Постанова № 56029976, 18.02.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" лютого 2016 р. Справа № 917/2153/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Пелипенко Н.М., суддя Івакіна В.О. , суддя Камишева Л.М.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників:

позивача не зявився,

відповідача - не зявився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. № 5762 П/1-6) на рішення господарського суду Полтавської області від 26 листопада 2015 року у справі № 917/2153/15

за позовом Приватного акціонерного товариства Страхова компанія ВУСО, м.Київ

до Публічного акціонерного товариства Страхова компанія Саламандра-Україна, м. Полтава

про стягнення 3045,97 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - Приватне акціонерне товариство Страхова компанія ВУСО звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача - Публічного акціонерного товариства Страхова компанія Саламандра-Україна страхового відшкодування у розмірі 3045,97 грн.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 26 листопада 2015 року у справі № 917/2153/15 (суддя Кльопов І.Г.) у позові відмовлено.

Позивач з рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення господарського суду Полтавської області від 26 листопада 2015 року скасувати та прийняти нове рішення, яким позов Приватного акціонерного товариства Страхова компанія ВУСО задовольнити у повному обсязі.

Позивач в апеляційній скарзі, зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, що потягло за собою ухвалення незаконного та необгрунтованого рішення. Зокрема, зазначає, що застосування до спірних правовідносин приписів статті 29 Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» є помилковим та таким, що суперечить нормам матеріального права та правовим позиціям, викладених у постанові Верховного Суду України від 15 квітня 2015 року за результатами розгляду подібного спору.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач, зокрема, зазначає, що ПАТ «СК «Саламандра-Україна» несе відповідальність винної особи у ДТП виключно на умовах, що визначені в Законі України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», в тому числі з урахуванням вимог статті 29 цього Закону. Просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін (вх. 1223 від 01.02.2016р.).

Розгляд справи відкладався.

У призначене судове засідання 18 лютого 2016 року представники сторін не зявились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, про що свідчать наявні в матеріалах справи зворотні повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 140, 141).

Позивач у клопотанні від 01 лютого 2016 року просить проводити розгляд цієї справи без участі його представника, вимоги апеляційної скарги підтримує у повному обсязі (вх. 1179 від 01.02.2016р.).

16 лютого 2016 року на адресу суду від відповідача також надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності (вх. 1858 від 16.02.16р.).

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи за відсутності належно повідомлених представників сторін, за наявними в матеріалах справи документами.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, розглянувши справу відповідно до вимог статті 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Місцевий господарський суд, при винесенні оскаржуваного рішення, зазначив, що спірні правовідносини мають характер суброгації, за якою до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток, а відтак застосовуванню підлягають норми статті 27 Закону України Про страхування та статті 993 Цивільного кодексу України. Розмір страхового відшкодування, яке було здійснене ПрАТ СК Саламандра-Україна був визначений у відповідності до статті 29 Закону України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у звязку з чим відмовив у задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів не може погодитись з передчасним висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для стягнення страхового відшкодування у заявленому позивачем розмірі, виходячи з такого.

Як убачається із матеріалів справи, 27 березня 2014 року в м. Київ, на вул. Наб. Хрещатицька, 9 сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля Volkswagen Polo, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 під управлінням ОСОБА_1 та мотоциклу марки Hyosung GT, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 під управлінням водія ОСОБА_2 В результаті дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено застрахований в ПрАТ СК ВУСО автомобіль - Volkswagen Polo.

Вказане підтверджується довідкою про ДТП № 9366745 (а.с.19).

Постановою Подільського районного суду м.Києва від 18 квітня 2014 року у справі № 758/3560/14-п, ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КупАП України, у звязку із порушенням останнім п. 13.1 Правил дорожнього руху України (а.с. 20).

Автомобіль Volkswagen Polo, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 застрахований позивачем згідно договору добровільного страхування наземного транспортного засобу № 1007869-02-10-04 від 09 вересня 2013 року (а.с.13-15).

Пунктом 4.1.1. договору добровільного страхування наземного транспорту передбачено, що одним із страхових випадків, визначається подія, у разі якої внаслідок ДТП було завдано шкоду автомобілю Страхувальника.

Розмір страхового відшкодування визначається Страховиком, виходячи із суми заподіяного в результаті настання страхового випадку матеріального збитку, але не більше розміру страхової суми.

Підставою для виплати страхового відшкодування є рахунок станції технічного обслуговування, офіційного дилера, що виконує гарантійне обслуговування ТЗ (п. 5.2. Договору страхування).

Згідно рахунку СТО (ТОВ «Автосоюз») №С300279756/СС00190099 від 31 березня 2014 року вартість відновлюваного ремонту пошкодженого автомобіля складає 20510, 59 грн. (а.с.24).

Відповідно до звіту оцінки колісного транспортного засобу №14/8/735/610951 від 08 вересня 2014 року, складеного субєктом оціночної діяльності ФОП Прохоровим (сертифікат №15116/13 від 27 серпня 2013 року), вартість відновлювального ремонту колісного транспортного засобу Volkswagen Polo, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 складає 14464,04 грн. з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу на момент цього дослідження (а.с.25--30).

Згідно звіту №5562-70 від 19 травня 2014 року Приватного акціонерного товариства Страхова компанія ВУСО, сума страхового відшкодування за договором страхування № 1007869-02-10-04 внаслідок ДТП, яке сталося 27 березня 2014 року, складає 9313,89 грн. (а.с. 33-34).

У відповідності до складеного позивачем страхового акту № 2128-02 від 27 травня 2014 року сума страхового відшкодування, яка підлягає виплаті (з урахуванням франшизи) становить 9313,89 грн. (а.с.35).

Зазначену суму страхового відшкодування у розмірі 9313,89 грн. позивач виплатив страхувальнику, що підтверджується платіжним дорученням №5794 від 28 травня 2014 (а.с. 36).

Згідно статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України Про страхування до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Як вже зазначалось вище, винним у вчиненні ДТП, яке сталось 27 березня 2014 року за участю Volkswagen Polo, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 та мотоциклу марки Hyosung GT, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, визнано водія мотоциклу ОСОБА_2

Цивільна відповідальність ОСОБА_2 на момент вчинення ним ДТП та настання страхової події була застрахована в ПрАТ СК Саламандра-Україна за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АС/1882415.

03 вересня 2014 року позивач звернувся до відповідача із регресною вимогою №3790 на виплату 9313,89 грн. страхового відшкодування у порядку регресу, з яких 510,00 грн. франшиза, яку повинен відшкодувати ОСОБА_2, а 8803,89 грн. його страхова компанія ПАТ «СК «Саламандра Україна» (а.с.38).

29 жовтня 2014 року відповідач виконав частково регресну вимогу позивача, сплативши платіжним дорученням № 2493 суму страхового відшкодування у розмірі 5757,92 грн.

Як зазначає позивач, у звязку із безпідставною недоплатою відповідачем страхового відшкодування на суму 3045,97 грн. (8803,89 5757,92 = 3045,97 грн.), Приватне акціонерне товариство СК ВУСО було змушено звернутися до господарського суду з даним позовом.

Відповідно до п.22.1 статті 22 Закону України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 29 цього ж Закону встановлено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Згідно з ч.4 статті 9 Закону України Про страхування розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством.

Сторонами договору добровільного страхування наземного транспорту досягнуто згоди, що розмір збитку та виплата страхового відшкодування визначається на підставі рахунку СТО (п.5.2, п. 16.4.1).

Крім того, звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що визначає розмір збитку. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжне доручення.

У відповідності до п.36.4 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" виплата страхового відшкодування здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування, лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

Таким чином, особою, відповідальною за завдані у даному випадку збитки, згідно з положеннями Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", в межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності, є саме відповідач.

Відповідно до п.36.2 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів" страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: 1) у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо у зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик (МТСБУ) не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі заподіяної шкоди, оціненої страховиком (МТСБУ). Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи, якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна; 2) у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Отже, зі змісту вказаних приписів Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів" вбачається, що обов'язок з визначення причин настання страхового випадку та визначення розміру збитків, завданих майну потерпілої особи, покладається на страховика, який здійснив обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу, тобто на відповідача.

У свою чергу, відсутність вказаних дій з боку відповідача не позбавляє позивача права на отримання відшкодування в межах понесених ним витрат у вигляді виплаченого страхового відшкодування.

Також з врахуванням приписів ст.ст. 993, 1191 Цивільного кодексу України слід зазначити, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного майнового страхування, переходить право вимоги до страховика, який здійснив обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власника транспортного засобу, у розмірі виплаченого страхового відшкодування.

Тобто визначальним моментом для звернення з такою вимогою є сам факт виплати страхового відшкодування за договором майнового страхування.

У зв'язку з цим, колегія не приймає до уваги доводи відповідача про те, що спірні відносини між сторонами регулюються нормами Закону України "Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", зокрема, статтею 29 цього Закону, а не нормами Закону України "Про страхування".

З урахуванням вимог п.36.4 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", в якості підтвердження своїх позовних вимог позивачем надані, зокрема: страховий акт №2128-02 від 27 травня 2014 року, платіжне доручення від 28 травня 2014 року №5794 на суму 9313,89 грн., рахунок № СЗ00279756/СС00190099 від 31 березня 2014 року, виставленого ТОВ Автосоюз, яке надало послуги з відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу, що є достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП. Звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу.

Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжне доручення.

Нормою статті 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Проте, здійснення позивачем виплати страхового відшкодування в спірній сумі на користь страхувальника не суперечить приписам статті 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", оскільки, по-перше, вказаний закон не поширюється на правовідносини, що виникли за договором добровільного страхування наземного транспортного засобу №1007869-02-10-04 від 09 вересня 2013 року, а Закон України "Про страхування" відповідних застережень не містить. Адже, з приписів вищевказаних норм Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" вбачається, що обовязки, пов'язані з оцінкою шкоди, не стосуються позивача (страховика за договором добровільного страхування майна), дії якого не регулюються цим Законом, а тому в даній правовій ситуації відсутні правові підстави перекладати на позивача обов'язки відповідача, який є страховиком за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Крім того, Законом України "Про страхування" не передбачено обов'язкового проведення суб'єктами оціночної діяльності незалежної професійної оцінки шкоди, завданої транспортному засобу внаслідок ДТП, тобто необхідність відшкодування шкоди не ставиться у залежність від попереднього проведення такої оцінки.

З приписів статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" вбачається, що під оціненою шкодою в ньому розуміється також і шкода, щодо якої страховик і потерпілий досягли згоди про розмір страхового відшкодування без проведення оцінки та без експертизи пошкодженого майна. В даному випадку дії страховика (позивача) щодо перерахування страхового відшкодування безпосередньо особі (авторизованому сервісному центру), яка здійснила ремонт пошкодженого транспортного засобу, свідчать про досягнення відповідної згоди між сторонами договору страхування.

Також слід зазначити, що ані Законом України "Про страхування", ані договором страхування, що укладені між позивачем та його страхувальником, не передбачено зобовязання страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування з урахуванням виключно звіту суб'єкта оціночної діяльності. Відтак, правомірним є визначення позивачем розміру страхового відшкодування на підставі рахунку ТОВ Автосоюз.

Таким чином, виходячи з системного аналізу зазначених норм, колегія суддів зазначає, що після сплати потерпілій особі страхового відшкодування у позивача виникло право зворотної вимоги до страховика винної у ДТП особи щодо виплати страхового відшкодування, з огляду на приписи статей 993 Цивільного кодексу України та 27 Закону України "Про страхування"

Слід зазначити, що наведеної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у справах зі спорів про стягнення страхового відшкодування в порядку регресу, що виникають з подібних правовідносин страхування (постанови ВГСУ від 30 липня 2013 року у справі № та від 21 січня 2014 року у справі № 910/11450/13).

Правова позиція щодо права страховика, який виплатив страхове відшкодування своєму страхувальнику, подати регресний позов до страховика винної у ДТП особи і про набуття цим страховиком права зворотної вимоги у сумі страхового відшкодування у межах фактичних затрат із вирахуванням франшизи, викладена у постанові судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 15 квітня 2015 року у справі 910/7163/14 (а.с. 44-45).

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про безпідставність позовних вимог про стягнення з відповідача недоплаченої суми страхового відшкодування в розмірі 3045,97 грн.

Таким чином, колегія суддів вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення місцевий господарський суд неправильно застосував норми матеріального права, у звязку з чим рішення Господарського суду Полтавської області від 26 листопада 2015 року у цій справі підлягає скасуванню.

Відповідно до статті 105 Господарського процесуального кодексу України в постанові мають бути зазначені, зокрема, новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України стороні, на користь якої відбулось рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і втому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору.

Враховуючи задоволення позовних вимог та апеляційної скарги у повному обсязі, то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подання позову у розмірі 1218,00 грн. та за апеляційну скаргу у сумі 1339,80 грн.

Керуючись статтями 99, 101, пунктом 2 статті 103, пунктом 4 частини першої статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу позивача задовольнити.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 26 листопада 2015 року у справі № 917/2153/15 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Страхова компанія Саламандра-Україна, м. Полтава (ідентифікаційний код 13934129) на користь Приватного акціонерного товариства Страхова компанія ВУСО, м.Київ (ідентифікаційний код 31650052) страхове відшкодування в сумі 3045,97 грн.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Страхова компанія Саламандра-Україна, м. Полтава (ідентифікаційний код 13934129) на користь Приватного акціонерного товариства Страхова компанія ВУСО, м.Київ (ідентифікаційний код 31650052) судовий збір за подання позову у сумі 1218,00 грн. та апеляційну скаргу у розмірі 1339,80 грн.

Доручити Господарському суду Полтавської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцятиденного строку.

Повна постанова складена 23.02.2016р.

Головуючий суддя Пелипенко Н.М.

Суддя Івакіна В.О.

Суддя Камишева Л.М.