Ухвала суду № 56030188, 18.02.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2016 року Справа № 876/8780/15

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Макарика В.Я.

суддів - Большакової О.О., Глушка І.В..

за участю секретаря судового засідання - Богдан А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Генеральної прокуратури України на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27.07.2015р. по справі № 813/2495/15 за позовом ОСОБА_2 до Генеральної прокуратури України, начальник відділу з питань доступу до публічної інформації Генеральної прокуратури України ОСОБА_3 про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов'язання до вчинення дій,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_2, звернувся у Львівський окружний адміністративний суд з позовом до Генеральної прокуратури України, начальника відділу з питань доступу до публічної інформації Генеральної прокуратури України ОСОБА_3, в котрому просив суд:

- визнати протиправними дії Генеральної прокуратури України, посадовою особою якої, а саме начальником відділу з питань доступу до публічної інформації Мілевич Ларисою Володимирівною, листом № 23-592 вих.15 від 24.04.2015 року відмовлено у наданні інформації, що позивачем запитувалась 20.04.2015 року;

- визнати протиправною бездіяльність Генеральної прокуратури України, якою не вжиті відповідні заходи по контролю за дотриманням та виконанням посадовими особами даного органу, зокрема Мілевич Л.В. вимог ст. ст. 19, 32, 34, 40 Конституції України, ст. ст. 5, 6, 9, 10, 14, 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації" та ін. при розгляді запиту на інформацію від 20.04.2015 року;

- визнати протиправною бездіяльність Мілевич Л.В., якою в процесі розгляду вищезгаданого запиту на інформацію проігноровані та невиконані приписи ст. ст. 19, 32, 34, 40 Конституції України, ст. ст. 5, 6, 9, 10, 14, 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації";

- зобов'язати Генеральну прокуратуру України надати у відповідності до вимог Закону України "Про доступ до публічної інформації" повну, вичерпну і об'єктивну інформацію на запит від 20.04.2015 року.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 27.07.2015р., адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії Генеральної прокуратури України, посадовою особою якої, а саме начальником відділу з питань доступу до публічної інформації Мілевич Ларисою Володимирівною, листом № 23-592вих.15 від 24.04.2015 року відмовлено ОСОБА_2 у наданні інформації, яка ним запитувалась 20.04.2015 року.

Зобов'язано Генеральну прокуратуру України надати у відповідності до вимог Закону України "Про доступ до публічної інформації" повну, вичерпну і об'єктивну інформацію на запит ОСОБА_2 від 20.04.2015 року.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 49,38 грн (сорок дев'ять грн. 38 коп.)

Не погодившись із постановою суду першої інстанції, відповідач Генеральна прокуратура України оскаржила її в апеляційному порядку та просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Апелянт свої вимоги мотивує тим, що судом 1 інстанції неповно з'ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, висновки суду вважає необґрунтованими з підстав викладених в апеляційній скарзі, та порушено норми матеріального та процесуального права. Зокрема представник Генеральної прокуратури у апеляційній скарзі зазначає, що відповідь від 24.04.2015 року №23-592 вих-15 на запитувану інформацію Генеральною прокуратурою України надано своєчасно,обґрунтовано, на підставі,у межах повноважень та у спосіб,що передбачені законами України.

Представник ОСОБА_2 в судове засідання на виклик суду не з'явився, що не перешкоджає розгляду справи у його відсутності згідно із ч.4 ст. 196 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Як видно з матеріалів справи позивач листом від 20.04.2015 року на ім'я Генерального прокурора України скерував запит про надання інформації стосовно листа Головного управління військових прокуратур Генеральної прокуратури України №10/1/1-26220-07 від 04.10.2011 року, оскільки вважає, що даний лист зачіпає його права, а також просив надати йому копію документу, у якому містилась запитувана інформація.

За підписом відповідача начальника відділу Генпрокуратури України з питань доступу до публічної інформації Мілевич Л.В. позивачу листом № 23-592 вих.15 від 24.04.2015 року відмовлено у наданні запитуваної інформації, вказавши, що норми Закону України "Про доступ до публічної інформації" не врегульовують відносин, котрі врегульовані спеціальним законодавством.

Позивач не погодившись з отриманою відповіддю звернувся з позовом до суду.

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги частково, зіслався на те, що пунктом 1 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про доступ до публічної інформації" передбачено, що право на доступ до публічної інформації гарантується обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 14 Закону України "Про доступ до публічної інформації", розпорядники інформації зобов'язані надавати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації.

Частиною 1 ст. 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації" передбачено, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:

1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;

2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;

3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком;

4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації", відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.

Даючи оцінку листу відповіді № 23-592 вих.15 від 24.04.2015 року, яким відповідач відмовив позивачу в наданні запитуваної інформації, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції , що така відмова не відповідає наведеним вище вимогам чинного законодавства.

Зокрема, обставини, на які відповідач посилається в листі як на підставу для відмови, не відповідають переліку підстав, який визначений Законом України "Про доступ до публічної інформації".

Як видно із змісту листа відповіді № 23-592 вих.15 від 24.04.2015 року, відповідач зазначає, що зміст запитуваного листа стосується проведення військовою прокуратурою Західного регіону України перевірки щодо позивача в порядку ст. 97 КПК України (1960 року). А тому питання позивач вправі вирішувати в порядку визначеному Законом України "Про звернення громадян" та кримінально процесуальним законодавством України, оскільки дія Закону України "Про доступ до публічної інформації" не поширюється на відносини у сфері звернень громадян, які врегульовані спеціальним законом.

Тобто, фактично відповідач відмовив позивачу в задоволенні запиту й у наданні запитуваної інформації виключно з тих мотивів, що надання такої інформації повинно відбуватися в іншому порядку.

Однак у своїй відповіді-рішенні відповідач не послався на причини, які у встановленому Законом порядку обмежували би доступ до запитуваної інформації, не вказав, чи відноситься інформація до категорії інформації з обмеженим доступом і чому, тобто не виконав свої обов'язки щодо надання змістовної і законної відповіді на запит, відповідно до поставлених запитань.

Колегія суддів зазначає, як видно з відповіді № 23-592 вих.15 від 24.04.2015 року під час судового розгляду у суді першої інстанції відповідач у своїх письмових запереченнях на позов наголошує на тому, що запитувана позивачем листом від 20.04.2015 року інформація щодо листа Головного управління військових прокуратур Генеральної прокуратури України №10/1/1-26220-07 від 04.10.2011 року відноситься до міжвідомчого листування, так як визначає організацію роботи, а тому вважається службовою, котра відповідно носить характер обмеженої інформації, що й слугувало відмовою у наданні відповіді позивачу, хоча у оскарженій відповіді відповідач про це не згадується.

Згідно ст. 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації", інформацією з обмеженим доступом є: конфіденційна інформація; таємна інформація; службова інформація.

Відповідно з п. 1 ч. 1 ст. 9 Закону України "Про доступ до публічної інформації" до службової може зокрема, належати інформація, що міститься в документах суб'єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов'язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень.

Відповідно до частини 2 даної статті документам, що містять інформацію, яка становить службову інформацію, присвоюється гриф "для службового користування". Доступ до таких документів надається відповідно до частини другої статті 6 цього Закону.

Згідно ж ч. 2 ст. 6 цього Закону, обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:

1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;

2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;

3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Згідно ч. 7 даної статті Закону, обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.

Посилання відповідача на те, що відповідь не надавалась з огляду на службовий характер інформації, котру запитували, і котра протирічить змісту оскарженої відповіді, відповідач довів у судовому засіданні про неможливість надання доступу до запитуваної інформації з огляду на начебто статус інформації з обмеженим доступом, доступ до котрої не надавався, так як така інформація нібито відповідала в сукупності критеріям визначених ч. 2 ст. 6 Законом України "Про доступ до публічної інформації".

Враховуючи вище викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції , що позовні вимоги є обґрунтовані в частині визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій, а в частині вимог про визнання протиправною бездіяльності суд вірно відмовив у задоволенні даної частини позовних вимог з огляду на фактичні обставини справи, оскільки фактично відповідач прийняв до розгляду запит позивача, не лишив його поза увагою, а за наслідками розгляду надав відповідь позивачу, котру вважав законною, тобто виконуючи запит відповідач керувався своїм переконанням щодо його правомірності, а відтак не застосування одних і водночас застосування інших норм не може вважатись протиправною бездіяльністю, навіть попри те, що як уже встановлено судом відповідач діяв неправомірно відмовляючи у наданні інформації.

В зв'язку з вищевикладеним, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний спір, на підставі правильно встановлених обставин справи та визначених їм правовідносин, прийшов до обґрунтованих і законних висновків. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції і не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи і відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, ст. 198, ст. 200, ст. 205, ст. 206, 254 КАС України, Львівський апеляційний адміністративний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Генеральної прокуратури України залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27.07.2015р. у справі № 813/2495/15 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання ухвали в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: В.Я. Макарик

Судді: О.О. Большакова

І.В. Глушко

Повний текст ухвали складений 23 лютого 2016 року.