Ухвала суду № 56000087, 17.02.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа № 320/7665/15-к

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження №11-кп/778/170/16 Головуючий в 1-й інстанції

Єдиний унікальний №320/7665/15-к ОСОБА_1

Категорія: ст.286 ч.2 КК України Доповідач у 2-й інстанції

ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2016 року м.Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Запорізької області в складі:

головуючого Імберової Г.П.

суддів Прямілової Н.С., Шаповал О.С.,

при секретарі Дротянко С.Г.

за участю:

прокурора Стоматової В.П.,

законного представника неповнолітньої потерпілої ОСОБА_3,

обвинуваченого ОСОБА_4,

захисника ОСОБА_5

розглянула в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12015080140003490, за апеляційною скаргою заступника прокурора Запорізької області на вирок Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13 жовтня 2015 року відносно

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, який має вищу освіту, працюючого сторожем «Мелітопольського учбово-виробничого підприємства №2 Українського товариства сліпих», зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, мешкає за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.286, ч.1 ст.135 КК України.

В апеляційній скарзі заступник прокурора Запорізької області зазначає, що суд, при звільненні обвинуваченого ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням, недостатньо врахував суспільну небезпеку та обставини вчинених злочинів, у тому числі тяжкого, а також той факт, що обвинувачений покинув малолітню потерпілу у критичному стані на місці пригоди замість того, щоб вжити заходів для збереження життя дитини, а той факт, що обвинувачений раніше не судимий та позитивно характеризується не може слугувати підставою для призначення йому такого мякого покарання. Крім того, судом помилково було враховано в якості помякшуючої покарання обставини те, що ОСОБА_4 «щиросердно розкаявся», про що свідчить відсутність наведеної обставини у переліку ст.66 КК України, який передбачає «щире каяття», більш того, за відсутності висловлення жалю з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася та через часткове відшкодування шкоди (моральна шкода не відшкодована взагалі) щире каяття у ОСОБА_4 також відсутнє та має бути виключеним з вироку. Поряд з цим суд необґрунтовано не врахував в якості обставини, що обтяжує покарання, вчинення злочину щодо малолітнього, оскільки потерпіла ІНФОРМАЦІЯ_4. Також суд взагалі не навів мотивів незастосування додаткового покарання у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами, при тому, що ДТП та її наслідки у вигляді заподіяння потерпілій тяжких тілесних ушкоджень настали в результаті грубого порушення обвинуваченим ПДР України.

З урахуванням зазначеного просить вирок скасувати, врахувати в якості обставини, що обтяжує покарання, вчинення злочину щодо малолітнього; ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_4 покарання: за ч.2 ст.286 КК України 4 роки позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки, за ч.1 ст.135 КК України 1 рік позбавлення волі, на підставі ст.70 КК України остаточно призначити 4 роки позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

В запереченнях на апеляційну скаргу законний представник неповнолітньої потерпілої ОСОБА_6 ОСОБА_3 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а вирок без змін, оскільки обвинувачений частково, в розмірі 15000 грн., відшкодував моральну шкоду, планує у найкоротший строк відшкодувати й іншу частину моральної шкоди, згідно з усною домовленістю ОСОБА_4 буде і в подальшому надавати допомогу на лікування дитини, а тому призначення йому реального покарання позбавить її дитину додаткової допомоги на лікування. Крім того, обвинувачений працює на двох роботах, одна з котрих потребує керування транспортними засобом, а тому позбавлення обвинуваченого права керування транспортними засобами позбавить її дитину повного відшкодування заподіяної шкоди, а також надання додаткової допомоги, в тому числі і можливості їздити до лікарні у м.Запоріжжя.

В запереченнях на апеляційну скаргу обвинувачений ОСОБА_4 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а вирок суду без змін, посилаючись на те, що він повністю визнав свою вину у скоєному, відшкодував в повному обсязі матеріальну шкоду та моральну шкоду у розмірі 15000 грн., неодноразово приїжджав до лікарні, де проходила лікування потерпіла, неодноразово приносив їй та її родичам щирі вибачення, вперше притягується до відповідальності, має водійський стаж з 2007 року та за цей час не притягувався до відповідальності, вчинив злочин з необережності, проживає разом з цивільною дружиною та її дитиною, водійські права необхідні йому для заробітку.

Вироком Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13 жовтня 2015 року ОСОБА_4 визнано винним та засуджено за:

- ч.2 ст.286 КК України до 4 років позбавлення волі без позбавлення права керування транспортними засобами;

- за ч.1 ст.135 КК України до 1 року позбавлення волі.

На підставі ч.1 ст.70 КК України, шляхом поглинення менш сурового покарання більш суровим, остаточно призначено 4 роки позбавлення волі без позбавлення права керування транспортними засобами.

На підставі ст.75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням строком на 2 роки з покладенням на нього обовязків, передбачених п.п.2-3 ч.1 ст.76 КК України: не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої інспекції; повідомляти органи кримінально-виконавчої інспекції про зміну місця проживання.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 у рахунок відшкодування моральної шкоди 50000 грн.

Стягнуто з ОСОБА_4 витрати на проведення авто технічної експертизи у сумі 736 грн. 56 коп.; витрати на проведення експертизи технічного стану транспортного засобу у сумі 736 грн. 56 коп.; витрати на проведення судово-медичної експертизи у сумі 242 грн. 05 коп.

Доля речових доказів вирішена на підставі ст.100 КПК України.

В судовому засіданні апеляційної інстанції:

- прокурор частково підтримав апеляційну скаргу, вважав, що обвинувачений щиро покаявся в скоєному, просив вирок скасувати та постановити новий вирок;

- законний представник неповнолітньої потерпілої ОСОБА_6 ОСОБА_3, обвинувачений ОСОБА_4, захисник ОСОБА_5 заперечували проти апеляційної скарги та просили відмовити в її задоволенні.

Вислухавши доповідача, учасників судового провадження, провівши судові дебати, заслухавши останнє слово обвинуваченого, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню за наступних підстав.

Як зазначено у вироку, 20 липня 2015 року, приблизно о 16 год. 20 хв., водій ОСОБА_4 керувавши автомобілем НОМЕР_1, рухався по вул.Кірова в м.Мелітополі Запорізької області з боку пр.Б.Хмельницького в напрямку вул.В. Інтернаціоналістів. На шляху прямування в районі буд.№35, ОСОБА_4, маючи об'єктивну можливість заздалегідь виявити малолітнього пішохода ОСОБА_6, яка виходила на нерегульований пішохідний перехід, та маючи технічну можливість запобігти на неї наїзду, своєчасно не вжив заходів до зменшення швидкості та не зупинився, щоб надати дорогу пішоходу, внаслідок чого скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_6, яка перетинала проїзну частину по нерегульованому пішохідному переходу зліва направо за напрямком руху автомобіля. Внаслідок наїзду пішохід ОСОБА_6 отримала тяжкі тілесні ушкодження. Своїми діями ОСОБА_4 порушив п.18.1 Правил дорожнього України, що знаходиться в прямому причинному зв'язку з подією ДТП та її наслідками.

Згідно з висновком судової медичної експертизи №559 від 07.08.2015р., ОСОБА_6 в результаті ДТП були заподіяні наступні тілесні ушкодження: закрита черепно-мозкова травма (забій головного мозку; лінійні переломи кісток склепіння та основи черепа; крововиливи в порожнину лівих лобової і гайморових пазух і під оболонку головного мозку; садна і синці голови); перелом 7-го ребра зліва по навколо хребцевої лінії без зміщення відламків; садна тулуба і кінцівок. Зазначені тілесні ушкодження кваліфікуються наступним чином: в області голови - тяжкі, небезпечні для життя; в області грудної клітини - середньої тяжкості, які потягли за собою тривалий (понад 21 день) розлад здоров'я; садна тулуба і кінцівок легкі.

Крім того, 20 липня 2015 року, приблизно о 16 год. 20 хв., водій ОСОБА_4, скоївши наїзд на ОСОБА_6, своїми протиправними діями поставив її в небезпечне для життя становище, після чого з місця пригоди зник, свідомо залишивши потерпілу без допомоги в небезпечному для життя стані і позбавлену можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок безпорадного стану, у зв'язку з травмами, отриманими нею при ДТП, маючи реальну можливість надати постраждалій допомогу, чим порушив вимоги п.2.10 Правил дорожнього руху України.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, за які його засуджено, та правова кваліфікація діянь за ч.2 ст.286, ч.1 ст.135 КК України в апеляційній скарзі прокурора не оспорюються.

Доводи прокурора щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність у звязку з безпідставним звільненням ОСОБА_4 на підставі ст.75 КК України від відбування покарання з випробуванням колегія суддів вважає необґрунтованими.

Як вбачається з мотивувальної частини вироку, суд, призначаючи ОСОБА_4 покарання, належно врахував ступінь тяжкості кримінальних правопорушень, а також дані про особу обвинуваченого, зокрема, те, що він раніше не судимий, за місцем проживання та роботи характеризується позитивно. Також суд врахував його відношення до скоєного (визнання винуватості), наявність обставин, що помякшують покарання (щиросердне розкаяння, відшкодування матеріальних збитків). Водночас суд врахував і позицію законного представника потерпілої та представника потерпілої, які не наполягали на суворому покаранні, і цю позицію висловили і в запереченнях на апеляційну скаргу прокурора.

Обвинувачений ОСОБА_4 упродовж судового провадження давав визнавальні показання щодо обставин вчинення правопорушеннь і не оспорював фактичних обставин їх учинення, що дало суду підстави розглядати провадження у порядку, передбаченому ч.3 ст.349 КПК України. Цим обвинувачений сприяв здійсненню правосуддя, а отже, і розкриттю правопорушеннь.

З урахуванням наведеного, часткового відшкодування моральних збитків після проголошення вироку в сумі 15000 грн., обставин, що помякшують та істотно знижують ступінь тяжкості вчинених злочинів, відсутність обставин, що обтяжують покарання, та практики Європейського суду з прав людини щодо призначення покарання, а також врахувавши дані про особу винного і те, що покарання є формою реалізації кримінальної відповідальності, а також другорядну роль кари як мети покарання, поведінку обвинуваченого за період кримінального-процесуального провадження (неодноразові приїзди в лікарню до потерпілої, щирі вибачення), чим фактично досягнута мета покарання, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про можливість призначення ОСОБА_4 покарання, не повязаного з ізоляцією від суспільства, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою під час звільнення від відбування покарання з випробуванням, яке є достатнім для того, щоб обвинувачений довів своє виправлення. Врахував суд першої інстанції і позицію прокурора, який приймав участь у розгляді кримінального провадження у суді першої інстанції, та вважав за необхідне призначити ОСОБА_4 остаточне покарання із застосуванням ст.ст.75,76 КК України без позбавлення права керувати транспортними засобами.

Крім цього, враховуючи, що моральна шкода у розмірі 50000 грн. обвинуваченим відшкодована потерпілій в повному обсязі, те, що ОСОБА_4 мешкає з цивільною дружиною, з якою в травні 2016 року має намір одружитися і вона на цей час вагітна, колегія суддів доходить висновку про можливість виправлення обвинуваченого без відбування покарання та звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Посилання прокурора в апеляційній скарзі про виключення з вироку такої помякшуючої обставини як «щиросердно каяття», оскільки така обставина відсутня у переліку ст.66 КК України, колегія суддів вважає безпідставним.

Так, відповідно до Великого тлумачного словника сучасної української мови такі поняття, як «щире каяття» і «щиросердне каяття» є тотожними та включають в себе субєктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.

Вищевказане субєктивне ставлення ОСОБА_4 до вчиненого злочину випливає з його поведінки не тільки під час судового розгляду в суді першої інстанції, після проголошення вироку, але і під час апеляційного розгляду.

Колегія суддів вважає необґрунтованим і посилання прокурора в апеляційній скарзі на те, що при призначенні покарання суд не врахував в якості обставини, що обтяжує покарання, вчинення злочину щодо малолітнього потерпілої, ІНФОРМАЦІЯ_4, оскільки згідно зі ст.337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, крім випадків, передбачених цією статтею.

З урахуванням того, що відповідно до обвинувального акту під час досудового розслідування обставин, що обтяжують покарання, відповідно до ст.67 КК України встановлено не було, а при розгляді кримінального провадження в суді прокурор не скористався своїм правом зміни обвинувачення відповідно до ст.338 КПК України, оскільки згідно зі ст.91 КПК України ця обставина також підлягає доказуванню у кримінальному провадженні, розгляд кримінального провадження суд першої інстанції здійснював відповідно до ст.337 КПК України, яка не передбачає погіршення становища особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

Не дивлячись на те, що санкція ч.2 ст.286 КК України передбачає покарання у вигляді позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами або без такого, однак з урахуванням того, що ОСОБА_4 раніше не притягувався ані до кримінальної відповідальності, ані до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху, представник неповнолітньої потерпілої також вважає, що позбавлення обвинуваченого права керування транспортними засобами позбавить її дитину повного відшкодування заподіяної шкоди, а також надання додаткової допомоги, в тому числі і можливості їздити до лікарні у м.Запоріжжя, тому вимоги прокурора в частині призначення обвинуваченому додаткового покарання не підлягають задоволенню.

Враховуючи ці обставини, суд першої інстанції обґрунтовано не призначив обвинуваченому додаткове покарання у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами.

Керуючись ст.ст.404, 407 КПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

апеляційну скаргу заступника прокурора Запорізької області залишити без задоволення.

Вирок Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13 жовтня 2015 року відносно ОСОБА_4 залишити без змін.

Ухвала Апеляційного суду Запорізької області набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_7ОСОБА_8