Постанова № 56021993, 17.02.2016, Волинський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2016 року Справа № 803/45/16

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Ксензюка А.Я.,

при секретарі судового засідання - Брудовській Н.В.,

за участю позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача Остапчука Я.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Ківерцівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, визнання протиправною та скасування вимоги про сплату бору (недоїмки), визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Ківерцівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області (далі - Ківерцівська ОДПІ ГУ ДФС) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 5 січня 2016 року за №000001311 та №000005311, визнання протиправною та скасування вимоги про сплату бору (недоїмки) від 5 січня 2016 року №Ф-000002311 зі сплати єдиного внеску, штрафів та пені на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визнання протиправним та скасування рішення від 5 січня 2016 року про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску за №000003311.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач виніс оскаржувані податкові повідомлення-рішення, вимогу про сплату боргу та рішення про застосування штрафних санкцій на підставі акту перевірки від 24 грудня 2015 року №113/1701/НОМЕР_1 «Про результати документальної планової виїзної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 1 січня 2013 року по 31 грудня 2014 року; дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками; правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 1 січня 2013 року по 31 грудня 2014 року». Перевіркою встановлено наступні порушення: пунктів 177.2, 177.4 статті 177 Податкового кодексу України, в результаті чого визначено суму податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності за 2013 рік в розмірі 149 934 грн. 20 коп.; пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України, а також підпунктів 3.1.7, 3.1.13, пунктів 3.2, 3.3, 3.4, 3.5, 3.6 Порядку заповнення податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку за формою №1ДФ в частині подання не у повному обсязі податкових розрахунків у I-IV кварталах 2013 - 2014 років про суми нарахованого та виплаченого доходу самозайнятим особам (157 ознака доходу); пункту 2 частини першої статті 7, частини одинадцятої статті 8, частини другої, третьої та дев'ятої статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», в результаті чого донарахований єдиний внесок в сумі 68 160 грн. 12 коп. із чистого оподаткованого доходу на 2013 рік.

Позивач не погоджується з висновками податкового органу та винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, вимогою про сплату боргу та рішенням про застосування штрафних санкцій оскільки вважає, що ним правомірно визначено суми доходів та витрат у податкових деклараціях про майновий стан і доходи від 7 лютого 2014 року №9090024702, від 17 лютого 2014 року №1400002163 та від 22 січня 2015 року №9078993122, а твердження контролюючого органу про заниження чистого оподаткованого доходу за 2013 рік на загальну суму 898 518 грн. 80 коп. та донарахування йому податку на доходи фізичних осіб за результатами річного декларування за 2013 рік в сумі 149 934 грн. 20 коп. та штрафних санкцій в сумі 74 467 грн. 10 коп. є незаконним. Також зазначає, що оскільки заниження чистого оподаткованого доходу позивачем не вчинялось, тому донарахування йому єдиного внеску, нарахованого з чистого оподаткованого доходу, у розмірі 34,7% у сумі 68 160 грн. 12 коп. є також неправомірним.

З наведених підстав вважає, що податкові повідомлення-рішення від 5 січня 2016 року за №000001311 та №000005311, вимога про сплату бору (недоїмки) від 5 січня 2016 року №Ф-000002311 та рішення від 5 січня 2016 року про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску за №000003311 винесені з порушенням норм чинного законодавства, а тому підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

Представник відповідача в поданому письмовому запереченні від 29 січня 2016 року пред'явленні позовні вимоги заперечив, з наступних підстав.

Перевіркою правильності визначення загального оподаткованого доходу, отриманого від провадження діяльності у 2013 році відображеного в розділі ІІІ податкової декларації та додатку 5 до декларації, встановлено його заниження на суму 9 796 грн. 83 коп., в тому числі у лютому 2013 року у сумі 6 000 грн., внаслідок не включення отриманого доходу від підприємця ОСОБА_4, та у жовтні 2013 року у сумі 3 796 грн. 83 коп., внаслідок недовключення отриманого доходу від товариства з обмеженою відповідальністю «Вудленд-Україна» (далі - ТзОВ «Вудленд-Україна»).

Також, з матеріалів перевірки вбачається, що позивачем у 2013 році до витрат було включено вартість матеріалів на будівництво складу будівельних матеріалів, прохідної та приміщення автогаражів згідно із актами списання на суму 888 721 грн. 80 коп. Однак, платником податків всупереч вимог пункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України не було надано жодних доказів, які б документально підтверджували проведення будівельних робіт, а саме: ким були виконані вказані роботи, кількість залучених осіб та одиниць техніки, проведені розрахунки з підрядниками, кошторис використаних матеріалів та актів приймання-передачі виконаних робіт на підставі яких було здійснено розрахунки за виконані будівельні роботи.

Заниження позивачем суми чистого доходу на 898 518 грн. 80 коп., на який нараховується єдиний внесок, зумовило порушення пункту 2 частини першої статті 7, частини другої, третьої та дев'ятої статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», в результаті чого відповідачем донарахований єдиний внесок в сумі 68 160 грн. 12 коп.

Посилається на правомірність висновків контролюючого органу, зроблених при проведенні перевірки та вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 5 січня 2016 року за №000001311 та №000005311, вимога про сплату бору (недоїмки) від 5 січня 2016 року №Ф-000002311 та рішення від 5 січня 2016 року про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску за №000003311 прийняті у відповідності до норм діючого законодавства і підстав для визнання їх протиправними та скасування немає. Просив в задоволенні позову відмовити повністю.

В судовому засіданні позивач та представник позивача, кожен зокрема, адміністративний позов підтримали з підстав, викладених у позовній заяві, додатково пояснили, що суми доходів, отриманих підприємцем ОСОБА_1 11 лютого 2013 року від підприємця ОСОБА_4 у розмірі 6 000 грн. та 10 жовтня 2013 року від ТзОВ «Вудленд-Україна» у розмірі 10 583 грн. 33 коп., включені до загального оподаткованого доходу позивача та відображені у Книзі обліку доходів і витрат та у податковій декларації за 2013 рік. Просили позов задовольнити.

Представник відповідача підтримав доводи, наведені у запереченнях, просив в задоволені позову відмовити.

Заслухавши пояснення, доводи та заперечення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку про необхідність задовольнити позов з таких підстав.

Судом встановлено, що в період з 27 листопада 2015 року по 17 грудня 2015 року Ківерцівською ОДПІ ГУ ДФС проведено документальну планову виїзну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 1 січня 2013 року по 31 грудня 2014 року; дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками; правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 1 січня 2013 року по 31 грудня 2014 року, за результатами якої складено акт від 24 грудня 2015 року №113/1701/НОМЕР_1. Термін проведення перевірки продовжувався на 5 робочих днів на підставі наказу Ківерцівської ОДПІ ГУ ДФС від 10 грудня 2015 року №538.

Перевіркою встановлено наступні порушення:

- пунктів 177.2, 177.4 статті 177 Податкового кодексу України, в результаті чого визначено суму податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності за 2013 рік в розмірі 149 934 грн. 20 коп.;

- пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України, а також підпунктів 3.1.7, 3.1.13, пунктів 3.2, 3.3, 3.4, 3.5, 3.6 Порядку заповнення податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України 21 січня 2014 року №49, за формою №1ДФ в частині подання не у повному обсязі податкових розрахунків у I-IV кварталах 2013 - 2014 років про суми нарахованого та виплаченого доходу самозайнятим особам (157 ознака доходу);

- пункту 2 частини першої статті 7, частини одинадцятої статті 8, частини другої, третьої та дев'ятої статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 року №2464-IV, в результаті чого донарахований єдиний внесок в сумі 68 160 грн. 12 коп. із чистого оподаткованого доходу на 2013 рік.

За наслідками перевірки Ківерцівською ОДПІ ГУ ДФС прийнято:

- податкове повідомлення-рішення від 5 січня 2016 року за №000001311, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за результатами річного декларування на суму 224 401 грн. 30 коп., в тому числі 149 934 грн. 20 коп. - основний платіж та 74 467 грн. 10 коп. - штрафні (фінансові) санкції;

- податкове повідомлення-рішення від 5 січня 2016 року за №000005311, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 510 грн. 00 коп.;

- вимогу про сплату бору (недоїмки) від 5 січня 2016 року №Ф-000002311, якою запропоновано позивачу сплатити суму недоїмки з єдиного внеску, штрафів та пені на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі 68 160 грн. 12 коп.;

- рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 5 січня 2016 року за №000003311, ким застосовані штрафні санкції в розмірі 3 408 грн. 01 коп.

Збільшення позивачу грошових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб та застосування до позивача штрафних санкцій за ненарахування єдиного внеску відповідач обґрунтовує висновком щодо заниження позивачем чистого оподатковуваного доходу за 2013 рік.

В пункті 14.1.27 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) наведено визначення поняття «витрати» як суми будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно із пунктом 177.2 статті 177 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Пунктом 177.4 статті 177 Податкового кодексу України визначено, що до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно із пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-XIV (з наступними змінами та доповненнями) визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, будь-які документи (у тому числі, договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Статтею 177 Податкового кодексу України визначено порядок оподаткування доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування. Так, відповідно до пункту 177.10 зазначеної статті фізичні особи - підприємці зобов'язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару.

На підставі вимог чинного податкового законодавства та з огляду на долучені до справи письмові докази, суд вважає правомірним включення позивачем до складу валових витрат вартості матеріалів на будівництво складу будівельних матеріалів в сумі 888 721 грн. 80 коп., а також оподаткування позивачем доходів, отриманих від провадження господарської діяльності у 2013 році із підприємцем ОСОБА_4 у розмірі 6 000 грн. та із ТзОВ «Вудленд-Україна» у розмірі 10 583 грн. 33 коп.

На вимогу суду, представником відповідача не надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження висновків ревізорів Ківерцівської ОДПІ ГУ ДФС.

Таким чином, суд дійшов висновку, що порушення позивачем вимог податкового законодавства, не доведено відповідачем в ході судового розгляду справи та не підтверджується жодним письмовим доказом, а є лише суб'єктивним припущенням ревізорів податкового органу.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 року №2464-IV (далі - Закон №2464-IV) платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Нарахування єдиного внеску здійснюється в межах максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом (частина третя статті 7 Закону №2464-IV).

Згідно із пунктом 1 частини другої статті 6 Закону №2464-IV платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Згідно з частиною одинадцятою статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 34,7 відсотка визначеної пунктами 2 та 3 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Разом з тим, оскільки відповідачем не доведено факт заниження позивачем чистого оподатковуваного доходу за 2013 рік та, як наслідок, заниження єдиного внеску, тому суд дійшов висновку, що вимога про сплату бору (недоїмки) від 5 січня 2016 року №Ф-000002311 зі сплати єдиного внеску, штрафів та пені на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та рішення від 5 січня 2016 року про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску за №000003311 також підлягають скасуванню.

Суд звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (далі-Протокол 1 до Конвенції), яка є частиною національного законодавства України згідно із статтею 9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського Суду з прав людини.

Зокрема, у рішенні в справі «Щокін проти України» (пункт 49) Європейський Суд з прав людини вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пунктах 50-51 згаданого рішення Європейського Суду з прав людини зазначено: «Найпершою та найбільш важливою вимогою статті 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише «на умовах, передбачених законом» і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття «закону») вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні.» Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Відповідно до частини другої статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, усі рішення та дії суб'єкта владних повноважень мають підзаконний характер, тобто повинні бути прийняті (вчинені) на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законом.

Відповідно до частини першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Судом також приймається до уваги, що відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень, вимоги про сплату боргу та рішення про застосування штрафних санкцій.

З врахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що викладені в акті від 24 грудня 2015 року №113/1701/219156115 висновки податкового органу не знайшли свого підтвердження в ході з'ясування обставин у справі по суті, відтак адміністративний позов підлягає до задоволення шляхом прийняття постанови про визнання протиправними та скасування: податкових повідомлень-рішень від 5 січня 2016 року за №000001311 та №000005311, вимоги про сплату бору (недоїмки) від 5 січня 2016 року за №Ф-000002311, рішення від 5 січня 2016 року про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску за №000003311.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись частиною третьою статті 160, статтею 163 Кодексу адміністративного судочинства України та на підставі Податкового кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Ківерцівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області від 5 січня 2016 року за №000001311 та №000005311.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату бору (недоїмки) Ківерцівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області від 5 січня 2016 року за №Ф-000002311.

Визнати протиправним та скасувати рішення Ківерцівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області від 5 січня 2016 року про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску за №000003311.

Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань Ківерцівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області (45200, Волинська область, місто Ківерці, вулиця Воїнів-Інтернаціоналістів, будинок 1а, код ЄДРПОУ 39495757) 4 028 (чотири тисячі двадцять вісім) грн. 01 коп. понесених витрат по сплаті судового збору.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя А.Я. Ксензюк

Постанова в повному обсязі складена 22 лютого 2016 року.