Рішення № 56005717, 18.02.2016, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 346/2326/15-ц

Провадження № 22-ц/779/173/2016

Категорія 43

Головуючий у 1 інстанції Хільчук І. І.

Суддя-доповідач Соколовський В.М.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2016 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Соколовського В.М.,

суддів: Беркій О.Ю., Мелінишин Г.П.,

секретаря Турів О.М.,

з участю: представника апелянта ОСОБА_2 - ОСОБА_3, позивача ОСОБА_4 та його представника ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про вселення,

за апеляційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_7 на рішення Коломийського міськрайонного суду від 27 листопада 2015 року, -

в с т а н о в и л а :

Позивач звернувся до суду із вказаним позовом 18.05.2015 р., підтримуючи який в судовому засіданні він та його представник пояснили, що відповідачі по справі - це його колишня дружина та діти. Шлюб між ним та ОСОБА_2 розірвано рішенням Коломийського міськрайонного суду від 19.03.2009 р.

Він перебував на квартирному обліку у військовій частині, де проходив військову службу, і для його сім'ї була надана квартира АДРЕСА_1.

Поселився він та ОСОБА_2 і ОСОБА_6 у квартиру в 1990 році. Син ОСОБА_7 проживає в квартирі з часу народження. Квартира складається з двох кімнат, житловою площею 30,3 кв.м.

17 липня 2007 року Бюро по приватизації державного житлового фонду видало свідоцтво про право власності на житло, згідно якого квартира АДРЕСА_1 передається у спільну часткову власність йому, позивачу, та членам його сім'ї ОСОБА_2 і ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в рівних частках.

Він зареєстрував за собою право власності на 1/4 частку квартири АДРЕСА_1 у Реєстраційній службі Коломийського міськрайонного управління юстиції Івано-Франківської області.

26 грудня 2006 року він захворів на гострий геморагічний інсульт з лівобічним геміпарезом. 20 січня 2007 року його виписали з лікарні з частковим покращенням, однак, 20 лютого 2007 року він знову поступає на стаціонарне лікування з приводу гіпертонічного церебрального кризу і виписується з лікарні 16 березня 2007 року та продовжує лікуватися амбулаторно. З 05 жовтня по 11 жовтня 2007 року він знову стаціонарно лікувався.

Таким чином, майже цілий 2007 рік він лікувався, внаслідок перенесеного інсульту потребує стороннього догляду. Відповідачка ОСОБА_2 йому допомоги по догляду не надавала, його станом здоров'я не цікавилася і він змушений був проживати у своєї матері в м. Вижниці Чернівецької області.

18 лютого 2008 року його мати померла і він доглядав за її будинком та майном.

Крім того він кожний рік стаціонарно лікується, а в 2011 році переніс повторний інсульт.

Комунальні послуги на протязі всіх років оплачувалися в розмірі 50%, так як йому надана пільга як військовому ветерану, хоча у квартирі він не проживав з поважних причин.

На даний час позивачі свій позов про визнання його втративши права на проживання у квартирі залишили без розгляду, а також залишено без розгляду і його зустрічний позов про вселення. Однак відповідачі в квартиру його не впускають, ключ від квартири дати йому відмовляються, чим порушують його право власності.

Просив суд ухвалити рішення, яким вселити його у квартиру АДРЕСА_1 та зобов'язати відповідачів передати йому ключ від квартири і не чинити перешкод в користуванні квартирою, стягнути із відповідачів на його користь судові витрати згідно представлених квитанцій в рівних частках.

Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 27 листопада 2015 року позов задоволено повністю.

Вселено ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, у квартиру АДРЕСА_1.

Зобов'язано ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_7 передати ОСОБА_4 ключ від квартири АДРЕСА_1 і не чинити перешкод в користуванні даною квартирою.

Цим же рішенням стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4 243,60 грн. судового збору, 800,00 грн. витрат на правову допомогу і 305,00 грн. витрат, пов'язаних з публікацією в пресі оголошення про виклик відповідача.

На дане рішення апелянти подали апеляційну скаргу, в якій посилаються на те, що судом першої інстанції не повністю з'ясовані обставини, що мають значення для справи, та порушені норми матеріального і процесуального права.

Апелянти зазначають, що вони подавали письмові заперечення проти вселення ОСОБА_4 в квартиру АДРЕСА_1, оскільки він з 2007 року постійно проживає з іншою жінкою окремо, за іншою адресою і його сімейні стосунки із ОСОБА_2 повністю припинені.

ОСОБА_4 вибув з квартири, будучи її наймачем, ще не набувши права власності, а тому відповідно до вимог ст.107 ЖК України втратив право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття із квартири ще у 2007 році.

За ОСОБА_4 зареєстровано право власності на 1/4 частку спірної квартири лише 09.04.2015р.

Систематичні порушення з боку ОСОБА_4 особистих прав ОСОБА_2 унеможливлюють його проживання в одній квартирі з іншими її співвласниками, які заперечують проти вселення ОСОБА_4 у спірну квартиру.

Частиною другою ст.107 ЖК України передбачено: «У разі вибуття наймача та членів його сім'ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім'я. то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім'ї, який вибув, втрачає право користування иим жилим приміщенням з дня вибуття».

Суд першої інстанції не застосував до спірних правовідносин цієї норми Житлового кодексу України, яку слід було застосувати у даній справі, оскільки ОСОБА_4 вибув з квартири у 2007 році за власною ініціативою і втратив право користування квартирою з дня вибуття, ще не будучи власником спірної квартири.

Вселяючи позивача у спірну двокімнатну квартиру з неізольованими кімнатами, де проживають відповідачі окремо від позивача з 2007 року, суд не врахував, що позивач не є членом сім'ї відповідачів і спільне їх проживання в одному приміщенні неможливе без порушення моральних засад суспільства.

Суд не застосував у даній справі ч.4 ст.13 Цивільного кодексу України, де передбачено, що при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватись моральних засад суспільства.

Всупереч вимогам ст.57 ЦПК України, суд не прийняв до уваги й не дав належної правової оцінки письмовим доказам з боку відповідачів й при цьому не навів переконливих мотивів, які могли б слугувати достатніми підставами для спростування цих доказів.

Апелянти просили рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким позивачеві в позові відмовити повністю.

В засіданні суду апеляційної інстанції представник апелянта ОСОБА_2 - ОСОБА_3 доводи апеляційної скарги підтримав з мотивів, викладених у ній.

Позивач та його представник ОСОБА_5 заперечили проти задоволення апеляційної скарги та просили її відхилити, вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.

Відповідачі ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у судове засідання не з'явилися, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, що відповідно до ч.2 ст.305 ЦПК України не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що брали участь у справі, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, а рішення в частині стягнення судових витрат підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення, в решті рішення слід залишити без змін, з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач перебував на квартирному обліку у військовій частині, де проходив військову службу, і для його сім'ї була надана квартира АДРЕСА_1.

Відповідачі ОСОБА_2 і ОСОБА_6 поселились у квартиру в 1990 році, а син ОСОБА_7 проживає в квартирі з часу народження. Квартира складається з двох кімнат, житловою площею 30,3 кв.м. Позивач зареєстрований в даній квартирі, що стверджується довідкою №206 від 15.05.2015 р. КП Житлоінфоцентру (а.с.7).

17 липня 2007 року Бюро по приватизації державного житлового фонду видало свідоцтво про право власності на житло, згідно якого квартира АДРЕСА_1 передана у спільну часткову власність позивачу та членам його сім'ї ОСОБА_2, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в рівних частках, тобто по 1/4 частині.

Позивач зареєстрував за собою право власності на 1/4 частку квартири АДРЕСА_1 у Реєстраційній службі Коломийського міськрайонного управління юстиції Івано-Франківської області.

Однак 26 грудня 2006 року позивач захворів на гострий геморагічний інсульт з лівобічним геміпарезом та продовжував хворіти по березень 2015 року, що стверджується виписками з історій захворювань (а.с.8-16), а в квітні 2015 року відповідачі звернулися із позовом у Коломийський міськрайонний суд про визнання його таким, що втратив право користування житлом.

На даний час відповідачі свій позов залишили без розгляду, а також залишено без розгляду й зустрічний позов позивача про вселення. Однак відповідачі в квартиру його не впускають, ключ від квартири дати йому відмовляються, чим порушують його право власності.

Відповідно до ст. 41 Конституції України та ст.ст. 319, 321 ЦК України право власності є непорушним і власник користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, а ст.358 ЦК України передбачає, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою, а так як відповідачі позивача не впускають у квартиру, де йому належить на праві власності 1/4 частка квартири, то суд дійшов вірного висновку, що позов підставний та підлягає до задоволення.

Стаття 346 ЦК України передбачає підстави припинення права власності, жодної із підстав для припинення права власності позивача не встановлено, а тому відповідачі не вправі чинити йому перешкоди в користуванні житлом.

Суд правильно вважав, що доводи представника відповідачів щодо застосування до даних правовідносин положень ст.ст.71, 72 ЖК України не заслуговують на увагу, оскільки ні позивачем не висувались такі вимоги, а ні відповідачами не заявлено вимог в законному порядку, тому судом не можуть застосовуватись вказані норми ЖК України. При цьому квартира уже перебуває у частковій власності, тому всі порушені права співвласників підлягають захистові згідно норм Цивільного кодексу України.

Ту обставину, що відповідачі поміняли замки і не впускають позивача у квартиру, підтвердив в судовому засіданні свідок ОСОБА_9, а те, що позивач є співвласником квартири, підтверджується свідоцтвом про право власності на житло (а.с.5) та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с.6).

Таким чином колегія суддів вважає, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову і вселення позивача у вищевказану квартиру. В цій частині рішення суду є законним та обґрунтованим, відповідає вимогам ст.213, 214 ЦПК України, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують правильних висновків суду.

Разом з тим, суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, оскільки стягнув судові витрати з відповідачів в солідарному порядку, що суперечить процесуальному закону.

В абзаці 6 п.35 постанови від 17.10.2014 року №10 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах" судам роз'яснено, що солідарне стягнення судових витрат законом не передбачено.

Оскільки солідарне стягнення судових витрат законодавством не передбачено, тому рішення суду слід скасувати в частині стягнення судових витрат та ухвалити нове рішення, стягнувши такі витрати із кожного відповідача окремо в рівних частках.

Керуючись ст.ст.307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення Коломийського міськрайонного суду від 27 листопада 2015 року в частині стягнення судових витрат скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Стягнути на користь ОСОБА_4 із відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_7 з кожного відповідача окремо по 81 грн. 20 коп. судового збору, по 266 грн. 67 коп. витрат на правову допомогу і по 101 грн. 66 коп. витрат, пов'язаних з публікацією в пресі оголошення про виклик відповідача.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий В.М. Соколовський

Судді: О.Ю. Беркій

Г.П. Мелінишин