Рішення № 55998519, 17.02.2016, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/154/2016(м)

264/7314/15-ц

Головуючий у 1 інстанції Мирошниченко Ю.М.

Категорія 20 Доповідач Песоцька Л.І.

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

17 лютого 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого Песоцької Л.І.

суддів Ткаченко Т.Б., Мальцевої Є.Є.

секретар Брежнєв Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі справу за позовом Маріупольської міської ради Донецької області до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про визнання правочину недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за апеляційною скаргою Маріупольської міської ради на рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 10 грудня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2015 року Маріупольська міська рада Донецької області звернулася до суду з позовом до відповідачів про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 26 березня 2013 року, за яким ОСОБА_1 продав ОСОБА_2 нежитлове приміщення по АДРЕСА_1, та про скасування рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на вказане приміщення.

У заяві позивача зазначено, що ОСОБА_1 був власником спірного нежитлового приміщення - торгівельного павільйону - на підставі рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 14 червня 2012 року. У зв'язку з тим, що зазначене рішення суду скасовано і документи про прийняття в експлуатацію цього об'єкту, як нерухомого майна, відсутні, цей договір купівлі-продажу, є таким, що укладений з недодержанням положень ст. 203 ЦК України, і має бути визнаний недійсним.

На підставі скасованого рішення суду про визнання права власності за ОСОБА_1 на самочинно збудоване нежитлове приміщення та спірного договору купівлі-продажу Маріупольською міською радою власнику цієї будівлі ОСОБА_2 надано у користування земельну ділянку, на якій вона розташована, із земель комунальної власності відповідно до ст. 377 ЦК України та ст. 120 ЗК України.

Рішенням Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 10 грудня 2015 року в задоволенні позову Маріупольської міської ради відмовлено.

В апеляційній скарзі представник Маріупольської міської ради Карацюба В.Л., посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду і ухвалити рішення про задоволення позову. Зокрема, вказує на те, що рішення суду, яким спірний торгівельний павільйон визнано нерухомим майном, скасовано; в установленому законом порядку питання про визнання права власності на це приміщення, як на нерухоме майно, відповідачі не вирішили; фактично за адресою спірного павільйону знаходиться трейлер, а не будівля; Іллічівським районним судом м. Маріуполя розглядається кримінальне провадження за фактом фальсифікації технічної документації на спірний об'єкт як на будівлю; за договором купівлі-продажу продано нерухоме майно, що зобов'язує міську раду надати у користування земельну ділянку його власнику.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника Маріупольської міської ради Карацюби В.Л., який підтримав доводи скарги, пояснення відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_2 і представника останньої ОСОБА_4, які заперечували проти доводів скарги, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 309 ЦПК підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Судом встановлено, що 26 березня 2013 року між відповідачами укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_1 продав, а ОСОБА_2 купила за 5 564 грн. нежитлове приміщення, що знаходиться по АДРЕСА_1 на земельній ділянці, площею 0,022 га, і складається: із основної будівлі літ. А-1 (торгівельний павільйон), загальною площею 5,9 кв. м, та площадки літ. а-1.

Зазначене нежитлове приміщення належало ОСОБА_1 на праві власності на підставі рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 14 червня 2012 року.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив із того, що позивачем не доведено порушення його прав оспорюваним договором купівлі-продажу; на момент укладання цього договору рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя від 14 червня 2012 року про визнання за ОСОБА_1 права власності на предмет купівлі-продажу набрало законної сили, тому відповідач був належним власником проданого майна і мав право на його відчуження; договір купівлі-продажу укладено в письмовій формі, нотаріально посвідчено та зареєстровано в реєстрі прав на нерухоме майно, тобто, вчинено з дотриманням ст. 203 ЦК України, а отже передбачених законом підстав для визнання договору недійсним на момент його укладання не існувало. Скасування 27 квітня 2015 року рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя від 14 червня 2012 року та залишення без розгляду позову ОСОБА_1 про визнання за ним права власності на вказане нежитлове приміщення, не є підставою для визнання оспорюваного договору недійсним.

Проте з висновком суду погодитись не можна.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинам першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

За змістом ст. ст. 215, 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

Відповідно до ст. 665 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Згідно зі ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Згідно з п. «в» ст. 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 120 ЗК України при переході права власності на будівлю, споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

Відповідно до ч. 1 ст. 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника.

Зі справи вбачається, що у 2012 році ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Маріупольської міської ради і, посилаючись на те, що з 2006 року він з відповідного дозволу здійснював торгівельну діяльність з розміщеного про АДРЕСА_1 торгівельного павільйону (трейлеру), який з метою благоустрою реконструював у капітальну споруду, просив визнати за ним право власності на нежитлове приміщення - торгівельний павільйон, площею 5,9 кв. м та площадку.

Заочним рішенням Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 14 червня 2012 року позов ОСОБА_1 про визнання права власності на самовільно зведені будівлі було задоволено і визнано за ним право власності на самовільно зведене нежитлове приміщення - торгівельний павільйон літ. А-1, площею 5,9 кв. м, та площадку літ. а-1, що розташовані по АДРЕСА_1 (а.с. 47).

На підставі зазначеного рішення суду рішенням Маріупольської міської ради від 21 серпня 2012 року за заявою ОСОБА_1 йому було дозволено розробку проекту землеустрою з відводу земельної ділянки для будівництва та обслуговування приміщення торгівлі (обслуговування торгівельних павільйонів), орієнтовною площею 0,0022 га, по АДРЕСА_1 (а.с. 93, 126).

26 червня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (які перебувають у зареєстрованому шлюбі) укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого ОСОБА_1 продав, а ОСОБА_2 придбала нежитлове приміщення, яке складається із основної будівлі (торгівельного павільйону), площею 5,9 кв. м, та площадки (а.с. 6-7).

5 липня 2013 року між Маріупольською міською радою і ОСОБА_2 укладено договір оренди земельної ділянки, площею 0,0056 га, по АДРЕСА_1, на якій знаходиться об'єкт нерухомого майна - торгівельний павільйон, строком на 5 років для обслуговування будівлі торгівлі (функціонування торгівельного павільйону) (а.с.23-27).

Ухвалою Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 27 квітня 2015 року за заявою Маріупольської міської ради скасовано заочне рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 14 червня 2012 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Маріупольської міської ради про визнання права власності на самовільно зведені будівлі (а.с. 46). Ухвалою того ж суду від 4 червня 2015 року позовну заяву ОСОБА_1 до Маріупольської міської ради про визнання права власності на самовільно зведені будівлі залишено без розгляду у зв'язку з повторною неявкою позивача в судове засідання (а.с. 11).

Тобто, у зв'язку із скасуванням рішення суду, яким було визнано право власності ОСОБА_1 на зведену будівлю (торгівельний павільйон) по АДРЕСА_1, предметом купівлі-продажу за оспорюваним договором купівлі-продажу є самочинно зведене на земельній ділянці комунальної власності нежитлове приміщення (торгівельний павільйон).

Проте, до прийняття самочинно зведеної будівлі в експлуатацію, до її узаконення в установленому законом порядку ця будівля не є об'єктом нерухомого майна і не може бути предметом купівлі-продажу, як нерухоме майно.

Після скасування рішення суду про визнання права власності на самочинно зведену будівлю відповідачі не прийняли передбачені законом заходи до узаконення спірної будівлі, яка розташована на земельній ділянці комунальної власності.

У зв'язку з цим, оскільки за змістом спірний договір купівлі-продажу суперечить цивільному законодавству, не можна погодитись з висновком суду про відсутність підстав для визнання його недійсним.

Та обставина, що на час укладення договору купівлі-продажу було чинним рішення суду про визнання права власності на самочинно зведену спірну будівлю, не є підставою для відмови в позові, оскільки вказане рішення суду скасовано, а спірне нежитлове приміщення не визнано нерухомим майном.

Визнання спірного договору купівлі-продажу недійсним не позбавляє відповідачів права власності на спірне нежитлове приміщення, як на об'єкт рухомого майна, і не позбавляє їх права при наявності підстав у встановленому законом порядку, оскільки це приміщення зведено ними самочинно, встановити своє право власності на спірне приміщення, як на будівлю, вирішивши питання про прийняття його в експлуатацію та отримання правовстановлюючих документів, як на нерухоме майно.

Тому з висновками суду про те, що пред'явлення зазначеного позову може розцінюватися як посягання на право відповідачки на законне очікування виконання певних умов і є втручанням в реалізацію її права власності, не можна погодитись.

Зі справи вбачається, що на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 1144969 від 26 березня 2013 року до Державного реєстру прав на нерухоме майно внесено запис про право власності ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 26 березня 2013 року на нежитлове приміщення, торгівельний павільйон, площею 5,9 кв. м, яке розташовано по АДРЕСА_1 (а.с.7 зв.).

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Згідно з п.п. 10 п. 27 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року № 703, документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, є рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Рішення суду про визнання договору купівлі-продажу недійсним нежитлового приміщення не є таким рішенням, тому підлягають задоволенню вимоги позивача про скасування рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на спірне нежитлове приміщення, торгівельний павільйон.

Предметом спору є не перевірка адміністративно-розпорядчих дій державного реєстратора, а зобов'язання вчинити дії, безпосередньо пов'язані зі спором про захист права власності і не стосуються захисту прав у контексті публічно-правових відносин.

За таких обставин колегія суддів вважає необхідним рішення суду скасувати, позов про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 26 березня 2013 року та про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26 березня 2013 року на підставі зазначеного договору задовольнити.

Керуючись ст. ст. 307, 309 ЦПК України, колегія суддів

В и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу Маріупольської міської ради задовольнити.

Рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 10 грудня 2015 року скасувати.

Позов Маріупольської міської ради Донецької області задовольнити.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення по АДРЕСА_1, яке складається: з основної будівлі літ. А-1 (торгівельний павільйон), загальною площею 5,9 кв. м, площадки літ. а-1, укладений 26 березня 2013 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2, нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського нотаріального округу Лушкіною Оксаною Володимирівною та скасувати рішення про державну реєстрацію в Державному реєстрі прав на нерухоме майно права власності ОСОБА_2 на нежитлове приміщення, торгівельний павільйон, загальною площею 5,9 кв. м по АДРЕСА_1 , індексний номер: 1144969 від 26 березня 2013 року.

Стягнути з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 з кожного на користь Маріупольської міської ради Донецької області у відшкодування витрат на судовий збір по 1278 (одна тисяча сімдесят вісім) грн. 54 коп. та в дохід держави по 36 коп.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено протягом двадцяти днів безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Судді Л.І.Песоцька

Т.Б.Ткаченко

Є.Є.Мальцева