Ухвала суду № 56029636, 18.02.2016, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 748/3088/15-ц Провадження № 22-ц/795/404/2016 Категорія цивільнаГоловуючий у I інстанції Меженнікова С. П. Доповідач - Бечко Є. М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 лютого 2016 року м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - суддіОСОБА_1,суддів:ОСОБА_2, ОСОБА_3,при секретарі:ОСОБА_4,за участю:представника відповідача ОСОБА_5,

розглянувши цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 29 грудня 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

Рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 29 грудня 2015 року позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк до ОСОБА_6П про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено, стягнуто 22666 грн. 89 коп. заборгованості, що складається з: 11773 грн. 76 коп. заборгованість за кредитом, 8837 грн. 56 коп. заборгованість по процентах за користуванням кредитом, 500 грн. 00 коп. заборгованості за комісією, 500 грн. 00 коп. - штраф (фіксована частина), 1055 грн. 57 коп. штраф (процентна складова), яка виникла по кредитному договору № б/н від 16 вересня 2010 р та судові витрати.

Не погоджуючись з даним рішенням ОСОБА_6 звернувся до суду з апеляційною скаргою в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити повністю у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк»

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом не в повній мірі зясовані обставини, що мають значення для справи. Так, апелянт вказує, що між ним та банком не існує договірних зобовязань, оскільки надання банківських послуг на умовах Умов та Правил, виникає саме на підставі Заяви-Анкети про надання послуг. ОСОБА_6 вважає, що судом на обґрунтування свого рішення взагалі не було представлено жодного належного і допустимого доказу, про існування будь-яких договірних зобовязань між ним та Банком, які виникають саме на підставі Заяви-Анкети про надання послуг.

Також апелянт вважає, що висновку суду не відповідають обставинам справи, адже Банк не повідомив ОСОБА_6 про збільшення розміру процентної ставки та в односторонньому порядку змінив умови договору щодо розрахунків за договором, при цьому нового кредитного ліміту у Заяві не затверджено.

На думку апелянта, його було двічі притягнуто до відповідальності, стягнувши пеню та штраф одночасно, що є неприпустимим з огляду на ст.61 Конституції України, тому висновок суду першої інстанції, що відповідачем та його представником у відповідності до вимог ст.10, 60 ЦПК України не було спростовано заявлені позовні вимоги, зокрема, розрахунку заборгованості та сплати процентів, не відповідає дійсності та є хибним.

Крім того, апелянт вважає, що суд всупереч застереженню, яке викладено у Постанові Пленуму ВСУ №14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», вимогам Закону, ухвалив рішення лише на підставі власного припущення про нібито обізнаність відповідача зі збільшенням кредитного ліміту, оскільки в основу свого рішення суд будь-якого належного та допустимого доказу взагалі не було представлено.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Статтями 213, 214 ЦПК України передбачено, що рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Задовольняючи позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» суд першої інстанції виходив з того, що відповідач отримав кредит у Банку, покладені на нього зобовязання належним чином не виконував, у зв'язку з чим станом на 31 серпня 2015 року утворилася заборгованість в сумі 22666 грн. 89 коп. Оскільки останній платіж по кредитному договору був здійснений відповідачем 10 квітня 2015 року в сумі 1000 грн., тобто перебіг позовної давності (про яку заявив представник відповідача) було перервано і він розпочався спочатку, а тому позовні вимоги задоволені у повному обсязі.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Згідно з ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом встановлено, що між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір №б/н від 16 вересня 2010 року шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, де вказано, що заява разом з памяткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг (далі Умови), а також тарифами складає між сторонами договір про надання банківських послуг (а.с.8-33).

На підставі зазначеного договору ОСОБА_6 отримав кредит у розмірі 2600 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою за користування кредитом 30% річних на суму залишку заборгованості за кредитом.

В подальшому кредитний ліміт було змінено, 09 березня 2011 року збільшено до 4700 грн., 24 травня 2011 року 8500 грн., 21 червня 2011 року 10500 грн., 04 липня 2011 року 11000 грн., 22 травня 2012 року 12100 грн., що підтверджується довідкою про зміну кредитного ліміту та Випискою по кредитному договору (а.с.102-109). Строк дії картки встановлено до липня 2018 року.

ПАТ КБ «ПриватБанк» умови даного кредитного договору виконало належним чином. ОСОБА_6 умови зазначеного кредитного договору виконував неналежним чином, кошти по кредиту сплачував несвоєчасно внаслідок чого виникла заборгованість.

Умови та Правила надання банківських послуг, які у сукупності з Заявою позичальника складають Кредитний договір, передбачають наявність санкцій та їх вид за порушення зобовязань сторонами, у тому числі і щодо умов, порядку та розміру нарахування неустойки (штрафу та пені) залежно від виду порушеного зобовязання та його тривалості (періоду прострочення).

Згідно розрахунку заборгованості за договором №б/н від 16 вересня 2010 року станом на 31 серпня 2015 року утворилася заборгованість в сумі 22666 грн. 89 коп., яка складається з: 11773 грн. 76 коп. заборгованість за кредитом, 8837 грн. 56 коп. заборгованість по процентам за користуванням кредитом, 500 грн. нарахована комісія, а також штрафи відповідно до п.2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. штраф (фіксована частина), 1055 грн. 57 коп. штраф (процентна складова).

Останній платіж по кредитному договору був здійснений відповідачем 10 квітня 2015 року в сумі 1000 грн.

Договір є обовязковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків (ч.1 ст.626 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України зобовязання це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Таке визначення розкриває сутність зобовязання як правового звязку між двома суб'єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обовязок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобовязання надано право, що кореспондує обовязку першої.

Обовязками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобовязання (ст.510 ЦК України).

Згідно з нормою ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст.611 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст.610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобовязання є прострочення невиконання зобовязання в обумовлений сторонами строк.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч.1 ст.530 ЦК України).

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ст.1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 цього Кодексу (ч.2 ст.1050 ЦК України).

Цивільно-правова відповідальність це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обовязку новим, або у приєднанні до невиконаного обовязку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обовязків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Строк виконання кожного щомісячного зобовязання згідно з ч.3 ст.254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

У відповідності до вимог ст.257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ст.264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Відповідно до ч.3, 4 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до ч.1, 5 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Доводи апеляційної скарги щодо недоведеності існування договору між Банком та ОСОБА_6 спростовуються матеріалами справи, оскільки відповідач особисто підписав Анкету-Заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, а з розрахунку заборгованості вбачається, що відповідач користувався кредитними коштами і у сумі збільшеного кредитного ліміту, а отже як банк так і позичальник виконували свої обовязки за укладеним договором. Згідно ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Крім того, відповідно до ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагентів та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином немає підстав вважати неукладеним договір, на якому базується позов, а факт порушення умов кредитного договору позичальником доведений.

Крім того, позивачем при розгляді справи було додано розширений розрахунок заборгованості за кредитним договором де зазначені всі платежі відповідача та зняття ним коштів з картки. Вбачається, що відповідач регулярно користувався кредитною карткою, а тому не можуть бути прийняті до уваги і доводи апелянта, щодо одностороннього збільшення розміру процентної ставки та кредитного ліміту, його необізнаність про збільшення кредитного ліміту та посилання апелянта про недоведеність в рішенні даного факту. ОСОБА_6 мав можливість звернутися до банку ще при першому збільшенні кредитного ліміту, проте продовжував користуватися коштами. Пунктом 1.1.3.2.3. передбачено, що обовязок банку про повідомлення клієнта за 7 днів до змін тарифів, умов обслуговування рахунку, не стосується випадків зміни кредитного ліміту.

Також відхиляються й доводи апеляційної скарги щодо подвійного притягнення відповідача до відповідальності, шляхом стягнення пені та штрафу одночасно, оскільки позивач не заявляв вимогу про стягнення пені, а суд не стягував пеню. До суми заборгованості, згідно розрахунку, входить комісія та штраф у формі фіксованої та процентної складової.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують вірного по суті рішення. Оскаржуване рішення ґрунтується на повно та всебічно досліджених доказах, оцінка яких проведена у відповідності до положень ст.ст.57-66 ЦПК України і доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для скасування вірного по суті рішення.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 29 грудня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:Судді: