Ухвала суду № 56030666, 18.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" лютого 2016 р. м. Київ К/800/53014/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Цуркана М.І. (головуючий), Єрьоміна А.В., Кравцова О.В.,розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Державної фінансової інспекції у Львівській області в особі Червоноградської об'єднаної державної фінансової інспекції до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гефест-Львів» про стягнення коштів, що переглядається за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Гефест-Львів» на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 2 вересня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2015 року,

у с т а н о в и л а :

У липні 2013 року Державна фінансова інспекція у Львівській області (далі - Інспекція) в особі Червоноградської об'єднаної державної фінансової інспекції звернулася до суду з позовом до ТОВ «Гефест-Львів» (далі - Товариство) про стягнення коштів.

Зазначали, що за результатами ревізії Радехівської міської ради Львівської області (далі - Рада) встановлено факт невиконання відповідачем вимог договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного з Радою, в частині його оплати.

Посилаючись на те, що підконтрольна установа не забезпечила здійснення претензійно-позовної роботи щодо стягнення недоотриманих сум за договором, просили стягнути з Товариства до бюджету Ради 230 386,75 грн.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 2 вересня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2015 року, позов задоволено.

У касаційній скарзі Товариство, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані рішення скасувати, а провадження у справі закрити.

Заслухавши доповідача, здійснивши перевірку доводів касаційної скарги, матеріалів справи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню.

Судами встановлено, що 27 березня 2012 року за результатами аукціону між Радою та ТОВ «Гефест-Львів» укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки вартістю 640 884 грн.

За результатами ревізії Ради, проведеної Інспекцією, встановлено, що відповідачем не у повному обсязі виконано вимоги договору щодо оплати вартості земельної ділянки.

Станом на момент звернення до суду з цим позовом, несплаченими залишилося 230 386,75 грн.

Задовольнивши позов, суди мотивували свої рішення беззаперечністю факту наявності заборгованості та необхідністю розгляду справи в порядку адміністративного судочинства.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає цей висновок помилковим.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 26 січня 1993 року № 2939-XII «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2939-XII) здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Президентом України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Положенням про Державну фінансову інспекцію України, затвердженим Указом Президента України від 23 квітня 2011 року № 499/2011 (далі - Положення), визначено, що Держфінінспекція є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Держфінінспекція здійснює свої повноваження безпосередньо та через територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах або міжрайонні, об'єднані в районах та містах територіальні органи, головних інспекторів у районах та містах (пункт 7 Положення).

Відповідно до пункту 6 Положення Держфінінспекція має право в установленому порядку, зокрема: пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства (підпункт 15); у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства (підпункт 18); при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України (підпункт 21).

Положенням установлено, що Держфінінспекція відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб і, у разі якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів, має право звернутися до суду в інтересах держави.

Зазначені норми узгоджуються з положеннями статті 10 Закону № 2939-ХІІ, якою визначено права органу державного фінансового контролю. Зокрема, пунктом 7 передбачено право пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Згідно з пунктом 10 статті 10 Закону № 2939-ХІІ органу державного фінансового контролю надано право звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а відповідно до пункту 13 цієї норми - при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до частини другої статті 15 Закону № 2939-XII законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що контролюються.

Таким чином, орган державного фінансового контролю здійснює державний фінансовий контроль за використанням коштів державного і місцевих бюджетів та у разі виявлення порушень законодавства має право пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Отже, відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю проводиться у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

У цій справі, позов заявлено не до підконтрольної установи, а до юридичної особи з якою Рада уклала цивільно-правову угоду щодо купівлі-продажу земельної ділянки.

При цьому, як вбачається з системного аналізу наведених норм чинного законодавства, Інспекція не наділена повноваженнями для звернення до суду з позовом до непідконтрольних їй установ, тобто до третіх осіб про стягнення коштів.

При цьому, колегія суддів зауважує, що Рада, реалізуючи право розпорядження земельною ділянкою, відповідно до статті 5 Земельного кодексу України мала рівні права з юридичною особою, з якою вона вступила у відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, тобто була рівноправним суб'єктом земельних відносин.

За наведених обставин, позов про стягнення коштів за договором купівлі-продажу не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Пунктом першим частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 223 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанції та закрити провадження.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Гефест-Львів» задовольнити.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 2 вересня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2015 року скасувати, а провадження у справі закрити.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді М.І.Цуркан

А.В.Єрьомін

О.В.Кравцов