Ухвала суду № 56026766, 17.02.2016, Апеляційний суд Сумської області

Справа №591/6171/15 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1 Номер провадження 22-ц/788/303/16 Суддя-доповідач - ОСОБА_2 Категорія - 20

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2016 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Лузан Л. В.,

суддів - Дубровної В. В. , Криворотенка В. І.

за участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.

розглянула у відкритому судовому засіданні у приміщенні Апеляційного суду Сумської області цивільну справу за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

на заочне рішення Зарічного районного суду м. Суми від 29 жовтня 2015 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

про стягнення боргу,

в с т а н о в и л а :

Заочним рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 29 жовтня 2015 року позов ОСОБА_4 задоволено.

Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 заборгованість у розмірі 6650,54 грн. та 243,60 грн. - в рахунок повернення судового збору.

10 грудня 2015 року ФОП ОСОБА_3 подав до суду заяву про перегляд заочного рішення ( ас. 51).

Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 13 січня 2016 року заяву ФОП ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення суду і постановлення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог з тих підстав, що судом неповно зясовані обставини, що мають значення для справи, що у справі не були доведені обставини, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, що висновки суду не відповідають обставинам справи та що судом були порушені норми матеріального і процесуального права .

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, вивчивши матеріали справи і перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню у звязку з наступним.

Як на підставу для задоволення позову ОСОБА_4 посилався на те, що 27 жовтня 2014 року він заплатив ФОП ОСОБА_3 29544.00 грн.- за купівлю кровельних матеріалів, а 16 грудня 2014 року заплатив 17 700.00 грн.- за купівлю будівельних матеріалів; всього - 47244.00 грн.

При цьому ФОП ОСОБА_3 видав йому відповідні квитанції до прибуткового касового ордеру № 147 від 27.10.2014 р. та б/н від 16.12.2014 р. У лютому 2015 року ФОП ОСОБА_3 здійснив часткову поставку оплачених ним (позивачем) кровельних та будівельних матеріалів на загальну суму 40593,46 грн.

Проте, як зазначав позивач, відповідач не передав йому оплачений товар на суму 6650,54 грн.

Позивач посилався на те, що неодноразово намагався витребувати у відповідача оплачені, але реально не передані йому продавцем кровельні та будівельні матеріали, проте відповідач остаточної поставки не здійснив, спілкування з ним уникає. За таких обставин позивач посилався на те, що відмовляється від подальшого передання йому непоставленого товару та вимагає повернення сплаченої за нього грошової суми.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не надав доказів про виконання взятого на себе зобовязання, залишок коштів позивачу не повернув. Позивач правомірно відмовився від договору купівлі-продажу внаслідок ухилення відповідача від поставки оплачених будівельних матеріалів, а тому останній зобовязаний повернути позивачу сплачені за нього грошові кошти, розмір яких становить 6650,54 грн.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову, висновки суду відповідають матеріалам справи та вимогам закону, а доводи апеляційної скарги про протилежне не можна визнати обґрунтованими. При цьому виходить з наступного.

Відповідно до вимог ч.ч.2, 3 ст. 10 та ч.ч.1, 2, 3, 4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції ОСОБА_3 пояснив, що він являється фізичною особою-підприємцем, має офіс у м. Суми по вул. Курській, 107, продає будівельні матеріали, працює самостійно, найманих працівників не має.

Щодо порядку продажу ним будівельних матеріалів, то ОСОБА_3 пояснив, що у його офісному приміщенні є зразки товару. За цими зразками він домовляється з покупцями про асортимент, кількість, ціну товару, який покупці виявили бажання у нього купити; з цього приводу складається відповідний договір, за яким він (тобто ФОП ОСОБА_3С.) бере на себе зобовязання через декілька днів поставити покупцям названий товар. У день підписання договору покупці оплачують замовлений товар. Після цього він (тобто ФОП ОСОБА_3С.) замовляє товар у своїх поставщиків, а коли товар надходить до нього, він передає товар покупцям.

У своїх поясненнях ФОП ОСОБА_3 категорично заявив про те, що будь-яких договорів на суми 29544 грн. та 17700 грн. з позивачем у 2014 році не укладав і не брав на себе будь-яких зобовязань перед позивачем на продаж йому будівельних матеріалів. Крім того, пояснив, що названих сум від позивача не отримував та що він не знає про те хто міг поставити його печатку (ФОП ОСОБА_3С.) на двох квитанціях до прибуткового касового ордеру, які знаходяться у позивача.

Проте названі твердження відповідача спростовуються матеріалами справи. Зокрема.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції ОСОБА_4 пояснив, що влітку звернувся до ФОП ОСОБА_3, офісне приміщення якого знаходилось у м. Суми по вул. Курській, 107, щодо можливості придбання металопластикового профілю. За наявними зразками він вибрав товар і 15 липня 2014 року уклав з ФОП ОСОБА_3 "договір купівлі-продажу виробів з металопластикового профілю" на суму 2577 грн. Відповідач виконав взяті на себе зобовязання і через декілька днів поставив йому замовлений товар.

Потім, у жовтні та грудні 2014 року він (тобто позивач) знову звернувся до відповідача і замовив цілий ряд будівельних матеріалів. За наявними зразками відповідач прийняв у нього замовлення, за що він сплатив відповідачу 29544 грн. та 17700 грн. Частину товару відповідач йому поставив, а частину товару на загальну суму 6650 грн. 54 коп. не поставив і не визнає своїх зобовязань перед ним у цій частині. Крім того, позивач пояснив, що просив ФОП ОСОБА_3 оформити його замовлення належним чином, тобто з укладенням письмового договору, у якому буде перерахований замовлений товар у асортименті, кількості та ціні, проте ФОП ОСОБА_3 цього не зробив, а наполягати на цьому йому (тобто позивачу) було незручно. Проте позивач зазначив, що для себе він виготовив список замовленого товару, у якому вказав найменування, кількість та ціну отриманого від відповідача товару, а також товар та його ціну, який так і не отримав від ФОП ОСОБА_3 Названий список за клопотанням позивача був долучений до матеріалів справи.

Як на доказ укладення з ФОП ОСОБА_3 договору купівлі-продажу будівельних матеріалів ОСОБА_4 посилався на те, що за названими договорами сплатив відповідачу :

27 жовтня 2014 року 29544 грн. за купівлю "кровельних матеріалів" та

16 грудня 2014 року 17700 грн. за купівлю будівельних матеріалів,

а також що під час оплати названих сум йому були видані квитанції до прибуткового касового ордеру № 147 від 27.10.2014 р. та б/н від 16.12.2014 р.

Колегія суддів вважає, що позивач надав суду належні докази на підтвердження своїх доводів про укладення з ФОП ОСОБА_3 договорів купівлі-продажу будівельних матеріалів. При цьому виходить з наступного.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 662ЦК України передбачається, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

За ст. 698 ЦК України 1. За договором роздрібної купівлі-продажу продавець, який здійснює підприємницьку діяльність з продажу товару, зобов'язується передати покупцеві товар, що звичайно призначається для особистого, домашнього або іншого використання, не пов'язаного з підприємницькою діяльністю, а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його. 2. Договір роздрібної купівлі-продажу є публічним. 3. До відносин за договором роздрібної купівлі-продажу з участю покупця - фізичної особи, не врегульованих цим Кодексом, застосовується законодавство про захист прав споживачів.

Статтею 702 ЦК України 1. Сторони можуть укласти договір купівлі-продажу товару на підставі ознайомлення покупця із зразком товару (за описом, каталогом тощо). 2. Договір купівлі-продажу товару за зразком є виконаним з моменту доставки товару у місце, встановлене договором, а якщо місце передання товару не встановлене договором, - з моменту доставки товару за місцем проживання фізичної особи-покупця або місцезнаходженням юридичної особи-покупця, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до вимог п. 22 "Порядку провадження торговельної діяльності та правила торговельного обслуговування на ринку споживчих товарів", затв. постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 2006 р. N 833 та п. 18 "Правил роздрібної торгівлі непродовольчими товарами", затв. наказом Міністерства економіки України від 19 квітня 2007 р. N 104, зареєстр. в Міністерстві юстиції України 8 листопада 2007 р. за N 1257/14524 :

"Розрахунки за продані товари та надані послуги можуть здійснюватися готівкою та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) відповідно до законодавства. Разом з товаром споживачеві в обов'язковому порядку видається розрахунковий документ установленої форми на повну суму проведеної операції, який засвідчує факт купівлі товару та/або надання послуги" .

Таким чином, наявні у ОСОБА_4 квитанції до прибуткового касового ордеру № 147 від 27.10.2014 р. та б/н від 16.12.2014 р. є безспірними доказами того, що між ним та ФОП ОСОБА_3 27.10.2014 р. та 16.12.2014 р. були укладені договори купівлі-продажу будівельних матеріалів.

ФОП ОСОБА_3 належними доказами факту укладення таких договорів не спростував.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції колегія суддів оглянула оригінали названих квитанцій до прибуткового касового ордеру, а також з цих документів були зроблені ксерокопії у збільшеному масштабі, які були долучені до матеріалів справи. Вбачається, що на названих квитанціях є відтиск печатки "ФОП ОСОБА_3С." та ідентифікаційний код фізичної особи-підприємця НОМЕР_1.

Посилання ФОП ОСОБА_3 на те, що позивач не надав доказів про найменування товару, його кількість та ціну за цими договорами купівлі-продажу, в даному випадку не є підставою для відмови у позові, оскільки названі обставини не є предметом спору у даній справі.

Слід зазначити й наступне. Саме на продавця діючим законодавством покладається обовязок оформлення договору купівлі-продажу із зазначенням точної інформації про предмет договору, зокрема, це передбачено п. 24. вищеназваних "Правил роздрібної торгівлі непродовольчими товарами" від 19 квітня 2007 р. N 104, відповідно до якого доставка товарів споживачу оформляється замовленням-квитанцією або іншим документом із зазначенням найменування суб'єкта господарювання, прізвища споживача, його місця проживання, дати оформлення замовлення, назви товару, артикула, кількості предметів, видів і вартості послуг, часу їх виконання тощо.

За таких обставин слід дійти висновку про те, що в порушення вимог названого п. 24 Правил саме відповідач не виготовив договір з переліком замовленого товару, а тому відсутність такого договору не можна ставити у вину позивачу.

Не можна визнати такими, що заслуговують на увагу доводи ФОП ОСОБА_3 про те, що не він, а невідома особа видала позивачу від його імені вищеназвані квитанції до прибуткового касового ордеру № 147 від 27.10.2014 р. та б/н від 16.12.2014 р. При цьому колегія суддів виходить з того, що квитанції мають відтиск печатки ФОП ОСОБА_3, а тому вони є достовірним доказом тієї інформації, яка в них міститься, до тих пір, доки в установленому законом порядку не буде доведено інше. При цьому слід зазначити, що на запитання колегії суддів ФОП ОСОБА_3 відповів, що він нікому не передавав свою печатку, її в нього не викрадали та він її не втрачав.

Відповідно до п. 25 вищеназваних Правил роздрібної торгівлі непродовольчими товарами від 19 квітня 2007 р. N 104 днем передачі товару вважається день доставки товару споживачу за наявності підпису споживача в супровідній документації.

В той же час на запитання суду чи є у нього докази того, що він поставив позивачу будівельні матеріали, ФОП ОСОБА_3 у судовому засіданні суду апеляційної інстанції відповів, що таких доказів у нього немає.

Частиною 1 ст. 665 ЦК України передбачається, що у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

Суд першої інстанції вірно виходив з того, що ОСОБА_4 визнає факт поставки йому відповідачем будівельних матеріалів на суму 40593,46 грн., та прийшов до обґрунтованого висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача вартості непоставленого товару в сумі 6650,54 грн. - як різниці між сплаченою ОСОБА_4 сумою 47244 грн. (29544 грн. + 17700 грн.) і вартістю поставлених йому ФОП ОСОБА_3 будівельних матеріалів :

47244 грн. 40593,46 грн. = 6650,54 грн.

Згідно ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що судом першої інстанції були повно та всебічно встановлені обставини справи, правильно застосовані норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, а тому рішення суду у оскаржуваній частині слід залишити без змін.

Керуючись ст. 303, п.1 ч.1 ст.307, ст.ст. 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 відхилити.

Заочне рішення Зарічного районного суду м. Суми від 29 жовтня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього часу може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.

Головуючий -

Судді -