Ухвала суду № 56000077, 18.02.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа № 336/8504/14-к

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/778/50/16 Головуючий в 1-й інстанції: Щаслива О.В.

Єдиний унікальний № 336/8504/14-к

Категорія: ст. 115 ч. 1 КК України Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого Шаповал О.С.

суддів: Імберової В.П., Фоміна В.А.

при секретарі Штеменко І.В.

за участю: прокурора Стоматової В.П.

обвинуваченого ОСОБА_2

захисника адвоката ОСОБА_3

потерпілої ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014080080002803, щодо

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, який зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України,

встановила:

До суду апеляційної інстанції на вирок Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12.03.2015 року /т. 1 а.п. 146-153/ з апеляційною скаргою від 09.04.2015 року звернувся обвинувачений ОСОБА_2 /т. 1 а.п. 185-188/, в якій просить вирок суду щодо нього скасувати та закрити кримінальне провадження по обвинуваченню його за ч. 1 ст. 115 КК України, у звязку з недоведеністю його вини.

Вимоги апеляційної скарги апелянт обґрунтував тим, що:

- в обвинувальному акті зазначено, що він був затриманий у нього в квартирі 31.07.14 року о 23 годині, проте, він був затриманий разом зі свідком ОСОБА_5 о 9-10 годині ранку 31.07.2014 року у нього вдома за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується показаннями ОСОБА_5 та ОСОБА_6, після чого він був доставлений до Шевченківського райвідділу міліції, де йому було предявлене обвинувачення за ч. 1 ст. 115 КК України;

- після затримання ним була заявлена вимога про надання йому державного захисника, на що від співпрацівників міліції він отримав у грубій формі відмову, чим було порушено його право на захист, передбачене ст. ст. 20, 42, 52 КПК України;

- відмовивши у наданні йому захисника, працівники міліції, шляхом морального та фізичного тиску, з метою самообмовлення, змусили його підписати свої первинні показання, які він не читав та не знав їх змісту, чим були порушені вимоги ст. ст. 17, 87, 373, 374, 365 КПК України, при цьому, про усі порушення він неодноразово повідомляв органи прокуратури м. Запоріжжя та суд першої інстанції.

Також апелянт вважає, що свідки ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_5 кожного разу на досудовому розслідуванні та в суді давали різні показання, їх показання містять протиріччя, при цьому суд до деяких з них поставився критично, деякі взяв до уваги, однак не взяв ці протиріччя до уваги та не усунув їх, чим порушив вимоги ч. 1, ч. 6 ст. 22 КПК України, а саме:

- свідок ОСОБА_6 пояснювала, що він наніс удар потерпілому о 00 годин 30 хвилин ночі з 30-го на 31-ше липня 2014 року, бачила вона його зі спини, чим він наносив удари не бачила, крім того, стверджувала, що там в цей час знаходився й свідок ОСОБА_7;

- свідок ОСОБА_7 пояснював, що він наносив удари потерпілому з лівої руки та що при цьому були присутніми ОСОБА_5 та невідомий йому чоловік, все це відбувалось о 10.00 вечора 30.07.2014 року в 500 метрах від того місця, де знайшли мертвого ОСОБА_8;

- свідок ОСОБА_5 пояснювала, що була присутньою в їх компанії до 16 години 30 хвилин дня 30.07.2014 року, а потім пішла зустрічати свого батька з роботи та до 09.00 години ранку 31.07.2014 року знаходилась у себе вдома, що підтвердив її батько ОСОБА_9;

- він пояснював, що пішов з цієї компанії вслід за ОСОБА_5 о 16 годині 45 хвилин 30.07.2014 року, о 17.00 годині він прийшов до своєї матері ОСОБА_10 за адресою: АДРЕСА_2, що підтверджується її показаннями, після чого він пішов до себе додому, де домовився зустрітися з ОСОБА_5, яка не прийшла того вечора, та він знаходився до моменту арешту вранці 09.00-10.00 години 31.07.2014 року за адресою: АДРЕСА_3, а вранці до нього прийшла ОСОБА_5, яка була заарештована разом з ним.

Також апелянт зазначив, що:

- суд, не дивлячись на висновок судово-медичної експертизи № 2822 від 01.09.2014 року /т. 2 а.п. 29/ та показання експерта-криміналіста ОСОБА_11 щодо часу настання смерті потерпілого ОСОБА_8, невмотивовано визнав час смерті потерпілого з 01 до 03 години ночі 31.07.2014 року;

- судом неправильно оцінені висновки судово-імунологічної експертизи /т. 2 а.п. 197-199/ по вилучених при обшуку у нього вдома ножах у кількості 3-х штук, які, на думку апелянта, не дають будь-якої гарантії у відсотковому співвідношенні наявності крові потерпілого на ножі, вилученому у нього вдома під час обшуку /т. 2 а.п. 87-97/. Також згідно з результатами експериментально-порівняльного дослідження, проведеного судмедекспертом ОСОБА_12, є підстави вважати, що ушкодження на кусочку шкіри могло бути від наданого на експертизу ножа № 1, можливість від інших виключається, проте, як вважає апелянт, такий висновок не є стверджувальним, не дає будь-якої гарантії, що саме цим ножем був нанесений удар потерпілому та суперечить положенням ч. 4 ст. 17 КПК України.

Виходячи з наведеного, обвинувачений вважає, що оперативні співпрацівники та слідчий орган Шевченківського райвідділу, на підставі його показань про визнання вини, отриманих шляхом морального та фізичного впливу, сфальсифікували дане кримінальне провадження, зокрема, показання свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7.

Апелянт звернув увагу суду на те, що йому судом під розпис не була вручена копія вироку.

В доповненні до апеляційної скарги від 20.07.2015 року /т. 4 а.п. 41-43/ обвинувачений просить оскаржуваний вирок щодо нього скасувати та закрити кримінальне провадження, посилаючись на доводи, зазначені в самій скарзі, та, крім того, додає, що вночі з 30.07.2014 року на 31.07.2014 року, він знаходився у себе вдома за адресою: АДРЕСА_3, вночі два рази виходив у підїзд покурити, так як чекав у гості ОСОБА_5, вранці, о 05 годині 45 хвилин, він пішов на ринок на зупинку Заводська та знаходився там приблизно годину, після чого пішов до своєї матері за адресою: АДРЕСА_2, побув в неї, та вони разом пішли до Моторовської лікарні, а приблизно о 10.00-10.30 годині він був біля свого підїзду, де його чекала ОСОБА_5, вони піднялись до його квартири, де через декілька хвилин їх затримали співпрацівники міліції.

Додатково апелянт звернув увагу на порушення судом його прав, який неповно ознайомив його зі звукозаписами судових засідань, проте, з тих, з якими він був ознайомлений, встановив, що відсутнє його питання судово-медичному експерту ОСОБА_11 та відповідь на нього; суд, у порушення вимог ст. 290 КПК України неодноразово відмовив йому у наданні ксерокопій матеріалів кримінального провадження.

Зазначеним вироком ОСОБА_2 визнано винним та засуджено за ч. 1 ст. 115 КК України до девяти років позбавлення волі.

Відповідно до ст. 72 КК України при складанні покарання за сукупністю вироків один рік шість місяців обмеження волі, призначені ОСОБА_13 за вироком Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 29.07.2014 року, переведені у відповідні їм дев'ять місяців позбавлення волі.

На підставі ст. 71 КК України до призначеного за цим вироком покарання частково приєднана невідбута частина покарання за вироком Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 29.07.2014 року у вигляді шести місяців позбавлення волі, та остаточно призначено покарання у вигляді дев'яти років шести місяців позбавлення волі.

Початок строку покарання постановлено обчислювати з моменту затримання обвинуваченого як особи, підозрюваної у вчиненні злочину, а саме: з 21.00 години 31.07.2014 року.

ОСОБА_2 тримається під вартою на підставі вироку Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12.03.2015 року.

Постановлено стягнути з ОСОБА_2 у дохід держави судові витрати за проведення судових експертиз в сумі 1 794 грн. 26 коп.

Вирішена доля речових доказів на підставі ст. 100 КПК України.

У вироку також зазначено, що ОСОБА_2 раніше судимий:

- Комунарським районним судом м. Запоріжжя від 29.07.2014 року за ч. 1, ч. 4 ст. 358, ч. 1 ст. 309 КК України до одного року шести місяців обмеження волі, звільнений від відбування покарання з випробуванням строком на один рік.

Як зазначено у вироку суду, ОСОБА_2 у проміжок часу між 01.00 та 03.00 годинами 31 липня 2014 року, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, під час сварки з потерпілим ОСОБА_8П на підґрунті раптової неприязні, що виникла під час спільного розпиття спиртного, яке мало місце між будинками № 129-Б та 131 по вул. Чарівній в м. Запоріжжі, навмисно наніс потерпілому один удар ножем в область грудної клітини, який спричинив проникаюче колото-різане поранення передньої поверхні грудної клітини зліва з ушкодженням серця. Внаслідок описаного ушкодження настала смерть потерпілого в зазначеному місці.

Заслухавши доповідь судді про сутність судового рішення та апеляційної скарги; обвинуваченого, який підтримав доводи своєї апеляційної скарги, уточнив її вимоги і просить скасувати вирок та повернути матеріали на новий судовий розгляд у звязку з тим, що судом у неповному обсязі була здійснена фіксація судового засідання; захисника обвинуваченого на підтримання його доводів та вимог; прокурора та потерпілу з запереченнями стосовно доводів та вимог апеляційної скарги; вивчивши матеріали провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги з доповненнями до неї, колегія суддів доходить наступного висновку.

З огляду на положення ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Суд не дотримався зазначених вимог закону та вимог ст. 374 КПК України в частині змісту вироку, згідно з якими, у мотивувальній частині вироку, у разі визнання особи винуватою, суд повинен зазначити: формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений, тобто кваліфікацію дій винної особи.

Згідно з обвинувальним актом по кримінальному провадженню, який суд призначив до судового розгляду, досудовим розслідуванням обвинуваченому було висунуте обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, з відповідним викладенням фактичних обставин, змісту обвинувачення та кваліфікації дій.

Суд першої інстанції, дослідивши докази, надані йому стороною обвинувачення на підтвердження висунутого обвинувачення, і навівши їх у вироку, у його мотивувальній частині, замість зазначення формулювання обвинувачення, визнаного ним доведеним, та кваліфікації дій винної особи, обмежився лише викладенням фактичних обставин подій та погодився з правильністю кваліфікації дій обвинуваченого, що не відповідає вимогам ст. 374 КПК України і ставить під сумнів законність та обґрунтованість ухваленого по провадженню вироку.

Допущені судом першої інстанції порушення вимог кримінального процесуального закону колегія суддів вважає істотними і такими, що свідчать про невідповідність здійсненого судового провадження судом першої інстанції такій загальній засаді кримінального провадження, як законність (ст. 9 КПК України).

Заслуговують на увагу колегії суддів доводи апеляційної скарги обвинуваченого в частині недотримання судом першої інстанції вимог закону про повну фіксацію судових засідань за допомогою технічних засобів.

Відповідно до вимог ст. 107 КПК України, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді під час судового провадження є обовязковим. Незастосування судом технічних засобів фіксування кримінального провадження тягне за собою недійсність відповідної процесуальної дії.

Згідно з матеріалами судового кримінального провадження, 03.03.2015 року судом було проведено судове засідання, під час якого був допитаний свідок ОСОБА_10 та експерт ОСОБА_11, якому, відповідно до інформації на технічному носії та в журналі судового засідання, задавались питання лише прокурором, захисником та головуючим суддею (т. 1а.п. 128-129).

Відповідно до даних журналу цього судового засідання та інформації, зафіксованої на технічному носії, який знаходиться в матеріалах провадження, допит експерта був завершений проголошенням судді про відсутність питань до експерта.

У той же час обвинувачений в апеляційній скарзі та під час ознайомлення в суді першої інстанції з технічним записом цього судового засідання (т. 1 а.п. 202), зазначив, що має місце невідповідність інформації на технічному носії, який йому наданий для ознайомлення в суді, з фактичним ходом судового засідання та інформацією на копії запису судового засідання, яку йому зробив та видав суд. Ці обставини під час їх встановлення обвинуваченим, судом першої інстанції спростовані не були.

Так обвинувачений зазначив, що при допиті експерта ним ставилось запитання і він від експерта отримав відповідь на питання. Однак ця інформація відсутня на технічному носії, який знаходиться у провадженні, а в його копії ця подія зафіксована частково, що підтвердив і його захисник в судовому засіданні апеляційної інстанції.

Зазначені обставини вказують на недотримання судом першої інстанції вимог закону в частині повного фіксування запису судового засідання, що ставить під сумнів достовірність інформації судових засідань, зафіксованих на технічних носіях здійсненого судового кримінального провадження, і, відповідно до ч. 2 п. 7) ст. 412 КПК України, є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Виходячи з встановлених та наведених обставин, вирок суду підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції, який необхідно здійснити з дотриманням вимог ст. ст. 415, 416 КПК України.

Згідно з матеріалами провадження та змістом вироку, обвинуваченому був обраний запобіжний захід тримання під вартою до набрання вироком законної сили.

Підставою для обрання обвинуваченому такого запобіжного заходу, як тримання під вартою, було визначено, починаючи зі стадії досудового розслідування і у подальшому під час судового розгляду, наявність ризиків, які унеможливлювали обрання відносно обвинуваченого іншого, більш мякого запобіжного заходу.

У звязку з тим, що вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду у суді першої інстанції і під час апеляційного розгляду не встановлені підстави для зміни зазначеного запобіжного заходу на більш мякий вид, строк тримання під вартою обвинуваченому належить продовжити на 30 днів, а саме по 18.03.2016 року включно.

Керуючись ст. ст. 9, 404, 407 КПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_2 від 09.04.2015 року з доповненням до неї від 20.07.2015 року задовольнити частково.

Вирок Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12.03.2015 року щодо обвинуваченого ОСОБА_2 по кримінальному провадженню скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Кримінальне провадження направити до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя.

Строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_2 продовжити на тридцять днів до 18.03.2016 року включно.

Ухвала Апеляційного суду Запорізької області набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_14ОСОБА_15