсація будь-яких витрат, понесених позивачем та/або винагороди, включаючи, окрім іншого, гонорари юристам, судові та позасудові витрати, нараховані/виплачені з метою відшкодування сум, не виплачених лізингоодержувачем у відповідності до умов договору.

Розглянувши позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 6 000,00 грн. збитків, завданих в зв'язку з понесенням витрат на оплату юридичних послуг, суд першої інстанції вірно відмовив в їх задоволенні, оскільки такі витрати відносяться до судових витрат, передбачених статтею 44 ГПК України, та не є збитками у розумінні статті 623 ЦК України та статті 224 ГК України.

Аналогічна правова позиція викладена в п.1 Оглядового листа Вищого господарського суду України від 14.01.2014 року № 01-06/20/2014.

Також суд першої інстанції вірно зазначив в оскаржуваному рішенні, що збитки в розмірі 49 357,40 грн., завдані в звязку зі сплатою позивачем грошових сум за послуги з вчинення виконавчого напису нотаріуса, підготовку процесуальних документів для відкриття виконавчого провадження та супроводженням повернення об'єкту лізингу, не є збитками, оскільки не мають обов'язкового характеру та необхідних ознак збитків, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за спірним договором.

Відтак, отримання позивачем юридично-консультаційних послуг, пов'язаних з представництвом інтересів останнього, поверненням заборгованості за спірним договором та самого об'єкта лізингу, не є обов'язковими витратами, які особа має зробити для відновлення свого порушеного права, а вибір представників, які будуть представляти його інтереси, є його правом.

За таких обставин суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що витрати, включені позивачем до складу реальних збитків, не відповідають вимогам статті 22 ЦК України і статті 225 ГК України, з огляду на що правомірно відмовив в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з ПП "Мега" реальних збитків у розмірі 55 357,40 грн.

Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Натомість, скаржником не подано судовій колегії належних та достатніх доказів, які стали б підставою для скасування рішення місцевого господарського суду. Посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.

Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Рівненської області ґрунтується на матеріалах і обставинах справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування.

Керуючись ст.ст. 99,101,103,105,106 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Рівненської області від 21.12.2015 року у справі №918/1152/15 - залишити без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуюча суддя Коломис В.В.

Суддя Тимошенко О.М.

Суддя Огороднік К.М.