Ухвала суду № 56030506, 01.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 лютого 2016 року м. Київ К/800/43508/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:ГоловуючогоНечитайла О.М.СуддівЛанченко Л.В. Пилипчук Н.Г.розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Приватного підприємства «Складні справи»

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 квітня 2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 серпня 2013 року

у справі №826/578/13-а

за позовом Приватного підприємства «Складні справи»

до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби

про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ :

Приватне підприємство «Складні справи» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - відповідач) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 09 квітня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01 серпня 2013 року, відмовив у задоволенні адміністративного позову.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Відповідач письмових заперечення на касаційну скаргу позивача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Позивач при імпорті товарів на митну територію України надав органам митного контролю

податкові векселі на загальну суму 104 537,37 грн., з яких від 07 листопада 2007 року серії АА №0462507 на суму 41 612,01 грн., від 13 листопада 2007 серії АА №0462508 на суму 40 379,89 грн. та серії АА №0462509 на суму 22 545,47 грн., які авальовані акціонерним банком «Банк регіонального розвитку».

У декларації з податку на додану вартість за 2007 рік позивач заявив до бюджетного відшкодування 164 007,00 грн., з яких за січень 2007 року - 31 099,00 грн., лютий 2007 року - 25 805,00 грн., березень 2007 року - 16 667,00 грн., квітень 2007 року - 77 441,00 грн., травень 2007 року -12 995,00 грн.

У зв'язку з чим, позивач звернувся до контролюючого органу з листами від 14 листопада 2007 року №239 та від 20 листопада 2007 року №262 про зарахування суми бюджетного відшкодування, яка задекларована позивачем за грудень 2006 року - вересень 2007 року, у рахунок оплати зазначених податкових векселів.

Контролюючий орган листами від 15 листопада 2007 року №9818/10/15-434 та від 21 листопада 2007 року №9944/10/15-434 повідомив позивача про неможливість погашення податкових векселів за рахунок суми бюджетного відшкодування, яка задекларована за грудень 2006 року - вересень 2007 pоку, оскільки станом на 15 листопада 2007 року відсутня підтверджена сума бюджетного відшкодування актом документальної невиїзної (камеральної) перевірки чи позапланової виїзної (документальної) перевірки та запропоновано позивачу провести погашення векселів першої категорії шляхом перерахування коштів до бюджету.

Позивач, звертаючись до суду з даним позовом, просить зобов'язати податковий орган погасити податкові векселі серії АА №0462507 від 07 листопада 2007 року на суму 41 612,01 грн., серії АА №0462508 від 13 листопада 2007 року на суму 40 379,89 грн. та серії АА №0462509 від 13 листопада 2007 року на суму 22 545,47 грн., шляхом заліку сум заявлених до бюджетного відшкодування за січень-травень 2007 року.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що станом на день строку погашення векселів 05 грудня 2007 року та 12 грудня 2007 року позапланової виїзної документальної перевірки позивача для визначення достовірності нарахування бюджетного відшкодування за січень-травень 2007 року податковим органом проведено не було, а суми, заявлені до бюджетного відшкодування, підтверджені не були, тому позивач не мав підстав заявляти податковій службі вимоги до погашення векселів за рахунок сум бюджетного відшкодування, оскільки такі (заявлені) суми не були підтвердженими у встановленому Законом України «Про податок на додану вартість» порядку.

Згідно з підпунктом 3.1.2 пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість», об'єктом оподаткування є операції платників податку з ввезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі імпорту або реімпорту.

Відповідно до абзаців першого - четвертого, сьомого пункту 11.5 статті 11 вказаного Закону, платники податку при імпорті товарів на митну територію України, за умови оформлення митної декларації (за винятком тимчасової чи неповної, періодичної чи попередньої декларації), можуть за власним бажанням надавати органам митного контролю податковий вексель на суму податкового зобов'язання зі строком погашення на тридцятий календарний день з дня його поставки органу митного контролю, один примірник якого залишається в органі митного контролю, другий надсилається органом митного контролю на адресу органу державної податкової служби за місцем реєстрації платника податку, а третій залишається платнику податку; податковий вексель підлягає обов'язковому підтвердженню комерційними банками шляхом авалю; комерційні банки зобов'язані оплатити податковий вексель у разі його непогашення платником у строк; платник податку може за самостійним рішенням достроково погасити вексель шляхом перерахування коштів до бюджету або шляхом заліку сум бюджетного відшкодування, підтвердженого податковим органом; якщо платник податку на дату поставки податкового векселя органу митного контролю має підтверджену податковим органом суму бюджетного відшкодування, яка дорівнює або більша ніж сума зобов'язання по такому векселю, платник податку має право включити суму зобов'язань по податковому векселю до складу податкових зобов'язань за звітний (податковий) період, в якому відбулася його поставка органу митного контролю. При цьому, податковий вексель вважається погашеним та платник податку має право на включення до складу податкового кредиту суми зобов'язань по податковому векселю у наступному звітному (податковому) періоді.

Правовий аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що право платника податку на дострокове погашення податкового векселя шляхом заліку сум бюджетного відшкодування залежить від наявності у платника податку на дату поставки податкових векселів та на дату прийняття рішення про дострокове погашення податкових векселів, про яке платник доводить до відома податковий орган, підтвердженої цим органом суми бюджетного відшкодування, що перевищує суму зобов'язання по таким податковим векселям.

Погашення податкових векселів бюджетним відшкодуванням можливе за дотримання певних умов:

на дату поставки податкового векселя до органу митного контролю платник має суму бюджетного відшкодування, яка дорівнює або більша, ніж сума зобов'язання за таким векселем;

в будь-який день з дати видачі податкового векселя до дати настання строку платежу за векселем платник податку подав до органу податкової служби заяву про зарахування такої суми бюджетного відшкодування в рахунок погашення таких векселів;

на дату подання заяви таку суму бюджетного відшкодування повністю або частково не відшкодовано платнику (невідшкодований залишок дорівнює або більший, ніж сума векселя), не включено до висновку на проведення бюджетного відшкодування, який подається до установи Держказначейства України (залишок суми бюджетного відшкодування не менший, ніж сума векселя), не є предметом кримінальної справи, судового розгляду, не перебуває на адміністративному оскарженні.

Крім того, за змістом положень Закону України «Про податок на додану вартість», підтвердження податковим органом суми бюджетного відшкодування є необхідним для кожного податкового векселя. Право на погашення зобов'язання за податковим векселем за рахунок сум бюджетного відшкодування виникає за умови, що така сума перевищує суму зобов'язань за податковими векселями або дорівнює сумі заявленого бюджетного відшкодування.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, податковим органом було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача від 29 березня 2012 року, про що складено акт №3/15-309/30487748, яким встановлено завищення позивачем суму бюджетного відшкодування за грудень 2006 року та за січень, лютий, березень 2007 року, а також позапланову невиїзну перевірку позивача від 19 січня 2009 року, про що складено акт №3/23-40/30487748, яким встановлено завищення суми бюджетного відшкодування за квітень та травень 2007 року.

Відтак, станом на день строку погашення векселів 05 грудня 2007 року та 12 грудня 2007 року суми податку на додану вартість, заявлені до бюджетного відшкодування, податковим органом підтверджені не були.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність у позивача підстав для заявлення відповідачу вимоги щодо погашення векселів за рахунок сум бюджетного відшкодування.

Відповідно до приписів частини першої та другої статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

За встановлених обставин, вимоги позивача є необґрунтованими та обґрунтовано залишені судами попередніх інстанцій без задоволення.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного підприємства «Складні справи» залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 квітня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 серпня 2013 року у справі №826/578/13-а залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.