Ухвала суду № 56030498, 01.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 лютого 2016 року м. Київ К/800/57114/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Сумської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області

на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2013 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2013 року

у справі № 818/337/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СІМ-БАД»

до Сумської міжрайонної державної податкової інспекції

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «СІМ-БАД» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Сумської міжрайонної державної податкової інспекції (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень.

Сумський окружний адміністративний суд постановою від 17 квітня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2013 року, позовні вимоги задовольнив частково, скасував податкове повідомлення-рішення від 24 червня 2009 року №0000422300/0 на загальну суму 47 866,50 грн. та від 03 вересня 2009 року №0000552300/1 на загальну суму 38 570,50 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанції прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача до суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Посадові особи відповідача провели позапланову виїзну перевірку господарської діяльності позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період діяльності з 15 серпня 2006 року по 31 грудня 2008 року, про що склали акт від 11 червня 2009 року №71/23/34451317/9, яким встановили порушення позивачем вимог пункту 1.32 статті 1, пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у результаті чого завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування на суму 65 631,00 грн., занижено податок на прибуток на суму 23 654,00 грн.; пункту 4.1 статті 4, пункту 1.18 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», у результаті чого занижено податок на додану вартість на 31 911,46 грн.

На підставі встановлених порушень контролюючим органом прийняті податкові повідомлення-рішення від 24 червня 2009 року №0000412300/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем 23 654,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 18 646,00 грн. та №0000422300/0, яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у сумі 31 911,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 15 955,50 грн.

За результатами адміністративного оскарження вказаних рішень, податкове повідомлення-рішення від 24 червня 2009 року №0000412300/0 було скасовано у частині застосованих штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 3 729,50 грн., а в іншій частині - залишено без змін. Податкове повідомлення-рішення від 24 червня 2009 року №0000422300/0 залишено без змін.

На адресу позивача було надіслано податкові повідомлення-рішення від 03 вересня 2009 року №0000552300/1, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем у розмірі 23 654,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 15 955,50 грн. та №0000422300/1, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 31 911,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 15 955,50 грн.

Під час розгляду повторної скарги позивача контролюючим органом була призначена та проведена позапланова перевірка, за результатами якої складено акт від 27 жовтня 2009 року №144/23/34451317/125, на підставі якого позивачу донараховано суми податку на прибуток та податку на додану вартість.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судовими інстанціями було встановлено, що у перевіряємому періоді позивач здійснював роздрібну торгівлю газу зрідженого на АГЗП с. Бездрик.

Підставою для збільшення валового доходу позивачу став той факт, що підприємством за вказаний період проводилась реалізація газу зрідженого зі знижками. Протягом всього періоду роздрібні ціни на газ затверджувались наказами директора підприємства. З метою заохочення покупців та швидкої реалізації газу на АГЗП с.Бездрик наказами директора підприємства від 24 листопада 2006 року №32 та від 20 січня 2008 року №31 покупцям надавались знижки від двох до двадцяти відсотків по дисконтним карткам при наданні чеків в залежності від кількості проданого ними газу.

Зокрема, перевіркою встановлено, що підприємством надавались знижки у розмірі 10 відсотків при продажі 10 літрів газу. Також встановлено факт реалізації газу більше 10 літрів без надання знижок. Виконання наказів підприємством у повній мірі не було забезпечено. Так, за 2007 рік товариством не проводилося накопичування реалізованого газу по окремому покупцю на право отримання ним дисконтної картки з визначенням розміру знижки.

За висновками податкового органу, продаж газу зі знижками вплинув на прибутковість господарської діяльності позивача, а господарські операції за перевіряємий період не були спрямовані на отримання прибутку, а навпаки завідомо вчинені з метою отримання від'ємного фінансового результату (збитків) для подальшого ухилення від сплати податків та отримання податкових вигод.

Задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи спірні податкові повідомлення-рішення у зазначеній частині, суди попередніх інстанцій вказали на те, що відповідачем не доведено того, що застосування позивачем знижок призвело до того, що ціна, визначена зі знижкою, не відповідає рівню звичайних цін.

У відповідності до пункту 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Згідно норм статей 42, 43, 44 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом. Підприємництво здійснюється на основі вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності.

З врахуванням зазначених норм, діяльність підприємства щодо укладення, виконання чи розірвання господарських договорів, направлена на отримання доходу, зокрема, в матеріальній формі, є звичайною господарською діяльністю підприємства.

Правовий аналіз наведеного дає підстави для висновку, що господарська діяльність це діяльність направлена на отримання доходу, а не прибутку.

Відтак, діяльність позивача з реалізації газу зрідженого зі знижками направлена на отримання доходу, зокрема, в матеріальній формі, та є звичайною господарською діяльністю підприємства.

Положеннями пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість», у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що, база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Пунктом 1.18 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до підпунктів 1.20.1, 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 цього Закону.

При цьому, відповідачем не доведено наявність підстав для застосування звичайних цін, оскільки податковим органом не надана інформація про укладені на момент придбання позивачем товарів договори з ідентичними товарами у співставних умовах.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем збиралася інформація щодо господарських відносин відносно самого позивача та без врахування співставності умов таких господарських операцій та ідентичності самих товарів.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішень органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Враховуючи те, що відповідачем не було проведено статистичної оцінки рівня цін реалізації ідентичних або однорідних товарів, які б вказували на заниження позивачем ціни продажу вказаних товарів у співставних умовах, суди попередніх інстанцій правомірно визначились із обґрунтованістю позовних вимог та необхідністю їх задоволення у вказаній частині.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Сумської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області залишити без задоволення.

2. Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2013 року у справі № 818/337/13-а залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.