Ухвала суду № 55992497, 15.02.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 380/1559/15-ц Головуючий у І інстанції Архангельський А. М.Провадження № 22-ц/780/954/16 Доповідач у 2 інстанції Воробйова Н. С.Категорія 26 15.02.2016

УХВАЛА

Іменем України

15 лютого 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді Воробйової Н.С.

суддів: Верланова С.М., Голуб С.А.

при секретарі Волинець Я.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерно товариства "Приват Банк" на рішення Тетіївського районного суду Київської області від 11 грудня 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Приват Банк" до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

Встановила :

Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" звернулося до суду з позовом, в якому просив стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором в сумі 70 272.46 дол. США. та судовий збір в сумі 23 037.22 грн.

Посилався на те, що 24.01.2008 року позивач та ОСОБА_2 уклали кредитний договір К2V4АК00430108, відповідно до умов якого Позивач зобов'язався надати Відповідачу кредит у розмірі 14465,56 доларів США, а останній зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку встановлених Договором. Згідно умов договору, погашення заборгованості здійснюється позичальником щомісячним платежем по сплаті кредиту, відсотків, комісії , а також інших витрат згідно Договору.

24.01.2008 року між Позивачем та ОСОБА_3 був укладений договір поруки № К2V4А00430108, відповідно до умов якого поручитель відповідає перед Позивачем за невиконання позичальником зобов'язань за кредитним договором.

Вказував, що на виконання умов кредитного договору, банк свої зобов'язання виконав належним чином, надавши ОСОБА_2 кредит в сумі 14 465.56 дол.США з терміном виконання 23.01.2015 року. Проте, в порушення умов кредитного договору та діючого законодавства, позичальник належним чином не виконував взятих на себе зобов'язань, а тому станом на 08.09.2015 року має заборгованість по кредитному договору на загальну суму 70 272.46 дол. США.

В судовому засідання представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов, вказував на те, що останній платіж боржник здійснив 15.12.2008 року, після чого жодної оплати на повернення кредиту не проводив.

Представник відповідача проти позову заперечував, заявив клопотання про застосування строків позовної давності до вимог про стягнення заборгованості, оскільки останній платіж відповідачем здійснений 15.12.2008 року, черговий платіж мав бути через місяць; не зважаючи на 5- річний строк позовної давності, обумовлений сторонами у ст.14.11. кредитного договору, до суду з позовом позивач звернувся лише 06.10.2015 року після спливу строку позовної давності.

Представник ОСОБА_3 позовні вимоги не визнала та пояснила, що відповідачка жодного разу не отримувала повідомлень про заборгованість по кредитному договору та у визначений законом та умовами договору строк вимог як до поручителя про погашення боргу не заявляв. Просила застосувати строки позовної давності та відмовити в позові.

Рішення Тетіївського районного суду Київської області від 11 грудня 2015 року у задоволенні позову до відповідачів відмовлено за пропуском строку звернення до суду.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального і процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до ч.ч. 1 і 2 ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст. 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

По справі встановлено, що 24.01.2008 року позивач та ОСОБА_2 уклали кредитний договір К2V4АК00430108, відповідно до умов якого позивач зобов'язався надати відповідачу кредит у розмірі 14465,56 дол. США, а останній зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку встановлених Договором. Згідно умов договору ( п.4.4, п.17.8) погашення заборгованості здійснюється позичальником щомісячним платежем по сплаті кредиту, відсотків, комісії , а також інших витрат згідно Договору; щомісячний платіж становить 261,39 дол.США.

Згідно з п.12.1 кредитного договору для цілей договору подією Дефолту вважається будь-яка з наступних подій, зокрема, 1) затримання сплати позичальником частини наданого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць.

Відповідно п.12.2.6 якщо протягом строку, вказаного у п.12.2.5 (30 календарних днів) позичальник не усунув подію Дефолту, позичальник зобов»язамий негайно повернути суму кредиту в повному обсязі, а банк має право, за своїм вибором здійснити одну або декілька наступних дій, а саме :

-згідно ст..651 ЦК України здійснити одностороннє розірвання договору;

-застосувати будь який спосіб захисту своїх прав, дозволених законодавством України.

Умовами кредитного договору, передбачено погашення кредиту з визначенням конкретної суми щомісячного платежу, дати погашення (згідно графіку-28 число кожного місяця, починаючи з 28 лютого 2008 року) (а.с.48).

Відповідно до виписки з особистого рахунку № НОМЕР_1 ОСОБА_3, останній платіж на погашення кредитної заборгованості здійснено 15 грудня 2008 року. Тобто, черговий строк виконання зобов»язання припадає на 28 січня 2009 року. З урахуванням положень договору, з цієї дати настала для позичальника Подія Дефолту. З даної дати у банку виникло право на застосування способу захисту своїх прав.

Пунктом 14.11 кредитного договору передбачений 5-річний строк позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості, процентів, неустойки.

24.01.2008 року між Позивачем та ОСОБА_3 був укладений договір поруки № К2V4А00430108, відповідно до умов якого поручитель відповідає перед Позивачем за невиконання позичальником зобов'язань за кредитним договором.

Згідно п. 12 Договору поруки передбачене припинення поруки після закінчення 5 років з дня настання терміну повернення кредиту.

Судом встановлено, що на виконання умов кредитного договору, позивач свої зобов'язання виконав належним чином, надавши позичальнику кредит в сумі 14465.56 дол. США з терміном виконання 23.01.2015 року. В порушення умов кредитного договору та діючого законодавства, позичальник належним чином не виконував взятих на себе зобов'язань, допустив кредитну заборгованість, яка станом 08.09.2015 року становила загальну суму 70 272.46 дол. США, що за курсом НБУ станом на 08.09.2015 року (21.86) складає 1 535814,92 грн.

Відмовляючи позивачу у задоволенні позовних вимог, суд виходив з викладених вище обставин справи та дійшов висновку, що оскільки останній платіж боржника датовано 15.12.2008 року, а черговий мав бути через місяць і саме з цього часу, коли боржник не здійснив чергового погашення боргу позивачу було відомо про наявність заборгованості, проте з позовом до суду звернувся лише 06.10.2015 року, тобто, з моменту порушеного права позивача минуло більше п'яти років, встановлених кредитним договором К2V4АК00430108 та договором поруки № К2V4А00430108 від 24.01.2008 року, що свідчить про пропущення позивачем строку позовної давності, що є безумовною підставою для відмови позивачу у задоволенні позову у повному обсязі.

Колегія погоджується з даним висновком суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

Згідно ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачено, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певним моментом (фактами), які свідчать про порушення прав особи.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Відповідно до ч.3 ст.267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Позивачем заявлено позовні вимоги щодо стягнення заборгованості, яка виникла у боржника з січня 2009 року станом на час звернення до суду.

Відповідно до правової позиції, викладеній Верховним Судом України в постанові від 19 березня 2014 року у справі 6-20цс14, якщо умовами договору кредиту передбачені окремі самостійні зобов'язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов'язку, то у разі неналежного виконання позичальником цих зобов'язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Згідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Рішення суду відповідає вимогам закону. Підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду відсутні.

В апеляційній скарзі не приведено доводів, які б спростували висновки суду, викладені в рішенні.

Керуючись ст..ст.307, 308 ЦПК України, колегія

Ухвалила :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Приват Банк" відхилити.

Рішення Тетіївського районного суду Київської області від 11 грудня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: