Постанова № 56002026, 22.02.2016, Ярмолинецький районний суд Хмельницької області

Ярмолинецький районний суд Хмельницької області

Справа № 686/1533/16-а

2-а/689/13/16

ПОСТАНОВА

22 лютого 2016 року смт. Ярмолинці

Ярмолинецький районний суд Хмельницької області у складі: головуючого - судді Мазурчака В.М.,

за участю:

секретаря судового засідання Лебеденко О.М.,

розглянувши в порядку скороченого провадження в смт. Ярмолинці адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Хмельницькому районі про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії,

встановив:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом та просив визнати відмову відповідача у призначенні та виплаті щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці протиправною, зобов'язати відповідача здійснити нарахування і виплату починаючи з 15 грудня 2015 року щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 82 % грошового утримання судді згідно довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області від 14 грудня 2015 року №655 без обмеження його граничного розміру.

В обґрунтування свого позову позивач зазначив, що постановою Верховної Ради України №788-VIII від 12 листопада 2015 року її звільнено з посади судді Хмельницького міськрайонного суду у зв'язку з поданням заяви про відставку.

14 грудня 2015 року наказом голови Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області вона була звільнена з роботи у зв'язку з поданням заяви у відставку.

15 грудня 2015 р. позивач ОСОБА_1 звернулась до Управління Пенсійного фонду України в Хмельницькому районі з заявою про призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, долучивши до неї всі необхідні для цього документи - оригінал та ксерокопію трудової книжки, ксерокопії паспорту, ідентифікаційного коду та свідоцтва про одруження, довідку Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області від 14 грудня 2015 р. № 655 про розмір грошового утримання судді з врахуванням 50 % надбавки до посадового окладу в розмірі 20 670 грн. 00 коп. При цьому ОСОБА_1 сподівалась, що відповідач з огляду на набуття нею статусу судді у відставці до досягнення пенсійного віку та наявність спеціального стажу роботи в кількості 21 року 8 місяців призначить щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці в розмірі 82 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді без обмеження його граничного розміру, тобто 16 949 грн. 40 коп.(20 670 грн. 00 коп. х 82 : 100).

Проте, 28 грудня 2015 р. на вказане звернення ОСОБА_1 отримала відповідь Управління Пенсійного фонду України в Хмельницькому районі від 25 грудня 2015 р. №12538/03, згідно якої їй відмовлено в призначенні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. Свою відмову у вчиненні вказаних дій відповідач мотивував тим, що пунктом 5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 р. № 213-VIII було передбачено, що у разі неприйняття до 1 червня 2015 р. закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах, з 1 червня 2015 р. скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», тощо. В зв'язку з тим, що парламентом до 1 червня не було прийнято відповідний пакет законів про пенсійну реформу, - з 1 червня 2015 р. органами Пенсійного фонду України припинено призначення пенсій за спеціальними законами.

Позивач ОСОБА_1 вважає, що відмова відповідача у призначенні та виплаті їй щомісячного довічного грошового утримання є протиправною та незаконною, такою, що порушує її конституційні права.

На адресу суду надійшло письмове заперечення відповідача проти заявлених позовних вимог. Відповідач позовні вимоги не визнав в повному обсязі та просив у позові відмовити з підстав того, що пунктом 5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 р. № 213-VІІІ було передбачено, що у разі неприйняття до 1 червня 2015 р. закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах, з 1 червня 2015 р. скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», тощо. В зв'язку з тим, що парламентом до 1 червня не було прийнято відповідний пакет законів про пенсійну реформу, - з 1 червня 2015 р. органами Пенсійного фонду України припинено призначення пенсій за спеціальними законами.

Представник відповідача з позовними вимогами не згідний в повному обсязі, суду надав письмові пояснення, відповідно до яких вважають позовні вимоги необґрунтовані, оскільки пунктом 5 розділу 3 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» визначено, що у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», «Про статус народного депутата України», «Про кабінет Міністрів України», «Про судову експертизу», «Про національний банк України», «Про службу в органах місцевого самоврядування», Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника - консультанта народного депутата України. Враховуючи неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, в тому числі спеціальних, на загальних підставах скасовано норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються зокрема відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Відповідно по пенсійних справах з датою звернення починаючи з 01 червня 2015 року припиняється первинне призначення пенсій відповідно до спеціальних законів та перехід з виду на вид вперше на спеціальні закони.

Відповідно до ч.3 ст.72 КАС України обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Сторони фактичні обставини справи визнають, в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання, а тому спір наявний в розрізі правової оцінки даних обставин.

З даних міркувань фактичні обставини справи, заявлені позивачем та відповідачем, що викладені вище, судом презюмуються.

Суд відмовляє у проханні відповідача провести розгляд справи за загальними правилами, оскільки за результатами розгляду поданого відповідачем заперечення суд не прийшов до висновку про неможливість ухвалення законного судового рішення без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі. Крім того, клопотання відповідача не містить мотивації.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на повному, всебічному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Аналізуючи заперечення відповідача, суд їх відхиляє виходячи з наступного.

Відповідно до статті 126 Конституції України, незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України. Підставами для звільнення судді з посади органом, що його обрав або призначив є: досягнення суддею шістдесяти п'яти років; подання суддею заяви про відставку (п. 2, 9 ч. 5 ст. 126 Конституції України). Про це також зазначає Верховний суд України у постанові по справі №21-576а15 від 13.10.2015р.

Положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід`ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов`язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу, права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади. В Основному Законі України незалежність як складова конституційного статусу особи та її професійної діяльності визначена лише стосовно суддів і забезпечується, насамперед, особливим порядком їх обрання або призначення на посаду та звільнення з посади (п. 27 ч. 1 ст. 85, ч. 4, 5 ст. 126, ч. 3, 4 ст. 127, ст. 128, п. 1 ч. 1 ст. 131); забороною впливу на них у будь-який спосіб (ч. 2 ст. 126); захистом професійних інтересів суддів (ч. 6 ст. 127); підкоренням суддів при здійсненні правосуддя лише закону (ч. 1 ст. 129); особливим порядком притягнення їх до дисциплінарної відповідальності (п. 3 ч. 1 ст. 131); державним фінансуванням та належними умовами для функціонування судів і діяльності суддів шляхом визначення у Державному бюджеті України окремо видатків на утримання судів (ч. 1 ст. 130); притягненням до юридичної відповідальності винних осіб за неповагу до суду і судді (ч. 5 ст. 129); організацією державою особистої безпеки суддів та їхніх сімей (ч. 7 ст. 126); здійсненням суддівського самоврядування (ч. 2 ст. 130); забороною для професійних суддів належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої (ч. 2 ст. 127) (п. 2.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03.06.2013р. №3-рп/2013 (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці).

Згідно зі ст. 100 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010р. №2453-VI (надалі Закон України №2453-VI), суддя суду загальної юрисдикції звільняється з посади органом, який його обрав або призначив, виключно з підстав, передбачених частиною п'ятою статті 126 Конституції України, за поданням Вищої ради юстиції.

Статтею 109 Закону України №2453-VI передбачено, що суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку. Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади.

Статтею 111 Закону України №2453-VI передбачено, що порядок розгляду питання та прийняття Верховною Радою України рішення про звільнення з посади судді, обраного безстроково, встановлюється цим Законом та Регламентом Верховної Ради. Питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, розглядається на пленарному засіданні Верховної Ради України без висновку комітетів Верховної Ради України та будь-яких перевірок. Розгляд питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, на пленарному засіданні Верховної Ради України починається з доповіді Голови Вищої ради юстиції або члена Вищої ради юстиції, який діє за його дорученням. Рішення про звільнення з посади судді приймається більшістю від конституційного складу Верховної Ради України і оформляється постановою Верховної Ради України. У разі неодержання кількості голосів народних депутатів України, передбачених частиною четвертою цієї статті, щодо звільнення з посади судді, обраного безстроково, проводиться повторне голосування. Повноваження судді припиняються з дня набрання чинності постановою Верховної Ради України.

Відповідно до п. 4 ч. 4 ст. 20 Закону України №2453-VI до порядку денного сесії Верховної Ради України включається позачергово без голосування питання про складання присяги, питання про призначення, обрання на посади, звільнення з посад.

Положеннями ст. 216 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» №1861-VI від 10.02.2010р. встановлено, що Верховна Рада України звільняє з посад суддів, обраних безстроково, відповідно до частини п`ятої статті 126 Конституції України.

Позивач подала заяву про відставку 05 березня 2015 року, проте постанова про звільнення позивача, відповідно до пункту 9 частини 5 статті 126 Конституції України була прийнята Верховною Радою України лише 12 листопада 2015 року.

З огляду на зазначені вище норми законодавства, позивач прийнявши рішення звільнитися у відставку, на законних підставах, правомірно очікувала звільнення у розумний строк Верховною Радою України і нарахування їй щомісячного грошового утримання на рівні наближеному до рівня суддівської винагороди, що було гарантовано діючим Законом №2453.

Щодо відмови відповідачем в призначенні щомісячного довічного грошового утримання позивача з посиланням на п. 5 Прикінцевих положень Закону України №213-VIII та зазначенням, що всі звернення громадян після 01 червня 2015р. відповідачем до розгляду не приймаються, у тому числі, якщо перерахунок або призначене довічне грошове утримання суддів здійснювалось з дати до 01 червня 2015р. суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Закону України №213-VIII, що у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів» , «Про статус народного депутата України», «Про кабінет Міністрів України», «Про судову експертизу», «Про національний банк України», «Про службу в органах місцевого самоврядування», Про дипломатичну службу» , Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника - консультанта народного депутата України.

Статтею 2 КАС України встановлено, що завдання адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, в тому числі, органів державної влади.

Згідно ч. 1, 3 ст. 8 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо гарантується на підставі Конституції України.

Згідно ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до п. 8 ч. 4 ст. 48 Закону України №2453-VI, незалежність судді забезпечується, зокрема, належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді.

Тобто, гарантії незалежності суддів не можуть бути звужені чи скасовані під час прийняття нових законів і внесення змін до чинних, про що неодноразово було наголошено у правових позиціях Конституційного Суду України (зокрема, у рішеннях від 20.03.2002р. №5-рп/2002, від 01.12.2004р. №19-рп/2004, від 11.10.2005р. №8-рп/2005, від 22.05.2008р. № 10-рп/2008, від 03.06.2013р.№3-рп/2013), рішення якого мають преюдиціальне значення при розгляді судами позовів у зв'язку з правовідносинами, що виникли внаслідок дії положень законів України.

У рішенні КСУ від 03.06.2013р.№3-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці; право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості; щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу; конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.

Таким чином, у рішенні КСУ №3-рп/2013 від 03.06.2013р. йдеться про те, що конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання). Статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.

Викладене відповідає положенням Європейської хартії про закон «Про статус суддів» від 10.07.1998р., за якими суддя, який досяг передбаченого законом віку для виходу у відставку із посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, має право на отримання виплат, рівень яких повинен бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (п. 6.4 Р. 6).

Відповідно до ч. 4 ст. 9 КАС України, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Таким чином, суд доходить висновку про те, що скасування Законом України №213-VIII норм щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсія/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», не скасовує набуте позивачем з 5 березня 2015 р. право на щомісячне довічне грошове утримання як судді у відставці.

В силу принципу дії закону в часі, положення п. 5 Прикінцевих положень Закону України №213-VIII не розповсюджуються на спірні правовідносини, що виникли між позивачем та відповідачем.

Крім того, з Закону України №2453-VI вбачається, що положення статті, якою встановлено право на щомісячне довічне грошове утримання та порядок регулювання відносин щодо визначення розміру такого утримання (ст. 141 в редакції Закону, яка діє з 29 березня 2015р.), з 01 червня 2015р. чинність не втратили та діють до цього часу.

Отже, суд не погоджується з доводами відповідача вважає їх необґрунтованими та такими, що не відповідають Конституції України, вищенаведеним рішенням Конституційного Суду України, Закону України №2453-VI.

Так, відповідно до частини третьої статті 141 Закону N 2453-VI у редакції Закону №192-VIII, який набрав чинності 29 березня 2015 р., - «щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не може бути більшим ніж: 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання. У разі зміни грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання».

Згідно довідки про обчислення стажу роботи, що дає право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області ОСОБА_1. позивач має стаж роботи судді 21 рік 8 місяців 23 дні.

З огляду на наведену норму законодавства позивачка, яка подала заяву про звільнення з посади судді у відставку 5 березня 2015 р. і має вказану кількість спеціального стажу, скористалась своїм правом на відставку з призначенням їй щомісячного довічного грошового утримання судді до набуття чинності Закону України №213-VIII. Оскільки тривалий розгляд питання звільнення ОСОБА_1 з посади судді у відставку Вищою радою юстиції та Верховною Радою України не залежав від її волі, суд приходить до висновку, що дата фактичного звільнення позивачки з вказаної посади суттєвого значення при вирішенні даного спору немає.

Таким чином, позивачу щомісячне довічне грошове утримання повинно бути призначене і виплачуватись у розмірі 82 відсотки від заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання.

Згідно довідки Територіального управління ДСА України в Хмельницькій області її суддівська грошова винагорода становить 20670 грн. 00 коп.

Частиною 2 статті 71 КАС України, встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи положення наведеної норми та надані відповідачем заперечення, суд приходить до висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, обґрунтованості доводів щодо правомірності свого рішення суду не довів, а тому суд відхиляє доводи заперечень відповідача, як такі, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

З огляду на наведене, суд вважає, що під час прийняття відповідачем рішення про відмову у призначенні щомісячного довічного грошового утримання позивача, відповідач діяв неправомірно, рішення винесене всупереч передбачених Конституцією України та законами України норм, є необґрунтованим, упередженим, недобросовісним та нерозсудливим, внаслідок чого рішення є протиправним.

Відповідно до вимог ч.1 ст.8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права.

Згідно вимог ч.2 ст. 8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до вимог ч.1 ст.5 КАС України адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно ст. 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, або іншому правовому акту згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Викладене відповідає положенням Європейської хартії про закон «Про статус суддів» від 10 липня 1998 року, за якими рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов'язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1); статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для виходу у відставку із посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (пункт 6.4).

Як зазначається в Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки від 17 листопада 2010 року №(2010) 12, «оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов'язкам, а також бути достатньою щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати праці на випадок хвороби, відпустки по догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв'язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці» (пункт 54).

Тому при вирішенні цього спору слід враховувати, що з огляду на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України» від 8 листопада 2005 року (набрало законної сили 8 лютого 2006 р.), положення ст. 58 Конституції України про незворотність дії в часі законів та інших нормативно - правових актів, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, слід мати на увазі, що у випадках, коли набуття чинності певним законом, його нормами призупиняється дія положень закону, що був прийнятий раніше, до спірних правовідносин застосовується закон, що діяв на момент виникнення у особи відповідного права.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до положень ч. 1 ст. 94 КАС України, ч.3 ст.6 Закону України «Про судовий збір» (вимога щодо сплати судового збору за кожну позовну вимогу).

За встановлених судом фактичних та юридичних обставин справи, відповідач не довів правомірність своєї відмови, тобто не виконав ч.2 ст.71 КАС України, при тому, що вимоги позивача є законними.

На основі викладеного, керуючись ст.ст. 158-163, 183-2 Кодексу адміністративного судочинства України,

постановив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Хмельницькому районі про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії задовольнити повністю.

Визнати відмову Управління Пенсійного фонду України в Хмельницькому районі у призначенні та виплаті ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці протиправною.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Хмельницькому районі здійснити нарахування і виплату ОСОБА_1 починаючи з 15 грудня 2015 року щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 82 (вісімдесят два) відсотки грошового утримання судді згідно довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області від 14 грудня 2015 р. № 655 без обмеження його граничного розміру.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 1102 грн. 40 коп.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня отримання копії постанови шляхом подачі апеляційної скарги до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Ярмолинецький районний суд Хмельницької області.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя В.М. Мазурчак