Ухвала суду № 56030205, 16.02.2016, Одеський апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 лютого 2016 р.м.ОдесаСправа № 815/5451/13-а

Категорія: 9.2 Головуючий в 1 інстанції: Корой С. М.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого: судді Домусчі С.Д.

суддів: Коваля М.П., Кравця О.О.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2013 року по справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Інспекції з питань захисту прав споживачів в Одеській області про визнання протиправною та скасування постанови від 16 липня 2013 року №341 про накладення стягнень, передбачених ст.23 Закону України «Про захист прав споживачів», -

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2013 року, в якій просить скасувати оскаржену постанову та ухвалити нову, якою задовольнити поданий ним адміністративний позов у повному обсязі.

Постановою від 18 листопада 2013 року, ухваленою у відкритому судовому засіданні, Одеський окружний адміністративний суд відмовив в задоволенні позову ФОП ОСОБА_1 до Інспекції з питань захисту прав споживачів в Одеській області про визнання протиправною та скасування постанови від 16 липня 2013 року №341 про накладення стягнень, передбачених ст.23 Закону України «Про захист прав споживачів», в частині притягнення до відповідальності за порушення ч.2 ст.17 Закону України «Про захист прав споживачів».

Вимоги апеляційної скарги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Зокрема, апелянт зазначає, що Постановою КМУ від 29.09.2010р. №878 «Про здійснення розрахунків за продані товари (наданні послуги) з використанням спеціальних платіжних засобів» наявність банківського терміналу для оплати за товари, послуги за допомогою платіжних карток пов'язано з провадженням реєстраторів розрахункових операцій, тоді як Законом України від 21.06.2013р. №357-VII «Про внесення змін до розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України» щодо відстрочення настання відповідальності за неподання електронної звітності» відстрочено обов'язкове запровадження реєстратора розрахункових операцій до 01.01.2014р.

Також, апелянт посилається на те, що при прийнятті оскарженої постанови суд першої інстанції не врахував те, що на момент прийняття постанови від 16 липня 2013 року №341 про накладення стягнень у Інспекції з питань захисту прав споживачів в Одеській області не було повноважень, передбачених Постановою КМУ від 17.08.2002р. №1177, для накладення стягнення за порушення ст.23 Закону України «Про захист прав споживачів».

Інспекція з питань захисту прав споживачів в Одеській області письмових заперечень на апеляційну скаргу не надала.

Ухвалюючи постанову про відмову в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції встановив, що 06.06.2013р. до Інспекції надійшла скарга громадянина ОСОБА_1. на чисельні порушення продуктовим магазином «Візит», який розташований за адресою: Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, вул. Лазо (на території автостанції), законодавства з питань захисту прав споживачів та порядку провадження торговельної діяльності, правил торговельного обслуговування на ринку споживчих товарів, в тому числі щодо забезпечення можливості розрахунку за товари через термінали банку за допомогою пластикової картки (а.с.66-67).

Суд першої інстанції встановив, що на підставі згоди Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів від 17.06.2013р. №01/7-5398-2013 (а.с.68) та наказу Інспекції з питань захисту прав споживачів в Одеській області від 01.07.2013р. №377-од (а.с.69) відповідач провів позапланову перевірку магазину «Візит», в якому здійснює господарську діяльність ФОП ОСОБА_1, за результатами якої складений акт перевірки дотримання законодавства про захист прав споживачів від 03.07.2013р. №001369.

Зазначеним актом, серед іншого, зафіксовано, що в магазині відсутні платіжні термінали для здійснення розрахунків за допомогою електронних платіжних засобів, чим споживачів обмежено у вільному використанні електронних платіжних засобів, що є порушенням ч. 2 ст. 17 Закону України «Про захист прав споживачів» (а.с.23-24).

Суд першої інстанції встановив, що в розділі ІV акту перевірки позивача зобов'язано забезпечити магазин платіжними засобами для здійснення розрахункових операцій з використанням спеціальних платіжних засобів та письмово повідомити державний орган з питань захисту прав споживачів про виконання цього припису до розгляду матеріалів справи, який відбудеться 16.07.2013р.

Також суд першої інстанції встановив, що 16.07.2013р. Інспекцією з питань захисту прав споживачів в Одеській області прийнята постанова №341 про накладення стягнень, передбачених ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів», якою за реалізацію продукції, строк придатності якої минув, за обмеження або відмову в реалізації прав споживачів, установлених ч. 2 ст. 17 Закону України «Про захист прав споживачів», до ФОП ОСОБА_1 застосовано штраф у розмірі 9161 грн. (а.с.18).

Суд першої інстанції не погодився з доводами позивача про незаконність оскарженої постанови в частині накладення санкцій за порушення ч. 2 ст. 17 Закону України «Про захист прав споживачів», якою встановлено, що споживач має право на вільний вибір товарів і послуг у зручний для нього час та на вільне використання електронних платіжних засобів з урахуванням режиму роботи та обов'язкових для продавця (виконавця) форм (видів) розрахунків, установлених законодавством України, а продавець (виконавець) зобов'язаний всіляко сприяти споживачеві у вільному виборі продукції та форм її оплати.

Зокрема, суд першої інстанції, з посиланням на п. 21 Порядку провадження торговельної діяльності та правил торговельного обслуговування на ринку споживчих товарів, затверджених Постановою КМУ від 15.06.2006 р. № 833, а також на положення Постанови КМУ від 29.09.2010 р. № 878 «Про здійснення розрахунків за продані товари (надані послуги) з використанням спеціальних платіжних засобів», зазначив, що суб'єкт господарювання зобов'язаний забезпечити можливість використання спеціальних платіжних засобів під час здійснення розрахунків за продані товари (надані послуги) відповідно до законодавства.

За висновками суду першої інстанції, обов'язок суб'єкта господарювання забезпечити обов'язкове приймання спеціальних платіжних засобів для здійснення розрахунків за продані товари є похідним від обов'язку такого суб'єкта господарювання використовувати реєстратори розрахункових операцій.

При цьому суд першої інстанції зауважив, що ФОП ОСОБА_1 не надав доказів, які б свідчили про наявність у нього обставин, передбачених статтею 9 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», що виключають необхідність застосування ним реєстраторів розрахункових операцій.

Постановою КМУ №1336 від 28.08.2000 року, затверджений перелік окремих форм та умов проведення діяльності у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, яким дозволено проводити розрахункові операції без застосування реєстраторів розрахункових операцій з використанням розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій, до пункту 1 якого віднесено роздрібну торгівлю продовольчими товарами та пивом у пляшках і бляшанках за умови відсутності продажу інших підакцизних товарів, що здійснюється.

Суд першої інстанції встановив, що позивач здійснює роздрібну торгівлю підакцизними товарами, зокрема тютюновими виробами, на що ним отримано відповідну ліцензію, а також алкогольними напоями на підставі ліцензії, яка на момент проведення перевірки переоформлювалась у встановленому законодавством порядку. Суд першої інстанції зазначив, що роздрібний продаж алкогольних напоїв передбачає обов'язкове використання такими суб'єктами господарювання у місцях продажу реєстраторів розрахункових операцій, що, в свою чергу, створює для відповідного суб'єкта господарювання і обов'язок забезпечити можливість приймання ним спеціальних платіжних засобів для здійснення розрахунків за продані товари, який ФОП ОСОБА_1 не дотримано.

За таких обставин суд першої інстанції визнав правомірним висновок Інспекції про порушення позивачем вимог ч. 2 ст. 17 Закону України «Про захист прав споживачів».

При цьому суд першої інстанції відхилив доводи позивача про те, що п. 21 Порядку провадження торговельної діяльності та правил торговельного обслуговування на ринку споживчих товарів, затверджених Постановою КМУ від 15.06.2006 р. № 833, не вказує на безумовне провадження використання спеціальних платіжних засобів, а вказує на забезпечення можливості такого запровадження, зазначивши, що такий висновок ФОП ОСОБА_1 ґрунтується на невірному тлумаченні наведеної норми законодавства, якою визначений обов'язок суб'єкта господарювання забезпечити реалізацію споживачами їх права використовувати спеціальні платіжні засоби, а слово можливість в цій нормі законодавства вказує на можливу міру поведінки споживачів щодо використання вищезгаданих платіжних засобів, а не на право суб'єкта господарювання вирішувати, чи необхідно йому забезпечувати умови для реалізації споживачами вищенаведеної можливості.

Суд першої інстанції встановив, що розмір застосованого до позивача штрафу за порушення ч. 2 ст. 17 Закону України «Про захист прав споживачів» в сумі 8500 грн. відповідає п. 1 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів» та абз. 3 п. 2 Положення про порядок накладення та стягнення штрафів за порушення законодавства про захист прав споживачів, затвердженого Постановою КМУ від 17.08.2002 р. № 1177, якими передбачено, що суб'єкти господарювання за обмеження або відмову в реалізації прав споживачів, установлених частиною 2 статті 17 Закону України «Про захист прав споживачів» несуть відповідальність у вигляді накладення штрафу у розмірі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржена постанова Інспекції з питань захисту прав споживачів в Одеській області від 16.07.20013р. №341 про накладення стягнень, передбачених ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів», прийнята з дотриманням всіх критеріїв, наведених у ч. 3 ст. 2 КАС України, у зв'язку з чим відсутні підстави для її скасування.

Справа розглянута апеляційним судом в порядку письмового провадження, без виклику сторін, на підставі п.1 ч.1 ст.197 КАС України.

Заслухавши суддю доповідача, розглянувши та обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Апеляційний суд встановив, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив та оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив правову природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Предметом спору є постанова Інспекції з питань захисту прав споживачів в Одеській області від 16 липня 2013 року №341 про накладення стягнень, передбачених ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів», в частині притягнення ФОП ОСОБА_1 до відповідальності за порушення ч. 2 ст. 17 Закону України «Про захист прав споживачів», яке виразилося у тому, що у магазині «Візит», який розташований за адресою: Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, вул. Лазо (на території автостанції) та в якому здійснює господарську діяльність ФОП ОСОБА_1, станом на 03.07.2013р. відсутні платіжні термінали для здійснення розрахунків за допомогою електронних платіжних засобів, чим обмежено споживачів у вільному використанні електронних платіжних засобів.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право на вільний вибір товарів і послуг у зручний для нього час та на вільне використання електронних платіжних засобів з урахуванням режиму роботи та обов'язкових для продавця (виконавця) форм (видів) розрахунків, установлених законодавством України. Продавець (виконавець) зобов'язаний всіляко сприяти споживачеві у вільному виборі продукції та форм її оплати. Забороняється примушувати споживача придбавати продукцію неналежної якості або непотрібного йому асортименту, у будь-який спосіб обмежувати використання ним електронних платіжних засобів, якщо відповідно до законодавства продавець (виконавець) зобов'язаний приймати їх до сплати.

Згідно п. 21 Порядку провадження торговельної діяльності та правил торговельного обслуговування на ринку споживчих товарів, затверджених Постановою КМУ від 15.06.2006 р. № 833, суб'єкт господарювання зобов'язаний забезпечити можливість використання спеціальних платіжних засобів під час здійснення розрахунків за продані товари (надані послуги) відповідно до законодавства.

Постановою КМУ від 29.09.2010р. №878 «Про здійснення розрахунків за продані товари (наданні послуги) з використання спеціальних платіжних засобів» передбачено, що перехід на обов'язкове приймання спеціальних платіжних засобів для здійснення розрахунків за продані товари (наданні послуги) здійснюють суб'єкти господарювання, які провадять діяльність у сфері продажу товарів, громадського харчування та послуг і які, відповідно до закону, використовують реєстратори розрахункових операцій.

Апеляційний суд встановив, що ФОП ОСОБА_1 в магазині «Візит» здійснював діяльність, у тому числі, з продажу тютюнових виробів та алкогольних напоїв, мав відповідні ліцензії на здійснення роздрібної торгівлі підакцизними товарами, а тому, на підставі Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» та Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», зобов'язаний використовувати реєстратори розрахункових операцій та, як наслідок, здійснити перехід на обов'язкове приймання спеціальних платіжних засобів для здійснення розрахунків за продані товари.

При зверненні з позовом до суду та в обґрунтування вимог апеляційної скарги ФОП ОСОБА_1 не заперечує відсутність на момент проведення перевірки у магазині «Візит» платіжних терміналів для здійснення розрахунків за допомогою електронних платіжних засобів, а також не заперечує здійснення діяльності щодо роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами. Апелянт посилається на те, що наявність банківського терміналу для оплати за товари (послуги) за допомогою платіжних карток безпосередньо пов'язано з використанням реєстраторів розрахункових операцій, тоді як Законом України від 21.06.2013р. №357-VII «Про внесення змін до розділу II Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України» щодо відстрочення настання відповідальності за неподання електронної звітності» відстрочено обов'язкове запровадження реєстратора розрахункових операцій до 01.01.2014р.

Апеляційний суд відхиляє ці доводи апелянта, оскільки зазначеним Законом змінено дату набрання чинності положень Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» в частині застосування відповідальності до суб'єктів господарювання за неподання до органів державної податкової служби звітності, пов'язаної із застосуванням РРО, розрахункових книжок та копій розрахункових документів і фіскальних звітних чеків з реєстраторів розрахункових операцій по дротових або бездротових каналах зв'язку, в разі обов'язковості її подання, однак ним не звільнено суб'єктів господарювання від обов'язку щодо застосування у встановлених випадках реєстраторів розрахункових операцій, а відтак, і щодо приймання спеціальних платіжних засобів для здійснення розрахунків за продані товари.

При цьому апеляційний суд погоджується з доводами апелянта, що, обґрунтовуючи правильність визначення Інспекцією з питань захисту прав споживачів в Одеській області розміру штрафних санкцій за порушення ч. 2 ст. 17 Закону України «Про захист прав споживачів», в постанові від 18.11.2013р., суд першої інстанції безпідставно послався на абз. 3 п. 2 Положення про порядок накладення та стягнення штрафів за порушення законодавства про захист прав споживачів, затвердженого Постановою КМУ від 17.08.2002 р. 3 1177, у редакції, яка набула чинності в жовтні 2013 року, тобто після винесення відповідачем спірної постанови про накладення стягнень.

Однак, апеляційний суд вважає, що зазначена обставина не є достатньою підставою для скасування оскарженого судового рішення, оскільки накладення штрафних санкцій у розмірі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за обмеження або відмову в реалізації прав споживачів, установлених ч. 2 ст. 17 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено також і п. 12 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів», про що також зазначив суд першої інстанції.

Інших підстав для скасування постанови суду від 18 листопада 2013 року апелянт не зазначив, а апеляційний суд не встановив. Зазначені в апеляційній скарзі ФОП ОСОБА_1 доводи висновків суду першої інстанції не спростовують.

Апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, відповідно до ст. 200 КАС України, апеляційна скарга має бути залишена без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

Керуючись ст. 19 Конституції України, ст. ст. 2, 11, 69-71, 195, п. 1 ч. 1 ст. 197, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. ст. 200, 206, 211, 212, ч. 5 ст. 254 КАС України, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: суддя С.Д.Домусчі

суддя М.П.Коваль

суддя О.О.Кравець