Постанова № 56030032, 17.02.2016, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2016 року Справа № 918/1223/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Юрчук М.І., суддя Крейбух О.Г. , суддя Демянчук Ю.Г.

при секретарі судового засідання Михальчук В.К.

за участю представників сторін:

позивача: представники ОСОБА_1, ОСОБА_2

відповідача: представник ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю "Нафтоком Оіл" на рішення господарського суду Рівненської області від 12.01.16р. у справі № 918/1223/15 (суддя Павленко Є.В.)

за позовом Закритого акціонерного товариства "Мілса"

до відповідача ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю "Нафтоком Оіл"

про стягнення заборгованості в сумі 2 186 454 грн. 26 коп.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Рівненської області у справі №918/1223/15 від 12.01.16р. позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю "Нафтоком Оіл" на користь Закритого акціонерного товариства "Мілса" 2 186 454 грн. 26 коп. - курсової різниці, а також 32 796 грн. 26 коп. - судового збору.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що у звязку з несвоєчасним отриманням стягувачем всієї суми заборгованості, встановленої рішенням господарського суду Рівненської області від 27 серпня 2014 року у справі №918/1035/14, останнім було недоотримано 95 461 долар США 74 центи, що за офіційним курсом долара США до української гривні станом на 30 жовтня 2015 року (100 доларів США = 2290,3985 українських гривень), тобто на момент звернення Закритого акціонерного товариства "Мілса" до суду з даним позовом, становить 2 186 454 грн. 26 коп. Оскільки, заявлена позивачем до стягнення сума курсової різниці, яка складає 2 186 454 грн. 26 коп. перевірена і є арифметично вірною, підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про погашення вказаної суми, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Закритого акціонерного товариства "Мілса" до ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю "Нафтоком Оіл" про стягнення цієї суми грошових коштів, у звязку з чим даний позов задоволено.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю "Нафтоком Оіл" звернулося до Рівненського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції від 12.01.16р. у справі 918/1223/15 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню. Крім того, апелянт, як на підставу скасування рішення суду першої інстанції, посилається на те, що судом першої інстанції порушено норми ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України, оскільки дані статті не передбачають такого способу захисту прав як стягнення курсової різниці. Також посилається на постанову Пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" №6 від 23.03.2012р. та зазначає, що оскаржуване рішення не відповідає вказаній постанові.

Зазначає, що місцевим господарським судом порушенні положення ст. 61 Конституції України, оскільки суд двічі притягнув до юридичної відповідальності ТОВ "Нафтоком Оіл" всупереч тому, що рішенням господарського суду Рівненської області від 27.08.2014р. у справі №918/1025/14 вже була визначена сума до стягнення в розмірі 2396098,46 грн.

Звертає увагу, що ТОВ "Нафтоком Оіл" є неналежним відповідачем у даній справі, пояснює це тим, що 25.02.2015р. відповідачем перераховано на рахунок Рокитнівського районного управління юстиції Рівненської області кошти, що стягненні судовим рішенням по справі №918/1025/14 згідно платіжного доручення №27 від 25.02.2015р. Отже, обов'язок по подальшому виконанню судового наказу по відкритому виконавчому провадженню №45613806, покладається на Державну виконавчу службу, однак даній обставині судом не надано належної оцінки, чим порушено ст. 24 ГПК України.

Апелянт вказує, що причиною несвоєчасного перерахування ДВС коштів на рахунки ЗАТ "Мілса" є винною саме позивача по справі, що підтверджується перепискою між ЗАТ "Мілса" та відділом державної виконавчої служби Рокитнівського районного управління юстиції.

Крім того, апелянт не погоджується з місцевим господарським судом щодо дати визначення курсу долара США відносно гривні.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 29.01.2016р. апеляційну скаргу відповідача - ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю "Нафтоком Оіл" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 17.02.2016р. об 14:30 год.

Представником позивача подано заперечення на апеляційну скаргу, відповідно до якого він просить суд рішення господарського суду Рівненської області від 12.01.16р. залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення з підстав, викладених у запереченні.

У судовому засіданні 17.02.2016р. представник відповідача підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, з підстав викладених в ній. Рішення, прийняте судом першої інстанції, вважає незаконним та необгрунтованим, тому просив суд його скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Представники позивача заперечили доводи та вимоги апеляційної скарги, вважають їх безпідставними та необгрунтованими. Рішення, прийняте судом першої інстанції, вважають законним та обгрунтованим, тому просили суд залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Рівненський апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представників сторін у судовому засіданні, розглянувши доводи апеляційної скарги, заперечення на апеляційну скаргу, дослідивши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що рішення господарського суду Рівненської області від 12.01.16р. у даній справі слід залишити без змін, а апеляційну скаргу скаржника - без задоволення, виходячи з наступного.

За змістом частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу (надалі - ГПК) України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Аналізуючи надані докази, оцінюючи їх у сукупності, колегією суддів апеляційної інстанції взято до уваги наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як вбачається із матеріалів справи, рішенням господарського суду Рівненської області від 27 серпня 2014 року № 918/1035/14 за позовом закритого акціонерного товариства "Мілса" до товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтоком Оіл" про стягнення 2431432 грн. 09 коп., залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 22 жовтня 2014 року, вимоги позивача задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь закритого акціонерного товариства "Мілса" 205 532 долара США 55 центів вартості недопоставленої оплаченої щебеневої продукції, що еквівалентно 2 396 098 грн. 46 коп., а також 47 921 грн. 96 коп. судового збору. Вказане судове рішення на час розгляду даного спору набрало законної сили.

Вищевказаним рішенням встановлено, що 1 жовтня 2013 року між Закритим акціонерним товариством "Мілса" та ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю "Нафтоком Оіл" укладено контракт № НКО/Д/ВЭД/С/1-35, який підписаний повноважними представниками сторін та скріплений печатками цих юридичних осіб.

За умовами даного контракту позивач прийняв зобовязання передати у власність відповідачу щебеневу продукцію, найменування, асортимент, кількість і вартість якого зазначається в специфікаціях, які є невідємною частиною цього Контракту, а відповідач зобовязався своєчасно сплачувати і приймати цей товар на умовах, передбачених контрактом.

Відповідно до пункту 3.1 розділу 3 контракту, поставка товару відповідачу здійснюється залізничним транспортом на умовах DAP ст. Удрицьк (Інкотермс 2010).

Пунктами 4.1 і 4.4 розділу 4 контракту встановлено, що ціни за одиницю товару на умовах DAP ст. Удрицьк у відповідності до Інкотермс 2010 зазначаються в специфікаціях.

При цьому, пунктом 4.5 розділу 4 вказаного контракту передбачено, що валютою контракту є долар США; ціни на товар зазначаються в контракті і додатках до нього в доларах США.

Як встановлено пунктом 4.6 розділу 4 контракту, загальна сума даного правочину становить 1 000 000 доларів США.

Згідно пунктів 5.1 і 5.2 розділу 5 контракту, позивач сплачує вартість поставленого товару звичайним банківським переказом в доларах США.

Зазначеним судовим рішенням також встановлено, що незважаючи на те, що позивач перерахував відповідачу авансовий платіж за здійснення останнім поставки щебеневої продукції, ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю "Нафтоком Оіл" свої зобовязання за вказаним договором не виконало, у звязку з чим з останнього на користь позивача було стягнуто 205 532 долара США 55 центів вартості недопоставленої оплаченої щебеневої продукції, що еквівалентно 2 396 098 грн. 46 коп., а також 47 921 грн. 96 коп. судового збору.

Як вбачається з матеріалів справи, 18.11.2014р. на виконання вищенаведеного рішення господарським судом Рівненської області було видано відповідний наказ.

З положень статті 509 Цивільного кодексу (надалі - ЦК) України та статті 173 Господарського кодексу (надалі - ГК) України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Положеннями статей 525, 526 ЦК України, статті 193 ГК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускається.

Згідно зі статтею 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Як зазначено в оскаржуваному рішенні, позивач обґрунтовував свої позовні вимоги посилаючись на те, що вищезазначене судове рішення, яким був встановлений обовязок відповідача щодо сплати позивачу суми заборгованості в іноземній валюті, набрало законної сили, проте було виконано ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю "Нафтоком Оіл" лише 23 червня 2015 року. З огляду на викладене, а також зважаючи на те, що на момент сплати даної суми заборгованості її розмір був еквівалентним 110 070 доларів США 81 центів, а вищенаведеним рішенням з відповідача було стягнуто 205 532 долара США 55 центів, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю "Нафтоком Оіл" 2 186 454 грн. 26 коп. курсової різниці, нарахованої у звязку із знеціненням національної валюти та несвоєчасним проведенням розрахунків в іноземній валюті.

Як встановлено судом першої інстанції, відділом державної виконавчої служби Рокитнівського районного управління юстиції Рівненської області було відкрито виконавче провадження ВП № 45613806 з примусового виконання наказу господарського суду Рівненської області від 18 листопада 2014 року № 918/1035/14.

З матеріалів справи вбачається, що платіжним дорученням від 25.02.2015р. №27 ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю "Нафтоком Оіл" перерахувало на депозитний рахунок відділу державної виконавчої служби Рокитнівського районного управління юстиції Рівненської області 2 688 464 грн. 06 коп. грошових коштів, стягнутих рішенням господарського суду Рівненської області від 27 серпня 2014 року № 918/1035/14 (а.с. 37).

Листом від 04.03.2015р. №1204 відділ державної виконавчої служби Рокитнівського районного управління юстиції Рівненської області звернувся до стягувача з проханням надати його банківські реквізити для перерахування вищенаведених коштів на рахунок позивача (а.с. 89).

У відповідь на вказаний запит позивач направив на адресу даного державного органу лист від 26.03.2015р. №22, в якому повідомив, що стягнення спірної суми боргу на рахунок Закритого акціонерного товариства "Мілса" слід проводити в доларах США, яка відповідає 2 444 020 грн. 42 коп. (а.с. 87).

Крім того, листами від 01.06.2015р. №41 та від 08.06.2015р. №44 Закрите акціонерне товариство "Мілса" повідомило відділ державної виконавчої служби Рокитнівського районного управління юстиції Рівненської області про те, що на рахунок позивача слід перерахувати суму, яка відповідає 2 444 020 грн. 42 грн. У вказаних листах були зазначені банківські реквізити для перерахування зазначених коштів (а.с. 108, 109).

Як вбачається з матеріалів справи, платіжним дорученням від 02.06.2015р. №740 (а.с. 85) вказані кошти були перераховані на рахунок позивача. Однак, 09.06.2015р. дані грошові кошти були повернуті на депозитний рахунок відділу державної виконавчої служби Рокитнівського районного управління юстиції Рівненської області у звязку з невірним зазначенням ЗКПО отримувача, найменування клієнта, коду товару та найменування країни отримувача, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією відповідної виписки по рахунку (а.с. 84).

Платіжним дорученням від 10.06.2015р. №804 (а.с. 82) дані кошти повторно були перераховані на рахунок Закритого акціонерного товариства "Мілса". Однак, 15.06. 2015р. вказана сума також була повернута на депозитний рахунок відділу державної виконавчої служби Рокитнівського районного управління юстиції Рівненської області у звязку з невірним зазначенням коду країни та товару (а.с. 81).

Матеріалами справи підтверджується, що вищенаведена сума грошових коштів була перерахована на рахунок стягувача лише 23.06.2015р., згідно наявної у матеріалах справи копії міжнародного платіжного доручення від 23.06.2015р. № 0240720150623001100022700 (а.с. 19-20). Того ж дня вказані грошові кошти були конвертовані позивачем у долари США.

Постановою начальника відділу державної виконавчої служби Рокитнівського районного управління юстиції Рівненської області від 05.06.2015р. виконавче провадження ВП №45613806 з примусового виконання наказу господарського суду Рівненської області від 18.11.2014р. №918/1035/14 закінчено (а.с. 18).

За змістом пункту 30.1 статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", моментом виконання грошового зобовязання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 1.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань".

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що рішення господарського суду Рівненської області від 18.11.2014р. №918/1035/14 виконано у примусовому порядку лише 23.06.2015р., тобто в момент надходження вищенаведених грошових коштів в сумі 2 444 020 грн. 42 грн. (які складаються з суми основного боргу в розмірі 205 532 доларів США 55 центів, еквівалент якої в українській гривні згідно рішення господарського суду Рівненської області від 27.08.2014р. у справі №918/1035/14 дорівнював 2 396 098 грн. 46 коп., а також 47 921 грн. 96 коп. судового збору) на розрахунковий рахунок Закритого акціонерного товариства "Мілса".

Як було зазначено вище, даним рішенням з товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтоком Оіл" на користь Закритого акціонерного товариства "Мілса" було стягнуто 205 532 долара США 55 центів вартості недопоставленої оплаченої щебеневої продукції, що еквівалентно 2 396 098 грн. 46 коп. У той же час на момент отримання позивачем сплачених відповідачем грошових коштів, а саме 23.06.2015р., їх еквівалент у доларах США за офіційним курсом (100 доларів США = 2176,8700 українських гривень) становив 110 070 долара США 81 цент.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції стосовного того, що у звязку з несвоєчасним отриманням стягувачем всієї суми заборгованості, встановленої рішенням господарського суду Рівненської області від 27.08.2014р. у справі №918/1035/14, останнім було недоотримано 95 461 долар США 74 центи, що за офіційним курсом долара США до української гривні станом на 30.10.2015р. (100 доларів США = 2290,3985 українських гривень), тобто на момент звернення Закритого акціонерного товариства "Мілса" до суду з даним позовом, становить 2 186 454 грн. 26 коп.

Як встановлено місцевим господарським судом, з обєктивних обставин курс долара США на момент отримання позивачем суми грошових коштів, встановленої рішенням господарського суду Рівненської області від 27.08.2014р. №918/1035/14, був значно нижчим від курсу цієї іноземної валюти станом на момент перерахування ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю "Нафтоком Оіл" даних коштів на депозитний рахунок відділу державної виконавчої служби Рокитнівського районного управління юстиції Рівненської області, що при конвертації дозволило отримати більший доларовий еквівалент зазначених коштів. Відтак, позивачем у червні 2015 року фактично було отримано більше коштів у доларовому еквіваленті, ніж у лютому 2015 року, коли вищевказана сума була зарахована на депозитний рахунок відділу державної виконавчої служби Рокитнівського районного управління юстиції Рівненської області.

Враховуючи те, що сума заявленої позивачем до стягнення курсової різниці, яка складає 2186454грн.26коп., перевірена судами першої та апеляційної інстанцій та визнана арифметично вірною, підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про погашення вказаної суми, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо законності та обґрунтованості вимог Закритого акціонерного товариства "Мілса" до ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю "Нафтоком Оіл" про стягнення цієї суми грошових коштів, у звязку з чим даний позов правомірно задоволено.

Статтею 99 Конституції України передбачено, що грошовою одиницею України є гривня.

Вказана стаття визначає правовий статус гривні, але не встановлює сферу її обігу.

Водночас ст. 192 ЦК України передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. 524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Частиною 2 статті 533 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання.

Такої ж правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у пункті 7.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань".

Аналогічна правова позиція щодо правомірності позовних вимог про стягнення курсової різниці у разі зміни курсу іноземної валюти, в якій було стягнуто суму боргу за судовим рішенням, викладена у постанові Вищого господарського суду України від 21.07.2015р. у справі № 916/186/15-г.

Твердження апелянта про відсутність у цивільному та господарському законодавстві такого способу захисту прав, як стягнення курсової різниці, є помилковим і спростовується наступним.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У частині 2 статті 16 ЦК України наведений перелік способів захисту цивільних прав та інтересів. Зазначений перелік способів захисту не є вичерпним, а тому суд може застосувати інші способи захисту.

Відповідно до приписів ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Приписами ст. 124 Конституції України встановлено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Положення чинного законодавства не містять заборони на визначення грошового еквіваленту зобов'язань в іноземній валюті, а відтак і відповідне коригування платежів, в основі якого лежить зміна курсової різниці (зміна курсу гривні стосовно долара), прямо не заборонено та не суперечить чинному законодавству України.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 533 ЦК України передбачено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Ця норма кореспондується із приписами статті 524 ЦК України, згідно з якою зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Таким чином, положення чинного законодавства хоч і передбачають обов'язковість застосування валюти України при здійсненні розрахунків, але не містять заборони визначення грошового еквіваленту зобов'язань в іноземній валюті.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 07.10.2014 у справі №910/763/13.

Щодо доводів апелянта про не залучення судом першої інстанції в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - відділу державної виконавчої служби Рокитнівського районного управління юстиції Рівненської області слід зазначити таке.

Згідно ст. 27 ГПК України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обовязки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора або з ініціативи господарського суду.

Місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що рішення з даного господарського спору не може вплинути на права чи обовязки відділу державної виконавчої служби Рокитнівського районного управління юстиції Рівненської області, оскільки таке рішення може стосуватися лише прав та обовязків сторін даного спору. Оскільки, зі змісту позовної заяви Закритого акціонерного товариства "Мілса" вимоги пред'явлені саме до ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю "Нафтоком Оіл" щодо неналежного виконання обов'язку по сплаті позивачу грошових коштів, а не до органу Державної виконавчої служби України. Отже, позиція апелянта щодо порушення ст. 24 ГПК України безпідставна.

На думку апелянта у даних правовідносинах наявна вина органу ДВС, оскільки саме його діяння (бездіяльність) призвели до ситуації, яка має місце у даному спорі.

Рівненський апеляційний господарський суд з'ясував у повноважних представників, чи оскаржувалися в порядку статті 82 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або до керівника відповідного органу державної виконавчої служби вищого рівня чи до суду.

Представники стягувача повідомили, що рішення, дії або бездіяльність державного виконавця не оскаржувалися.

У свою чергу боржник має право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби виключно в судовому порядку.

Представник боржника зазначив, що ні керівництво підприємства, ні він, як представник, рішення, дії або бездіяльність державного виконавця не оскаржували.

У відповідності до ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно вимог ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до п. 1 ст. 103 ГПК України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення.

З огляду на зазначені правові положення та встановлені обставини справи апеляційний господарський суд приходить до висновку, що доводи, викладені відповідачем в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами і не відповідають вимогам закону.

Враховуючи наведене, Рівненський апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте з врахуванням всіх обставин справи та з дотриманням норм чинного законодавства, а тому не вбачає підстав для його зміни чи скасування.

Згідно із ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю "Нафтоком Оіл" від 18.01.16р. залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Рівненської області від 12 січня 2016 року у справі №918/1223/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Справу №918/1223/15 повернути господарському суду Рівненської області.

Головуючий суддя Юрчук М.І.

Суддя Крейбух О.Г.

Суддя Демянчук Ю.Г.