Рішення № 56026919, 18.02.2016, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.02.2016р. Справа № 914/125/16

За позовом: Державного підприємства «Передпускова дирекція шахти №10 «Нововолинська», с. Поромів, Іваничівський р-н, Волинська обл.;до відповідача:Публічного акціонерного товариства «Укрзахідвуглебуд», м. Червоноград, Львівська обл.;про:стягнення 220000,00 грн. боргу 2200,00 грн. штрафу, 9620,00 грн. 3% річних, 130429,00 грн. інфляційних та 134827,00 грн. процентів за договором позики №22 від 11.03.2014р. Суддя Крупник Р.В. Секретар Цяпка О.І.Представники сторін:від позивача:не зявився;від відповідача:ОСОБА_1 представник (довіреність №02-04/279 від 11.02.2016р.);

Представникам сторін розяснено права та обовязки передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України. Заяв про відвід судді та здійснення технічної фіксації судового засідання не надходило.

СУТЬ СПОРУ:

14.01.2016р. на розгляд господарського суду Львівської області поступила позовна заява Державного підприємства «Передпускова дирекція шахти №10 «Нововолинська» (надалі Позивач) до Публічного акціонерного товариства «Укрзахідвуглебуд» (надалі Відповідач) про стягнення 220000,00 грн. боргу 2200,00 грн. штрафу, 9620,00 грн. 3% річних, 130429,00 грн. інфляційних та 134827,00 грн. процентів за договором позики №22 від 11.03.2014р.

Ухвалою суду від 15.01.2016р. порушено провадження у справі, її розгляд призначено на 01.02.2016р. Ухвалою від 01.02.2016р. суд відклав розгляд справи на 18.02.2016р.

Представник позивача в судове засідання не зявився, на адресу суду направив клопотання, яким просить розглядати справу без його участі. Крім цього, у даному клопотанні представник зазначає, що згоди щодо добровільного погашення заборгованості сторонами не досягнуто, а відтак позивач позовні вимоги підтримує в повному обсязі. Як вбачається з позовної заяви, вимоги ДП «Передпускова дирекція шахти №10 «Нововолинська» обґрунтовує тим, що 11.03.2014р. між позивачем та відповідачем укладено договір позики №22, на виконання якого позивачем було надано відповідачу безпроцентну позику в розмірі 220000,00 грн. За умовами договору відповідач, як позичальник зобовязувався у строк, до 01.07.2014р. повернути позикодавцю суму позики у повному обсязі. Оскільки, взятих на себе за договором зобовязань відповідач не виконав, позивач просить стягнути з ПАТ «Укрзахідвуглебуд» 220000,00 грн. боргу, 2200,00 грн. штрафу, 9620,00 грн. 3% річних, 130429,00 грн. інфляційних втрат та 134827,00 грн. пені та 8595,00 грн. за кожен день прострочення.

Представник відповідача в судове засідання зявився, через канцелярію суду подав відзив на позовну заяву з додатком, проти позову заперечив, просив суд в його задоволенні відмовити. Заперечуючи проти позову представник зазначив, що відповідачем не заперечує існування основного боргу за договором в розмірі 220000,00 грн., однак останнім не визнається нарахована до стягнення пеня, оскільки така нарахована позивачем за 532 дні, тобто понад шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано. Відтак в цій частині позовних вимог просив суд відмовити повністю.

Заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

11.03.2014р. між позивачем (надалі Позикодавець) та відповідачем (надалі Позичальник) укладено Договір позики №22 (надалі Договір), за умовами п. 1.1. якого позикодавець надає позичальнику безпроцентну позику, а позичальник зобовязується використати її за цільовим призначенням та повернути її у повному обсязі у строк, передбачений договором.

Згідно п. 1.2., 4.2. Договору позика надається позичальнику на безпроцентній основі, тобто процент за користування коштами не нараховується і не стягується. Позика в повному обсязі надається позикодавцем для погашення заборгованості ПАТ «Укрзахідвуглебуд» по заробітній платі та нарахувань на неї.

Відповідно до положень Розділу 2 Договору, позика надається позикодавцем у безготівковому порядку, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок позичальника в повному обсязі згідно п. 2.2. даного договору. Загальна сума позики встановлюється в національній валюті України гривнях і за даним договором становить 220000,00 грн. Датою укладення даного договору вважається дата здійснення позикодавцем на умовах даного договору перерахування грошових коштів на рахунок позичальника.

В п. 3.1. Договору сторони дійшли згоди про відсутність права позикодавця на отримання процентів за користування позикою, керуючись ст. 1048 ЦК України.

Як вбачається з матеріалів справи, свої зобовязання за Договором позивач виконав повністю, перерахувавши на рахунок відповідача 220000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №172 від 12.03.2014р.

За змістом п. 4.1. Договору позичальник зобовязувався повернути позикодавцю суму позики у повному обсязі до 01.07.2014р.

У звязку з тим, що у встановлений Договором строк позика відповідачем повернута не була, позивач звернувся з позовом до суду.

В судовому засіданні представник відповідача підтвердив, що станом на день слухання справи жодних грошових коштів в рахунок погашення боргу за Договором позичальником не перераховувалося, розмір боргу не змінився.

Встановивши наведені обставини справи, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Статтею 174 ГК України передбачено, що однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 1 ст. 193 ГК України).

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконану роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання обов'язку.

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Положеннями ч. 1 ст. 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

В 1.2. Договору сторони погодили, що позика надається на безпроцентній основі.

Так, положеннями ч.ч. 1, 3 ст. 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

У відповідності із ст. 193 ГК України, положення якої є аналогічні до положень ст. 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Нормами ст. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Оскільки, відповідачем у встановлений в п. 4.1. Договору строк, позика повернута не була, така підлягає стягнення з нього в судовому порядку в розмірі 220000,00 грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З позовної заяви вбачається, що за неналежне виконання відповідачем умов Договору позивачем нараховано 9620,00 грн. 3% річних та 130429,00 грн. інфляційних втрат.

Здійснивши перерахунок інфляційних, суд прийшов до висновку, що такі підлягають частковому стягненню з відповідача в розмірі 130428,76 грн.

Перевіривши розрахунок 3% річних суд зазначає, що такі підлягають частковому стягненню з відповідача в розмірі 9601,64 грн., оскільки їх нарахування проводилося позивачем не з 02.07.2014р. наступного дня, за днем, коли зобовязання мало бути виконане), а з 01.07.2014р.

З приводу стягнення з відповідача 134827,00 грн. пені, господарський суд відмічає наступне.

Статтею 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Приписами ст. 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

В силу положень ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 611 ЦК України, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Таким чином, для того щоб застосувати до боржника відповідальності у вигляді стягнення пені, то така має бути передбачена законом або договором. Оскільки в договорі позики сторонами не встановлено відповідальності у вигляді пені, то і відповідна позовна вимога є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Частиною 2 ст. 549 ЦК України передбачено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

За змістом п. 5.3. Договору, позичальник зобовязувався у випадку неповернення позикодавцеві у встановлений договором строк суми позики, сплатити штраф в розмірі 1% від неповернутої суми.

У звязку з тим, що сума позики у визначений Договором строк повернута позичальником не була, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Також як вбачається з прохальної частини позовної заяви, позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь 8595,00 грн.

З приводу правової природи заявленої суми в розмірі 8595,00 грн. представник позивача судовому засіданні (01.02.2016р.) зазначала, що така була вказана помилково при написанні позовної заяви. Здійснивши арифметичний підрахунок заявлених до стягнення сум господарським судом встановлено, що сума 8595,00 грн. не враховувалася позивачем при визначенні ціни позову, більше того, така відсутня і в розрахунку боргу, долученого до позовної заяви та розрахунку долученого до супровідного листа позивача №89 від 27.01.2016р. З огляду на викладене, сума в розмірі 8595,00 грн. є помилково зазначеною позивачем в позовній заяві та відповідно не являється предметом дослідження даного спору.

Беручи до уваги вищевикладене, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтовані та підтверджені належними та допустимими доказами, відповідачем не спростовані, а тому підлягають до часткового задоволення.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України судовий збір підлягає стягненню з відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 4-3, 12, 33, 34, 43, 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1.Позов задоволити частково.

2.Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Укрзахідвуглебуд» (80100, Львівська обл., м. Червоноград, вул. Львівська, 77; код ЄДРПОУ 00177158) на користь Державного підприємства «Передпускова дирекція шахти №10 «Нововолинська» (45311, Волинська обл., Іваничівський р-н, с. Поромів; код ЄДРПОУ 35671961) 220000,00 грн. боргу, 9601,64 грн. 3% річних, 130428,76 грн. інфляційних втрат, 2200,00 грн. штрафу та 5433,29 грн. судового збору.

3.В решті позовних вимог відмовити.

4.Наказ видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст. 116 ГПК України.

5.Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 85 ГПК України та може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст. 91-93 ГПК України.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст рішення складено та підписано 23.02.2016 р.

Суддя Крупник Р.В.